Не помиляється той, хто нічого не робить. А той, хто помиляється, робить висновки і працює ще краще. Головне — вірити в божевільні ідеї, мислити категоріями людства, а не певної обмеженої групи, і багато працювати.
Приблизно такі висновки можна зробити після спілкування з одеситом Володимиром Усовим. Він починав, як багато хто з нас, — молодий ідеаліст і великі корупційні схеми, підприємець-інноватор і перші помилки у бізнесі, робота у політичній партії і рішення більше ніколи не зв’язуватися з політикою.
Але скільки б невдач, промахів і падінь не переживав цей чоловік, він навчився головного — вчитися на помилках і робити висновки. І, схоже, ця наука не минула просто так. Сьогодні він керує одразу двома успішними стартапами, розробляє вибухові технології в Нью-Йорку і вітається за руку з мільйонерами.
Успішний українець Володимир Усов каже, що насправді успіх — це не якесь досягнення. Успіх, за його словами, — це безкінечний процес.
Як ти став тим, ким ти є зараз?
Усю історію життя розповідати не буду, але скажу, що найбільше на те, як я став таким, як є, вплинули люди. І мова не лише про живих, але й про тих, хто уже відійшов у вічність. Часто, коли в моїй голові виникало певне питання, відповідь знаходив не серед свого оточення, а навпаки — у книжках та історіях. Це справді так. До слова, дуже мало колись читав. Був з тих дітей, які в дитинстві читання не цінували. А любов до книг з’явилася уже пізніше, десь у двадцять років. На той момент я вже дуже особливо ставився до книг, текстів і сенсів.
…І от коли ми прийшли у Gutenbergz, то мали велике бажання хоч якось змінити той процес читання, до якого ми усі звикли (тобто лінійний процес). Нам хотілося зробити його нестандартним з огляду на те, що кожна людина — індивідуальність. І коли з’являються якісь особливі інтерактивні елементи, вона отримує змогу змогу створювати свій персональний спосіб читання. Це одразу ж видалося мені цікавою ідеєю, яка відповідає викликам часу і глобалізованого світу.
Однак, виявляється, не все так просто на шляху впровадження інтерактивного читання. Про це розповім далі…
Ти кажеш, що на тебе впливали різні люди. Хто конкретно?
Батьки, безперечно. Я був єдиною дитиною в сім’ї, тому уся увага була прикута до мене. До школи пішов у 5 років. Натомість ніколи б не сказав, що вчителі чи друзі справили на мене якийсь такий великий вплив. До 18-20 років я взагалі діяв за тими законами, які сам для себе вигадував. Може, й хотів знайти вчителя, з якого міг би брати приклад, але так не сталося. Напевно, тому врешті-решт так захопився книжками.
…Коли почав більше читати, то найсильніше враження на мене справила творчість Достоєвського. Я, як і багато хто, не «відкрив» його сповна у школі, бо під час навчання читав лише хрестоматію із коротенькими уривками творів. На той час не дуже сильно намагався вникати у суть твору, більше про футбол думав.(Усміхається) Але вже в більш свідомому віці твори Достоєвського мене по-справжньому захопили, і як результат я витратив 2-3 роки життя на читання його книг. Дуже багато прочитав. Мені навіть здається, що мало хто прочитав більше текстів Достоєвського, ніж я… З того моменту не сприймаю людей, винятково як добрих чи поганих. Вважаю, що у кожній людині є і перше, і друге. Оцінюю людей лише з такої позиції.
Наскільки твоя базова освіта релевантна до тих справ, якими ти зараз займаєшся?
Теоретично — релевантна. Але фактично — зовсім ні. Я закінчив Одеський національний морський університет за спеціальністю «Менеджмент організацій». Фактично це те, чим я займаюся.(Усміхається) Але це була дуже дивна річ — коли вищий навчальний заклад готує випускника-керівника, який не матиме, ким керувати…
Я потрапив у порт. Пропрацював там більше року. Це була дуже важка робота за дуже низьку зарплатню. Зрозумів, що це не моє, і вирішив зайнятися підприємництвом.
Ти кажеш про підприємницькі ініціативи. Gutenbergz був першою спробою?
Ні. Зовсім ні. Перше моє підприємництво було пов’язане із портом. Із товаришами, з якими працював у порту, ми вирішили заснувати компанію, що займалася б доставкою туди запчастин. Пізніше з’ясували, що ця галузь здебільшого тримається на корупційних схемах, що люди заробляють, а тим часом сам порт розвалюється. Коли ми почали постачати дешеві запчастини, старим гравцям на тематичному ринку це, ясна річ, не сподобалося. І за пів року нас, так би мовити, «відтиснули».
Після цього ще намагався із ними боротися — писав статті, проводив журналістські розслідування тощо. Але усі ці процеси повністю вбили мотивацію займатися цією справою, відтак за кілька місяців я вже відкрив наступний проект. Але й він, до слова, за кілька років також «прогорів». (Усміхається) Цього разу мій задум був пов’заний із рекламою. На той час почали з’являтися компанії, які друкували зображення для білбордів — обладнання для друку стало дешевшим. Тож ми учотирьох придбали собі один такий станок. Почали друкувати борди. Усе наче вдавалося, але з огляду на те, що ми тоді ще не знали, як робити бізнес і витрачали усе зароблене, за півтора роки собівартість таких послуг зменшилася в кілька разів, і ми ледве покривали витрати. Вирішили з цією ідеєю зупинитися. І от вже тоді почався Gutenbergz…
Як зародилася ідея Gutenbergz? Наслідок нелюбові до читання в дитинстві?
Так. Тут є два аспекти. По-перше, я в дитинстві не читав, бо процес читання видавався мені дуже нудним. По-друге, коли я придбав свій перший iPad, зрозумів, що тепер нарешті книги можуть виглядати цікаво. Усвідомив, що нарешті можна спробувати відійти від того лінійного підходу — від першої до останньої сторінки… З розвитком різних технологій тепер книгу читаєш не від початку до кінця, а маєш багато можливостей не дотримуватися стандартної логіки, читаєш так, як тобі подобається.
Ми вирішили спробувати створювати інтерактивні книги. Тоді ще з’явився перший схожий на наші задуми проект. Хтось випустив доволі популярну книгу для iPad «Аліса у країні див» Керролла. Там нічого складного не було: вони взяли ілюстрації 200-річної давності і просто їх «оживили». Додали атмосферну музику, відтак відчуття процесу читання стало зовсім іншим. До тієї миті я ще не бачив нічого схожого, тож у момент перегляду зрозумів, що якщо книги будуть такими, то читати їх захочуть якщо не всі, то майже всі. Особливо діти!
…Першою книгою, яку ми розробили, були «Пригоди Шерлока Голмса». Цей вибір базувався не винятково на нашій любові до відомого твору Артура Конана-Дойла, він був спровокований радше бізнес-нюансами. Це ж розкручений бренд, усе просто.
Мав ідею завершити цю книгу за один рік. Саме за один рік повинна була вийти однойменна кінострічка. Здавалося, що на хвилі цієї кампанії ми завоюємо увесь світ. (Усміхається) Так не сталося. Ми запізнилися з релізом на рік. Автори фільму вже другу частину готували, а ми ще працювали над нашою книгою. Окрім того, що ми набагато довше працювали над книгою, то ще й використали у 5 разів більше грошей, ніж планували. Але результат був добрим. На ній ми заробили біля 25 тисяч доларів. Тож фактично кошти, що надходили від завантаження книги, саме компенсували вартість створення продукту.
Тоді ми й зрозуміли, що якщо випускатимемо хоча б п’ять продуктів на рік, то з цього може вийти прибутковий бізнес.
Скільки людей зараз працює над проектом?
Gutenbergz — це кілька розробників, кілька дизайнерів і я. Спочатку нас було троє. Але тепер до команди поволі приєднуються нові люди.
Для проектів такого типу велика команда — це ризиковано. Вони потребують значних затрат і ресурсів. Окрім того, терміни створення одного проекту справді довгі. А результат — не завжди передбачуваний. Знаєш, це як голівудські студії, які продукують один великий фільм на рік. Якщо вони вгадали з ідеєю, вдало реалізувати її, фільм став популярним, то дуже добре. А якщо не вгадали?
Так і у нас — дуже великі ризики. Ідея може «не піти». Відтак намагаємося, щоб проекти були не «попсовими», а дуже якісними. Саме тому витрачаємо на них більше часу, ніж наші конкуренти на ринку. Але якщо ми не вгадуємо, то дуже багато втрачаємо. Фактично ми вже випустили 5 проектів. Проект «Пригоди Шерлока Голмса» з економічної позиції був найбільш вдалим. Водночас маємо також англомовну версію «Гаджетаріуму». До «Шерлока» це не дотягує…
За якими показниками вимірюєте успішність проекту?
Перш за все, це кількість завантажень. Вона найбільш яскраво вказує на затребуваність тієї чи іншої ідеї. Водночас для випуску нового проекту використовуємо не лише кошти від продажів, але й беремо участь у ґрантових конкурсах, конкурсах стартапів тощо. Бо якщо проаналізувати, то 90% цифрових видавництв, які були орієнтовані на інтерактивні книги, позакривалися саме через труднощі на ринку. А ми вже п’ять років цим займаємося і для цифрового видавництва це дуже довгий термін. Навіть у масштабах Європи.
Ти казав про конкурентів. З ким конкуруєте?
Конкуренти — це цифрові видавництва, які були створені із думкою про те, що цей ринок дуже скоро вибухне, а кількість завантажень інтерактивних книг буде відповідати кількості завантажень ігор, стандартних книг, додатків для підвищення продуктивності тощо. Цього не сталося, але конкуренти лишилися.
Я вважаю, що інтерактивні книги на сьогодні уже дуже багато змінили у дитячій і навчальній літературі. Але що стосується художньої книги, то ситуація інша. Бо тут читач саме прагне «іти за автором». Він не прагне придумувати нічого особливого, йому хочеться іти туди, куди спрямовує його письменник. Тож на інтерактивність в художній літературі поки немає запиту.
Але якщо ми говоримо про енну кількість томів класиків, усі тексти яких майже нереально відтворити інтерактивно, то для навчальної книги це чудове рішення. «Демонструвати» курси із зоології, до прикладу, було б дуже круто…
На основі тих проектів, які реалізували впродовж останніх кілька років, у нас з’явилися інструменти для платформи електронних підручників. Останні кілька місяців ми намагаємося об’єднати усі ці інструменти в один проект і запропонувати його для України.
Зараз бачимо, що схожі платформи не працюють ні в Європі, не Америці, тому ще більше хочемо створити таке для своєї країни. Це — гарний виклик. Для цього нам не треба ніяких додаткових грошей від держави, грантів. Просто хочемо презентувати це і спробувати зреалізувати.
…Розпочали цей процес ще до того, як почалися події в Криму й на Сході. Розуміємо сьогоднішні пріоритети, знаємо, що нині не на такі речі звертають увагу. Але для нас це дуже важлива справа. Тому будемо старатися й працювати, аби хоча б за кілька років мати змогу протестувати ідею, поексперементувати із кількома підручниками. Віримо, що така платформа може працювати в Україні.
Звісно, мультимедійний підручник з біології — це велика перевага. Але якщо в Америці цим нікого не здивуєш, бо кожен другий ходить з iPad, то у нас ситуація трохи складніша. З якими проблемами найчастіше стикаєтеся?
Мені здається, що цей проект простіше реалізувати в Україні, аніж в Сполучених Штатах. Ця система багатогранна, не обмежена лише iPadами, вона, так би мовити, є мультиплатформною. Комп’ютери ж у всіх є, смартфони теж є недорогі, та й планшетів більшає у людей. Тому нашу програму тут буде простіше реалізувати. А ще нам тут легше, бо програма освіти в Україні централізована — є одна мультиплатформа, з якою усі працюють. У США зовсім інакше — кожен ВНЗ має свою внутрішню систему освіти, у мешканців сусідніх штатів різні підручники. Десь законодавство дозволяє використовувати такі електронні посібники, а десь — ні. Тому там досі такої єдиної мультимедійної платформи нема. Не тому, що американці не можуть її розробити, а тому, що її складніше впровадити.
Успіх — це не тоді, коли ти зробив щось і радієш через результат. Успіх — це тривалий процес
Натомість в Україні ми можемо спочатку не розробляти мультимедійні посібники, а використовуючи той матеріал, що вже є, додати якусь інтерактивну частину, ілюстративний контент, до прикладу. Ще одна важлива деталь — можливість контролю читачів й учнів вчителями, викладачами й батьками. Що читала дитина, а що ні, буде видно. Можна буде отримати результати роботи і ще багато корисної інформації. Можна буде побачити, які посібники учні читають, на що саме найбільше витрачають часу, на що звертають увагу і так далі. У нас є великий масив інформації, яку можна опрацювати, і впродовж декількох років, модернізуючи, створити дуже якісне навчальне джерело.
А якщо говорити не в контексті освіти, а ширше — про можливості на українському ринку. До чого ви прагнете, що насторожує, які проблеми виникають тут?
Якщо ти помітив, багато наших додатків можна завантажити безкоштовно. Це не тому, що ми хочемо, щоб українці усе завантажували безкоштовно. Це тому, що люди звикли платити лише за те, що можна, умовно кажучи, «помацати», потримати в руках. Тобто за iPad українець заплатить залюбки, а от за контент…
Тому, якщо порівняти відсоток продажів в Україні і загальну кількість проданого в AppStore, то ситуація невтішна — один відсоток купівлі українцями, навіть менше. Ну, не хочуть в Україні завантажувати контент за гроші! Люди хочуть безкоштовно, і все. Проте я думаю, що ми це якось владнаємо. Принаймні, потрібно поступово показувати користувачам якість нашого безкоштовного контенту, а невдовзі дійти до того, що за наступну якісну річ потрібно буде все-таки платити.
Які плани у Gutenbergz?
Є цікавий проект. Ми працюємо з журналом «Стежка» над його інтерактивною версією. Це один із перших дитячих журналів в Україні. І для них дуже важлива ця інтерактивність, їм потрібно здобувати нову аудиторію. Думаю, восени ми вже презентуємо перший номер. Водночас хотілося б менше займатися невеликими проектами, а більше — чимось грандіозним, з великою платформою, де ми би могли рости і збільшувати кількість наших прихильників.
Розуміємо, що паперовим виданням стає усе важче конкурувати з інтерактивними виданнями. Тому, якщо журнали хочуть прогресувати, мусять іти в ногу з часом, систематично оновлюватися. Навіть у наш проект «Шерлок Голмс» ми додали більше ігор. Вийшло щось середнє між грою і класичною книгою. Ці цікаві елементи змушують читача таки дочитати книгу.(Усміхається)
…Проте тут слід уміти дотримуватися рівноваги між інтерактивністю й оповідальною формою. Якщо вам це вдасться, ви створите класний продукт. Якщо ж є крен в одну чи іншу сторону, якщо ви не дотримується балансу, то ваш проект провалиться. Це буде або гра, або книга з елементами, які відвертають увагу від читання. Ми ж натомість прагнемо, аби ці інтерактивні елементи доповнювали один одного. Словом, завдання непросте. Треба шукати золоту середину.
Давай поговоримо про ще один твій стартап — Kwamb.io. Як зародилася ідея?
Мене завжди дивувало те, що кожна людина завжди є унікальною, але от речі, якими вона користується щодня, є дуже схожими, майже однаковими. І це стосується не лише України, а й Америки, Швейцарії, Індії, інших країн. Мені здалося, що 3D-принтер у цій ситуації — унікальний інструмент для того, щоб у кожного з’явилася можливість створювати свої власні речі. Це шанс створити свій невеликий, але власний світ.
…Пригадую, мене дуже вразило те, як працює 3D-принтер. Це наче якась магія — коли щось з’являється з нічого. У якийсь момент здалося, що тепер ми можем створити будь-що.
Щодо економічного потенціалу цієї інновації, то скажу так… Сьогодні економіка побудована як вертикальна модель. Треба пройти дуже багато сходинок до того, коли твій продукт з’явиться на полицях магазинів. Це і розробка прототипу, і масове виробництво, і логістика, і реклама по всьому світу, і ще безліч нюансів. А з 3D-принтером можна працювати інакше: не за вертикальною економічною моделлю, а за горизонтальною. З одного боку — дизайнер, який вигадав продукт, з іншого (в будь-якому куточку світу) — людина із 3D-принтером. І якщо правильно побудувати їхню співпрацю, то можна просто натиснути кнопку і все — продукт створено! Це дозволить більшій кількості дизайнерів створити більшу кількість продуктів, які знайдуть більше число запитів у всьому світі.
Тут діє свій «Закон Мура»: через кожні два роки вдвічі збільшується швидкість друку і вдвічі зменшується його вартість
Це дозволяє швидше налагодити свою мережу і швидше потрапити на ринок, до людей. У кожного можуть бути свої унікальні речі. Якщо раніше дизайнерам казали, що робити, то тепер вони можуть самі створити свої продукти, те, про що мріяли ціле життя. Це класно, бо серед семи мільярдів людей на планеті обов’язково знайдеться той чи та, кому це сподобається. Ти тепер не залежиш від масового виробництва! Це зробити дуже просто. Слід відкрити свій онлайн магазин на нашій платформі, придумати дизайн і почати працювати. Якщо ви талановиті, то станете популярні майже безкоштовно, але — на весь світ. Це змінює принцип роботи світової економіки. Мені здалося, що це сильна ідея, тому за неї взялися.
…Зараз наша команда складається з 12 людей. Географічно ми знаходимося в Одесі, хоча співпрацюємо з фахівцями з усіх куточків країни. Я збирав свій team «по крупинці». Це мала бути специфічна команда, оскільки потрібні були спеціальні навички. І таких людей у нас небагато, але тепер я їх усіх знаю.
Ми розпочали роботу з платформи, з того сервісу, який дозволить людині без особливих умінь у програмуванні й в 3D-дизайні створювати унікальні об’єкти. Завдяки нашому сервісу можна буде цьому навчитися. Персоналізація продукту відбувається програмним способом в системі, а людина просто обирає собі певний варіант, тисне кнопку «Створити» і отримує свій продукт, швидко створений на 3D-принтері.
Однак з часом ми помітили, що більшість 3Д принтерів працює дуже поганенько. Звичайна людина самотужки не дасть із ними ради. Відтак нам залишалося створити власний 3D-принтер. Багато над ним працювали. Тож уже незабаром в Нью-Йорку презентуватимемо 3D-принтер, який є кращим за усі персональні 3Д принтери, що вже існують на світових ринках. Можу сказати, що це перший у світі 3D-принтер з кастомним дизайном і з 3D-інтерфейсом. Це реально круто!
А, як думаєш, коли в кожного українця буде 3D-принтер?
Думаю, що нам для початку слід навчитися завантажувати платний контент. І вже тоді черга дійде і до 3D-принтера. Вірю, що доживу до цього моменту. (Усміхається)
Часто існує стереотип щодо вартості таких речей — мовляв, дуже дорого. Яка із цим ситуація? Ваш принтер дешевший?
Так, наш принтер дешевший втричі. Поставили собі мету, що вартість нашого 3D-принтера не може бути вищою, ніж вартість iPhone. (Усміхається) Прагнемо, щоб у ситуації, коли людина захоче купити останній iPhone, вона завагалася і подумала «хм, а може краще 3D-принтер?»
Мені здається, що 3D-принтер — природнє продовження еволюції людини. Ми використали усі свої біологічні ресурси й тепер потребуємо технологічних, щоб продовжувати власний розвиток. Можливість створювати — це те, що відрізняє нас від тварин. 3D-принтер дає змогу створювати речі, при цьому не маючи якихось особливих навичок. Тепер я просто можу натиснути кнопку і відчути себе творцем.
Колись телевізор могли дозволити собі дуже заможні люди. Сьогодні в одній квартирі їх може бути кілька, а багатьом людям телевізори настільки набридли, що вони свідомо від них відмовляються. Щось схоже прогнозуєш і з 3D-принтером? Коли у світі його матиме кожна людина?
Я думаю, що проникнення 3D-принтерів буде доволі широким десь за десять років. Тут діє свій «закон Мура»: через кожні два роки вдвічі збільшується швидкість друку і вдвічі зменшується його вартість. Якщо порівнювати з індустрією персональних комп’ютерів, то ми десь у кінці 1970-х років. Тобто за 5-6 років з’явиться еквівалент Macintosh для 3D-друку. Після цього ще за п’ять років вони з’являться у більшості людей вдома.
І в Україні також?
Сподіваюсь, що так.
Що для тебе успіх і чи вважаєш ти себе успішною людиною?
Для мене успіх — це займатись тим, що, на твоє думку, є важливим. При чому не просто займатись, а бути задоволеним з того, що ти робиш.
Зараз ти успішний?
Я за декілька кроків до успіху. Для цього потрібно багато працювати. Вважаю, що успіх — це не тоді, коли ти зробив щось і радіти через результат. Успіх — це тривалий процес. Якщо ти рухаєшся в потрібному напрямку, то ти на правильному шляху.
Для багатьох українців успіх — це матеріальні блага. Яким, на твою думку, повинно бути співвідношення матеріального і нематеріального?
Я скажу, що це більше спровоковано традицією. Не завжди матеріальні блага є точною ознакою успіху. От зараз спілкуюся з різними людьми і з США, і з України, і з людьми багатими, з міліонерами. Якщо у нас досі поширена традиція володіти великими будинками, автомобілями тощо, то у них інша традиція — усього цього не мати. Для мене не принципово їздити на дорогій машині. Приємніше кермувати тією, яка тобі подобається.
Якими цінностями і принципами в житті ти керуєшся? Що для тебе найважливіше?
Був такий слоган на білбордах під час попередніх виборів: «Візьми і зроби». Оце саме те. Я вважаю, що якщо ти хочеш чогось досягнути, то потрібно просто взяти і зробити.
Ще мені здається, що немає жодних обмежень в ХХІ столітті. Якщо проаналізувати нашу роботу по останніх двох проектах, то усі показники наче сигналізували про те, що 90% зробленого неможливо було втілити. Розумієш? Але все ж таки ми це зробили. Якщо в певних ситуаціях приймати правильне і швидке рішення (навіть коли багато хто проти), то можна досягнути усього. Головне — не визнавати обмежень.
Чесність — це цінність?
Так, без цього ніяк. Слід перш за все говорити про чесність зі самим собою. Я знаю багато чесних людей, які говорять правду іншим людям, але водночас знаю набагато менше людей, які готові сказати правду самим собі. І це, мабуть, дуже важливе досягнення — коли людина є чесною із собою. Нехай не кожен день, але потрібно виділяти час для себе і говорити собі правду.
Критична самооцінка?..
