Це треба бачити

Як серед індустріальних руїн постає нове театральне мистецтво

27.01.2017 Олеся Яремчук

Оновлено: англомовну версію публікації читайте за посиланням — YOU’VE GOT TO SEE IT.

— То ви можете нормально пояснити, що це? — запитую.

— Це вистава, яка полягає в комунікації, — після довгого інтро відповідає один зі співрозмовників. — В акторів є свої позиції, але між собою вони взаємодіють як завгодно.

— Це згусток енергії! — додає інший.

— Це емоційна подорож, — звучить навздогін. — У цьому перформансі історія кожного актора трансформується, але всі вони стають одним великим серцем.

— Знаєш, це неможливо пояснити, — здаються, — це треба бачити!

Вільні

Аби побачити, треба трохи пройти. Точніше, пролетіти зледенілою вулицею Заводською в індустріальному районі Підзамче. Проплентатись поміж розставленими на тротуарах автами, прошкандибати кількасот метрів біля бордюрів і, маневруючи на поворотах, таки дістатись мети. Попереду видніється мурал — ми близько.

Ліворуч громіздка будівля півмісяцем повертається на площу, височіє широкими панорамними вікнами, через які заглядає весь Львів, вітає соціалістичним реалізмом із космічними ефектами.

Стороннім вхід заборонено. Але ні — сьогодні всі свої.

Ми героїчно проходимо турнікет і рушаємо просторими сходами, приймаючи на себе слабке жовтогаряче світло крізь кольорові мозаїки. Пришвидшене дихання на дев’яносто одну сходинку. Стоп. Повільний вдих і видих, вони позаду. На останньому поверсі колишнього заводу радіоелектронної медичної апаратури шум і шурхіт. Простір оживає.

За прочиненими дверима сліпить очі надмірне світло. Кліп-кліп — кілька секунд на адаптацію з темряви.

— О, привіт! — переді мною вродливе всміхнене обличчя. — Заходь.

Актори зібралися довкола режисера. Очікувана пауза після репетиції. У невеликому залі розставлено кілька рядів червоних крісел, обабіч — вішак, стіл для чаю, посередині великий сірий килим. На нього сідаємо, завбачливо вмощуючись біля калорифера.

49

43

Соломії Кириловій 24. У театрі грає з трьох років. Вона виросла тут, на Підзамчі. Розповідає про своє дитинство та депресивну атмосферу, яка тут зазвичай панувала.

Тут я почуваю себе комфортно, тут немає обмежень. Режисер нам завжди каже: «Ви — вільні»

— Ці вулиці мені нагадували фільми жахів. Одного разу на обливаний понеділок мене тут облили хлоркою! Тут свій колорит, — сміється. Соломія вже встигла зіграти десяток ролей у Коломийському драматичному театрі та мала всі підстави спокійно пропрацювати там до кінця життя. — Я брала участь у різних виставах, починаючи від дитячих, закінчуючи такими, як «За двома зайцями». Хоча в нас там ролі радше за розміром костюма обирали, — іронізує.

4542

547

— А потім потрапила сюди і повернулась до Львова. Насправді це важко пояснити. Тут багато чого починається із фізики тіла, такого собі енергетичного шаленства. Для мене особисто це — персональний монолог людини. Безумовно, цей театр багато чого для мене змінив. Тут я почуваю себе комфортно, тут немає обмежень. Режисер нам завжди каже: «Ви — вільні».

Босі

Окрім того, босі. У буквальному сенсі. Увійшовши в кімнату, яка тепер слугуватиме простором для експериментального театру, всі роззуваються. На купі взуття видніються і мої чоботи.

— Розумієш, тут має бути чисто, — каже молодий актор, несучи мені та Соломії чай, — цей простір має бути чистим. Для руху, для співу, для думок. — Схрещує ноги на підлозі, ступні світяться білою шкірою.

Василь Сидорко з Калуша, студент факультету культури та мистецтв ЛНУ імені Франка у Львові, теж став частиною групи акторів-експериментаторів. У руках у нього книжка із театральної антропології, привезена з Америки. Проводить по ній пальцями.

— Наша вистава — це подорож, — каже. — Це життя. Життя не однієї людини. Тут не так, як зазвичай, — прожив від одного року до ста. Тут ми кожного дня помираємо, народжуємося і знову помираємо.

Зовнішній бік долоні хлопця списаний синім чорнилом.

4

— Що це? — питаю я, бо вже бачила таке в іншої людини.

— Просто нотатки. Якісь дати, графіки. Ось через кілька днів наша вистава. Дуже хочу, аби вона відкрила людям якісь нові відчуття та розуміння. Ми заради цього багато працювали з режисером. Це все Сет. Це все завдяки йому.

Сет

Це на його руці я бачила такі ж сині нотатки, у кілька шарів стерті та знову написані. На руці Сета Баумріна — професора театрального мистецтва нью-йоркського університету та режисера-практика, за плечима якого понад шістдесят вистав у різних країнах світу. Зараз він займається міжнародною акторською групою «Subpoetics International», яка за останні два роки подолала не один кордон. Група розпочала роботу в Парижі, а одним із поштовхів для театральної імпровізації стала трагедія з Charlie Hebdo та відчуття страху і ксенофобії, що почали ширитися Європою.

20

Цей учень знаного експериментатора Єжи Ґротовського провів не один рік в Європі, у Східній зокрема. Наукові пошуки та тема життя театру в умовах тиску влади та їхньої взаємодії привели дослідника в Україну. Особливо режисерові була цікава діяльність Леся Курбаса.

Творчість Леся Курбаса захопила американця настільки, що ось вже багато років поспіль він приїжджає в Україну, організовуючи тут майстер-класи, тренінги та вистави

— Ви мислите про нього як про великого майстра в українському театрі. А я мислю про нього як про великого майстра у світовому театрі всіх часів, — пояснює рудоволосий чоловік із щирою усмішкою за довгою розмовою та кавою. — Я вважаю, що він суттєво змінив традицію театру як такого.

Творчість українського режисера, а також спілкування з акторами Львівського театру імені Леся Курбаса, захопило американця настільки, що ось вже багато років поспіль він приїжджає в Україну, організовуючи тут майстер-класи, тренінги та вистави.

32

Рік тому у Львові на імпровізованій сцені в театрі ім. Лесі Українки актори групи «Subpoetics International» ставили свою виставу та розмовляли вісьмома мовами: арабською, фарсі, англійською, французькою, німецькою, гаїтянською креольською, ямайським патуа, російською. Із виставою «NomansLand» театрали виступали у польському містечку Ополе, а зараз робота вже із новоствореною групою акторів під назвою «Гершом» знову кипить у Львові.

Але, окрім театру, є ще дещо, що пов’язує цього енергійного харизматика з Україною.

Порятунок

— Мій дідусь не надто охоче про це розповідав, — Сет поправляє окуляри, а я зауважую зморшки на його чолі. — Одного разу мені довелось навмисно його витягнути в місто та напоїти віскі, аби він розповів мені ці історії. Євреї з Центральної та Східної Європи не люблять згадувати Другої світової війни. Вони бояться говорити про погроми та період нацистів, і мій дідусь теж завжди про це мовчав.

21

Він був зі Стрия. Парадоксально, але з бабусею, яка теж була з-під Львова, вони познайомилися у Нью-Йорку. В «Асоціації євреїв Стрия». Здається, ця організація досі існує. Вони там танцювали. Ймовірно, вони ніколи не зустрілися б в Стрию через так звані соціальні страти. Батьки його бабусі були багатими, натомість дідусь був бідним. У Нью-Йорку все змінилося.

— Коли погроми в Галичині докотилися до Стрия і усі тамтешні євреї намагалися втекти, мій дідусь Давид — тоді маленький хлопчик — сильно плакав. Його старався заспокоїти старший брат — мій дядько Макс, але йому це не дуже вдавалося. Тоді їм сказали: «Якщо той малий не заткнеться, ми муситимемо його вбити, інакше всі загинемо». Він не міг заспокоїтись, і родина повернулася додому. Німці пройшли через село, і оскільки здавалося, що там нікого не було, вони рушили далі. Так мій дідусь та дядько врятувались. Далі вони пішки йшли до Гданська, аби втекти до Америки. Мені складно уявити, як можна було дійти до Гданська пішки. А далі ще краще…

14

Вони сіли на корабель, не маючи квитків. Якось перебули цю довгу дорогу, але, щоб вийти з корабля в Америці, їм теж потрібно було мати належні документи, яких у них, звісно, не було. Коли вони вже підпливали до Америки, Давид і Макс побачили статую Свободи і вирішили вистрибнути з корабля, аби самим доплисти до берега та уникнути перевірки. Але попливли вони не в той бік: замість того, аби гребти до Мангеттена, вони якраз втрапили у те місце, де їх мали перевіряти. У пункті для нелегалів вони провели три місяці. На щастя, в країну їх впустили.

— Напевно, без цієї історії не було б мене, — каже Сет. — У 2006 році я приїхав в Україну. Вирішив навідатися до Стрия. Як розповідав дідусь, там був великий єврейський світ. Зараз там немає майже нікого. Але відсутність євреїв у цьому містечку — просто факт життя. Це сталося. Не можна повернути часу назад. Це частина моєї історії, і я це приймаю.

Чужинець на чужині

Верніс Міллер, драматургиня з Ямайки, спалахує білосніжною усмішкою на чийсь жарт. Із Сетом вони знайомі понад тридцять років, постійно працюють разом, і зараз вона прилетіла з Нью-Йорка, аби підтримати театральну групу. Вона уважно спостерігає за репетицією, дає поради. Корегує інтонації у співі акторів.

48

Перед прем’єрою повітря сповнене тремким хвилюванням.

Вже сьогодні ввечері новий експериментальний простір можна буде вважати відкритим. Він має стати театром на постійній основі. Зараз американський режисер сам оплачує і ремонт приміщення, що поглинув уже чималу суму, і всі інші витрати. Але вірить, що цій талановитій акторській групі потрібен простір, де вони могли б працювати та сконцентруватись. Окрім вистав, тут мають бути виставки художнього мистецтва.

Ця вистава про еволюцію історії, про рух — із села до міста, із мрій — у реальне життя

В день прем’єри команді подали добрий знак — із відділу управління культури Львівської міської ради виявили зацікавлення, тож всі сподіваються на підтримку влади після вистави.

53

— Думаю, можна сказати, що ця вистава про еволюцію історії, — каже Верніс. — Про рух — із села до міста, із мрій — у реальне життя. Це подорож від незнання до знання, із минулого — у майбутнє.

Діана Горбань, журналістка, яка вже протягом року працює із командою Сета Баумріна, сьогодні прийшла на прем’єру завчасно.

— Минулого разу на виставу у Польщу я приїхала і одразу ж із машини зайшла до зали, — пригадує. — Я була втомлена, але мені так сподобалось, що я зрозуміла — хочу бути з ними. Мене затягло, і я почала приходити на їхні репетиції ледь не щодня. Мені було у задоволення навіть просто спостерігати збоку — за тим, як історія кожного актора трансформується у цьому перформансі, а потім всі вони стають одним великим серцем. Це наштовхує на думки: яка твоя історія? чому ти тут? яких людей ти зустрічаєш? як ти з ними взаємодієш? що у тебе на серці?

Перед початком вистави Діана стоїть на вході до простру «Гершом», пропускає тих відвідувачів, які зареєструвалися. Втім, хоч зал вже повний, люди все йдуть та йдуть. Всі різного віку, всі різного вигляду. Зрештою, прийшло втричі більше людей, аніж заплановано. Довкола імпровізованої сцени на просторі не залишається жоднісінького вільного місця. Повітря згущується.

Сет нишком виходить з-за колони і каже своїм:

— Світло. Починаємо.

58

60

69

77

***

«Місця успішних ідей» — спільний проект The Ukrainians, Radio SKOVORODA та «Громадське. Львів», який здійснюється за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Олеся Яремчук Вадим Рибін

Схожі публікації

6277 5

Спектр почуттів

Як поведінковому терапевту вдається допомагати батькам розуміти власних дітей

19.06.2017 Катерина Москалюк
2166 8

Олександр Божик: «Скрипка — це моя зброя»

Скрипаль-віртуоз Олександр Божик про музику, яка лікує, і мистецтво у час війни

05.06.2017 Наталія Середюк
2158 5

Андрій Чемес / Radio Skovoroda

Співзасновник першого україномовного мандрівного онлайн-радіо Radio Skovoroda

16.09.2016 The Ukrainians

Популярні публікації

42894 12

Богдан Гаврилишин

Розмова із відомим українським економістом та громадським діячем
27.07.2014 Володимир Бєглов
29634 8

Анна Косарєва: «В ІТ-індустрії є безліч професій, де потрібні прикладні, гуманітарні чи фінансові знання»

Анна Косарєва про особливості ІТ-освіти в Україні, навчання школярів програмуванню та «Годину коду»
14.11.2016 Павло Кузнєцов
26993 15

Ярослав Ажнюк

Розмова із засновником українського технологічного стартапу Petcube
04.04.2014 Тарас Прокопишин

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати