2-3 червня у Мистецькому Арсеналі у Києві пройде Міжнародний архітектурний фестиваль CANactions.
Разом із організаторами конференції порозпитували архітекторів зі Львова, Одеси, Харкова та Полтави про успішні та невдалі проекти у їхніх містах.
Андрій Бєляєв
архітектор, партнер Проектної майстерні Беляєвих, Львів.
Якщо говорити про позитивні перетворення, то назвати одну річ у Львові дуже важко. Тут є безліч кейсів, які вартують наслідування. Зокрема ZAVOД Republic — це вдалий приклад трансформації неефективно використовуваних колишніх промислових територій для креативних індустрій. Це місце активно розвивається, його можна охарактеризувати як «живе».
Слід виокремити й проект «Громади в дії». Він — приклад системної роботи з формування локальних спільнот. Проект здійснює Інститут міста. Його суть в об’єднанні та ідентифікації (за простором чи міськими територіями) громад в проактивні спільноти. З його допомогою відбувається співпраця з громадськими активістами, налагодження ефективного діалогу мешканців з місцевою владою через залучення у процес планування та прийняття рішень.
Найкраща комунікація з людьми відбувалася під час реалізації Скверу Гідності, який розташований на Сихові. Ще в 2014 році місцеві мешканці стали на захист цього громадського простору від спорудження 4-поверхового торгового центру. Вони відновили громадський статус скверу. У той же час учасники Урбаністичного об’єднання «Група 109» створили проект його оновлення. До спільної роботи вони залучили місцеву громаду, підприємців та школу, а також ГО «Кращий Сихів» та Сихівську райадміністрацію. Таким чином, усі дії були максимально публічними, щоб ні в кого не виникало сумнівів у добросовісності намірів учасників ініціативи. Більше того, цьому проекту вдалося уникнути умовного поділу «зрада»-«перемога».
Не можу оминути увагою й «Простору синагог». Це той випадок, коли подбали про якісну роботу. Цей міський простір має шанс довго залишатися привабливим.
Але є у Львові й погані речі. Тут, знову ж таки, важко виокремити щось одне. У місті є проблеми з реконструкцією вулиць. Щороку певну їхню кількість закривають на ремонт, але вони чомусь не стають більш схожими на європейські. Можна назвати декілька можливих причин, чому так відбувається: застаріла нормативна база, відсутність єдиних міських правил та принципів устрою, своєрідного кодексу. Варто зрозуміти, що на такі процеси виділяють великі гроші, проте відбувається погана комунікація та кінцевий результат рідко може потішити. І це причина виникнення конфліктних ситуацій. Хотілося б, щоб реконструкції проводили вдумливіше та з використанням сучасніших стандартів. Хорошим прикладом для наслідування може стати вулиця Садова.
Щодо кейсів, які варто запозичити іншим містам, то у Львові нині починають розвивати Комунальне підприємство «Інститут просторового розвитку». Мені важко сказати, чи це унікальна річ, але підприємство є хорошим прикладом для наслідування. Воно повинне займатися розвитком інноваційних проектів у сфері проектування вулиць, доріг, громадських просторів, парків, об’єктів житлового та господарського призначення. Це має, на мою думку, великий потенціал.
Їхній підхід є надзвичайно правильним. Донедавна архітектори та проектанти не мали до кого звернутися по консультацію, спільно вирішити певні питання. Маю надію, що це підприємство виконуватиме таку функцію. Зрештою, Львову потрібні місцеві правила забудови, які враховували б специфіку історичного міста. Було б чудово, якби ці функції переклали на інститут.
Гадаю, нам слід дослухатися до концепції «place making» або творення міста — варто створювати місця, а не простори. Місце — це сукупність простору та життя, яке в ньому відбувається. А життя — це індивідуальні та колективні досвіди використання цього простору.
Олег Дроздов
засновник «Дроздов та партнери», Харків.
Більшість архітектурних рішень Харкова закладали ще коли місто було столицею України. Тоді створили концепцію окремих кампусів, які хоч і були пов’язані з центром, та залишалися окремими анклавами. Так склалося, що вони втратили свою автономність, але при цьому погано інтегрувалися в місто.
Харків ще досі має радянські проблеми. У нього ніколи не було одеської гомогенної якості центру та околиць. Це місто некомпактне. За своєю суттю, Харків міг би розвиватися і як декілька окремих міст зі своїми центрами, фокусами, театрами. Це було б зручним рішенням. Слід розуміти, що міська та культурна інфраструктури повністю розташовані в центрі, натомість цього позбавлені великі райони.
Харків багато в чому фейкове місто. Воно має офіційні, оформлені коридори, але за ними нічого немає. У цьому сенсі місто, яке ми можемо споглядати з автомобіля центральних вулиць, і реальне місто різняться.
Утім, є в ньому й позитивні приклади. Харків має багато зелених клинів та безліч потенційних рекреацій всередині міста. Вони, на жаль, нещодавно були відібрані, але все ж ще існують.
Дмитро Козиренко
голова CityLab, Полтава.
Чомусь одразу згадуються негативні приклади. У Полтаві будь-які рішення, пов’язані з розвитком міста, приймаються одноосібно, без аналізів та досліджень. До прикладу, нещодавно було прийнято рішення про будівництво величезної трирівневої розв’язки — точної копії Шулявської розв’язки, яку зараз намагаються впровадити на трасі Київ-Харків. Цей проект має абсолютно нелюдські масштаби, а його вартість оцінюють в 1,8 млрд гривень. Гадаю, це найбільш невдалий приклад за останній час.
Невдалим було й прийняття рішення про можливе будівництво Льодового палацу на території Прирічкового парку. Тоді намагалися віддати цінну рекреаційну територію під будівництво нібито спортивного інфраструктурного об’єкту. І це відбувалося без дослідження цінності цього простору для міста. Зараз ми готуємо презентацію, де запропонуємо рішення, як можна виправити цю ситуацію.
Коли говоримо про позитивні урбаністичні практики, то сюди можна зарахувати й те, чого не відбулося. Це теж заслуга активістів та небайдужих. Полтава — яскравий тому приклад. Це місто до сьогодні зберегло свій комфортний гуманний масштаб, репутацію надзвичайно зеленого, екологічного міста.
У Полтаві вдалі проекти, як правило, йдуть за ініціативи активістів. Центром нашого міста, її серцем, є пішохідна вулиця. Її створили декілька десятків років тому. З того часу нічого цінного, з урбаністичного погляду, в місті зведено не було. Усе інше — це робота активістів: ревіталізація публічних просторів, створення концепції розвитку велоінфраструктури.
У самому центрі міста стоїть історична будівля, яка перебуває в занедбаному, аварійному стані, — Петровський кадетський корпус. Вона пустує вже понад 20 років, і, схоже, тільки місцеві активісти дбають про її подальшу долю. Ми, зокрема, зайнялися проектом її реновації. Нині маємо концепцію з ревіталізації цієї будівлі, але це поки що не дало результату.
Ми також спільно з громадою облаштували сквер «Твій простір»: встановили літню сцену для проведення будь-яких заходів, які не пов’язані з політичною та релігійною пропагандою. Нині цей простір успішно функціонує: тут часто відбуваються концерти та репетиції.
Анатолій Єксарев
генеральний директор «Dekart Studio», Одеса.
У сучасному інформаційному суспільстві, яке розділяє людей за їхніми гаджетами та персональними осередками в соцмережах, найнеобхіднішими для гармонійного розвитку суспільства є простори соціальної взаємодії, спілкування, проведення часу, місця культурної та спортивної інтеграції.
Гадаю, що Одеса має єдиний вдалий приклад таких зон, — це об’єкти паркових зон і скверів, які дозволяють різним людям, в різних районах міста, проводити свій вільний час просто неба.
Одеса має єдиний вдалий приклад таких зон, — це об’єкти паркових зон і скверів, які дозволяють різним людям, в різних районах міста, проводити свій вільний час просто неба
Варто розуміти, що ми не можемо всебічно розвинути покоління, яке підростає, лише за допомогою гімнастичних брусів чи футбольних майданчиків. Нам слід приділити особливу увагу новим типам дитячих креативних майданчиків для дітей будь-якого віку, а також павільйонам, які створять можливості проведення освітніх і навчальних семінарів для молоді просто неба. Я впевнений, що така програма повинна отримати глибшу персоналізацію за інтересами.
Де шукати такі майданчики? Майже у всіх містах є промзони, які вдають із себе напівпокинутих монстрів між житловими районами великих міст. Їх слід реконструювати. Вони мають стати вдалими майданчиками для цілих кластерів спілкування, зоною творчих спеціальностей, молодіжного спорту і музично-образотворчої сфери.
→ Фото експертів — Roman Buha, Kharkiv Today, pohnews.org, Dekart Studio / Головне фото — Chris Barbalis
