img

Ярослав Рущишин: «Університет має навчити молоду людину давати собі раду»

18.07.2019 Оксана Левантович

Парадигми та ідеї, які визначають сучасну бізнес-освіту, а, відтак, і сам бізнес, стрімко змінюються. Ієрархічне управління вже відходить у минуле — і настає час горизонтальних зв’язків та команд. 

У таких умовах успішним буде той, хто зможе будувати подібні команди — розвивати, організовувати дискусію між фахівцями з різних сфер та країн. Університет має реагувати на ці зміни і виховувати, передовсім, самозарадних людей, не майбутніх керівників, а лідерів.

Про проблеми університетської освіти в Україні, яких фахівців чекає бізнес і чи може їх підготувати університет, а також чому майбутнє бізнесу за тими, хто не боїться банкрутувати, розповів Ярослав Рущишин, підприємець, Почесний сенатор УКУ та жертводавець в освіті.

[«Університет ХХІ століття» — це спільний спецпроєкт The Ukrainians та Українського католицького університету, в рамках якого ми публікуємо інтерв’ю з експертами у різних сферах: від філософії до бізнесу. У цьому проєкті вони говорять про проблеми, виклики та завдання університету і пропонують своє бачення вищої освіти майбутнього.]

 

Якими, на вашу думку, є головні проблеми вищої освіти України? 

Корупція була і залишається однією із найвпливовіших причин, що заважають розвиватися університетській освіті. Обурює те, що коли ми говоримо про це з викладачами, частина з них наче виправдовується, мовляв, від студентів, котрі справді вчаться, ніхто грошей не бере. У мене завжди виникає питання до таких викладачів: а ви знаєте, що такою логікою ви дуже сильно опускаєте престиж вищої освіти? 

В умовах корупції між студентами не відбувається справжньої конкуренції, а це створює ситуацію знецінення університетського диплома. Проведіть опитування і з’ясуйте у роботодавців, хто з них запитує про диплом, беручи фахівця на роботу. Відповідь — практично ніхто. І це в той час, коли диплом мав би бути перепусткою у професійний світ. Молодий спеціаліст не повинен доводити на співбесідах, що він знає те чи інше. Про це за замовчуванням має говорити його освіта. 

На жаль, в Україні лише декілька вишів наближаються до цього. Величезний відсоток студентів більшості університетів в країні, знаючи, наскільки знецінений їхній диплом, уже на третьому курсі навіть на пари не ходять. І парадокс у тому, що я, як підприємець і платник податків, утримуючи ці виші, фактично знищую молодь, котра не здобуває гідної освіти і, як наслідок, не розуміє свого місця у суспільстві, не знає, де вона може і повинна впливати. 

Університети все ще не перетворилися з інституцій надання знань в інституції формування самозарадної особи

Звідси випливає ще одна проблема: університети все ще не перетворилися з інституцій надання знань в інституції формування самозарадної особи, яка вміє ефективно використовувати знання і підтверджує це створенням унікальних та конкурентних продуктів. 

Також українські університети, як і більшість інституцій, що пов’язані з державою, дуже консервативні. У них важко проводити зміни, адже заклади залежать від державних бюджетів і не можуть приймати радикальних рішень, які дуже часто потрібні. Уся їхня діяльність — це продукт вказівок та ідей Міністерства освіти і науки. Тому є потреба говорити про справжню автономію університетів, на яку не впливав би статус «державний» чи «приватний».

Свій перший диплом ви отримали у 1993 році. Розкажіть про цей період. Чого вам як майбутньому підприємцю не вистачало від навчання в університеті? 

На той час у радянському за стилем мислення університеті в основі багатьох предметів була ідеологія комуністичної партії. Відповідно, це те, що у майбутньому, на початках створення бізнесу, тільки заважало мені. 

Також нас вчили нереальної економіки, яку неможливо було застосувати в ринкових умовах. І в останні роки навчання левову частку знань ми отримували з газет і з доступної на той час закордонної літератури, а не з прокомуністичних підручників…

Після закінчення навчання частина випускників пробувала створити власний бізнес, хоч це було дуже важко. Річ у тому, що ми зовсім не вміли конкурувати, залучати інвестиції, комунікувати з потенційними іноземними партнерами, які вже успішно практикували інноваційні підходи. Тобто на практиці виявилося, що ми зовсім не знаємо, що таке бізнес, і через це нерозуміння, нестачу потрібних знань і непрості суспільно-політичні обставини почали боятися працювати в бізнесі. Тому на митницю, в податкову стояли черги, але тільки не в бізнес. 

Бізнес — це ризики. Але нам ніхто не пояснював, що ризики — це нормально і це те, що має мотивувати вдосконалюватися. Більше того, паралельно велася непряма пропаганда, мовляв, весь бізнес пов’язаний із криміналом. Зрозуміло, що в таких умовах просто неможливо було щось починати, бо ж яка молода людина хоче бути пов’язаною з криміналітетом?

DSC_8143

На той час не було і окремих бізнес-шкіл при університетах, але сьогодні ситуація змінилася. Якою інституцією є бізнес-школа? Яка її місія? 

Бізнес-школа — це не лише про освіту. Насправді це окремий важливий майданчик, середовище, де люди починають свій бізнес, банкрутують попередній і створюють новий. Але дуже важливо, що сучасні бізнес-школи є місцем, куди підприємці постійно повертаються на різних етапах розвитку себе і свого бізнесу. Таким чином вони забезпечують собі постійне навчання у сфері. 

Наприклад, зараз активно досліджують побудову інфраструктури для стартапів, і це те, що потрібно не тільки тим, хто починає свій перший бізнес, а й тим, хто закрив одну справу та почав іншу.

Також, скажімо, на базі Львівської бізнес-школи УКУ зародився Центр підприємництва, який допомагає молодим людям знайти інвесторів для своїх проєктів. Тому бізнес-школа потрібна як інституція, на якій нанизано багато інших напрямків, крім освітянського, і яка формує своє навчання на межі «ринок» і «освіта». 

Добра бізнес-освіта має виховувати людину, яка не боятиметься банкрутувати. І це дуже важливо, бо досі банкрутство в Україні — це ганьба

Добра бізнес-освіта має виховувати людину, яка не боятиметься банкрутувати. І це дуже важливо, бо досі банкрутство в Україні — це ганьба. Тоді як у світі це цілком нормальна та природна річ, яка відкриває для підприємця можливість змінити бізнес. Досвід невдач дуже цінують у розвинених країнах, і провідні компанії охоче беруть на роботу тих, хто збанкрутував і зумів почати знову. 

З особистого досвіду скажу, що навчання в бізнес-школі та нові підходи, які ми почали застосовувати опісля, допомогли за відносно короткий період суттєво наростити обсяги бізнесу. Відтак, витрати у нас стали меншими, а прибуток — більшим. 

Усе більшої популярності набуває освітня програма МВА, магістр ділового адміністрування. Але частина підприємців запевняє, що MBA слід здобувати, коли вже маєш певний досвід у сфері і знаєш, чого ти не знаєш. Які ваші міркування щодо цього?

Понятійний апарат підприємливості як такої — це те, що освіта повинна культивувати в молодої людини упродовж усіх етапів її навчання. Адже підприємливість — це не лише про бізнес, а й про стиль мислення

Скажімо, інновації варто викладати молодим людям, які ще не прибиті реаліями ринку, умовами жорсткої конкуренції, а от щодо MBA, то на цю програму доцільно приходити уже після хоча б трьох років бізнесової практики. За цей час у людини, як правило, формується пакет питань, проблемних точок у бізнесі, тобто реальних практичних кейсів, з якими можна працювати.

Також треба бути свідомими, що вам не скажуть: робіть так і так, і тоді ваш бізнес буде успішним. Добрі програми MBA дають вам ідеї, а сам навчальний процес побудований таким чином, що дозволяє поетапно пропускати ці ідеї через свій бізнес, аналізувати помилки та власноруч формувати найефективнішу бізнес-модель свого бізнесу, щоб бути конкурентоздатними. Тобто не вас вчать, а ви вчитеся самі. 

Чи можливі гармонійні стосунки, коли бізнес казатиме університету, яких фахівців він потребує, а університет, своєю чергою, через своїх випускників, впливатиме на бізнес-середовище?

Можливі. І для цього ми повинні збиратися за спільним столом щомісяця, щоб говорити про стратегії розвитку ринку праці, створювати майданчики для співпраці. Це дозволить тримати руку на пульсі. 

Керівники компаній все більше і більше усвідомлюють, що саме кваліфіковані кадри, а не фінанси є головною проблемою бізнесу, і сподіваються, що саме університети допоможуть з її вирішенням. У цьому контексті мені імпонує підхід, коли компанії оплачують навчання студентам. Це дуже намацальне і зрозуміле свідчення потрібності. У такий спосіб бізнес каже, що йому не байдуже, який фахівець прийде до нього завтра, і він готовий платити за те, щоб не він, а університет сформував такого фахівця. 

Якого фахівця чекає бізнес? Кого має сформувати університет?

Такого, який розумітиме правильну послідовність: спочатку ідея і праця, а тоді прибутки. Не секрет, що у нас досі існує парадигма мислення, мовляв, спочатку мають бути гроші, а тоді ми за ці гроші щось зробимо. В сучасному світі уже так не діє. Потрібно великого бажати, жертовно працювати — і гроші вас знайдуть. Тому ми шукаємо людей, для яких великі заробітки не є ідеєю, а лише одним із наслідків втілення ідеї.

Потрібно великого бажати, жертовно працювати — і гроші вас знайдуть!

Також в українському бізнесі є хибне розуміння слова «менеджер». Ми перекладаємо його як управлінець. А насправді менеджер — це той, хто дає собі раду, і це те, чого має навчити молоду людину університет. Сьогодні усі шукають саме таких працівників, які вміють організувати свою роботу, цілі, врешті-решт, енергію без додаткового впливу — з допомогою керівників, але без їхньої постійної присутності та координації. І сьогодні таких людей не вистачає через патерналістське виховання: коли хтось доросліший, досвідченіший, вирішує, що і як тобі робити. 

Коли молодий фахівець самозарадний, не так важливо, які знання він має, бо він точно зможе знайти все, що йому потрібно. Натомість цінніше те, чи він справді вміє застосовувати ці знання, формувати команду рівних, мотивувати інших. 

Ієрархічні стосунки виживають себе. І університет має реагувати на це — виховувати не майбутніх керівників, а лідерів, які зможуть будувати продуктивні, горизонтальні команди. Погодьтеся, можете не мати потрібних фахівців в Україні, але ви можете залучити їх з різних країні і сформувати горизонтальну, сильну коману з різних людей. Адже великі справи, великі продукти творять великі команди, учасники яких, як правило, розкидані по всьому світу. 

А тепер скажіть: як побудувати ієрархію над людьми, котрі глобально розміщені? Та ніяк. Тому забуваємо про керівництво, про ієрархію та переходимо до горизонтальних зв’язків. У який спосіб це робити? Варіант один — запалити людей великою ідеєю. Вам повірять тільки тоді, коли ви будете жертовно віддаватися. Оце і є лідерство.

Одна з місій бізнес-освіти — виховання не лише ефективних, а й відповідальних підприємців. Що у вашому розумінні означає «відповідальний бізнес»?

Я нещодавно мав зустріч з IT-компанією, у якій працює приблизно 30 людей. Це молоді люди, у яких горять очі. Їхня соціальна місія — дбати про здоров’я дітей у школах. Відтак, вони розробили програму, відповідно до якої учні не зобов’язані сидіти за партою під час уроку, а можуть, скажімо, стояти чи ходити класом. І ось це у сучасному світі називають відповідальним бізнесом.

Так, добросовісний підприємець завжди може сказати, мовляв, я плачу податки, за які утримують вчителів, котрі вчать ваших дітей, і лікарів, які вас лікують… Але насправді це обов’язковий рівень, але не достаній. Сьогодні відповідальний бізнес — той, який має соціальну місію. 

DSC_8143

Уже понад 10 років ви оплачуєте стипендії на навчання для студентів Українського католицького університету? Чому? 

Добре, коли батьки можуть заплатити за навчання своєї дитини, але далеко не у всіх є така можливість. Це несправедливо викривляє стартові позиції однаково талановитих молодих людей. Філософія стипендії, яка покриває вартість навчання, полягає у тому, щоб висмикнути розумних людей, які не можуть оплатити собі навчання, і допомогти їм рухатися соціальним ліфтом, самореалізуватися. 

І тут варто додати, що сучасне покоління студентів — це люди з викривленою пірамідою Маслоу. Після базових потреб на другому місці у них не безпека, а самореалізація. Для мене як підприємця і роботодавця це важливий сигнал. 

Яким, на ваш погляд, має бути університет ХХІ століття?

Це університет, який чітко розуміє свою спеціалізацію, унікальність і вміє розвивати її, а, відтак, чітко знає, хто є його випускником, який перелік рис він повинен мати.

Скажімо, Гарвард позиціонує себе як університет лідерів, і тому відбирає на свої програми не так тих, що мають великі знання, як тих, у кого дуже розвинені лідерські здібності. Тому не дивно, що саме Гарвард хвалиться найбільшою кількістю президентів з-поміж своїх випускників.

Також університет ХХІ століття готує людину до нової моделі життя: навчання робота, навчання робота, навчання робота… І так упродовж життя. Він формує бійця, що не боїться ринкових викликів і по-справжньому любить труднощі.

Оксана Левантович

Схожі публікації

12306 8

Ярослав Притула: «Щоби стати справжнім ІТ-фахівцем, треба навчитися мислити глобально»

Декан факультету прикладних наук УКУ про штучний інтелект, сучасну ІТ-освіту та очікування роботодавців

18.06.2017 Оксана Левантович
13402 8

Анна Дудіч: «Не можна змусити вчителя бути сучасним»

Перша вчителька з України, яка ввійшла до переліку фіналістів Global Teacher Prize

01.03.2017 Олеся Біда
5909 10

Софія Опацька

Про розвиток навички креативності в українській освіті, зміни «знизу» в університетах та важливість свободи помилятися (і відповідати за свої помилки)

12.09.2017 Тарас Прокопишин

Популярні публікації

35598 11

Анна Петрова

Розмова із молодою підприємицею, засновниця та генеральною директоркою Startup Ukraine
02.07.2014 Юліана Паранько
247604 6

8 речей, які кожен повинен зробити до 8 ранку

Декілька простих, але важливих порад
25.02.2017 The Ukrainians
31814 8

Анна Косарєва: «В ІТ-індустрії є безліч професій, де потрібні прикладні, гуманітарні чи фінансові знання»

Анна Косарєва про особливості ІТ-освіти в Україні, навчання школярів програмуванню та «Годину коду»
14.11.2016 Павло Кузнєцов

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати