Євген Величев

Одеський ілюстратор про переваги й недоліки професії, пошук натхнення та важливість гармонії

14.07.2017 Тарас Прокопишин

Одеський ілюстратор Євген Величев про переваги й недоліки професії, пошук натхнення та важливість гармонії.

[Матеріал створений у партнерстві з ініціативою Odessa Speaks English, метою якої є розбудова англійськомовного середовища в Україні та Одесі зокрема.]

Please check the link below to read the article in English  Yevhen Velychev.

 

Про початок професійного шляху

Я народився в Одесі. Навчався у звичайній школі. У дитинстві, особливо не замислюючись, я постійно малював, щось ліпив, збирав дивні штуки, різноманітні наклейки, іграшки… Якісь незвичні, але естетично красиві речі.

Впродовж навчання я особливо не думав про те, ким стану в майбутньому. Але коли настав момент вибору професії, то жодної хвилини не сумнівався — вирішив іти в художнє училище чи інститут. Відчував, що так повинно бути і що це найкращий варіант із усіх можливих.

Про вплив родини

У моїй родині завжди цікавилися мистецтвом. Мама дуже любить мистецтво, але класичне. Дідусь був креслярем-конструктором, його брат — художником. Тому можу сказати, що у мене доволі креативна родина.

Якщо це й вплинуло на мене, то лише на емоційному, а не на практичному рівні. Був період, коли мама хотіла, щоб я став стоматологом-протезистом. (Сміється) Але у мене не було бажання пов’язати своє життя з цією спеціальністю.

Найімовірніше, мама не завжди хотіла, щоби я став художником. Існує стереотип, що художник — це бідна й погано одягнена людина, яка невідомо як заробляє собі на життя. Але незважаючи на це, мама ніколи зі мною не сперечалася і усіма силами підтримувала усі мої арт-злочини. (Усміхається)

Ким хочу стати, я зрозумів за декілька місяців до вступу у ВНЗ, якраз перед початком навчання на підготовчих курсах. У 14 років я майже випадково потрапив у художню школу. Просто прийшов туди, трішки помалював — і мені порадили піти на курси в Одеське художнє училище ім. М. Грекова. Тоді я навіть не знав про існування такого закладу, бо просто не цікавився цією темою.

Не було сумнівів: якщо вступати, то тільки туди. У 9 класі я вже пішов зі школи, ходив на підготовчі курси та одразу вступив до училища на відділення художнього оформлення.

Художник-оформлювач — це радше радянська професія: художник мав розфарбовувати та оформлювати вітрини, робити макети зупинок та інші промислові речі. Ця професія поєднувала у собі і графічний дизайн, і предметний дизайн, і архітектуру, і живопис, і малюнок… Все у комплексі. Це дуже вплинуло на те, чим я займаюся сьогодні.

IMG_8907

Бо зараз у роботі об’єдную всі види мистецтва, крім архітектури та скульптури. Займаюся сучасним мистецтвом, володію навиками академічного живопису, займаюся графічним дизайном, ілюстраціями, також працюю художником-постановником у кіно.

Про роботу у різних жанрах

Колись я вважав, що це неправильно. Бо що більше часу витрачатимеш на одну справу, то менше залишатиметься на іншу. І, таким чином, не зможеш гармонійно розвиватися. А в певний момент потрібно буде зробити конкретний вибір.

Я довго мучився над цими питаннями і не знаходив на них відповіді, тож у один момент зрозумів, що потрібно перестати хвилюватися і не намагатися розділяти жанри. Це дуже допомагає в роботі, бо ти можеш дуже добре орієнтувався у багатьох напрямах візуального мистецтва. Кожен вид можеш підсилювати іншим.

Таким чином, ти зіштовхуєшся зі складнішими викликами, але постійно розвиваєшся. Завдяки цьому далі можеш комплексно вирішувати завдання чи проблеми. Це допомагає масштабніше думати та діяти.

Зараз у мене дуже висока продуктивність. Не можу сказати, що одному напряму я виділяю багато часу, а іншому — дуже мало. До зйомок я ставлюся настільки ж відповідально, як і до створення невеличкої ілюстрації. Просто намагаюся робити все максимально якісно.

Про професію ілюстратора

До цієї професії потрібно бути морально готовим. Ілюстрація — це не те саме, що рисунок чи картина. Ілюстрація — це зовсім інший вид візуального мистецтва.

По-перше, ілюстрація межує з поняттям дизайну: коли є конкретне завдання і його потрібно виконати. В одних моментах ілюстрація ставить запитання, у інших — вирішує проблему. Ілюстрацію треба сприймати як картину і як мистецтво. Треба провокувати, ставити запитання і, у той же час, відповідати на них та залишати дещо несказаним.

c46e3654244043.59536c9115728

Коли ти починаєш займатися ілюстрацією, то все це поєднати дуже важко і одразу не зрозуміло, які моменти враховувати і у яких ситуаціях. Наприклад, коли йдеться про драматургію зображення. І я вже не кажу про розуміння стилізації чи про процес створення такого рисунка.

Спочатку багато художників йдуть в аматорство, бо не розуміють усіх завдань. Потім можуть там залишитися надовго. Тому або відмовляються від ілюстрації, бо вона стає їм нецікавою, або ж залишають цю сферу, бо, на їхню думку, ця робота не затребувана на ринку. Зазвичай люди можуть відрізнити якісну роботу.

Про те, як відрізнити якісну роботу від неякісної

Це залежить від наповнення. Ілюстрація має бути гармонійною, наче вірш, як хоку.

У дитинстві я мріяв про роботу аніматора. Зараз поступово повертаюся до цієї думки. У певний момент зрозумів, що набагато цікавіше та складніше показати цілу історію, використовуючи лише одне зображення. Доволі складно передати всю драматургію.

Завдяки кінематографу я дізнався, що таке графік драматургії, конфлікт і так далі. І все це адаптується у просторі ілюстрації. Одним зображенням можна розповісти дуже велику історію. А якщо картинка історії не розповідає, то тобі нудно з нею взаємодіяти.

Те саме зі стилізацією. Часто художники-початківці передають певні сенси через роботи,  які більше схожі на академічний малюнок, аніж на ілюстрацію. Роблять це зовсім без стилізування. Тому всі пропорції, все, що міститься всередині малюнка, не має потрібного вигляду чи ефекту.

Коли тобі важко сприймати зображене, важко з ним «говорити», то це означає, що воно «написане» не твоєю мовою. Ілюстрація повинна вести з тобою діалог

Ілюстрація — наче вірш. Коли ти працюєш з ілюстрацією, то переводиш текстову мову у візуальну. Коли читаєш текст із помилками, то завжди звертаєш увагу на них, правда? З малюнками схожа історія. Коли тобі важко сприймати зображене, важко з ним «говорити», то це означає, що воно «написане» не твоєю мовою. Ілюстрація повинна вести з тобою діалог.

Ілюстрація — це радше комерційна індустрія, тому важливо, щоб вона виконувала поставлені завдання.

Про найцікавіші проекти

Мені часто не подобаються свої роботи. Бо я знаю, що у них не так, як було заплановано. Але постійно ставлю собі нові завдання, удосконалююся. Тому кожен проект, за який беруся, мені цікавий. Я живу теперішнім.

Мені цікаво рухатися вперед, намагатися зрозуміти свої слабкі сторони, змінювати їх, навчатися новому. Це як у йозі — коли тобі важко увійти в асану, ти повинен перебороти себе та прийняти той біль, щоб розкрити свої інші емоційні якості.

Тому не можу сказати, що у мене є улюблений проект, бо через певний час я ставитимуся до нього, як до проекту, який відбувся і в якому я бачу певні помилки. Це не означає, що в попередніх щось не так. Просто я їх вже зробив, тому мені вони видаються нудними. Мені до душі те, чим займаюся тут і зараз.

Починав я, як і всі, з малесеньких простих проектів на зразок створення візитівок. Але щороку з’являлися все важчі й складніші проекти. Відтак, у 2012 році я почав працювати з брендом одягу «Jealousy» дизайнерки Тані Муінью — малював принти для її колекцій.

Створював, наприклад, постер для Gesheft. У ньому немає ілюстрації, він з’явився, бо мені хотілося поекспериментувати з іншими форматами. Після цього була ще одна цікава історія із «Сільпо» — створював ілюстрації для їхньої лінійки дитячих товарів «Рікі Тікі». Там я теж вирізав ілюстрацію з паперу.

Мені було дуже цікаво попрацювати з пластикою, зрозуміти, як вивести якості кольору, попрацювати із фотосесіями, ретушшю. Після того я почав ставити собі нові цілі та завдання, комбінувати в ілюстрації колажі та різноманітні фактури.

Цікавий досвід був із плакатом для фільму «Зоряні війни». Цей плакат зайняв третє місце у конкурсі Cinema Posters Awards.

9e166e31649125.5673266e03a4b

Зараз робимо цікавий проект із PinchukArtCentre — «Літери про мистецтво». Творчий виклик — переводити важкі художні терміни в безтурботні ігрові ілюстрації. Мені цікаво показувати різні види мистецтва через букви, фактури та образи.

Також малюю для The Villiage Україна. Там займаюся версткою статей та ілюструванням. Тут поєдную поняття сучасного мистецтва та ілюстрації, бо сучасне мистецтво працює як новинна стрічка. В такому проекті я почуваюся комфортно, тому що виконую функцію передавання новин через візуальну мову. Це потрібно робити швидко — і в цьому найбільша складність. Потрібно малювати набагато швидше, але все одно виконувати завдання якісно.

У такому форматі я можу зробити три-чотири ілюстрації впродовж дня. Складність у тому, щоб швидше приймати рішення та чіткіше бачити кінцевий результат. Бо зазвичай сидиш, експериментуєш, щось вирізаєш, клеїш, фотографуєш, відчуваєш, що через один матеріал можна передати тактильність, і мізкуєш над тим, через який саме. Натомість у новинних проектах ти повинен швидше приймати рішення і наперед знати, що буде найкорисніше для аудиторії. Інколи можу зробити менше ілюстрацій для однієї публікації, якщо розумію, що не вистачає часу. Важливо не втрачати у якості.

Про найбільші успіхи та провали

Я все частіше беру участь у фестивалях та конкурсах і все частіше помічаю таке: що простіше ти ставишся до конкурсу, то більша ймовірність перемогти. Не знаю, з чим це пов’язано, але у мене так постійно. Можу забути про роботу, яку подав на конкурс, а потім з’ясувати, що зайняв перше місце. Це і перемога, і провал. (Сміється)

Колись брав участь у конкурсі на найкращу етикетку для лімітованої колекції пива. Багато часу для обдумування вигляду не було, тож я доволі швидко створив дизайн і надіслав роботу на конкурс. У результаті саме моя етикетка перемогла.

Згідно з умовами конкурсу, переможець мав отримати грант на навчання у Британській вищій школі дизайну в Москві. Через те, що я не дуже часто користувався Фейсбуком, пропустив повідомлення про перемогу від організаторів конкурсу. Впродовж кількох місяців вони  надсилали повідомлення, але я не відповідав. Вони надали грант іншому учаснику. Таким чином я пропустив не лише повідомлення, а й грант на навчання в школі дизайну.  

Те саме було із Comfy Art Prize, конкурсом молодих митців. Просто надіслав роботу, а вона увійшла у шорт-лист конкурсу. Таких випадків було чимало.

Також пригадую, як знімали відеоролики для мережі кінотеатрів IMAX у рамках фестивалю соціальної реклами «Молодія». Тоді ми мали на меті створити два відеоролики на тему поведінки у кінотеатрі. У тому проекті я був художником-постановником. Обидві роботи зайняли призові місця — перше та третє. Класно приходити в IMAX і бачити своє відео.

Про пошук натхнення для творчості

Натхнення я знаходжу у соціальних драмах. Можу десять хвилин погуляти у спальному районі міста, просто подивитися на п’ятиповерхівки — і таким чином знайти натхнення для наступної роботи.

Мені цікаво спостерігати за поведінкою людей, за процесом прийняття рішень. Це може бути навіть якась смішна ситуація на ринку — коли хтось обирає між помідорами та огірками. Або ж коли людина сидить у приміщенні й не знає, що взяти спочатку — виделку чи ніж. 

Також допомагають шукати натхнення запитання, які ставлю сам собі. До прикладу, як люди з різних соціальних верств ставляться до мистецтва, або як розвиватиметься суспільство після початку космічної ери, на що перетвориться наша Земля тощо.

