Це війна, в якій все живе бореться за виживання

Письменник про щоденний геноцид українців і війну росії проти цивільного населення

24 Січня 2023

Шахед, Герань, геноцид

236-й день вторгнення. Тиждень після масштабного ракетного обстрілу центру Києва та всієї країни. На годиннику кілька хвилин до шостої ранку. 

Лунає перший вибух. Відразу по тому — тривога. 

Росія міняє тактику тероризму проти цивільного населення. Вони закупили в Ірану сотні дронів-камікадзе «Шахед». І тепер запускають їх хвиля за хвилею, випробовуючи українське ППО та промацуючи найлегші шляхи до стратегічних об’єктів. 

Дрони ці «сліпі», себто можуть слідувати лише наперед заданим маршрутом. 

Росіяни переназвали «Шахед» у «Герань-2». В нас натомість за їхню деренчливість і гучність їх кличуть «мопедами». А після нинішніх атак дедалі частіше звуть «летючими балалайками».

Цього ранку на Київ летять 28 дронів. П’ять не вдається збити.

Лунають вибухи.

Ми з дружиною Оленою чуємо кожен із них.

Один із дронів влучає в будинок у центрі міста. Гине молодий чоловік разом зі своєю вагітною дружиною. Вона була на шостому місяці. 

Дитина, зачата вже після вторгнення.

***

Мережею розлітаються фотографії врятованого кота Філі. 

Чергова схарапуджена жертва безглуздого рашизму та війни проти мирного населення. 

Це війна, в якій все живе бореться за виживання.

***

З «шахедами», чи то пак «геранями», тривалість тривог подовжується. 

Деренчливі дрони повільніші. Складніші для збиття ППО, бо летять на низькій висоті. 

Київ сьогодні прокинувся не лише від вибухів, але і від автоматних черг. Поліція та Збройні сили намагалися збити дрони з автоматів. 

Повномасштабне вторгнення Росії — це коли точиться публічна дискусія, чи можуть пересічні українці, які мають зброю, застосовувати її, намагаючись збити черговий терористичний повітряний мопед.

***

Після п’яти гучних вибухів і ранку, проведеного в передпокої — єдиному місці, де є дві стіни, що дуже умовно можуть захистити від ворожих снарядів чи дронів, — почуваюся знесиленим. Єдине, на що здатний після такого ранку, — врешті почати читати монументальну працю Адама Джонса «Геноцид: Вступ до глобальної історії». Згодом — це стане моїм ритуалом під кожну затяжну тривогу, що застає мене вдома.

Геноциди спрямовані на знищення екзистенційної ідентичності, злам звичного устрою життя і свідомості. 

Геноцид може використовувати страх знищення для впровадження нових моделей ідентичності та соціальних стосунків серед уцілілих.

Саме цю стратегію росіяни намагаються нав’язати неокупованим містам — наганяти страх, змінювати нашу щоденну поведінку і патерни мислення, присилувати до бажання миру будь-якою ціною. 

Наступного ж ранку ми відчуємо вплив цього нового страху на собі. Олена має зустріч в іншому кінці міста, однак день починається з чергової безкінечної тривоги. Вона скасовує зустріч, збирається на прогулянку з нашою собакою Лісою і каже: «Далеко від свого району відходити не буду».

***

У Миколаєві росіяни влучають у два сховища, де зберігається по 7500 тон соняшникової олії. Через цей термінал проходить 17% світового експорту олії.

Вулиці міста заливають потоки олії.Росіяни зривають геноцидний джекпот — як одночасно знищити запаси їжі, нашкодити природі, вразити інфраструктуру міста й шантажувати світову економіку.

***

За тиждень обстрілів від початку жовтня зруйновано 30% українських електростанцій.

***

Ввечері відкриваю інстаграм. Нині будь-яке джерело інформації — це джерело інформації про війну. 

Перша новина — обмін 108 українок із російського полону. Дехто з них перебував у полоні самопроголошених республік із 2019 року за свою проукраїнську позицію. З них — 12 цивільних. 

Найстаршій — 62 роки. Наймолодшій — 21.

Друга новина — мої друзі знають вагітну жінку і чоловіка, які сьогодні загинули. Її звати Віка. Вона була сомельє і вміла закохувати у вино людей, які ніколи в ньому не розбиралися.

Третя новина — мої друзі знають власників сьогоднішнього врятованого кота Філі. Але бабуся власниці Філі дотепер під завалами.

Як казала співачка Саша Кольцова: це війна, в якій всі знають всіх через кілька рукостискань. Тому нам так болить. Ба більше — це війна, в якій всі знають всіх також через кілька лапостискань.

***

Протягом доби минають чотири безкінечні тривоги. 

Коли прийде відбій, не настане спокій. Бо це означатиме, що вже хтось погинув у цій тиші очікування, яку розривали вибухи.

Вдих… Видих. Спроба подолати паніку. Вдих. …Загальна тривалість втраченого відчуття безпеки та загостреної ненависті до держав-терористок Росії, Білорусі та Ірану — 10 годин і 30 хвилин.

Дніпро, Бровари, пластит

Від часу тієї тривоги минає 103 дні вторгнення. 

Осінь, якої ніхто не помітив, змінюється розмазаною зимою. Трагедія за трагедією каскадами б’ють по свідомості.

Минають місяці кривавих боїв за Бахмут і Соледар. Росія кидає тисячі злочинців на штурм українських позицій. 

Російська ракета вщент знищує житловий під’їзд у Дніпрі. Нині четвертий день після трагедії, й дотепер тривають пошукові роботи. Кількість загиблих зросла до 45 людей, з них — 6 дітей. 

На завалах працюють 11 кінологів та 7 собак пошуково-рятувального загону «Антарес» із Павлограда. Коргі Елтон та інші пси у спеціальних рукавичках та чобітках розривають купи брухту в пошуках живих і зниклих безвісти.

Сьогодні у Броварах гвинтокрил падає на дитячий садок. Гине 14 людей, з них — одна дитина. Гинуть міністр внутрішніх справ, його заступник і секретар міністерства. У шпиталі 25 людей, серед них — 11 дітей. Пошукові роботи тривають.

***

Рано-вранці дивлюся відео, як українські військові набивають пластитом пластмасові трубки, щоби з дронів скидати цю саморобну вибухівку на окупантів. Хлопці щільно трамбують вибухову речовину.

Коли приходить новина про падіння гелікоптера в Броварах, думаю, що росіяни так само щільно трамбують в українців горе й трагедії.

Невпинно скорочується проміжок між жалобами. 

Дедалі щільніше б’ють снаряди горя. 

Країна-терорист здатна воювати лише проти цивільних, а на фронті відсилати на забій безкінечний потік російського розхідного матеріалу. Вони просто повторюють стратегію «Великої Вітчизняної», коли ворожий бруствер із кулеметом буде просто погашений убитими тілами солдатів.

Від цього горя неможливо перевести подих. Ніби з десяток місяців тому було зроблено вдих, а видихнути так і не вдалося.

***

Відкриваю електронну пошту. Іноземні колеги все ще вітають із початком нового 2023 року. Ставлять нейтральне питання: «Як справи?»

Спершу набираю відповідь — «Черговий жахливий ранок в Україні. Ми втрачаємо найкращих. Гинуть діти. Сьогодні ввечері ми прочитаємо їхні історії та історії їхніх батьків».

Стираю.

Набираю — «I am fine. We are fine. We are fucking fine». 

Стираю.

І врешті звично ігнорую це запитання, на яке вже давно мало хто сподівається отримати чесну відповідь. Розумію, що мені комфортніше бути серед тих, кому нічого пояснювати не треба. Тих, хто вже припинив питати: «Як ти?»

***

Відкриваю фейсбук. Нині будь-яке джерело інформації — це джерело інформації про загибель. 

Чотири некрологи щільно йдуть у стрічці один за одним. Чотири повідомлення про смерть друзів друзів.

Всі знайомі з усіма через одне рукостискання. Чи прощальну церемонію.

***

Щоразу, коли чорна діра відчуття, ніби з мене висмоктали повітря, болить у грудях і знову не можу видихнути, думаю про російських військових та їхнє стратегічне командування. Минуло чотири дні після останнього ракетного обстрілу. Ще не всі завали розібрано. Тіла ще не всіх загиблих дітей вивільнено з-під завалів. 

Я думаю про російських військових і кричу: «Давайте вже. Виводьте свої кораблі й літаки. Запускайте ракети по цивільних і військових. Я ж знаю, ви хочете. Коли вся країна в журбі, саме зараз час. Давайте».

***

У тридцять чотири роки, на одинадцятому місяці повномасштабного вторгнення, я розумію, що вже не сподіваюсь видихнути. 

Розумію, що направду ж я небагато хочу від життя. 

Просто їхньої смерті. І нічого не відчувати.

Олександр Михед, письменник, член українського ПЕН, автор книжки «Котик, Півник, Шафка».

Цей текст створений завдяки системній читацькій підтримці. Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians і допомагайте нам публікувати ще більше важливих і цікавих історій.

Якщо ви хотіли б поділитися своїми думками, ідеями чи досвідами і написати колонку, то надсилайте листа на емейл — opinions@theukrainians.org.

Погляди, висловнені у матеріалі, можуть не співпадати з точкою зору The Ukrainians Media. Передрук тексту чи його частин дозволений лише з письмової згоди редакції. Головне зображення створене за допомогою технології штучного інтелекту у нейромережі Midjourney.

Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!