Стефанія Маршаленко — режисерка, художниця, лідерка проєкту «Paint Their Life». Ідея цього проєкту — розмалювати стіни дитячих будинків та реабілітаційних центрів у яскраві барви, долучивши дітей до мистецтва та дати їм змогу відчути себе справжніми художниками.
Дівчина мешкає у Києві, завершила музичну школу, почала цікавитись кіно і живописом. За спеціальністю Стефанія режисерка та продюсерка кіно. І хоча вважає, що режисерські здібності можна проявити в будь-якому форматі (будь-то кіно, реклама, чи музичне відео тощо), все ж таки мріє знімати власні фільми.
Про те, який настрій передають малюнки на стінах, чому важливо допомагати іншим і навіщо такі ініціативи українському суспільству, поспілкувалися зі Стефанією Маршаленко.
[Матеріал створений за підтримки проекту Європейського Союзу «Регіональний механізм розвитку громадянського суспільства країн Східного партнерства».]
Із чого у вас виник інтерес до малювання?
Мама помітила в мене талант і зацікавленість до цього в дитинстві. Велика вдячність їй за те, що вона не нехтувала, а допомагала розвивати в мені задатки та підтримувала. Коли мені було 5 років, вона відвела мене до художника. Вже тоді він помітив у мене талант до малювання та музики.
Згодом я справді зацікавилася музикою і почала навчатися співу та грі на фортепіано у музичній школі. Також до десяти років я виступала на сцені з концертами на різних подіях.
Зацікавленість до кіно також почалась завдяки моїй мамі. Величезну кількість світової класики кіно показала мені саме вона. Ці фільми на мене дуже вплинули, тому й почала більше цікавитись кінематографом.
Як ви зараз поєднуєте різні види мистецтва? Яке місце серед них займає живопис?
Поки що я планую і готуюсь знімати свої фільми, паралельно займаючись іншими видами мистецтва. Займаюсь живописом, скульптурою, пишу картини. Але це все ж таки моє хобі, те, чому я присвячую вільний час від роботи у кіно- та відеовиробництві.
Зараз також розвиваю проєкт «Paint Their Life». Ми розписуємо стіни в інтернатах, у дитячих будинках, у реабілітаційних цетрах. У мене і в нашої команди з художниками є натхнення писати з користю, щоб розвивати цей хист у дітей.
Ми хочемо допомогти дітям, якими батьки нехтують або які взагалі зростають без батьків. Мені пощастило, що мама підтримувала мене у всіх починаннях, а у них немає такого. У них немає такого шансу і людей, які сказали б: «Бери фарби і малюй. Роби світ навколо себе кращим».
Як виник задум малювати на стінах дитячих будинків?
Мені дуже подобається ідея писати на стінах. Коли я почала думати, де це можна робити, задумалась над тим, як поєднати це бажання з допомогою тим, хто її потребує. Хотіла, щоб у процес були залучені діти. Перше, що спало на думку, — допомогти тим, в кого нема такого шансу.
Для чого створили проєкт «Paint Their Life»?
Для того, щоб залучити дітей до мистецтва або хоча б дати їм шанс. Щоб вони зрозуміли, подобається їм це чи ні. Бо це не просто дати дітям альбом, олівці — і вони самі щось там роблять. Так малі не відчують, чи цікаве їм малювання. А тут приїхали художники зі справжніми акриловими, олійними фарбами. Усі матеріали — як для дорослих.
Дитячий будинок — це місце, де зростає дитина, в якої дуже непросте життя. Вона там щодня їсть, спить, гуляє. Це приміщення формує її світогляд. Безликі сумні стіни не є для дитини нормою. Тому ми хотіли зробити розписи саме в таких закладах, бо це дає людині більше барв у житті, урізноманітнює її сприйняття кольору. Є такі інтернати, де ми бували по два рази. Коли ми приїжджали вдруге, діти нас зустрічали, впізнавали. У дітей є гордість за те, що вони зробили. Саме це і надихає мене та всю команду Paint Their Life продовжувати розписувати стіни
Якщо хочеш зробити світ кращим, то почни зі своєї кімнати
Якщо хочеш зробити світ кращим, то почни зі своєї кімнати. І вони вже зробили цей перший крок. У них уже є розуміння, що треба вдосконалювати світ навколо. Вони живуть у цьому приміщенні, і цей розпис нагадує їм це щодня. І навіть якщо хтось із дітей залишився байдужим до малювання, все одно приміщення стало кращим і головне — вони отримали безцінний досвід від справжніх художників.
Чи буває таке, що самі діти пропонують щось намалювати і допомагають вам?
Спершу у дітей був ступор. Вони просто тихо стояли в кутку, думали, що ми будемо зараз писати, а вони — дивитися. Коли ми починали писати, казали їм: «Тримай пензлик, зараз ти змішуєш ці фарби — ми отримаємо такий-то колір. Бери і пиши по стіні».
Зазвичай, коли діти малюють по стінах, то батьки за це сварять. А тут дитині дають пензлі і дозволяють малювати на своїй стіні. Багато хто спочатку казав: «Ой, та мені це нецікаво». А коли ми вже закінчили і складали все в упаковки, то вони просто не відпускали нас: «Будь ласка, поверніться. Ми хочемо розмалювати ще одну стіну». Їх було просто неможливо зупинити. Тобто, цілі, заради якої був реалізований цей проєкт, більш ніж досягнуто. Діти дуже охоче долучаються до цього процесу.
Як ви взаємодієте з дітьми, для яких малюєте?
Однією з переваг є те, що між нами немає дуже помітної різниці у віці. Ми для них як старші брати й сестри. Тож коли починаємо змішувати фарби і писати, даємо їм вибір: «Ти можеш помалювати з нами чи хочеш спробувати сам? Є матеріали, ти можеш зробити це окремо». Бо дітям краще не казати: «Намалюй от такий квадрат і зафарбуй його чорним чи жовтим». Вони мають самі проявляти індивідуальні навички, бо дуже важливо не загубити талант чи задатки. Якщо діти не хочуть малювати і просто стоять і дивляться, ми їх не змушуємо.
Але до процесу найчастіше долучаються всі діти. Навіть ті, що спершу не цікавилися, врешті пробують.
Як ви обираєте, що саме намалювати?
Буває по-різному. Якщо ми знали, що мешканці дитячого будинку маленькі, то робили прості веселі малюнки. Якщо розуміли, що йдемо до доросліших, наприклад, у центр реабілітації, то робили складніші лекала. Їх розробляли художники — студенти і випускники Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.
Який настрій передають ваші малюнки на стінах?
Перше, що було важливо, — передати кольори. Наш проєкт має назву «Paint Their Life», тобто «Розмалюй їхнє життя». Додай фарб, настрою. Коли малювали панд, у нас була ідея, що панди — це ознака дружби, миру. Ми обрали яскраву палітру для того, щоб покращити настрій дітям, яким не вистачає теплоти й підтримки.
Намагалися передати це такими кольорами, щоб виховувати у дітей витончений смак, але, разом з цим, не завантажити дитину, а навпаки, розворушити її уяву. Ми як художники не мали права поєднувати кольори, які виглядають негармонійно.
Відчуття смаку зароджується з раннього віку. Дитина бачить, які навколо неї кольори, як одягаються батьки, брати і сестри. Оточення формує. А в дітей, у яких нема цього шансу, смак формують однотонні стіни. Тому ми вирішили, що розмальовувати мають не просто волонтери, а студенти, у яких уже є смак.
Як зазвичай відбувається сам процес розмальовування стін?
Коли з’явилася ідея, це можна було зробити просто на волонтерських засадах. Але постало питання, чи можу я знайти якусь підтримку. І мені вдалося. Це стипендіальна програма Європейського Союзу (Проєкт «Paint Their Life» було реалізовано за підтримки Стипендіальної програми Європейського Союзу для лідерів громадянського суспільства країн Східного партнерства, — TU). Я подала свою ідею туди — і виграла стипендію.
Як тільки ми отримали стипендію, почали робити ескізи. Я обдзвонювала дитячі будинки, центри реабілітації, лікарні. Ескізи підбирали залежно від віку дітей. Головною умовою було те, щоб до розписування стін були залучені діти. Ми приїжджали, ставали біля стіни і кликали малих до себе. Спочатку дітки дивувалися: «А чи можна?» Деколи одні за одними підбігали і починали малювати, деколи — цілою групою.
Ми були в семи приміщеннях, розмалювали десять стін. Також в одному інтернаті організовували благодійний концерт для дітей — і нас запросили намалювати для них декорацію. За цією програмою ми планували розмалювати п’ять стін, але вийшло так, що розписали десять стін у семи будівлях.
Кінцевим результатом проєкту стала виставка у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, де навчаються художники, які розписували стіни. Виставка перевершила всі очікування. Завдяки стипендії ми змогли організувати поїздку для дітей, в будинках яких ми розписували стіни, до НАОМА. Художники зробили їм екскурсію. Діти побачили місце, де навчаються майбутні професійні художники, скульптори, архітектори, сценографи України, а також доторкнулися до справжніх мольбертів. Це вже зовсім інша атмосфера. Можливо, для когось це було поштовхом до того, щоб стати художником.
Як ця стипендіальна програма вплинула на ваш проєкт?
Завдяки цій програмі у нас була змога зосередитися на якості проєкту, а не ламати голову над тим, як його втілити. Окрім коштів, програма також заохочує людину, яка подається на грант, щоб вона розвивала у собі особисті якості та могла створити проєкт, що принесе користь суспільству.
Завдяки програмі у нас була змога зосередитися на якості проєкту, а не ламати голову над тим, як його втілити
Ми натхненні результатом і дуже хочемо продовжувати. Сама програма вже завершилася. Шукаємо підтримку. Плануємо робити розписи на замовлення у бізнес-центрах, ресторанах, кафе, а із цих замовлень виділяти частину бюджету на поїздки до інтернатів і розписувати нові стіни, долучаючи дітей до мистецтва та збільшуючи їхній світогляд.
Чому, на вашу думку, важливо допомагати іншим?
Людина власним прикладом може показати, як зробити світ кращим. Все починається з одного маленького кроку. Все починається із того, який вигляд має твій під’їзд чи наскільки доглянутий твій сад. Допомога — це ефективний спосіб зробити життя інших людей якіснішим.
Також щоби зберегти людські цінності та для розуміння того, що не все в нашому житті базується на матеріальних речах. Допомога збільшує серце. Зберігає людяність, робить світ кращим. Все починається з однієї людини. Для збереження людських цінностей і розуміння того, що не все в нашому житті базується на матеріальних речах.
Навіщо такі ініціативи потрібні українському суспільству?
Якщо говорити про нашу ініціативу, то особливо важливо допомагати дітям у віці, коли вони все накопичують, виховують у собі певні якості. Можливо, комусь із цих дітей це змінило погляд на життя. Хтось побачив, що життя навколо можна розписувати й самому, що стіна, біля якої ти засинаєш, може бути зроблена твоїми ж руками. Можливо, хтось із цих дітей надихнувся і загорівся мрією про те, щоби бути художником.
Буду дуже задоволена, якщо наша ініціатива відкриє якогось талановитого художника чи скульптора
Такі ініціативи дають людям шанс на те, щоби подивитися на світ трохи по-іншому. Якщо хоча б у двох дітей серед тих, кого ми відвідали, світогляд дещо зміниться, якщо хтось серед них почав малювати, то вже заради цього треба створювати такі ініціативи. Я буду дуже задоволена, якщо наша ініціатива відкриє якогось талановитого художника чи скульптора, маленьку творчу індивідуальність. Саме тому треба створювати та розвивати такі ініціативи.
Фото — надані героїнею.
