Життя на велосипеді

Мандрівник Руслан Майборода про свої 40 тисяч кілометрів у веломандрівках, а також чому подався світ за очі, залишивши престижні посади

10.04.2017 Марічка Карпа

Уявіть собі, що у вас немає власного дому чи постійного житла. І не тому, що ви його не можете чи не хочете мати, а тому що ваш дім — це цілий світ.

Приблизно так живе мандрівник Руслан Майборода, який подолав на своєму велосипеді понад 40 тисяч кілометрів, побувавши у Європі, Африці та Азії.

У минулому успішний керівник, топ-менеджер великих українських корпорацій, радник міністра економічного розвитку та торгівлі України, а тепер — завзятий мандрівник, розповів нам про те, як розширює свої горизонти та збагачується духовно, а також чому подався світ за очі, залишивши престижні посади.

[Спецпроект «Мандрівники» створений у партнерстві із Travelage та за сприяння компанії BlaBlaCar.]

 

Руслане, зараз ти живеш у Таїланді. Розкажи, будь ласка, чим саме там займаєшся?

Тантрою, йогою, духовними практиками. Це займає дуже багато мого часу. Щодня в мене заняття з йоги. Наступного тижня їду в Індію в ашрам, щоб навчатися йоги ще там.

Як і багато інших людей, взимку я виїжджаю в теплі краї. В Європу краще їздити навесні чи влітку, тому я відвідав улітку Іран, Вірменію, Грузію… А такі країни, як Таїланд, краще відвідувати взимку. Перед цим я ще був у Африці, на Балі…

Крім того, займаюсь зараз своїм новим проектом «Борода і їжа». Вже зробив десь 40 відео, у яких розповідаю про смачні автентичні страви.

А коли ти востаннє був в Україні?

Я не живу в Україні вже майже одинадцять років. У гості заїжджаю рідко. Щоправда, коли був Майдан, то повернувся до Києва. То був певний поклик душі, реакція на те, що відбувалося. Люди, яких вважали отарою, встали і сказали, що не можуть цього терпіти.

Я не живу в Україні вже майже одинадцять років. Щоправда, коли був Майдан, то повернувся до Києва

Я пригадую сутички на Банковій, мені не вірилось, що це насправді відбувається. Перші думки були: може, це фільм? Це коли «Беркут» розганяв людей сльозогінним газом. Потім був гнів… Бо ти відчуваєш, що відбувається велика несправедливість. Я думаю, що ці відчуття були в дуже багатьох людей і, можливо, є досі.

У той майданівський період ти ще був ініціатором велопробігів єдності між різними містами. Це теж було за покликом душі? Вони дали свій ефект об’єднання?

Ми це робили, щоби підтримати країну та людей. Це було наше бажання довести, що ми — єдині. Ми проїхали зі Львова до Одеси, а також з Києва і до Донецька. Все було досить спокійно, без якихось надзвичайних подій. Одеса дуже гарно прийняла нас. Щоправда, весь шлях із Харкова до Донецька був доволі екстремальним. Дорогою нам траплялися різні люди.

13775367_10210041833667372_8031615736390147352_n2іран

Якраз після Революції Гідності тобі запропонували роботу в Міністерстві економічного розвитку та торгівлі України. Довго думав, чи погоджуватися на пропозицію?

Це був такий, як я його називаю, «післямайданний синдром», коли всі дуже хотіли змінювати країну. Я в тім числі.

Після розпаду Радянського Союзу я навчався у США. У 1995 році працював із Наталею Яресько (екс-міністр фінансів України, — TU), вона була моїм босом у інвестиційному фонді Western NIS Enterprise Fund, який підтримує українські підприємства.

У мене з тієї роботи залишилося дуже багато друзів і зв’язків. Я знаю Айвараса Абромавичуса, я працював з людьми з його команди. Він мене знав і покликав працювати в міністерство. Я був радником Абромавичуса на громадських засадах. Мені пропонували бути керівником департаменту, але я не захотів іти на державну службу. Там є свої нюанси. Департамент займався бізнес-кліматом, тобто я відповідав за розвиток підприємництва в Україні.

Втім, у міністерстві ти пропрацював усього два місяці. Чому пішов з цієї роботи?

Розчарування… Коли відбувся Майдан, я пішов стежкою патріотизму. В мене достатньо великий досвід роботи, але за два місяці мильні бульбашки луснули і я побачив, що насправді відбувається. Вирішив, що не варто продовжувати далі.

Система залишилася такою, як і була. На жаль, нічого докорінно не змінилось. Я прийшов із відкритим серцем, і було дуже багато таких людей, як я. Вони вірили, що можуть щось змінити, але не змогли, бо система не дала цього зробити.

IMG_0068-1

Це була всього лиш імітація змін. Як на мене, це неправильно. Люди, які керують країною, маніпулюють патріотизмом. Хлопці, які загинули, на їхній совісті. Але я не хочу зараз зупинятись на цьому, бо це біль кожного з нас…

Чому подався світ за очі?

Річ у тім, що я не був щасливою людиною. Коли все маєш, то виникає питання: «А заради чого все це?» Тоді ти починаєш мислити по-іншому.

У подорожах ти знайшов себе? Тепер почуваєшся щасливим?

Приблизно у 2005 році я вирішив залишити роботу і виїхати в Китай. Через три роки після цього почав подорожувати. До того був у Тибеті, по Азії їздив. Але в мене було бажання зробити такий бізнес, який не змушував би мене щодня ходити в офіс на роботу. Думаю, це мрія багатьох людей. (Усміхається) Щоправда, вдалося це мені аж у 2010 році. Я потроху почав подорожувати на велосипеді по Китаю, Філіппінах, В’єтнаму, Лаосі, Камбоджі, Африці.

Чому ти подорожуєш саме на велосипеді? Звідки така любов до цього виду транспорту?

Це транспорт, який дає тобі змогу рухатися із не дуже повільною швидкістю, але завжди бути гнучким. Тим паче, що це фізично здорово. Мені дуже подобається! Велосипед — це круто. Я не люблю від когось залежати, а велосипед дає повну свободу.

Чому варто подорожувати саме на ровері, а не автостопом або на авто?

Я подорожував на своєму авто, купив старий джип Toyota 4Runner в Італії та проїхав на ньому всю Європу, Гібралтар, Марокко, Мавританію та Малі. І продав машину в Бамако. Порівняно з велосипедом — це нудно та дорого. Автостопом я ще не пробував, але не відкидаю і такого варіанту мандрів.

Скільки ти прожив у Китаї? Не розглядав цю країну як місце для постійного проживання?

У Китаї я прожив вісім років. Зараз їжджу туди дуже рідко. Якраз там у мене було останнє місце, подібне до свого дому. Китай — це величезна тема, про яку я можу розповідати навіть не годинами, а днями. Там зовсім інші люди, інший менталітет, вони негостинні.

Коли все маєш, то виникає питання: «А заради чого все це?» Тоді ти починаєш мислити по-іншому

14292525_1086037968146605_9145169943696397914_n15822913_10211612420451060_923133080933098538_n

Коли я активно вивчав китайську, то зрозумів, що це зовсім інша культура, і якщо я хочу зберегти своє здоров’я, нерви, то мені треба шукати щось інше. До речі, я не жартую про здоров’я: і продукти, і клімат мені не годилися.

Але в Китаї ти зробив власний проект «Китайський компот», який став дуже популярним ресурсом про бізнес із Піднебесною…

Це онлайн-форум, який успішно працює і зараз. Спочатку це був форум для того, аби розповісти людям, як приїхати у Китай, що робити, як працювати. З цього все розпочалось. Спершу публікував свої статті, а після того, як люди почали долучатися, взявся розміщувати рекламу. Далі читачі зацікавились, як розпочати співпрацю із Китаєм. Був запит — і все запрацювало. Цей сайт російськомовний і на 90% спрямований на країни СНД.

Скільки кілометрів ти вже «намотав» і що береш із собою у подорож?

За весь той час я проїхав десь 35-40 тисяч кілометрів. Мій стандартний набір для подорожі приблизно такий: намет, спальник, каремат, ноутбук, мінімальна кількість одягу і, звісно, запчастини для коліс. Із собою в дорогу я беру не більш як 20 кілограмів.

З якими труднощами ти стикався? Де найкраща інфраструктура для мандрівок на велосипедах?

У Китаї інфраструктура хороша. Є багато другорядних доріг, невеличких і майже незавантажених. Африка практично вся подобається. Також Грузія та Вірменія. А Філіппіни — одна з моїх улюблених в Азії країн. Велодоріжок там практично немає. Але я вже звик.

Не люблю легких поїздок. Переважно подорожую сам, інколи — з друзями. Іще рідше — групою.

Мабуть, екстремальних випадків під час мандрівок у твоїй біографії не бракує…

Ну таких, скажімо, дуже екстремальних випадків не було. Пограбувань, до прикладу, не траплялося, але зброю на мене наставляли. Це сталося у Південній Ефіопії. Там є такі племена, які вільно ходять зі зброєю, і вони не надто гостинні. Але і з ними я знайшов спільну мову. Люди ставляться до тебе так, як ти до них. Якщо ти приходиш із відкритим серцем, то вони навзаєм тобі відповідають.

14908300_1129378473812554_6583881591200913529_n14910572_1132174730199595_6296093310306006041_n

Для мандрівників це дуже важливо. Коли ти до світу звертаєшся відкрито, то і світ відкритий до тебе. Тоді ти завжди знайдеш, де поїсти і заночувати.

А як щодо країн, де загроза є практично постійно? Як Пакистан, до прикладу. Як ти налаштовуєшся на такі поїздки?

Я ніколи не переживаю щодо цього. Небезпеки мене оминають. Якось я був на Філіппінах і саме почався землетрус. У Пакистані був чотири роки тому, в травні 2013-го. Я був у  бейз-кемпі Нанга-Парбат (дев’ятий за висотою восьмитисячник світу, 8126 м, — TU). Я тоді подорожував на велосипеді і фактично через два тижні відтоді, як поїхав, там розстріляли альпіністів. Загинуло двоє харків’ян, а мені просто пощастило. Пакистан — це країна не для людей, які чогось бояться.

IMG_0060-1

Зараз я теж планую екстремальну поїздку на велосипеді в Афганістан. Також у Памір, Таджикистан. Мене вже не цікавлять легкі подорожі. Зараз я шукаю екстрім.

Чи можеш поділитися якимись найцікавішими історіями?

Траплялося дуже багато різних історій. Інше питання — кого вони зацікавлять. Те, що зараз цікаво мені, — це шлях усвідомленості та пробудження, однак для більшості людей це не є чимось особливим. Мандрівники здебільшого їдуть по враження та емоції, а це шлях в нікуди. Їх завжди хочеться більше: нових, інших, яскравіших.

А щастя — завжди всередині. І не важливо, де саме ти перебуваєш.

Скільки паспортів ти вже поміняв?

Із десяток точно (Усміхається). У мене паспорти «вилітають» фактично за два роки. От повертаюсь в Україну наприкінці квітня якраз для того, щоб отримати афганську візу.

В мене в Києві є місце, куди можу повернутись. Там я тримаю речі, сноуборди, велосипеди… Не можу назвати це місце своїм домом, бо я живу всюди, де хочу.

А проблеми з отриманням візи виникають?

Нечасто, але бувають. Аби поїхати в Пакистан, треба пройти співбесіду, в африканські країни теж непросто потрапити. Зараз не важливо, який у тебе паспорт чи де ти живеш. Є країни, в які дуже важко потрапити, а є такі, які радше гостинні. От і все.

Ти вже багато років живеш у різних країнах. Із якою країною ти себе найбільше асоціюєш?

Я в принципі вважаю себе космополітом, жителем світу. Думаю, що не важлива приналежність до якоїсь нації чи країни. І не хочу асоціювати себе з кимось конкретно.

Найближчим часом збираєшся в Україну?

Так. І планую робити зустрічі в Києві та Одесі. Вони будуть про те, чого я навчився в Таїланді та Індії. Це радше духовні практики, тож буду ділитися духовним досвідом.

Відчуваю, що можу багато розповісти, маю чим поділитись із людьми і, зрештою, принести користь.

І наостанок, розкажи, що треба мати і знати мандрівнику-початківцю, аби вирушити у першу велику подорож?

Зовсім трошки грошей і дуже багато бажання. Бути відкритим до людей, а головне — до світу.

Фото надані героєм публікації та Юлією Петренко.

***

"BBC

Марічка Карпа

Схожі публікації

uk2-115
9969 8

Експедиція углиб

Богдан Логвиненко про те, як трактувати усе як подорож та як бути нетиповим мандрівником

31.10.2016 Богдана Неборак
Man moves on skis. Glacier in background. Antarctica
8806 12

У крижаній пустелі

Володимир Гойник про антарктичні будні, роботу на станції Вернадського, смакування пива у найпівденнішому барі світу

29.03.2017 Оксана Левантович
0D0A2266
23426 15

Відчути світ

Ігор Шаверський та Олена Петросюк залишили престижні роботи і за два роки відвідали майже 40 країн

22.08.2016 Софія Пилипюк

Популярні публікації

photo-1419976267187-4ad6b3c60cca
33291 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак
img_1160
40103 3

Чи має клієнт платити за розбитий посуд в ресторані?

8 карток про те, як поводитися, якщо ви випадково розбили посуд у кафе чи ресторані
22.04.2016 Ірина Сало
sDSC_09_2
43402 5

Піаніно для Ніколя

Як «нездатному до навчання» хлопчику вдається перемагати у міжнародних фортепіанних конкурсах
13.04.2017 Катерина Олексенко

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати