Створити цінність для країни та світу

Що мають знати креативні підприємці, які хочуть підібрати вдалу бізнес-модель

13 Липня 2021

У світі, що змінюється, креативні індустрії набувають нового, перспективного значення для розвитку економіки України. Культурне підприємництво стає шансом для митців та мисткинь незалежно від місця їхнього проживання. Україна, дбаючи про піднесення у сфері, в цьому сенсі крокує у ритмі світу: 2021-й оголошений Генеральною Асамблеєю ООН міжнародним роком креативної економіки для сталого розвитку.

Які шанси креативна економіка пропонує для загального добробуту країни та яким буде найближче майбутнє креативних індустрій, з’ясовуємо у спецпроєкті Культура: Перезавантаження — спільному проєкті The Ukrainians та British Council Ukraine в рамках програми Creative Enterprise Ukraine, що підтримує Європейський Союз за програмою House of Europe. Для глибшого занурення в тему та додаткового читання ми підготували міні-бібліотеку. 

 

 

Креативні індустрії — це бізнес, який продає людям ідею, емоції. Якщо зробити це своєчасно та продумано, можна заробити великі гроші й побудувати навколо себе глобальну імперію. Ось як Facebook, що за допомогою ІТ-інструментів задовольнив масову потребу людей у спілкуванні.

Однак тенденції останніх років диктують, аби компанії дбали не лише про прибуток, а й соціальний та культурний вплив своїх продуктів, прагнули змінили світ на краще. Це відчувається і в Україні. Протягом 2018-2020 років Український культурний фонд підтримав близько тисячі проєктів. Більшість із них — гостро соціальні, тобто відповідають на актуальні виклики та питання, що стоять перед українським суспільством. Цільовою аудиторією таких ініціатив є не лише ринок, а й вразливі соціальні групи, культурно-мистецькі середовища, освітні інституції, тому креативні індустрії дедалі частіше вдаються до гібридних бізнес-моделей, змішаних форм фінансування, що сприяє розквіту екосистеми.

Які моделі сьогодні найпопулярніші в креативному секторі, що впливатиме на їхню зміну і чи вигідно займатися соціальним підприємництвом — пояснили експерти Олександр Штепан та Ірина Соловей. А креативна директорка Українського інституту Тетяна Філевська розповіла, як українські креативні продукти сприймають за кордоном і над чим варто працювати державі та підприємцям, щоб вийти на глобальні ринки.

 

 

Ірина Соловей

співзасновниця громадської організації «Гараж Ґенґ»

Що таке бізнес-модель? Якими вони бувають?

Сьогодні тлумачення досить розмите — експерти пояснюють цей термін по-різному. Як на мене, бізнес-модель — це така система, що дозволяє доброчесно створювати й отримувати цінність. Якщо ця система міцна, то справа розвиватиметься. Якщо ж якогось елементу бракує — буксуватиме. Бізнес-модель є не лише в компанії, а і в художника, який часто працює задля того, щоб просто могти надалі лишатись автором, і тут ідеться не так про чистий прибуток, як про саму змогу творити.

Бізнесом називають створення цінностей на постійній основі. Коли ви щось добре зробили десять, навіть сто разів — це ще не бізнес, а лише його частина. Коли ж ви розумієте, як інтегрувати свою пропозицію в контекст, що був би вигідним і для інших гравців, щоб у вас могли інвестувати та реінвестувати, — тоді з’являється бізнес-модель. Сьогодні є багато різних бізнес-моделей. Студентам під час навчання у бізнес-школах роблять їхні окремі колекції, підбірки, огляди.

Створення нових бізнес-моделей забирає багато часу, зусиль, проте є люди, що мають до цього хист. Та шукати нове не завжди потрібно: коли знаєш, яка бізнес-модель працює й тобі підходить, треба лише налагодити її для цінності, яку хочеш продукувати. А також варто знатись на бізнес-моделях тих, із ким співпрацюєш, — це полегшує діалог.

