Сьогодні суспільство проходить етап переосмислення ролі школи як освітньої інституції. Здається, що ідея учнецентризму вже вкоренилась у світогляді більшої частини суспільства. Проте, давайте глянемо далі — яку роль школа відіграє для суспільства?
Працюючи над проектом «Пілот 24», спільно з Western NIS Enterprise Fund, ми отримали неймовірну можливість — зануритись у контекст 24 сільських шкіл з кожної області, які отримали статус «опорних» у процесі реформи децентралізації. Ми очікували побачити різне: від шкіл без даху й будь-якої інфраструктури і до повного «кадрового голоду», проте за усіма проблемами і викликами, ми побачили найважливіше: часто школа є єдиним живим організмом у громаді. Виклик 2.0 для країни сьогодні — уповноважити школу на створення цінності для громади.
Можливо, ви скажете, що урбанізація поглине нас, і що до 2050 року 70% населення світу житиме у великих містах. Проте, сьогодні (і можливо й у 2050) долю великих міст визначає меншість. Brexit, вибори Трампа — сигналізують нам про цю сталу. Тож чи можемо ми собі дозволити не працювати над розвитком маленьких громад і їх осердя?
Цей виклик — це не лише про український контекст. Це глобальний тренд, погляньмо лише на кілька історій.
1. За що вчителі отримують мільйон доларів?
Нещодавно Global Teachers Prize, «нобелівську премію» для вчителів, отримала Меггі Макдонел — вчителька із маленького містечка Саллюї, що знаходиться у канадській Арктиці. Населення містечка складає всього лиш 1300 осіб і воно настільки віддалене, що туди можна дістатись лише повітрям.
Це маленький депресивний регіон, в якому підлітковий алкоголізм та наркоманія — звичні явища. Проте, саме в цьому регіоні вчителька зуміла побачити потенціал. Вона перетворила школу в простір, що навчає учнів життєвих навичок, а разом із тим — служить громаді. Наприклад: створення громадської кухні, розвиток пішого туризму в національних парках.
Крім того, її учні, незважаючи на свої власні проблеми, залучили більше $37000 для проекту з профілактики цукрового діабету в спільноті.
2. Проміняти Сан Франциско на школу…in the middle of nowhere?
Емілі Пілотон, що мала у Сан Франциско чудову кар’єру активіста з гуманітарного дизайну, вирушає у Північну Кароліну, округ Берті, більшість населення якого становлять фермери, тож густина населення десь близько 10 людей на квадратний кілометр. Містечко перетворюється у привид, у ньому відсутня будь-яка інфраструктура і креативний капітал, окрім… школи.
Тож Емілі, використовуючи дизайн для шкільної системи, зуміла розвинути креативний капітал цілого округу.
Найперше, школа стала центром об’єднання громади, надаючи можливість користатись інтернетом та комп’ютерною лабораторією місцевим жителям, а ще — проводячи кампанію з надання ноутбуків учням для домашнього користування і залучаючи тим самим цілі сім’ї.
Пізніше, на базі школи розвинулись навчальні програми з дизайн мислення для місцевого бізнесу, батьків і спільноти загалом. За два семестри навчання у Берті з’явились проекти такі як відкритий фермерський ринок та вдосконалення центрів для літніх людей.
Дивіться усю історію тут — TEDx Емілі.
3. А що ми пропонуємо батькам?
Разом з Connect for Impact, ми потрапили у школу Padre Piquer, що прилаштувалась на околиці Мадриду. Ззовні наче й нічого особливого, а потрапляєш всередину і одразу розумієш її унікальність — різноманіття. У школі навчаються здебільшого діти мігрантів, тому в одному класі можуть бути діти 45 національностей. Звісно, у них різний рівень всього: від знання іспанської до фінансового благополуччя. У них різні батьки, і дуже різні культури.
Проте, в цьому школа зуміла побачити потенціал і крім того, що вони повністю змінили методи роботи у школі, запроваджуючи інтегровані класи та проектне навчання, великою доданою вартістю для громади є вечірні класи для батьків.
Новоприбулі в Мадрид можуть вивчати іспанську, англійську та інші мови, а крім того, школа пропонує дорослим здобувати нові професійні знання: тут можна стати швеями, навчитись кулінарного мистецтва чи деревообробки.
Як на мене, всі ці історії доводять, що в нашій країні є величезний прихований потенціал у маленьких містечках. Я сподіваюсь, що ми знайдемо в собі сили придивитись до них уважніше і перетворити потенціал в дію. Великі сподівання і на те, що школи-учасниці «Пілот 24» задатуть рамку у відносинах з громадою, вони відкриті до співпраці із кожним з вас.
Тож, вперед, діяти!
