Світло в окопі

На позиціях мотопіхотного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила поблизу Часового Яру день і ніч переплітаються з вибухами й короткими хвилинами тиші. Піхотинці тут укріплюються у вузьких проходах між шарами землі й дерева, перепочивають та готуються до бою.

Сьогодні журналістам майже неможливо дістатися до подібних позицій — Reporters публікує кадри фотографа і військовослужбовця Олега Петрасюка.

У бліндажі приглушене червоне світло, пахне землею й металом, чутно жарти піхотинців, розмови за цигаркою й горнятком чаю. Їхній побут простий та щирий: пара від сковорідки, в якій розчиняється втома, зігріті від окопної свічки ноги й  муркотіння кота, врятованого з руїн розбитого будинку. 

Свічка гріє ноги, освітлює стіни окопу й нагадує, що навіть під землею є місце для життя. Поруч із цим нагорі — кілометри оптоволокна від ворожих дронів і посічена уламками лісосмуга.

Тут, на передовій, серед знищеного лісу й обгорілої землі, воїни облаштовують позиції, укріплюються, підтримують зв’язок і зрештою приймають бій. Попри холод, втому й постійний вогонь, у хвилини перепочинку піхотинці згадують про дім.

Це не просто фото з війни, а фрагменти життя воїнів, які зберігають людяність там, де її намагаються зламати. Життя — у кількох метрах під землею, у теплі свічки, у короткому жарті між обстрілами.

Тут, де палахтить окопне світло та стоїть українська піхота, — тримаємося ми всі.