Інтерв`ю

«Місто більше не стоїть на місці — його рухає молодь»

Активісти, які пройшли шлях від стінописів до молодіжного центру

Дар'я Безрученко, Вадим Блонський
8 Липня

Як команда волонтерів із маленького волинського міста створила для місцевої молоді центр для навчання і творчості, який у воєнний час перетворився на координаційний штаб.

[Цей матеріал є частиною проєкту «Зміцнення міжсекторальної співпраці для соціальної згуртованості» (SC3), який співфінансується Британською Радою та Європейським Союзом]

§§§

Від однієї стіни до молодіжного центру

Шість років тому Павло з друзями («групкою активних-божевільних, які хотіли діяти», як він їх називає) вирішили, що Нововолинську бракує якісного вуличного мистецтва. Тож треба його розвивати. Для цього знадобилось небагато: кілька активних молодих людей, команда професійних художників-земляків, які заради ідеї зʼїхалися додому з усієї країни, фарба, на яку скидалися усі потроху, і одна стіна. З тих пір їхня діяльність стала активно розвиватися, і багато нововолинських стін отримали розпис місцевих художників. Наприклад, рік тому молодь уже спільно з Нововолинською міською радою та командою художників 2RPG CREW розписала стіну електростанції.

«Під прокльони місцевих бабусь (бо був Великдень, робити — великий гріх) за два дні на тій стіні зʼявився малюнок: комашки з Червоної книги, які живуть у Волинській області».

Стінопис мав звернути увагу людей на те, як вони своїми повсякденними діями знищують природу, якої навіть не помічають.

«Ми подумали, що було б круто направити поклик наших молодих людей до мистецтва в цікавіше русло. Тож вирішили створювати майданчики, де офіційно можна працювати разом з художниками, які давно цим займаються, перейняти їхній досвід. Ці художники вчили молодь, як наносити лінії і як правильно розташовувати балон. До того ж молоді люди не завжди працюють якісними фарбами або вночі малюють як можуть. А тут зʼявилась можливість придумувати ескізи, робити щось реально класне», — ділиться Павло. 

Той перший стінопис став їхньою відправною точкою. Тоді вперше активісти замислились про простір, де молодь почуватиметься безпечно, вільно і зможе втілювати будь-які свої ідеї. Так у 2016 році виник молодіжний центр «Нові крила» — громадська організація, яка працює «на благодійних засадах і безкінечному натхненні». Сюди молодь приходить, аби послухати лекції, долучитися до чужих освітніх або творчих проєктів, створювати свої.

Цим вони і займалися: проводили у місті тренінги і форуми з молодіжної політики, відправляли людей на молодіжні обміни, розвивали неформальну освіту — організовували заходи з медіаграмотності, мʼяких навичок, домедичної допомоги (у планах на майбутнє — сексуальна просвіта). Не забували й про вуличне мистецтво, співпрацюючи з локальними бізнесами, а згодом і з міською радою. Для розвитку туристичного потенціалу Нововолинська організували історичний фестиваль, де гості могли долучитися до народних мистецтв, зокрема, зліпити щось із глини, прогулятися на конях, постріляти з лука.

Ось-ось у Нововолинську мали би відкрити власний коворкінг, для якого нарешті отримали приміщення і який разом ремонтували й оформлювали. «Думаю, ще місяць-півтора — і ми зможемо працювати», — сказав Павло в середині лютого. 

А за тиждень почалася повномасштабна війна. 

Не на часі

«Десь на другий день війни ми почали пропонувати допомогу міській раді, аби створити тимчасовий прихисток для людей, які приїжджають, — у нас немає достатньої інфраструктури, аби це забезпечити. Тоді вже ми залишили це на відповідальних і перемкнулися на допомогу гуманітарному штабу: логістичний центр, поміч місцевим медіа. Далі взялися допомагати місцевим шелтерам. Ми знаємо, що гуртожитки, в яких вони базувалися, не були розраховані на таку кількість людей. Ми знайшли партнерів, які допомогли закупити техніку — бойлери, душові кабіни, мікрохвилівки, праски. Три шелтери забезпечили усім, чим могли. А тоді ще почали допомагати стареньким, бо ті залишилися без уваги. Зараз ми з ними теж працюємо і паралельно періодично завозимо продукти в благодійну їдальню, яка готує гарячі обіди кожного дня», — розповідає Павло.  

Втім, коли гостра потреба в гуманітарній допомозі відпала, організація поволі відновлює свою роботу — ту, для якої вона і була створена. Тепер, вважає Павло, стало ще важливіше, аби молоді люди могли перемикатися, займатись тим, що їх цікавило до війни, як-от предметна фотографія, курс якої організували цієї весни. До того ж у маленьких містах нині живе багато молодих внутрішньо переміщених осіб, і ці люди також хочуть чимось займатися, але часто не знають, куди податись.

Звісно, війна внесла у роботу центру свої корективи: неможливо людині, в якої немає дому, роботи чи батьків, пропонувати освітній захід. Тому нині у центрі працюють психологи, які проводять індивідуальні та групові консультації. Також центр намагається співпрацювати з іншими молодіжними центрами з різних областей, аби обʼєднувати місцеву молодь і людей, які приїжджають з інших куточків країни. 

Окрім викликів зовнішніх, залишилися внутрішні. І в мирний час жителі Нововолинська не розуміли, нащо молодь «займається бозна-чим»: бо ж, мовляв, для школярів є будинок школяра і майданчики, а старшим вже час заводити своїх дітей, а не малювати по стінах і ходити на лекції. Під час війни ж ситуація загострилася ще більше. 

«В малих містах нічого не змінилося, тут усе не на часі: мистецтво, перейменування вулиць, допомога стареньким, освітні заходи. Має бути тільки війна.

А що молодь має робити? Ну, хай ідуть волонтерити, фури розвантажувати. А чому дизайнер має тягати вантажі, якщо він може бути корисним по-іншому, ніхто не розуміє», — жаліється активіст.

Та, попри ці складнощі, центр працює далі. У коворкінгу вже є перший офіційний працівник — адміністратор, який до того був волонтером організації. Живе далі і мистецтво: за цей час художники розписали стіни всередині коворкінгу, створили постери для фандрейзингової кампанії логістичного штабу, борди, сітілайти. А їхні друзі з 2RPG CREW зробили у місті великий стінопис на підтримку «Азовсталі». Центр придбав обладнання, аби мати можливість розробляти дизайни для чашок і сумок та передавати отримані кошти на підтримку ЗСУ. 

Часто волонтери, помічає Павло, працюють собі на шкоду: настільки залучені в усі процеси, що доводиться виганяти їх додому. Паралельно мають роботи та інші обовʼязки. «Якщо ви вмрете, то вже нікому не допоможете», — щодня нагадує їм Павло.

Та сам навряд чи збирається зупинятись.

Як ефективно запітчити свій проєкт: практичний досвід

На свій перший проєкт, стінопис, команда Павла отримала 10500 гривень як переможці обласного пітчингу проєкту «Зміцнення міжсекторальної співпраці для соціальної згуртованості». Це проєкт, що співфінансується Європейським Союзом та Британською Радою в Україні. Наймасштабнішим їхнім проєктом була освітня платформа для молоді, на якій учасники з 10 міст проходять курси, тоді — їдуть на резиденцію, де створюють з менторами власні проєкти, після чого їх презентують і найкращі проєкти отримують фінансування на реалізацію. 

Усі свої проєкти, на які хотів отримати фінансування, Павло мусив презентувати партнерам і доводити, що саме їхня ідея найкраща і найбільш пропрацьована. Активіст спробував обидві ролі: презентував власні проєкти і оцінював чужі. З цього досвіду вийшло напрацювати правила на майбутнє.

«Будь-яка оригінальність, тобто все, що виходить за рамки презентацій — класно. Часто школи чи музеї взагалі не розуміли, що таке пітчинг і як його робити. Ми їх вчили не читати зі слайдів, не робити презентації в PowerPoint (хіба що ви дійсно бог презентацій), а використовувати натомість сервіси з шаблонами на кшталт Canva. Аби виглядало добре, не використовувати купу різних стилів, кольорів і шрифтів в одній презентації», — радить Павло. 

Ще одне важливе правило — дотримуватись таймінгу. Зазвичай з цим строго: за три хвилини мікрофон просто вимикається. Павло радить репетирувати виступ з увімкненим таймером, а ще — бути готовим до різних таймінгів, бо час в останній момент можуть урізати. Для цього можна дзвонити знайомим, які не дуже розбираються в вашій роботі, розповідати презентацію їм і перевіряти, чи усе вони зрозуміли з вашої розповіді. 

Корисно мати «свою» людину протягом презентації: у zoom — дивитись на віконечко зі знайомим обличчям, яке вас слухає, аби почуватися впевненішим, зі сцени — знайти близьку людину очима і дивитися на неї.

Якщо презентація відбувається онлайн, можна використовувати суфлер. Також краще презентацію проводити вдвох з іншим учасником команди: на випадок, якщо у когось будуть перебої зі звʼязком, інший зможе підхопити і продовжити. 

Коли ж виступаєте офлайн — аби утримувати увагу, варто ходити по сцені, використовувати жести і мову тіла, не боятись проявляти емоції. Всі мають розуміти, що ваш проєкт дійсно для вас важливий, аби на слайді «Дякую за увагу» усі памʼятали, про що ви говорили. 

Стосовно змістового наповнення, Павло радить іти за планом проєктної заявки: мета, завдання, запити, бюджет, результат тощо. Можна міняти блоки місцями, але всі пункти треба проговорити і презентація має бути логічно побудована. 

Павло впевнений: журі завжди легко виявляє, коли це проєкт заради проєкту, і коли він дійсно потрібен. 

«Часто команда відправляє на пітчинг людину, яка не проходила навчання, але яка добре говорить. Ти ставиш питання — і людина тебе не розуміє. Виступати має людина, яка досконало знає проєкт. Навіть якщо людина переживає і трохи плутається, це часто говорить про те, що людині не все одно, і це особисто на мене діє», — каже Павло. 

Біг на довгу дистанцію

Керівник проєкту каже, що не знає жодної організації, яка б сама від початку покривала усі свої потреби і мала змогу оплачувати роботу найманих працівників, трудилася з девʼятої до шостої й одразу мала крутих партнерів. Усе це — завдяки довгій і кропіткій праці.

«Ми створювали простір у селі на 600+ людей, завезли туди меблі і техніку. Багато консультуємо команди, які створюють такі простори. Ми тричі переселялись і робили все з нуля», — пригадує Павло Медина. 

Комунальні послуги та стандартні виплати організації Павло покриває зі своєї зарплати. Глобальні проєкти ж можуть фінансувати інші організації (такі як Британська Рада), важливим є також партнерство з локальними бізнесами. Тим, хто лише починає, радить: залучати бізнеси треба тоді, коли вже точно знаєш, в якому напрямі хочеш розвиватись. У Павла мета цілком конкретна: створювати рівні можливості для молоді, давати їм доступ до освіти і змістовного дозвілля, аби кожен мав змогу розвивати свій потенціал. З роками виснажливої боротьби у місті змінилася і почала з ними співпрацювати і місцева влада. 

«Зараз наша влада — практично за будь-який рух. Я завжди казав, що наше місто голодне до мистецтва і видовищ. І зараз у нас можна робити практично все.

Усе сприймають із позитивом, і якщо потрібні якісь дозволи і документи, намагаються допомагати і йдуть на експерименти. Вони допомогли нам податися на УКФ, аби наш мистецький проєкт вийшов на глобальний рівень», — розповідає керівник.

Активізм у маленьких містах Павло називає розгрібанням величезного вагона проблем, в процесі чого усе місто перетворюється на експертів, які розповідають тобі, що треба робити (як-от замість створення стінописів — пофарбувати лавки біля підʼїздів). У містах, де нічого не змінюється десятиліттями, цілком можна жити, міркує Павло. Але для себе не вбачає у цьому жодного сенсу. 

«Місто хоча б рухається, а не стоїть. І його рухає молодь, яка створює щось нове. Кожен займається тим, що йому до душі. Ми ж робимо все, аби вони мали для цього всі можливості». 

У колажах використані фото героїв.

§§§

Проєкт «Зміцнення міжсекторальної співпраці для соціальної згуртованості» (SC3) розрахований на 36 місяців і покликаний забезпечити ефективне подолання викликів і реалізацію перспективних можливостей в галузі розвитку на місцевому рівні шляхом покращення співробітництва між організаціями громадянського суспільства (ОГС) та місцевими органами влади (МОВ) в Україні. 

Він співфінансується Британською Радою та Європейським Союзом та здійснюється Британською Радою спільно з трьома досвідченими співзаявниками (ОГС): ГО «Міцна громада», ГО «Молодіжна Платформа», та Херсонським обласним благодійним фондом «Об’єднання», що розміщуються на сході, заході та на півдні України відповідно. Проєкт здійснюється на всій території України, за винятком тимчасово окупованих територій.

Цю публікацію було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю авторів і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Ілюстрації
Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.
новини

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!