Бізнес-модель — це бачення повного циклу. Ти дивишся, чий продукт для тебе ресурсний, як ти можеш перетворити його на цінність, додавши до нього свою компетентність та ідеї, та кому буде ресурсним твій продукт — хто і навіщо його купуватиме. Це не лише про гроші — йдеться про тих, хто користуватиметься вашим продуктом, щоб перетворювати його на іншу цінність, власний продукт.

В економіці знань продуктом може бути як класна аналітика, дослідження, так і бізнес-модель, ось як у Юрія Филюка. Він створив в Івано-Франківську ресторан Urban Space 100, його ідея виросла у бізнес-модель. Нині вона вже відтворюється як в інших місцях — Urban Space 500 у Києві, так і в інших продуктах — франківський Промприлад, інноваційний центр на базі заводу.

Які бізнес-моделі популярні в Україні? Чи вони змінюються?

Наважуся стверджувати, що найпопулярніша модель надходжень в українських креативних індустріях — погодинна оплата. Більшість компаній у застосовують її в побудові відносин з клієнтами. Останнім часом стає також популярною модель «плати-скільки-хочеш» (ви самі обираєте, на яку суму підтримати діяльність компаній) — можливо, завдяки її дружньому інтерфейсу для користувачів різних цифрових платформ, зокрема краудфандингових. Коли йдеться про благодійність чи організацію концерту, то дедалі частіше застосовують саме цю модель. Вона доречна також для доступу до цифрового видання чи проходження тесту зі збереженням результату, ось як у розділі «Майстерня» на платформі «Велика Ідея».

В останні два роки дедалі більше прихильників новинного та креативного контенту залучають через модель підписки, а в умовах пандемії зросла популярність моделі онлайн-торгівлі, доступна як масштабним мережам і крафтярам. Створення й монетизація цінностей компаніями формується в живому суспільному середовищі, і в результаті бізнес-моделі змінюються. Перший приклад, який спадає на думку, — супермаркети. Раніше ми обирали собі продукти і йшли з ними до касира, натомість сьогодні з’являються апарати самообслуговування. У США опція із самообслуговуванням була доступна ще у 2013 році, а в нас активно розвивається лише зараз. Зміна бізнес-моделей відбувається через зміни культури — люди стали самоорганізованішими. Особливо це актуально для України, де відбуваються динамічні суспільні зміни, — це хороший момент, щоб шукати і пробувати нові бізнес-моделі.

Технології теж даються взнаки. Постійна їхня зміна формувала бізнес-культуру як таку. Колись усе мало відбуватися якомога швидше, а з появою конвеєрної лінії з’явилось і поняття ефективності — чіткого та безпомилкового виконання. Сьогодні швидкість та ефективність часом навіть стають шкідниками для бізнесу, хоча досі залишаються мантрами у бізнес-культурі. Нині ця культура буде трансформуватися, тому що бізнес-модель напряму корелює зі здатністю людей у командах зміцнювати свої навички та взаємодіяти одне з одним продуктивніше. Уповільнення стає елементом екологічності. Але різні бізнеси вимагають різного. Якщо у вашій команді ще не сформувалися цінності, яких вимагають прогресивні бізнес-моделі, тоді справа йтиме важко.

Що сьогодні називають гібридною бізнес-моделлю?

Певна гібридність полягає у тому, що люди перестають бачити себе винятково споживачами. Тобто коли виробник щось створив, а ви лише купуєте. Є очікування, що ви дасте і зворотний зв’язок. Певні бізнес-моделі йдуть іще далі та наділяють своїх споживачів роллю співтворців. Спільнокошт теж певною мірою гібридний. Автори, які залучають там доброчинців, з одного боку, користуються нашою платформою, а з іншого — створюють там описи й відео, тобто водночас наповнюють її.

Гібридною моделлю можна назвати соціальне підприємництво. Тобто коли бізнес думає не лише про заробіток, а і про вплив на певну суспільну проблему. Першим на думку спадає Veterano Brownie на Подолі — браунарня, де працюють люди з досвідом вимушеного переселення й ветерани, а частку прибутку передають сім’ям загиблих захисників України. Приклад цієї компанії цікавий тим, що вона поєднує різні моделі, залежно від фази розвитку бізнесу й динаміки зовнішніх факторів.

На старті вони задіяли модель залучення спільноти, запропонувавши 30 людям стати патронами нового кафетерію, серед усього іншого подарувавши їм пожиттєве брауні, яке доставляють на день народження. Розпочавши діяльність як кав’ярня, під час карантину вони були змушені проявити адаптивність і перейти до моделі онлайн-замовлень та доставки по місту, а також розширити асортимент до наборів для самостійного випікання найсмачнішого брауні вдома. Дуже цікаво спостерігати за їхнім ростом і тим, яку модель вони застосують для масштабування.

Соціальне підприємництво — це тимчасова мода чи тенденція, що набиратиме обертів?

Це тенденція, що набиратиме обертів, адже інвестиційний капітал дедалі більше походитиме від людей нового покоління, які вважають соціальну складову та мінімізацію негативних наслідків для середовища обов’язковим критерієм для формування власного інвестиційного портфоліо. До того ж важливим стає творити умови для розвитку й реалізації талантів через продуктивну взаємодію.

Якщо ви як компанія декларуєте певну культуру, то швидше знайдете собі однодумців. Вони залишатимуться з вами довше, а робота буде сталішою. Вагому роль у розвитку цієї тенденції зіграла і пандемія, спонукавши підприємців до усвідомлення того, що вони — інтегровані у суспільство гравці. Їм сподобалася взаємність і що суспільство оцінило їхню готовність разом долати труднощі.

Створювати цінність є природним для бізнесу. Але тепер компанії прагнутимуть до створення комплексної цінності: для себе, для своїх працівників і для суспільства, у якому розвиваються. Не всі підуть за цим — деякі залишаться прив’язані до старих бізнес-моделей, що теж непогано. Важливо не так рухатись конкретною моделлю, як зрозуміти, яка з них твоя. Що точніший цей вибір, то успішніше працюватиме бізнес, а заразом економіка, що так само добре для всього суспільства, як і відсотки від продажів, направлені на підтримку важливого проєкту чи ініціативи.

 

 

Олександр Штепан

національний координатор розробки Експортної стратегії України для сектора креативних індустрій, креативний директор ASTI Ukraine, засновник комунікаційної системи «Живослово»

Наскільки інноваційними є бізнес-моделі у креативних індустріях в Україні?

Креативні індустрії — це бізнес, який заробляє гроші на інтелектуальних, по суті, невидимих ресурсах. Тут немає сировини, заводу, що її переробляє, корисних контактів, що купують твою пшеницю чи олію. Натомість ти маєш ідею з високою доданою вартістю, до якої треба докласти менеджерських, маркетингових і професійних талантів. Як пострадянська країна, ми довго не мали чіткого уявлення про бізнес-моделі.

В олігархічній системі, яка постала натомість, теж не відбувалося розвитку. Через піратство й тотальне нехтуванням авторським правом в Україні отримати роялті за використання продуктів своєї творчості стало нездійсненною місією. Мережеві рекламні агентства, продакшн-студії, модельний бізнес існували та заробляли непогані гроші. А формати на кшталт фестивалів залишалися радше культурним явищем, ось як «Червона рута» — красиво, патріотично, брендово, але не комерційно. Креативні індустрії — це саме економічна діяльність, в основі якої лежить продукт, що створює емоційні зв’язки між брендом та споживачами. Комунікація, майстерність донести цінність цього явища, відіграє чи не найважливішу роль. 

Креативні індустрії — це та золота ідея, яку можна висловити в кількох словах і яка буде універсальною для місцевого ринку та всього світу. Як-от Facebook, що об’єднав людей через потребу у спілкуванні. Ані мова, ані кордони не стали бар’єрами. Також це може бути комп’ютерна гра чи мультик, який говоритиме різними мовами, але доноситиме український сюжет.

Українська компанія Glowberry, наприклад, створює захопливий дитячий контент світового рівня з доповненою реальністю: книжки, додатки, анімаційні серіали, іграшки. Вони продаються в Європі та Азії. Понад мільйон дітей бачать їх у своїх планшетах і телефонах. Над виробництвом серіалу «Хоробрі зайці» Glowberry сьогодні працює з лідерами індустрії у США, Іспанії та Італії. Для України це один із перших випадків міжнародного копродакшну анімаційних серіалів. 

Саме креативна економіка може сьогодні стати новою моделлю зростання для України. Але доведеться попрацювати. За часи, поки ми вчилися «домовлятися» з владою, завмерла законодавча база. Бізнес пристосувався виживати в турбулентному середовищі. Більшість гравців ринку налякані, що завтра знову щось трапиться, а тому прискорено працюють на результат. Немає системності, відчуття сталості. Коли компанія націлена заробити 300% і вже завтра, вона наймає талановитих людей, які через два-три місяці йдуть, розчаровані невеликими зарплатами або демотивовані внутрішніми процесами. Сьогодні 25-річні люди мають у резюме по п’ять-шість місць роботи, що свідчить про нестабільність ринку. 

Зараз креативні індустрії, як і суспільство, — наче розбите дзеркало: немає цілісного відображення, вони не є реальним сектором економіки. Щоб вижити і вціліти, ми шукаємо шляхи оптимізації. Сьогодні популярно оформляти працівників як ФОПів, залучати фрілансерів — це також метод оптимізації витрат у часи нестабільного розвитку. Величезний стрибок уперед здійснила вітчизняна ІТ-індустрія. Але країна від цього отримує не так багато, як би могла.

Є компанії, які позиціонують себе як креативні кластери, але мають хитромудрі бізнес-моделі. Наприклад, будують креативне місто, створюють там ІТ-кластер, прекрасно себе позиціонують — але коли їх відвідують міжнародні експерти, то не можуть збагнути: що це за місто? Це ж просто нерухомість, запакована у красиву концепцію. У таких квазіутворень немає спільної візії, мети, але є заробляння на квадратних метрах. Це демотивує людей, які об’єднуються довкола хорошої на позір ідеї.

Але зараз, у часи глобальної депресії та світоглядних змін, ми готові до проривних процесів, що матимуть достатній запас міцності, аби створювати стійкі бізнес-моделі й концепції, які можна буде адаптувати та продавати у світі. Під час розробки Експортної стратегії ми напрацювали чіткий план дій: якщо гармонізувати комунікацію, законодавчу та освітню базу, ухвалити закон про меценатство, за якого бізнес зможе з репутаційними перевагами для себе вкладатись у перспективні стартапи, та подружити наші платіжні системи з міжнародними, з’явиться можливість вистрелити неймовірним продуктом, брендом, за яким упізнаватимуть Україну.

Конкурувати мають ідеї, а не зв’язки між владними кабінетами. Для цього потрібно консолідувати сектор, об’єднати представників галузі в живу динамічну спільноту, захистити авторське право і створити платформи для поширення українського креативного продукту. 

Окрема тема — система оподаткування. Вона має бути спрощена для креативного бізнесу всередині країни та конкурентоспроможною в світі. Чому компанія НВО могла собі дозволити в Україні лише один день зйомок серіалу «Чорнобиль»? Надто високими були витрати. У світі є поняття cash-rebate — повернення іноземним компаніям частки кваліфікованих витрат, які потягло за собою виробництво креативного продукту.

Для держави це вигідно: використання її локацій у продуктах такого рівня — це хороша промоція. В Україні, на відміну від Литви, це не працювало. Атомну електростанцію, за винятком одного дня, знімали там. Щоб виправити ситуацію, за моєї ініціативи при розробці Експортної стратегії було вписано норму про повернення іноземним кіновиробникам кешрібейту до 30% від вартості виробництва фільму. Сьогодні компанія Netflix уже апробовує новостворену систему, знімаючи в Києві комедійний бойовик The Last Mercenary. 

Що стало поштовхом до появи гібридних бізнес-моделей зі змішаним фінансуванням?

Після Революції Гідності, коли європейські партнери вирішили допомогти нам вийти зі стагнації, в Україну зайшли донорські компанії, а відтак і креативні інвестиції. Стратегії реформування української економіки сьогодні розробляються коштом саме міжнародних донорів. Держава як основний вигодонабувач замовляє ці стратегії й намагається реалізовувати їх на свій лад. 

Завдяки міжнародним інституціям у бізнесу з’явилися широкі можливості знайомитися з іншими правилами гри, отримувати гранти на реалізацію креативних ідей та рухатись далі. Завдяки програмі House of Europe в Україні відбуваються мобільні хакатони, локальні брейншторми для пошуку каталізаторів і стимуляторів зростання креативної економіки. Така співпраця, підживлена фінансовою та інтелектуальною підтримкою, — гібридна, зате бізнес-модель — стійкіша. 

З чим пов’язаний тренд на соціальне підприємництво? Чи вигідно займатися чимось на кшталт облаштування кав’ярні, де працюють винятково люди із синдромом Дауна?

Насправді в нас давно існує законодавча норма: наймаєш працівників з інвалідністю — сплачуєш менше податків. Тому зазвичай це пов’язано з економічною доцільністю. Але бувають випадки, коли підприємці справді солідарні й свідомо практикують інклюзивний підхід та безбар’єрність у бізнесі. Так цінності різноманітності та доброчесності впливають на прибуток, продуктивність і репутацію компаній.

Але передусім — це маркер цивілізованого, розвиненого суспільства. І креативні бізнеси на це тонко реагують. Кілька років тому ми мали бум закладів типу Veterano. Такі ціннісні ініціативи об’єднують людей, але передусім мають бути озброєні грамотним маркетингом, щоби стати цінністю і надбанням для всього суспільства.

Сьогодні українці переважно зосереджені на зароблянні грошей — складно когось надихнути вкладатись у ціннісні ініціативи. Добре, що з’явилася донорська підтримка. Вона принаймні показує, що це можливо, а також привчає нас до звітності, стабільності та відповідальності. Якщо у вашому проєкті немає соціального запиту чи культурного впливу, швидше за все, гранту ви не отримаєте. 

Чи збережеться надалі тренд на гібридні бізнес-моделі?

Усе залежатиме від волі державних інституцій. Краще дати креативному підприємцю не рибку, а вудочку. Завдяки донорському фінансуванню сьогодні вікно можливостей для креативних індустрій відчинилося дуже широко. Але воно суттєво звузиться, якщо випробовувати терпіння донорів та не використовувати напрацьовані стратегії ефективно. Шість років фінансових вливань даються взнаки. Але й фальшиві комунікації також. Створили помпезний форум, виступили, дали висловитися донорам, отримали взаємні аплодисменти — а єдності та системності після цього так і немає.

Коли люди втрачають мотивацію через вигорання, брак росту чи результату, їм хочеться змінити географію, виїхати за кордон чи працювати з міжнародною компанією на аутсорсі. Усе це гроші, які втрачає держава, недоотримують пенсіонери, медицина й освіта. Економіка запрацює тоді, коли ми поборемо нинішню неповносправну систему.

Коли олігархи зрозуміють, що не можна так жорстко лобіювати власні інтереси, здушуючи в лещатах кожен сектор. Якщо ж сьогодні вони беруться за хороші ініціативи на кшталт створення креативних академій, то ті мають бути інтегровані в соціум, а не відкривати доступ до знань тільки для обраних. Так створюється резерв для самовідтворення системи, що згодом лобіюватиме інтереси цих же олігархів.

Розвиток креативних індустрій — це ліфт можливостей та єдиний каталізатор української креативної економіки. Це не фантастика, а доведений досвід інших країн. Але підхід має бути прагматичний, системний і позбавлений політичного пафосу. А доти соціальні проєкти, може, й виникатимуть, але хіба як рекламні акції. Через декілька років від таких креативних бізнесів залишаться тільки красиві сліди в інтернеті, а самі вони перетворяться на продаж квадратних метрів, площі для івентів.

Чи можуть щось зробити для покращення ситуації самі творці, культурні менеджери?

Консолідації сектору сприятиме тісна взаємодія підприємців із галузевими асоціаціями. Напряму комунікувати з міністерствами може тільки асоціація, що представляє інтереси та цінності підприємств свого сектору. Лобіювати інтереси — це норма, але це має відбуватися за прозорими правилами: ініціатива компанії доходить до асоціації, узгоджується між усіма її членами, і так виникає пропозиція, що надходить у профільне міністерство, де формують політику та план дій.

Треба невідкладно взятися за освіту — осучаснити навчальні програми відповідно до потреб ринку. Вчителі мають формувати в дітей гарний смак, а також розуміння того, як створюють фільми, музику, організовують виставки й фестивалі. Усвідомлюючи змалку, що творчість — це те, що відрізняє людину від робота чи штучного інтелекту, діти не боятимуться проявляти себе в креативних індустріях. Для цього також необхідно розбудовувати по країні креативні хаби. 

Сьогодні можна знайти багато статей про те, як же класно й престижно працювати в креативних індустріях, які там усі успішні, красиві й блискучі. Читати приємно, але це тільки вершина айсберга. Коли йдеш углиб та розумієш, скільки ж там неопрацьованих тем, паралізованої енергії, починаєш потроху тверезіти. Наші креативні індустрії — як те немовля, що шкірою вчиться відчувати світ, але не може саме собі змінити підгузка. Коли немає любові від батьків, тобто держави, то не буде й бажання виховати цю дитину, вивівши у світ конкурентоздатною.

Вона виросте озлобленою, крадійкуватою, скутою поганим досвідом. Якщо найближчим часом нам не вдасться побороти систему, збудовану олігархами, то, маю надію, що принаймні їхні нащадки почнуть усвідомлювати цінність культури і вкладатимуться у важливі ініціативи, а державі за технічної підтримки донорів стане легше змінювати законодавчі норми. Консолідована стратегія розвитку сектору креативних індустрій з чітким планом дій допоможе йому змужніти й стати фундаментом для креативної економіки України.

 

 

Тетяна Філевська

креативна директорка Українського інституту

Як сприймають український культурний та креативний продукт у світі? Які з проєктів можна вважати флагманськими?

Передусім треба відрізняти культурні продукти від креативних. Культурний продукт — це ті речі, що несуть у собі сенси, цінності суспільства, його ідентичності. Але не всі культурні продукти можуть ставати частиною креативної економіки, бо не завжди функціонують за економічними законами. Креативний продукт тим і відрізняється: він несе ті ж цінності, зміст, але водночас розвивається за економічною логікою. Та існує дуже тісний перетин. Візьмімо літературу. Створення прози чи поезії — це культурний акт, а видавання книжок, їхні продаж та промоція уже працюють як ринок товарів і послуг.

Сьогодні наші креативні індустрії активно заявляють про себе світу. Поштовхом до цього стала Революція Гідності. Ринок звільнився від засилля та впливу російського продукту, а українські творці стали впевненіші та отримали нові можливості. Спроможних людей побільшало. Щоб самореалізуватися, вони вже не виїжджають у Росію. А ті українці, які проживали на Заході, повернулись із бажанням створювати щось корисне для суспільства. Укупі ці чинники спричинили потужний вибух. Під впливом інтенсивного формування громадянського суспільства держава дедалі більше стала звертати уваги на культуру.

Адже доти, особливо в радянські часи, культуру вважали чимось другорядним. Мовляв, промисловість, сільське господарство, освіта — це важливо, а культура — це розвага, декорації, тож її фінансували за залишковим принципом. Зараз же з’явилося розуміння, що культура — це база, на яку нанизується все решта. Лише тепер ми на державному рівні починаємо усвідомлювати, що культура є питанням національної безпеки. Нове ставлення та підходи підтримують кошти, створення чи належна робота інституцій — Українського культурного фонду, Українського інституту, Держкіно.

Коли все так активно розвивається, чаша переповнюється і те, що всередині, виливається назовні, а тому природним є те, що нині наші продукти викликають інтерес за кордоном. Сьогодні маємо приклади відомих та комерційно успішних креативних продуктів. У світі модні капелюшки Руслана Багінського та джинси Ксенії Шнайдер, книжки Андрія Куркова та Сергія Жадана, музика ДахиБрахи та alyonaalyona.

Усе це є ознаками того, що український продукт стає частиною спільного міжнародного контексту. Проте не завжди ці продукти чи імена асоціюються з Україною. Перш за все це класний, цікавий та якісний продукт. Він заходить не через те, що «українське — значить, класне» (до такої асоціації нам іще треба попрацювати всією країною), а через унікальні якості та правильне позиціонування.

Що сприятиме конкурентоспроможності українських продуктів у світі? Ми ж іще не конкуруємо з британцями, американцями.

Складно говорити про рівну конкуренцію з найбільшими країнами, колишніми імперіями, що мають інші вихідні позиції. Нам іще необхідно працювати над якістю, сталістю, спроможністю та розбудовою інституцій. Проте ми маємо колосальне прагнення та потенціал — величезну кількість ідей і тем. Це сфера, де ми можемо насичувати світ і пропонувати речі, досі не бачені чи не реалізовані.

В Україні ще досі нехтують комунікацією. Ми можемо випустити класну книжку чи фільм, але необхідно також уміти донести це аудиторії, знати, де вона збирається та як привернути її увагу. Реклама й промоція — це 50% успіху, і тут нам бракує можливостей та навичок.

Як вирішити ці проблеми? І хто цим має займатись — держава чи самі творці?

Має бути експертиза та фахівці, які би знайомили творців із практиками креативних індустрій у різних країнах світу. Український інститут ставить собі за ціль підвищувати обізнаність про українську культуру, а також нарощувати участь українців у світових процесах. Ми постійно зіштовхуємось із приблизним уявленням про те, як працює світ, а також авторське право, і частина наших програм спрямована на те, щоб виправити ситуацію.

Ще однією прогалиною є незнання англійської мови. Оволодіти нею — це сьогодні відповідальність кожної людини. Як на мене, наступні покоління це усвідомлюють. Для дітей, які нині вчаться у школі, англійська є природною частиною їхнього світу. Хоча б мінімальний рівень англійської, а краще знання двох-трьох мов, роблять нас спроможнішими у світі. У радянські часи англійську теж вивчали, але через брак можливості спілкуватися мова засвоюється погано. Нині ж, коли все англомовне, є змога подорожувати, — розуміння потреби підвищилось.

Читайте також попередні матеріали спецпроєкту.

Проєкт підготовлений у співпраці з Катериною Кравчук. Фото експертів — надані героями та героїнями.

 

 

[Культура: Перезавантаження — спільний проєкт The Ukrainians та British Council Ukraine в рамках Creative Enterprise, що є частиною програм House of Europe.]

Ілюстрації
Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!