img

Юрій Іздрик: «Однаково весь світ лише в наших головах. Ніде поза нашою свідомістю його не існує»

27.11.2017 Вероніка Ковбасюк

[Ця розмова записана в рамках спільного проекту The Ukrainians та Urban Space Radio]

Щотижня в ефірі Urban Space Radio виходить програма «Обережно, Мох!». Її ведучий — музикант і продюсер гурту Familia Perkalaba Олег «Мох» Гнатів — запрошує на відверті розмови людей літератури, мистецтва та музики.

Його нинішній гість — поет й прозаїк, автор концептуального журналу «Четвер» Юрій Іздрик. Говорили про візіонерство, Бога та відмову від Facebook. Текстовий варіант розмови читайте далі.

 

Мох: Доброго вечора! Перед тим, як ви дізнаєтесь, хто сидить навпроти мене, прочитаю текст. Книжка називається «АМ™», розділ третій: «Закінчивши читати цю бредню, Мох пустив в ефір імпровізації Зорна, відставив мікрофон і повернувся до мене: «Заходь, братику, радий бачити. Готовий?» — «До чого?» — «Ну як, до виступу, ми ж добазарювались!» — «Якого виступу?» — «Та якого хочеш, все одно вже всі сплять». Юрку, здоров. В нас в гостях Юрко Іздрик.

Іздрик: Привіт усім. Привіт тобі, Олеже!

То ти готовий до виступу, ми ж «добазарювались»?

А це якийсь фейк, я так розумію?

Не знаю. Мені сьогодні скинули цей текст — Іздрик «АМ™», розділ третій. Ти не пам’ятаєш, що ти писав?

Ні. То було не в передостанньому, а навіть у ще давнішому житті, яке в мене просто з пам’яті стерлося. Я маю дуже хороше влаштування мозку — не забиваю собі пам‘яті старими травмами, і всього, що не потрібне мені у сьогоднішньому житті, я не пригадую. Звичайно, в кількох моїх оповіданнях ти фігурував власне під іменем Мох. Але це було в книжці «Таке». Там між моїм героєм і тобою був «базар» на тодішньому лівджорналівському сленгу.

Ти про мене ще в «Мудаках» написав.

Та я там про всіх знайомих написав, але ніхто під своїм іменем не фігурує. А ти в мене з’являєшся кілька разів.

DSC_9142

Коли мені надіслали цей текст, я думав, як поставити запитання, щоб прив’язати його до нашої майбутньої розмови. І мені таке пафосне вималювалось в голові про візіонерство: написав 10 років тому, і от ми зараз сидимо в ефірі. Чим не візіонерство?

Згадав! Було, було. Тільки я не міг згадати, що там є ти. Радіо — є така тематика.

Так от. Пишуть: Карлос Кастанеда — візіонер. Про інших митців також таке пишуть. Кого ти можеш навколо себе назвати візіонером? В часи яких візіонерів ти живеш?

Розумієш, мені здається, що візіонерство притаманне більшості людей — це нормальна людська здатність. Тільки для того, щоб людина отримала одкровення, great trip (назвемо це так), треба, щоб було задіяно максимум ресурсів мозку. Бо однаково весь світ в нашій голові. Ніде більше поза нашою свідомістю він не існує. Отже, по ідеї, ми можемо оглянути його і все побачити — в географічному і в часовому сенсі. От коли, як в фільмі Бессона «Люсі», вмикається бодай 80% ресурсів мозку, тоді трапляється візіонерство.

Перше прозріння відбулося, коли я нарешті зрозумів, як працює і влаштований світ. З того часу я всім кажу, що в мене запитань до Бога немає

Іноді це буває, як можна судити із світової літератури, під впливом наркотиків або, як це відбувалось в Кастанеди, — психоделіків чи психотропів. Це може виникнути в якомусь релігійному екстазі, уві сні (бувають же віщі сни). Думаю, що в тому тексті було якесь приговорювання: десь якісь шестерінки запрацювали, видали картинку, і все — цілого я не побачив. Тобто візіонерство властиве більшості людей, і воно не мусить бути глобальним. Себто ти розумієш не весь світ, хоча і так буває, а якусь деталь, про яку одразу забуваєш.

Ти переживав явні напади візіонерства? Як це було?

Кілька разів. Мушу сказати, що це — найкраще, що було в моєму житті (про bad trip-и я також розкажу). Це були найяскравіші враження. Ніякі подорожі, виходи книжок, виступи, концерти — нічого не залишало таких вражень, як власне оці моменти прозріння. Перше прозріння відбулося, коли я нарешті зрозумів, як працює і влаштований світ. З того часу я всім кажу, що в мене запитань до Бога немає. Це була глобальна картинка, але це не те, що ти бачиш, — ти не можеш людським зором охопити цього, це просто дано внутрішньо.

Другого разу це була радше bad trip, але вона була настільки пізнавальною, що варто її пережити. Ні з того ні з сього, коли я сидів на балконі і курив, в мене з’явилося відчуття повної трансгресії. Я вийшов з себе, дивлюся і вперше в житті бачу, як виглядаю насправді, як мене бачать інші люди. І це було настільки сильне відчуття огиди. Подумати й не міг, що це так паскудно виглядає, був про себе кращої думки. Побачивши себе оком, наприклад, дівчини, яка могла б мені сподобатись, зробив висновок, що треба змінюватись, змінювати свою поведінку.

Третій раз був, я вважаю його за два рази, коли було показано мені і пекло, і рай. Основною емоцією було здивування, інтенсивності якого не передати словами. Рай показувався як спосіб отримання насолоди в нашому тілесному бутті. І це здобування полягало в тому, що кожна картинка вражала мене: я не думав, що деякі показані речі існують, не користувався ними, хоч вони поруч, вони в мені, це всі різновиди щастя, блаженства. Натомість пекло — це те ж саме здивування. А Господь Бог при цьому і в першій, і в другій подорожах не розумів, чому я дивуюся.

DSC_9073

І остання, найгірша в моєму житті, bad trip. Її пізнавальна вартість теж дорівнювала її негативу. При чому вона відбулась, коли я був хворим, втратив, здається, свідомість. Тоді я став частинкою Всесвіту, в фізичному вигляді, тому, в якому він є насправді (тобто не як людина в біологічній оболонці, не як білкова маса, а просто як набір, скажімо так, найменших часточок Всесвіту). Найгіршим в цій картині було те, що у всіх цих частинках була одночасно і вся пітьма світу, і все світло світу. Не можна передати цього словами, бо фізичне відчуття сусідства темряви зі світлом розриває тебе і не може розірвати. І я собі протрактував це як термодинамічну модель Всесвіту, про яку читав у підручнику з фізики. У вербалізації емоції, якої я не міг описати, допомогла освіта.

Ти назвав чотири тріпи, чи візії. Перша — та, в якій ти зрозумів, як влаштовано світ, — пояснила всі деталі і мала б тебе заспокоїти, але потім були ще бед тріпи. Отже, не заспокоїла тебе перша картинка?

Я думаю, людська цікавість, яка є постійною ознакою людини, вимагає коментарів, додаткових картинок, інших інтерпретацій. У моєму випадку шукати їх було марно, бо я вже всіх їх бачив. Але якби я ходив з тими знаннями постійно, то, напевно б, лежав у нірвані. Ти не можеш втримати у собі такого відчуття, бо весь час мозок на тих 80% не працює, ти повертаєшся до своїх 15% і, намагаючись згадати, потягнути якусь користь з того прозріння, хочеш ще раз повторити його. А якщо хочеш, то тобі дасться. Якщо добре просити, то Бог дасть все.

На мою думку, нірвана пов’язана із переставанням бути собою. В її основі — втрата особистості. Розчинитися в чомусь іншому, перестати бути «Я»

Бог добрий — Бог дасть. Нірвана (я толком не розберусь, що це таке, але спробую сформулювати визначення, і нехай всі вчені, які будуть слухати, сміятимуться з цього) — відсутність будь-яких бажань, відсутність всього, певний ідеал, до якого прагнуть. Ти шкодуєш за поступовою втратою бажання спершу чогось одного, а потім іншого? Це не тільки вікове, це й пов’язане з досвідом, з якимось ритмом. Ти шкодуєш за тим, що втрачаєш?

Ні, я не шкодую. Але я би трішки по-іншому описав нірвану. Якщо говорити про категорію душі і тіла, то добре у цьому випадку згадати Пєлєвіна. Не пам’ятаю, в якій саме книжці, але в нього була фраза: «Это не у Коли, Васи, Наташи есть душа, это у души есть Коля, Вася, Наташа». Так от, я думаю, що нірвана — це втрата бажання. Але як може втратити бажання особистість, коли це основа її мотивації — жити, існувати? На мою думку, нірвана пов’язана із переставанням бути собою. В її основі — втрата особистості. Розчинитися в чомусь іншому, перестати бути «Я».

Це страшно чи цікаво?

Мені це дуже цікаво, бо вже й так набридло бути собою.

Згадали про це бажання, перед тим також говорили про те, що тебе жахнув твій вигляд збоку. І в той же час я спостерігаю, що ти суперстар у жінок. У Facebook, який ти закрив, кожного дня писав вірші Іздрика, в яких було все грамотно, чітко, з розумінням жінки зроблено, базовано на великій любові твоїй до когось. З іншого боку — це був дуже крутий підручник з пікапу…

…А ніхто й не скористається ним. Це дуже високий пілотаж…

…Я ж кажу, дуже крутий підручник. Так чого ти закрив Facebook?

Одна моя колежанка розповіла, що хлопець спокушав її моїми віршами. А якось Ірина Подоляк (українська політикиня, народна депутатка, — TU) у коментарях до вірша написала, що я пишу, як зріла жінка. На що я відповів їй: «Та я і є зріла жінка».

…Але чого ти його «вбив»?

У мене була така залежність: щодня виходити на публіку, тобто у Facebook — красивим, зі своїми віршиками. Згодом я перестав писати вірші: останній рік фактично нових не роблю, вони зрідка трапляються, переписую ті, які мені здаються нормальними, і переробляю тексти для репу. Я слабка людина і не зміг б не заходити у мережу. А тут якщо йти — то по-справжньому. Я свого часу кинув алкоголь, так тепер і з Facebook.

І як себе зараз почуває хворий після видужання?

Думав, що ломка буде інтенсивнішою, але коротшою. Вона дуже блага, та бачу, що в мене існує потреба повернення в мережу, в соціум. Зрештою, це для мене єдина форма спілкування. Я ж вдома сиджу і ні з ким не бачуся — днями, тижнями, місяцями. Є, звісно ж, винятки — коли виїжджаю до когось на зустріч. Але якщо повертатись, то з чимось не менш цікавим, аніж вірші. Я чогось думаю про канал на YouTube, бо в мене є ідеї для лекцій і репчику. А генеральна творча ідея — читати лекції репчиком. Але я поки що технічно до цього не дозрів.

[Мох перериває ефір музичною паузою, вмикаючи пісню співачки іранського походження — Sevdaliza, наголошуючи на тому, що це треп].

Для багатьох я зараз анонсую сенсаційну новину: Іздрик, після того як закрив свій Facebook, почав займатися треп-музикою. Цього літа він мав виступ у Києві із треп-оперою «Wozzeck», зробленою за його давнім романом. Чому треп, Юрку? І що таке треп для тебе? Прокоментуй Sevdaliza.

Sevdaliza дуже класна. Тільки це не треп, ясна річ. Тут дуже чітко можна стилістично означити трек як тріп-хоп із елементами дабстепу, бо чути дабстепний бас. Але що таке чистий треп, ніхто й не скаже, врешті. Зазвичай це все-таки інструментальна музика, яка не зіграна на інструментах, а на самих контролерах і семплерах. Рідко буває вокал. Тому ця пісня мала б «ходити» на YouTube під тегом тріп-хоп.

Щодо треп опери «Wozzeck», то історія така. На Porto Frankо я познайомився з формацією Nova Opera та організаторами цього фестивалю — Романом Григорівим, Іллею Разумейком та іншими. Я почув, що вони грають, і назвав це філармонічним тріп-хопом. Їм страшенно сподобалося, і в нас виникло взаємне бажання поекспериментувати. І от в київському дворику на Іллінській за один день, навіть за кілька годин, зробили програму, спробували себе.

Тоді у хлопців виникла ідея на підставі роману «Wozzeck». А ще, так як вони Nova Opera, то для них підставою була передовсім знаменита однойменна опера Альбана Берґа, а не моя книжка. Для них цей бренд має своє наповнення, і тому все зрослося. Як зростеться з самим романом чи, може, з віршами, які будуть використовуватися, ще поки що не зрозуміло. Дуже сумніваюся, що це буде треп власне як стилістика, тому що звучатиме жива музика (через інструментарій, наприклад), якою треп не займається.

Але трепові елементи вноситиму сам, бо в мене буде вокальний процесор, контролер, на якому можна грати таку музику. Прем’єра «Wozzeck» відбудеться 18 грудня в київському клубі «Atlas». А от в суботу я їду на репетицію, тоді і буде все з’ясовуватись детально.

 «Atlas» — хороший майданчик, зі смаком. Ти можеш зараз якийсь свій текст із останніх, які у треп-стилістиці, ритмічно прочитати? Давай пов’яжемо з твоїми новими текстами. Це можливо зараз: без контролера, вокальних примочок?

Текст — можливо. Тільки навряд це буде треп, то буде трьоп. Я щось класичне прочитаю, бо нових віршів не пам’ятаю.

Просили, щоб ти прочитав свій вірш. Це головне!

розривати обійми немов електричне коло
зупиняючи струм кровообіг і внутрішній спів
вимикаючи небо і землю і все доокола
розсипаючись в тетріс із двох нероздільних тіл..

нас розрізали навпіл іще у життях минулих
де були ми хлібиною яблуком чи колесом
нас розрізали навпіл а потім про нас забули
і почався цей довгий важкий і фатально фальшивий сон

це такий напіврозпад що далі вже падати нікому
це така параноя де пара не рівна двом
половинність свою як вину усвідомлюєш з віком
бо не гоїться шов за єдиним твоїм крилом

розмикати обійми і болісно і небезпечно
електрична дуга ніби гад: прослизнула — й уже нема
лиш відгонять горілим і губи і пальці обпечені
й розповзається світ по усіх своїх палених-палених швах

арифметика тіл не вкладається в рамки програми
геометрія кола завжди потребує двох
обійми мене мила всіма чотирма руками
хай народиться знову наш високовольтний бог

Ну і тут щось таке… (бітбокс). Хай народиться!

DSC_9248

Ти страждаєш? На що?

На ревматизм наразі. І зуби болять. Я восени завжди страждав.

Цей біль допомагає тобі полегшити інші муки? Чи інших болів не маєш?

Ні, та Боже збав, ні. Я кожного літа здійснюю свій план — поступове перетворення на рослину, яка від сонця отримує все, що потрібно, і замість віршів продукує відразу кисень. Влітку я живу, а восени страждаю.

У мене була така залежність: щодня виходити на публіку, тобто у Facebook — красивим, зі своїми віршиками. Свого часу я кинув алкоголь, так тепер і з Facebook

Ти редактор «Четверга», який, можна так сказати, створив цілу культуру. Колись він потрапить в енциклопедію і, я думаю, в шкільні читанки. Чи можливе його повернення (видання припинили у 2008 році)? Зараз дуже багато камбеків, через те що люди, які колись пішли з редакцій, повертаються через років 10 з тією самою ідеєю. Чи можлива ця версія в тебе?

Мене постійно про це питають, і я постійно дивуюся. Ясна річ, що можлива. Тільки живемо в ХХІ ст., і я не знаю паперових журналів, які ще збереглися. Літературних— точно не знаю. Якщо вони і є, то не у вільному продажі, і їх десь потрібно шукати. Для чого тоді це все, хто ці літературні журнали буде читати? Проте є можливість зробити мультимедійний проект в інтернеті. Тобто хай це буде як журнал, який гортатиметься, але матиме анімації, музику, відео, якісь мистецькі речі, які не потрапляють більше нікуди. Головне — обрати тематику.

DSC_9277

Якби я робив журнал, орієнтований на літературу, то навряд це б був суто літературний журнал, а навіть якщо і суто літературний, то там було б і відео, і музика. Why not? Якщо все є під руками і це майже нічого не коштує, то навіщо думати про те, що тобі треба гортати журнал, шукати гроші на папір, видавця, а потім думати, як це все продати. Пощо?

В мене завжди викликає повагу, як я це називаю, пластичність або безпринципність. Все можливо. Наприклад, можливо повернутися у Facebook — не було заяв: ні, як вже «зав’язав», то більше ніколи не повернуся. Що для тебе є абсолютно неможливим з твого минулого життя, крім алкоголю? До чого ти не дозволиш собі повернутися?

Не знаю. Так, як і Facebook, все може повернутися. То лиш Бог знає. Я собі, звичайно, можу принципи вигадувати, але це хлопчача, дитяча штука, дуже інфантильна річ. Треба бути готовим до всього. Я думаю, це ознака якогось дозрівання.

Бог є?

Як хоче, то є.

Фотографії надані платформою Тепле місто.

Вероніка Ковбасюк Тепле Місто

Схожі публікації

12620349_906067742795838_61523468_o
8246 6

Іздрик, «AB OUT»

Декілька віршів Юрія Іздрика

20.01.2016 Тарас Прокопишин
IMG_9360
20064 11

Борис Ґудзяк

Розмова з єпископом Української греко-католицької церкви та Президентом УКУ

18.06.2014 Володимир Бєглов
IMG_0259
4549 15

Інфікований ІТ

CEO Lviv IT Cluster Степан Веселовський — про те, як об’єднати кількадесят технологічних компаній на принципі win-win і чому немає нічого неможливого

29.11.2017 Тарас Прокопишин

Популярні публікації

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
35499 7

Марина В’язовська

Українська дослідниця, яка розв’язала математичну задачу століть
03.11.2016 Олег Фея
img_1160
42311 3

Чи має клієнт платити за розбитий посуд в ресторані?

8 карток про те, як поводитися, якщо ви випадково розбили посуд у кафе чи ресторані
22.04.2016 Ірина Сало
ГОЛОВНА
29367 8

Сам собі пастир

Що знайшов у лісах Житомирщини колишній в’язень «ЛНР» і чому краще фантазувати, ніж бути реалістом
19.07.2016 Євген Руденко

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати