Віталій Ажнов: «Актор не може бути пустим і прикольним»

Віталій Ажнов — багатогранна особистість, кожна з граней — особлива. Він — один із наяскравіших театральних акторів нашого часу, грає головні ролі в постановках Івана Уривського і Дмитра Богомазова в театрі Франка. Він — кіноактор, виконавець ролі Казимира Малевича в однойменному фільмі, який восени 2025-го вийде у кінопрокат. Він — автор популярних тікток-відео: на одних читає скоромовки, на інших — українську поезію, але кожне хочеться подивитися до кінця. З любові до української поезії виростає «Курс Ажнова від Ажнова», де учасники та учасниці пірнають у поетичні світи, а також  подкаст «Ажнов Шоу», де голосом актора звучать важливі та знакові поетичні тексти. До того ж Віталій викладає сценічне мовлення на театральних спеціальностях та озвучує аудіокнижки. 

Про становлення, любов до української поезії, цікавість до мови, поїздки на гастролі під час війни, викладацьку місію, а також потребу перебувати у постійному русі — в цій розмові. 

§§§

[Це інтерв’ю створене завдяки підтримці Спільноти The Ukrainians — сотням людей, які системно підтримують якісну незалежну журналістику. Приєднуйтеся!]

§§§

Почнімо спочатку. Якою ти був дитиною?

Дуже слухняною і позитивною. Я дуже любив учитися, був допитливим, душею компанії. І не думав, що буде так напряжно в дорослому житті, коли всі думатимуть, що ти й досі душа компанії, а ти вже давно не там.

Я дуже ціную особистий простір. Тобто якщо колись я міг приготувати кролика у вершковому соусі з сиром горгонзола, щоб зібрати вдома тусовку, то зараз це дуже проблематично…

А ще я катався на велосипеді та любив ролики. Це було міське життя на першому поверсі багатоповерхівки: мама могла бутерброд подати через вікно. У мене є старший брат, і в дитинстві він часом мене аб’юзив. Коли на обід треба було їсти перше, яке я дуже не любив, то ми за 10 копійок їли суп наввипередки. Я прибігав зі школи і не обідав, а одразу сідав за уроки. Хотів, щоб це завдання не сиділо в мене в голові. Я міг прочитати один раз параграф з біології — і все, на завтра його розповісти.

Чи відчував ти тоді свою інакшість? 

Ні, але були окремі прояви: на випускний обов’язково і принципово мала бути рожева сорочка. Звісно, коли я дивлюсь на ці фото тепер, то бачу, що маю доволі епатажний вигляд. Я вже тоді любив яскраво вдягатися, але на моді і стилі ще не розумівся. 

Два роки тому ти запостив своє дитяче фото і написав «Я ностальгую за тими часами. Знаєте чому? Бо вони безтурботні і майже безвідповідальні». За чим іще зі свого дитинства ти ностальгуєш?

Я ностальгую, бо в мене був дуже сильний зв’язок із мамою. Моя тонка природа, як я володію тілом, моя пластика, можливо, манера говоріння — це, звісно, мамині впливи та виховання. У мене було безтурботне дитинство: небагате, але й небідне, безвідповідальне. І сильний зв’язок із мамою. І коли її не стає, ти раптом  щось втрачаєш. При тому, що в тебе є ще старший брат, є батько, ти береш на себе дуже багато відповідальності, стаєш чоловіком. Свідомо і несвідомо починаєш гребти. І тому, коли знайшов це фото, то на мить стало знову безтурботно.

Я дуже ностальгую за цим станом. Знаєш, я дуже часто кажу фразу, і вона йде зі мною по життю: вчись, дитино, може, хоч із тебе в родині виростуть люди. І от те, що я маю зараз, — це те, до чого я свідомо йшов, це велика праця. Я не знаю, коли в мене був останній вихідний, — і я не перебільшую, але й не применшую. Але я вірю, що мама бачить те, що я маю зараз, допомагає мені. А ностальгую, бо в мене немає поруч людей, з якими я міг би почуватися безтурботним і безвідповідальним.

Поговорімо ще про дорослішання: який матеріал ти читав на своїх вступних іспитах у театральний? Що для тебе тоді було важливим?

Вірш — Василь Симоненко «Сім десятків дідові старому», байка — «Вовк на псарні» Глібова. У мене був уривок з оповідання Євгена Гуцала про маму «Образ матері». Фрагмент із п’єси Ярослава Стельмаха «Привіт, синичко». Там є монолог відмінника — це майже фінал п’єси, коли він уперше приходить додому п’яненький і змінюється як особистість, робить стрибок.

Відмінник прочитав монолог відмінника?

Так. Самоіронічно.

І ти цілеспрямовано йшов показувати цю програму на вступі в театральний університет імені Карпенка-Карого своєму майбутньому майстрові Дмитру Богомазову?

Я не знав людей, які набирають студентів. Насправді я хотів бути диктором-телеведучим, бо в 9-10 класі писав малу прозу і потім трохи працював