Це у нас така романтіка

Росіяни вчергове б’ють по Сумській області. Під обстрілом опиняються лікарні, електромережі, газопроводи, будинки людей. Область, що межує з Росією, потерпає від ворожих дронів, ракет і артилерії від початку повномасштабної війни. Нині, коли українські сили перейшли кордон, зайшли в Курську область й продовжують просуватися, ситуація на прикордонні загострилася. У тридцятикілометровій зоні обмежують рух і щодня евакуюють людей.

П’ятдесятирічний Юрій, один із фермерів на прикордонні Сумщини, днями остаточно мусив покинути дім, який зводив усе життя, як і господарство. Досі чоловік мав понад тридцять корів, биків і телят. Більшість із них загинули, коли у двір прилетіли дві керовані авіаційні бомби. На фото чоловік саме порається із наслідками прильоту і вивозить в евакуацію вцілілу худобу. 

«У мене був погріб, була кухня, мастєрська і сарай. З того всього не залишилося нічого. Я вирощував бичків, займався заготівлею кормів, доглядав худобу, ремонтував техніку. Дружина відвозила машиною молоко і продавала на центральному ринку в Сумах.

Стільки людей у селі підірвалося. Я теж косив сіно на вістрі ножа. Молотив так, що вимолотив і викинув снаряд. Не пройшло тижня — корова підірвалася на міні. Іншу з горем пополам витяг із мінного поля. Перед тим підірвався насмерть пастух — я його вивозив. Цього місяця — мій колега, останній житель Журавки. Ми зібралися косити, я з одної сторони заїхав, він — з іншої, а там натрапив на протитанкову міну. Це у нас така романтіка.

Мені якось повезло: скосив, затюкував, привіз, склав — даже не згоріло після КАБів. Але як сказати — “пощастило”: кормити тим уже нікого», — розповідає фермер.

Каже: втратив величезні кошти, та розуміє, що на компенсацію від держави чекати наразі не варто. А як бути далі — «справа рук тих, хто тоне».

«Зараз ми у родичів, умов для роботи тут нема, їмо те, що залишилося з гуманітарки, яку раніше видавали. Намагаємося полагодити те, що не знищене, найперше купую скло для побитих тракторів. А далі: буде час і буде їжа».