Дуже мотивує перегляд якісного кіно та класні концерти. Наприклад, концерт Depeche Mode у Києві надихнув мене на цілий рік. Свого часу мене дуже надихнув фільм «Та, що танцює у темряві» Ларса фон Трієра. Я його проглянув і почав сприймати життя дещо по-іншому.

Про те, яким повинен бути митець

Митець повинен бути філософом. І ставити питання не лише собі, а й світу. Можливо, збоку це дещо пафосно звучить, але, як на мене, ми маємо постійно ставити запитання: чому, як, навіщо, чим є соціум зараз, що таке релігія, яке місце займаю я у цьому світі…

Художник має бути дослідником суспільства: і соціологом, і психологом. З сучасним мистецтвом інакше працювати не можна. З дизайном також, оскільки він створений для того, щоб покращити якість життя. Тому потрібно спостерігати, що навколо не так, і намагатися покращити це своєю творчістю.

Про розуміння успіху

Нехай інші люди оцінюють, наскільки я успішний. (Усміхається) Це все відносно. Коли ти щиро любиш свою справу, то не обов’язково завжди думати про успіх. Зараз я досягнув певних результатів. Чи можна це вважати успіхом? Не певен. Мені здається, що успіх — це коли ти полетів на Місяць, в океані скупався, слона приручив. (Сміється)

На мою думку, успіх — це коли багато людей бачать твою роботу. Коли люди розуміють контекст того, що ти створюєш. Прагну, щоб мої роботи провокували нові думки у людей, а ще краще — стимулювали зміни у їхньому житті.

Я працюю із великими компаніями і, певною мірою, це успіх. Радий, що мої роботи можуть побачити багато людей. Чи правильно їх сприймають — поки що не знаю.

Про мрії і плани

Я мрію про глобальний проект, що займатиметься дослідженнями людського розуму через візуалізацію. Можливо, через 20 років зніму свій фільм. Або напишу книгу у малюнках.

Хочу об’їздити весь світ і знайти своє ідеальне місце. Мені хочеться сприймати майбутнє абстрактно, бо наразі, як на мене, сприймаю його дуже буквальним. Не хочеться бути заручником часу, в якому живу. Буду жити й адаптуватися до періоду, у якому перебуватиму.

Прагну, щоб мої роботи провокували нові думки у людей, а ще краще — стимулювали зміни у їхньому житті

Люди півжиття вчаться, працюють, ідуть на пенсію, а мені хочеться це все об’єднувати, щоби жити повноцінним життям, а не етапами.  Майбутнє — це місце, в якому ми перебуваємо. Якщо ми можемо якось вплинути на нього, то потрібно робити це вже зараз. Тому я не знаю, що буде через десять секунд перед очима і як це вплине на мою самосвідомість.

Не хочу нічого прогнозувати. Сподіваюся лише на те, що всі житимуть у гармонії. Як мінімум — із собою, як максимум — із природою. У теперішньому світі мені її не вистачає. Таке враження, що нас постійно оточує хаос. У принципі, це також корисна річ, але хочеться, аби його було все-таки менше. Або щоб він був виправданим.

Усі ілюстрації надані героєм матеріалу. 

Тарас Прокопишин Zhvalevskyi Bogdan

Схожі публікації

IMG_8270-Edit-2xx
12515 16

Роксоляна Шимчук

Розмова з українською мисткинею

19.03.2015 Інна Березніцька
Аграфка8
1340 5

Романа Романишин і Андрій Лесів / Аґрафка

Романа Романишин і Андрій Лесів, засновники творчої майстерні «Аґрафка»

16.11.2016 The Ukrainians
IMG_7037 1
13281 8

Ната Жижченко

Розмова з українською співачкою, лідеркою гурту «ONUKA»

26.04.2015 Інна Березніцька

Популярні публікації

DSC_0195
31506 11

Анна Петрова

Розмова із молодою підприємицею, засновниця та генеральною директоркою Startup Ukraine
02.07.2014 Юліана Паранько
sDSC_09_2
45914 5

Піаніно для Ніколя

Як «нездатному до навчання» хлопчику вдається перемагати у міжнародних фортепіанних конкурсах
13.04.2017 Катерина Олексенко
photo-1419976267187-4ad6b3c60cca
35807 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати