У час стрімкого розвитку інформаційних технологій освіта як така повинна мати випереджувальну роль. Бо професійна діяльність дітей, які зараз у першому класі школи, розпочнеться приблизно за 20 років, а пік кар’єри тих, хто тільки вступив в університет, — через 10-15 років.
Ці прості розрахунки потрібно враховувати, формуючи освітні програми та підбираючи методи навчання, щоб максимально адекватно підготувати людину до її професійного життя. Відтак, у цьому контексті середня та вища освіта мають єдине завдання і повинні «звіряти годинники», щоб випускник школи, а потім університету зміг, по-перше, безперервно вчитися і, по-друге, будувати кар’єру в улюбленій сфері.
Про «Нову українську школу» (НУШ) та мережу професійної технічної освіти, плюси та мінуси ЗНО, а також комунікацію між школою та університетом нам розповіла Лілія Гриневич — ексміністерка освіти і науки України (2016-2019).
[«Університет ХХІ століття» — це спільний спецпроєкт The Ukrainians та Українського католицького університету, в рамках якого ми публікуємо інтерв’ю з експертами у різних сферах: від філософії до бізнесу. У цьому проєкті вони говорять про проблеми, виклики та завдання університету і пропонують своє бачення вищої освіти майбутнього.]
Основа університетської освіти — шкільна освіта. Ви були однією з ініціаторок запуску «Нової української школи».
Розкажіть, як визрівала потреба у глобальній реформі середньої освіти та чи вважаєте її успішною. Що змінилося у школі вже сьогодні?
Я є прихильницею концепту суспільства освіченого загалу. Бо ви можете віддати свою дитину в елітну школу, але потім врешті вона опиниться у суспільстві з людьми, які є поганими фахівцями, якщо ті не мали доброї освіти. Тому загальна середня освіта, яка є обов’язковою за конституцією, повинна бути дуже якісною для всіх дітей. Саме тому розвинені демократичні країни з високим рівнем життя намагаються надати хорошу шкільну освіту кожному громадянину.
В Україні школа дуже давно не змінювалася і завжди була орієнтована на знання. Але зараз, якщо ви запитаєте у роботодавців, яких фахівців вони шукають, то почуєте відповідь, що для них пріоритетними є не так знання, як м’які навички (soft skills): вміння працювати в команді, безперервно навчатися, творити, вирішувати складні проблеми… Підтвердження цього — дослідження, проведені в Гарварді та Оксфорді, які показують, що саме м’які навички визначають 75% успіху в кар’єрному зростанні, а отже, повинні ставати важливою частиною освіти.
Тому стержнева ідея «Нової української школи» — перейти від школи знань до школи компетентностей. Тобто, окрім знань, ще вміння застосовувати знання для практики життя, м’які навички та ставлення, які творяться на основі цінностей.
Стержнева ідея «Нової української школи» — перейти від школи знань до школи компетентностей
Окрім того, упродовж останнього десятиліття спостерігають спад мотивації дітей до навчання. Школа вже не може конкурувати старими методами з тими технологіями і потоками інформації, які доступні для дітей. Натомість школа повинна збудити інтерес дитини до навчання, розвинути її природну допитливість, застосовувати дослідницькі методи навчання, навчити учнів критично мислити і співпрацювати з іншими над спільними проєктами, а ще шанувати власну гідність та гідність іншої людини, вміти керувати своїм емоційним станом і давати собі раду зі стресами.
НУШ впроваджують з 2017 року. Зараз школярі усіх перших і других класів навчаються за новим стандартом. Реформу втілюють за трьома напрямками. Перший — зміна змісту освіти, зокрема державного стандарту початкової освіти, основної і старшої школи. Другий — підвищення кваліфікації вчителів: адже можна змінити зміст програми, проте досягнути справжніх результатів можна тільки через відповідні методики навчання. Саме тому вже зараз вчителі початкової школи пройшли відповідне підвищення кваліфікації. Третій напрямок — новий освітній простір — починаючи від нових парт, які можна конструювати залежно від типу роботи, до навчальних матеріалів, з якими мають працювати учні.
Попередній моніторинг впровадження НУШ свідчить про те, що діти навчаються охочіше, покращуються їхні досягнення, проте вчителям працювати складніше.
Які фактори гальмують реформу?
Мабуть, те, що в людей існує природний опір перед новим, і те, що шкільна система дуже велика за обсягом: 16 тисяч шкіл, 3,8 мільйона учнів, майже 450 тисяч освітян. Зараз ми рухаємося поступово і спочатку охоплюємо початкову школу. Але потрібно прискорити реформу, тому що діти у старших класах школи теж не можуть чекати.
Для цього потрібні інвестиції, і наша команда досягнула домовленостей із Світовим банком, який готовий зайти в Україну з великим проєктом та інвестувати в пришвидшення реформи «Нової української школи». Думаю, що новий уряд підтримає цю ініціативу.
Сьогодні велика частка випускників шкіл вступає в університети. Чи може цю ситуацію змінити проєкт НУШ?
Так, і ми стараємось впливати на цю ситуацію через запровадження трирічної профільної школи і модернізацію професійно-технічної освіти. Дворічна профільна школа, яка залишилася на території Європи тільки в Росії, Білорусі і Україні, не дає молодій людина достатньо часу для усвідомлення того, що її справді цікавить, і в результаті ця людина приходить в університет погано підготовленою або ж взагалі не робить свідомого, самостійного вибору майбутньої професії.
Тому реформа передбачає запровадження трирічної профільної школи, яка матиме два напрямки: академічний і професійний. Так упродовж отримання середньої освіти людина може або поглиблено вивчати якісь предмети і готуватися до вступу до закладу вищої освіти, або здобути першу професію і почати працювати.
Сьогодні на ринку праці все більше професій, для яких не потрібна вища освіта, але вони теж передбачають кар’єру і достойну оплату праці. Поряд з цим, важливо, щоб впродовж життя людина могла навчатися і за бажання підвищувати свій рівень освіти.
До недавнього часу сфера професійно-технічної освіти залишалася відсталою щодо обладнання, але це потроху починає змінюватися. Ми зайнялися її модернізацією і створили за три роки понад 150 навчально-практичних центрів, які вже працюють за оновленими стандартами професій, на новому обладнанні. А ще ми започаткували спільно з Європейським Союзом великий інфраструктурний проєкт «EU4Skills», який спрямований на модернізацію професійно-технічної освіти, в результаті якого має бути збудовано сім багатопрофільних сучасних центрів, осучаснено програми навчання.
Важливо, що роботодавці уже не ставляться з недовірою до цих навчальних закладів, а навпаки — приходять з ними співпрацювати, бо це єдине джерело, з якого вони зможуть потім взяти кадри.
Який зв’язок між школою та університетом? Чи відбувається між ними потрібна комунікація?
Ми маємо приклади гарної комунікації та приклади повної її відсутності. Треба визнати, що упродовж останніх років вища освіта України опинилася у ситуації, коли ліцензований обсяг більший, ніж число потенційних студентів, які можуть там навчатися. Тобто число студентів зменшується, а кількість університетів залишається тою ж. Відтак росте конкуренція за абітурієнта і університети шукають моделі співпраці з школами напряму або через співпрацю з місцевими громадами.
Але який рівень цієї співпраці? Яка роль університету у контексті міста, регіону?
Рівень і форми співпраці відрізняються залежно від активності та креативності керівництва університетів і шкіл — від відомих днів відкритих дверей до цікавих пізнавальних подій для школярів.
Українські університети, які насправді не існують самі собою, а є у певній екосистемі, наразі недостатньо комунікують з навколишнім середовищем, в той час як вони повинні стати альтернативним джерелом порад, ідей, політик та рішень для місцевого, регіонального чи національного рівнів.
Але питання: чи багато в нас університетів з аналітичними центрами, які пропонують певні рішення для свого міста і для України в цілому? Університети повинні дорости до амбіції впливати на навколишнє середовище. Тоді університет стане таким, що впливає на стратегію розвитку регіону, буде справжнім інтелектуальним магнітом.
Я добре відчула цей виклик, перебуваючи на посаді міністра. Наприклад, більшість педагогічних університетів дуже мало поки що доклалася до впровадження НУШ.
Очевидно, для цього університет має бути автономним суб’єктом.
До 2014 року у нас була жорстко централізована система управління вищою освітою, але тоді ми ухвалили новий закон «Про вищу освіту», де базовою цінністю стала академічна свобода, яка дозволяє самостійно розробляти освітні програми, гармонізувати їх з програмами інших університетів, впроваджувати систему подвійних дипломів. Також університети отримали значну управлінську і кадрову автономію.
Більше автономії потрібно у фінансовому контексті, а для цього необхідно, щоб університети змінили свій статус: з бюджетної установи на отримувача бюджетних коштів, і зрозуміли всю відповідальність, яка на них лягає. Для цього є пакет законів, які потрібно внести в парламент і які даватимуть університетам фінансову автономію, але при цьому не позбавлятимуть їх тих пільг, які вони мають сьогодні.
У всіх процесах, пов’язаних з автономією, найважливіше, щоб кожен університет зрозумів свої пріоритети і свою місію
Але тут я хочу сказати, що у всіх цих процесах, пов’язаних з автономією, найважливіше, щоб кожен університет зрозумів свої пріоритети і свою місію, адже будь-яка автономія лише обслуговує ту місію, ті завдання, які університет насправді перед собою ставить. Це дозволить бути зрозумілим і водночас зберегти самість у глобалізованому світі.
Ще один великий виклик перед університетами — знайти механізми, як відповідати на потреби ринку.
Так, адже ринок очікує від університетів оновленої пропозиції, яка буде передбачати освітні програми, що відповідають актуальним потребам суспільства і бізнесу, а ще гнучкий графік навчання. У сучасному динамічному світі все більше і більше людей прагнутимуть поєднувати навчання і працю, тим паче, що технології дозволяють проводити частину навчання дистанційно. Так зване змішане навчання.
Тому провідні університети світового масштабу пропонують величезну кількість матеріалів, з якими студент може працювати, не перебуваючи в аудиторії. Проте це не означає перехід на повністю дистанційну форму навчання. Тому що університет — це дух, це етос, це формування зв’язків, спільноти, це кампус, на якому люди повинні зустрічатися і спілкуватися, це наставництво «викладач-студент».
Ви були ідейною натхненницею та відповідальною за розробку системи ЗНО на національному рівні. Коли ви побачили потребу у ЗНО і як можете оцінити якість тестів сьогодні? Яке їхнє майбутнє?
ЗНО ми запровадили в Україні як відповідь на високий рівень хабарництва, яке існувало при вступі у виші. І у цьому сенсі ЗНО виконало свою місію. Але що потрібно далі — то це розвивати зміст тестів, і сьогодні вже є багато завдань, які передбачають не тільки вибір правильної відповіді, а й логічний виклад своєї думки. Зараз ЗНО є обов’язковим для отримання документа про середню освіту. А це означає, що при зміні методик і оновленні результатів навчання мають змінитися і підходи в тестах.
Але, без сумніву, не все можна перевірити тестами. Залежно від специфіки закладу вищої освіти, необхідні додаткові етапи — наприклад, співбесіди, які розкриватимуть уміння і цінності студента. Ми зможемо зробити це тоді, коли переконаємося, що такі додаткові етапи не стануть механізмом компенсації низького результату ЗНО і намагання нечесним шляхом вступити на програму.
Поки що, на превеликий жаль, щодо академічної доброчесності і нульової толерантності до хабарництва ми маємо дуже різну ситуацію в Україні. Є такі університети, як Могилянка чи УКУ, які цілком вільні від хабарництва і академічної недоброчесності, але поряд існують і такі, де ці проблеми є дуже серйозними. Мені дуже прикро, що, вступивши до університету за прозорою системою, людина там може зіштовхнутися з хабарництвом…
Як МОН стимулює розвиток науки в університетах?
Ми ввели декілька інструментів стимулювання університетської науки, адже присутність досліджень в університетах підвищує якість освіти загалом. Як правило, університети спеціалізуються на якихось конкретних напрямках досліджень. І от зараз ми запровадили кілька механізмів: базове наукове фінансування певних пріоритетних напрямків, створення мережі центрів колективного користування науковим обладнанням.
Воно дороге, а такий центр, розташований в одному університеті, дає доступ до цього обладнання дослідникам з різних університетів. Є також розширення грантових програм, які націлені на молодих вчених, зокрема на університетські команди, і ми вже маємо дуже гарні результати цих наукових досліджень.
Але поки що українські університети недостатньо вміють впроваджувати результати своїх прикладних наукових досліджень, тобто те, що ми називаємо стартап-діяльністю. Так, у нас є декілька університетів, які розпочали цим успішно займатися. Наприклад, у Київському політехнічному інституті ім. Сікорського є окрема платформа, на якій науковці розвивають стартапи, демонструють потенційним інвесторам та капіталізують свої напрацювання.
Сьогодні все більше українських студентів навчається за кордоном. Але чи може Україна стати однією з тих країн, до якої приїжджатимуть навчатися з Європи?
Так, Україна має потенціал стати країною, в якій навчатимуться все більше іноземних студентів. Ціни у нас нижчі, ніж у Великобританії чи інших західних країнах, але разом з тим ми можемо запропонувати високу якість освіти.
Одна з головних перепон — мовний бар’єр наших викладачів. Розуміючи це, ми запровадили окрему політику з приводу викладання і вивчення англійської мови в українських університетах, і дуже сподіваюся, що вона дасть добрий результат.
Що таке якісна вища освіта у контексті розвитку суспільства?
Вона є запорукою формування професійних спільнот, які, фактично, забезпечують гарантії прав людини в цьому суспільстві. Ми розуміємо, що в сучасному світі Україна може здійснити економічний стрибок тільки завдяки інноваціям. Але де формуються інноватори? Цей людський потенціал формується в наших університетах.
Тобто якість вищої освіти в Україні неймовірно важлива для розвитку країни в цілому. І це повинні розуміти еліти, які говорять, що потрібно економити кошти, а вища освіта забирає значну частину бюджету країни. Треба думати над тим, як ефективно використовувати ці кошти, але не можна йти шляхом економії на освіті.
Які реформи у вищій освіті зараз на часі?
Українські університети мають стати повноцінною частиною європейського простору вищої освіти. Зокрема, слід вирішити проблему забезпечення належної якості освіти. Університети створюють внутрішні системи забезпечення якості, розпочало свою діяльність Національне агентство забезпечення якості вищої освіти, яке опікується цим питанням.
Ми потребуємо нових підходів до ліцензування і акредитації, нових можливостей підвищення кваліфікації викладачів, оновлення організації освітнього процесу і дослідницької роботи у вишах, орієнтації на потреби студента і забезпечення тісної взаємодії з ринком праці. Без сумніву, це можливо за умови зміни системи фінансування вищої освіти із забезпеченням ширшої фінансової автономії та відповідальності університетів.
Важливою складовою реформи є нарощування спроможності навчати зарубіжних студентів. Розвиток академічної мобільності, розробка актуальних, зокрема міждисциплінарних, освітніх програм, пропозиція їх українською і англійською мовами — необхідні кроки для зростання конкурентоспроможності української вищої освіти.
Розвиток академічної мобільності, розробка актуальних освітніх програм, пропозиція їх українською і англійською мовами — необхідні кроки для зростання конкурентоспроможності української вищої освіти
Вища освіта також має створити більше можливостей для освіти дорослих через широку пропозицію коротких програм із отриманням нових часткових кваліфікацій. Поки що сфера освіти дорослих у нас дуже занедбана і її майже не підтримує держава. На щастя, тривалість життя людей збільшується і для них має бути певна освітня пропозиція.
Необхідно продовжити розвивати університетську науку. Наука в Україні — це особливо вразлива сфера, адже для неї дуже важко знайти ресурси, окрім бюджетних. Важливо, щоб ці ресурси були доступними і для дослідників з університетів та розподілялися за прозорими критеріями. Це має також врахувати створений минулого року Національний фонд досліджень.
Якими, на ваш погляд, має бути університет ХХІ століття?
Університет має випереджувати потреби майбутнього. Наприклад, прогнозують, що штучний інтелект все більше буде освоювати частину професій і функцій, які здійснює людина. Це означає, що в системі освіти третього тисячоліття особливу увагу потрібно буде приділяти плеканню якостей і умінь, які може реалізувати тільки людина, зокрема, розвитку її творчого потенціалу, вирішення комплексних складних завдань у відповідних сферах, співдії і порозуміння з іншими, відповідального використання нових технологій і розумного самообмеження задля збереження екосистеми. Отже, університет стоїть перед завданням готувати висококваліфікованих фахівців з цінностями, забезпечувати і інтелектуальний, і етичний розвиток людини.
Також університет ХХІ століття повинен мати власний етос, культуру, обличчя і, оцінюючи проблеми країни чи окремого регіону, давати інтелектуальну пропозицію їхнього вирішення. Саме так він може стати цивілізованим майданчиком для суспільної дискусії та творення нових рішень у різних сферах життя суспільства.
Фото — Лесик Урбан.
