img

Тарас Тополя

01.02.2021 Даша Чиж

Тарас Тополя ― лідер гурту «Антитіла». Він активний і поза музикою: є Молодіжним послом ЮНІСЕФ та співзасновником благодійного фонду «Вільні-ЮА». Дитяче захоплення скрипкою спочатку привело Тараса до класичної музики, а потім і до створення власного гурту. У шкільні роки співак поєднував репетиції з навчанням, а у студентські знаходив час на заняття музикою попри інтенсивний графік в Національній академії внутрішніх справ.

Тарас переконаний: якщо зібрати команду однодумців та системно працювати над своєю метою, то обов’язково все вдасться. Саме таку настанову він дає молоді як Молодіжний посол ЮНІСЕФ. 

В інтерв’ю Тарас розповів, як він вирішив будувати кар’єру музиканта, писати пісні винятково українською та займатись волонтерством.

 

Музика і шлях до сцени 

Як саме ви знайшли своє покликання? Як музика була присутня у вашому дитинстві?

Мій музичний шлях розпочався з шести років. Яскравий дитячий спогад: я побачив по телевізору, як виступає оркестр. Мене вразила гра скрипаля, тож мама записала мене в музичну школу на скрипку. Першою моєю вчителькою та наставницею стала Ася Віталіївна Калініченко, з якою я пройшов десять років музичної освіти. Класична музика довго супроводжувала мене. До вступу в університет, окрім того, що я грав на скрипці, також входив до шкільного ансамблю «Фантазія» та понад п’ять років співав у хорі хлопчиків та юнаків при чоловічій хоровій капелі імені Ревуцького. Ми виступали по всій Україні та Європі.

Сучасна музика з’явилась у моєму житті, коли у 7-8-му класі я вирішив зібрати колектив. Перші репетиції моєї шкільної групи відбувались у підвалі гімназії № 48 на вулиці Прорізній. Я навіть зняв відеосюжет, де показав це приміщення і розповів свою коротку історію старту. 

Батьки підтримували ваше захоплення музикою?

Коли з’явився гурт, я багато часу приділяв йому. Замість уроків ходив на репетиції. Від цього почало кульгати навчання, тож мої батьки переживали. Водночас розуміли, що музика це не лише моє хобі, а велике бажання, якому не слід перечити. 

Мій вступ до Національної академії внутрішніх справ став своєрідною угодою з ними. Юридична освіта, на думку батьків, давала змогу влаштувати фінансове життя, кар’єрне зростання та самоствердитися в гуманітарній площині на випадок, якщо з музикою нічого не вийде. В університеті я вчився добре. Пам’ятаю, що гарно склав свою першу сесію і мене відпустили з режимного об’єкта на репетиції. В якийсь момент батьки зрозуміли, що моє захоплення музикою неминуче, і дали мені повну свободу. 

Я точно знав, що не піду працювати у правоохоронні органи. Та мій університет має потужну викладацьку базу. Як мінімум знання з кримінального та цивільного права були мені потрібні для загального розвитку. Як максимум ця база допомогла б здобути професію, якою міг би заробляти на життя, якщо з музикою не складеться. Упродовж чотирьох років ми навчалися шість днів на тиждень із дуже інтенсивним графіком. За цей час я отримав досвід спілкування з різними людьми. У цій системі панує жорстка субординація, в якій мусиш бути психологічно стійким, витримувати різні емоційні навантаження. Зрештою це по-справжньому загартувало мене. 

Як трансформувався гурт «Антитіла»? Як змінилася команда і якою вона є зараз? 

Ми сформувались у гурт «Антитіла», який всі знають, у 2008 році. Саме тоді випустили перший альбом, зняли кліп, підписали контракт із продюсерським центром і почали наш шлях на велику сцену. Відтоді у гурті лишився мій друг та партнер Сергій Вусик. Інші учасники за тих чи інших обставин залишили колектив. З деякими ми підтримуємо стосунки, з деякими ні. Але ці зміни є цілком логічними. 

Чи був момент у житті, коли ви відчули свою популярність та впливовість?

Ніколи не виникало враження, що слава на нас впала. «Антитіла» пройшли свій поступовий шлях. У нас не було вибухових періодів, коли зростала шалена популярність і ми не розуміли, що з цим робити. Ми випускали платівку за платівкою, робили тури, сингли, багато гастролювали і зрештою прийшли від маленьких пабів до двох Палаців спорту в Києві та стадіонів по всій Україні. Якби не карантин, наш стадіонний тур продовжився б іншими містами. Нам цей процес виглядає логічним. Якщо системно працюєш і віриш у свою справу, якщо у тебе є команда однодумців, то обов’язково прийдеш до успіху. 

Які сенси закладаєте у пісні «Антитіл»?

Намагаємось у піснях перенести свої переживання. Проте завжди у цьому обережні. Різниця між творчим актом і пропагандою полягає в тому, щоб зацікавити людину, яка дивиться кліп або слухає пісню, пірнути глибше. Саме тому не трактую публічно суть наших композицій. Пісня це прекрасний інструмент, який через метафори, алегорії та порівняння передає важливі речі на емоційному та інтелектуальному рівнях. 

DSC_8143

Сприйняття і трактування пісень гурту великою мірою залежить від того, хто слухає, за яких обставин і де. Ми намагаємось робити лірику багаторівневою: доступною як для того, хто не занурюється вглиб, так і для того, хто хоче покопатися. Шукайте в римах смисли та послання, вони там точно є. 

Що допомагає гурту бути системним? 

Усе прийшло з досвідом, шляхом помилок та набитих ґуль на голові. Особливо важливою є командна гра. Неможливо завжди бути оптимістом, натхненним та сповненим енергії. Усі ми часто потерпаємо від зневіри. Часом не вистачає сил навіть щоб поворухнути пальцями заради мети. Але коли є команда, вона стає опорою. Люди, які не дадуть тобі впасти і скерують у потрібному напрямку, щоб потім ти рушив уперед. 

Наскільки складно було психологічно та фінансово пережити період локдауну гурту ― особисто вам як музиканту? 

Психологічно це був цікавий період, який і досі триває. Карантин нас застав у жахливо інтенсивному процесі. Щодня ми мали концерт, а в деякі дні по два. Це дуже виснажливо як психологічно, так і фізично. У мене як в інтроверта це забирало багато енергії. Після Палацу спорту в Харкові ми повернулися додому перепочити на два дні і вже у тур не повернулись, бо проводити концерти заборонили. Я видихнув, розслабився і наступні три місяці провів з родиною: дітьми та дружиною. Ми відпочивали, гуляли в лісі, їздили на берег Київського моря, смажили м’ясо, шукали скарби з металошукачем. Ці речі ми точно не могли б собі дозволити робити, якби не карантин. Це був час чуттєвого єднання з сім’єю, який мені дуже імпонував. 

Пісня прекрасний інструмент, який через метафори, алегорії та порівняння передає важливі речі на емоційному та інтелектуальному рівнях

Потім почався період роботи у студії. Ми писали нові пісні та майже створили половину майбутнього альбому. Він лише чекає моменту, щоб бути представленим. Через кілька місяців карантину хотілось повернутися на сцену і відчути цей драйв. У жовтні нам вдалося провести близько десяти концертів, а потім їх знову заборонили. 

Щодо фінансів, то ми трималися завдяки грамотному фінансовому менеджменту. Гурт належить сам собі, тому жодних зобов’язань перед іншими особами в нас не було. Ми перенесли концерти і втратили близько мільйона гривень на рекламні кампанії та оренди залів. Але це були власні відкладені кошти ми завжди ощадливо ставилися до витрат. У цей період нам вдалося не тільки зберегти зарплати в команді, а ще й зняти кліп улітку. Коли нам дозволять проводити концерти, максимум зароблених коштів будемо реінвестувати в контент, створення нових пісень і відкладати на випадок наступної кризи. Наше життя буремне і бентежне, а країна досить несподівана, тому треба бути до всього готовими.

 

Волонтерство та громадська діяльність 

Оскільки у вас є статус Молодіжного посла ЮНІСЕФ, розкажіть, чому вам цікаве спілкування з молодими людьми та які навички хотіли б у них виховувати?

Підходжу до спілкування з молоддю утилітарно та егоїстично. Гурт «Антитіла» від самого початку свого існування займав активну громадянську позицію. Лише в рамках проєкту «U-Report» (інтерактивні опитування серед підлітків у соціальних мережах, які порушують важливі соціальні питання: дискримінацію, працевлаштування, якість освіти тощо, ― TU) та моєї місії Молодіжного посла ЮНІСЕФ ми провели понад 100 зустрічей зі студентами. 

Окрім презентації проєкту, я годину-півтори відповідаю на всі питання, які мені ставлять. Намагаюсь це робити максимально щиро. Не виголошую довгих промов зі сцени, не вмикаю ролі ментора, а навпаки приходжу як друг. Я не хочу прибільшувати свій вплив, але мені здається, що люди виходять після наших зустрічей іншими. Намагаюся достукатися до них і цим самим дати майбутньому додану вартість від себе. Ці студенти через п’ять років підуть на роботу, почнуть збирати команди, створювати стартапи, поїдуть за кордон або залишаться тут і будуть рухати нашу країну вперед. 

Вони реалізовуватимуть себе і формуватимуть нове суспільство. Вірю, що ті речі, які вони почули, проростуть через роки. Саме до цих людей прийдуть колись мої діти. Хочу, щоб вони потрапили в суспільство іншої якості, яке є толерантне, креативне і дає можливість розкритися творчому потенціалу. Суспільство, у якому панує терпимість, прийняття одне одного, взаємна підтримка, командна гра і справжнє лідерство. Суспільство, у якому фундаментом є морально-етичні речі, а не споживацькі. 

Поділіться кількома інсайтами зі своїх зустрічей, назвіть кілька ключових  месиджів, які ви доносите до молоді.

Більшість запитань зводяться до одного: як реалізувати себе, як стати успішним, як досягнути чогось. І це нормально. Молоді люди сповнені енергії, мрій, бажань і йдуть до своєї цілі. Хоча вони бувають занадто зухвалі, але навіть в цій зухвалості  є щирими. Для того, щоб реалізувати себе в житті, спочатку потрібно обрати  своє місце. Запитати себе: хто я, які мої справжні бажання, у чому мені найкомфортніше, від чого я кайфую. Починати використовувати свої ресурси  і час саме в цьому напряму, бити в одну точку. 

Намагаюся дати майбутньому додану вартість від себе

Наступний крок зібрати команду. Об’єднання людей завжди виграють порівняно з одинаками, якщо це дійсно правильне об’єднання людей. Третє працювати системно над своєю метою. Біда багатьох людей у тому, що вони не хочуть працювати регулярно. Поверховість та некомпетентність у багатьох питаннях і небажання вдосконалювати себе грає злий жарт із молодими людьми. 

Ви є співзасновником благодійного фонду «Вільні-ЮА» та активно займаєтеся волонтерством. Що спонукало до цього? 

Коли почалася війна на сході України, до нас звернулися як до людей, що мають ресурс публічності. Ми могли напряму говорити з нашими прихильниками, просити допомоги. Це було критично важливо, адже ми розуміли: або привеземо медичні засоби, каски та бронежилети, або хтось не виживе. Наші волонтери почали їздити на схід, збирати необхідні речі, кошти, закуповувати засоби захисту, щоб зберегти життя тим громадянам України, які пішли нас захищати. 

Якби активне громадянське суспільство не включилося в цю боротьбу, можливо, ми б жили в іншій країні

Ми ніколи не сумнівалися у тому, що це російська агресія, втілена через мілітарні проксі-формування на сході. На той момент стояло питання, чи виживе країна. Якби активне громадянське суспільство не включилося в цю боротьбу, можливо, ми б жили в іншій країні, а мільйони людей вимушені були емігрувати. 

Чому для вас та волонтерів із команди було принципово важливим відвозити допомогу самостійно, не доручати це комусь?

Помилки на нашому шляху також були. Першу нашу посилку ми відвезли не на передок, а на один зі складів військової частини. Через це багато речей не потрапили вчасно туди, де мали бути. Для нас це стало уроком. Коли ми закупили першу партію бронежилетів, нас обманули й замість четвертого класу захисту продали третій, а рівень захисту був критично важливим. Військовослужбовець мав ілюзію захищеності. Коли боєць знає, що у нього немає бронежилета, він і поводиться інакше. Кулі пробивали бронежилети третього класу захисту. Це була наша помилка, оскільки ми не знали всіх нюансів. Після того ми почали відстрілювати кожну партію бронежилетних пластин на полігонах перед відправленням, перевіряти, чи вони дійсно мають заявлений клас захисту. 

DSC_8143

Отже, наші помилки були у тому, що, по-перше, ми розраховували, що привеземо речі у військову частину і вони одразу потраплять до бійців. По-друге, вірили на слово тим, у кого купували амуніцію, яку було досить складно знайти. У якийсь момент вирішили, що будемо все перевіряти й привозити на крайні позиції самостійно. Позиції були динамічними: приїжджаєш, наприклад: в 31-й блок-пост, а через тиждень його захоплюють російські війська.

Бувало так, що ми привозили допомогу і не могли засвітла повернутися назад. Поруч вибухали міни, і нас вивозили з вимкненими вогнями. Але не вважаю це супервідважним подвигом, який міг би зрівнятися зі службою військовослужбовця. Коли ти як волонтер приїжджаєш, роздаєш речі та повертаєшся назад у цивільне мирне життя, військові ж щосекунди ризикували потрапити під обстріл і загинути, але це була частина нашої боротьби. 

На чому акцентуєте у волонтерстві тепер? 

Нині акцент змістився на цивільне населення, що мешкає на підконтрольній території Донбасу. Передаємо туди побутову хімію, засоби гігієни тощо. Час від часу Олександр Благий, волонтер нашого фонду, виїжджає в конкретні підрозділи і привозить спеціалізовані речі. На щастя, армія зразка 2014 року і армія сьогодні це різні речі. Раніше це були хвилі мобілізації, зараз це контрактна армія, коли військовослужбовець має, окрім обов’язків прописані в контракті, права.

Також намагаємося донести, що військові тепер можуть самостійно заявляти про свої права, а не боятись це робити й чекати, доки волонтери все роблять за них. Боротьба змістилася у кабінети. Велика кількість податків, які ми сплачуємо, йде до оборонного бюджету. Важливо зрозуміти, як він використовується і куди витрачають гроші. Там, де є великі суми, але немає громадського контролю, постають постійні корупційні ризики зловживання. 

Завдяки нашій волонтерській діяльності багато корупційних схем не втілювалося. Наприклад, нашуміла історія, коли командування Медичних сил ЗСУ збиралося закупили апарати ШВЛ для боротьби з коронавірусом у китайської фірми, яка торгує роутерами. Представником цієї фірми виявився чинний військовослужбовець Міністерства оборони. 

 

Музика після пандемії 

Як за останнє десятиліття змінилося ставлення до української музики і чи вдалося вам та іншим українським виконавцям збільшити вплив українського контенту? 

Хочу вірити, що так, хоча важко сказати об’єктивно. З одного боку, кількість українськомовних пісень збільшилася у різних стилістичних напрямах. З іншого тренди Youtube та інших стримінгових сервісів показують, що домінантним залишається російськомовний контент. Ми докладаємо чимало зусиль, щоб наші пісні звучали якісно, кліпи були цікавими і молодь хотіла їх дивитися. Для мене важливим маркером став момент, коли ми приїхали в Луганську область і вся зала підлітків співала «Там, де ми є». Вони полюбили пісню, для них було круто її знати. 

Окрім музики, хотілося знятися у драматичній акторській ролі та зробити акцент на соціальному напрямі

Прагнемо, щоб наша музика була актуальною та свіжою. Це вартує багатьох зусиль, яких так само докладають інші українські виконавці. На жаль, наші ресурси обмежені і ринок не співмірний з російським. Тих, хто співає українською, я називаю сподвижниками. Набагато легше перейти на російську та розширити аудиторію. Монетизувати весь контент українською мовою набагато важче. Маєш докласти більше зусиль, щоб створити щось у мейнстримі, що принесе такий дохід, який дозволив би створити щось масштабніше. 

Ми не в рівних умовах, але не бідкаємось і робимо свою справу. Для гурту «Антитіла» з самого початку принциповим було питання виконання пісень українською. У нас лише 3 пісні з 60 написані російською. А ще багато невипущених українськомовних пісень. 

На ваш погляд, як зміниться концертна індустрія у зв’язку з пандемією?

Концертна індустрія дуже постраждала через пандемію, оскільки вбила передпродаж квитків. Люди перестали планувати розваги наперед і купують квитки лише в день події. Для організаторів концертів та артистів це критично змінило ситуацію, адже так складно спланувати гастролі: незрозуміло, на який обсяг робити рекламу, на яку кількість людей розраховувати.

Перед карантином ми тільки-но прийшли до культури попереднього продажу квитків. Люди були впевнені на 99 %, що можуть узяти квиток за кілька місяців і концерт відбудеться. Тепер є страх. Масу подій переносять по декілька разів. Ніхто не хоче заморожувати свої 2-5 тисяч гривень у квитках і потім чекати на подію, яка може не статися. Тепер потрібен рік-півтора, щоб повернути довіру людей до передпродажу. Коли це станеться, можна говорити, що відбувається якесь відродження концертної індустрії. 

Як бачите ріст гурту й до чого прагнете в майбутньому?

Хочеться як мінімум продовжити стадіонний тур. Це ті плани, які ми почали втілювати в життя до карантину. Плануємо зібрати  5-10 стадіонів у різних регіонах України, а крапку поставити на Олімпійському. Окрім музики, хотілося знятися у драматичній акторській ролі та зробити акцент на соціальному напрямі. Я долучений до EdCamp і вважаю, що це найпотужніша недержавна конгломерація людей, які опікуються освітою. Але в музиці нам іще є багато чого сказати. 

Даша Чиж Данило Павлов

Схожі публікації

7199 11

Олексій Коган: «Радіо — це магія»

Джазмен Олексій Коган — про 60 років життя, 31 рік роботи на радіо і чому між першим і другим різниця лише у числах

07.12.2017 Марта Коник
35403 6

Святослав Вакарчук

Розмова з українським співаком, лідером гурту «Океан Ельзи»

24.12.2015 Володимир Бєглов
29385 8

Ната Жижченко

Розмова з українською співачкою, лідеркою гурту «ONUKA»

26.04.2015 Інна Березніцька

Популярні публікації

54626 3

Чи має клієнт платити за розбитий посуд в ресторані?

8 карток про те, як поводитися, якщо ви випадково розбили посуд у кафе чи ресторані
22.04.2016 Ірина Сало
45684 8

Сам собі пастир

Що знайшов у лісах Житомирщини колишній в’язень «ЛНР» і чому краще фантазувати, ніж бути реалістом
19.07.2016 Євген Руденко

Введіть слово, щоб почати