Так. Я особисто знайомий з людьми, чий інтелект дуже сильний, але вони закривались в світі, в тій ідеї, якої могли досягти, переставали адекватно оцінювати ситуацію. А якщо ти зупиняєшся, якщо обдурюєш себе тим, що уже всього досягнув, то неминуче приходить поразка.
Які правила в своєму житті ти порушив і які ніколи не порушиш?
Я займався політикою в Одесі, протягом трьох років був представником «Батьківщини» в цьому місті. І це в той час, коли Янукович був при владі. Став членом партії, коли Янукович був президентом, а вийшов з неї після того, як Янукович втік. Тоді й перестав займатись громадською діяльністю.
Коли вирішив зробити таку спробу, то вважав, що політика є тим інструментом, який дозволяє щось змінити, створюючи нові можливості. Але я помилявся. Суть політики була у розподілі наявних ресурсів. А розподіл ресурсів в країні, де їх потрібно створювати, немає сенсу. Тому вирішив не займатися політикою. Краще створювати.
Була ситуація, коли був змушений озвучувати ті меседжі, в які сам не вірив. Вирішив, що більше я такого не робитиму. Тому займаюся лише тим, у що особисто вірю.
Чого, на твою думку, не вистачає українцям?
Я знаю нашу головну проблему! Тут більшість людей відчувають себе не на своєму місці. В Америці, наприклад, хороший таксист, хороший прибиральник в парку, хороша офіціантка люблять свою роботу. А в нас зазвичай вважають, що соромно бути офіціантом, соромно бути таксистом, що треба прагнути бути президентом і олігархом.
Якщо в суспільстві немає механізму, де кожен є його рівноцінною частиною, де кожен відчуває, що не повинен займатися справою, яку робить, то це руйнує відносини між людьми. Це впливає на ставлення людей одне до одного в крамниці, на те, як розмовляє з тобою міліція, на те, як до тебе звертаюся в ресторані і так далі. Якщо кожен відчує, що робота, яку він виконує, є хорошою, якщо кожен спробує виконувати її добре і за це йому дякуватимуть, то щось може змінитись.
У світі кожна людина виконує свою функцію, усвідомлює важливість цієї функції, а в нас усі вважають, що «це все дурня»…
Як ти вважаєш, чи змінились українці після Майдану?
Я вважаю, що зараз дуже важливий період, схожий до часу після Майдану 2004 року. Тоді люди вийшли на вулиці, захотіли змін й потім очікували, що ці зміни відбудуться без їхньої участі. Ми добре пам’ятаємо, що вони таки не відбулись.
Сьогодні ситуація повторюється, але мені здається, що ми зрозуміли урок з попередньої поразки. Сьогодні багато людей намагаються змінювати і себе, і світ навколо. Але мені наразі здається, що це ще недостатня кількість людей. Однак це вже набагато більше, ніж було раніше!
Мені здається, що наші сьогоднішні дії можуть стати нашим успіхом, а українці можуть стати великою нацією, яка для того, щоб вижити, зможе використовувати найсучасніші технології, які є в світі. Для того, щоб вижити, потрібно прагнути і ставати найкращими у всьому.
Якщо ти зупиняєшся, якщо обдурюєш себе тим, що уже всього досягнув, то неминуче приходить поразка
У нас немає можливості іти за інерцією, як є в Європі. Там суспільні алгоритми настільки чіткі і настільки сильні, що навіть після якоїсь великої кризи європейці будуть і далі йти вперед, розвиватися. У нас цього немає, ми падаємо вниз і потребуємо такого удару, щоб миттєво почати рухатися вгору. Мусимо активно щось нове, потрібне придумувати і бути максимально ефективними. Я часто буваю в Ізраїлі. Той Ізраїль, який ми сьогодні бачимо, є результатом вирішення тих проблем, з якими їм довелось зіштовхнутись 30-40 років тому. Зараз імпульс усе менший, там настає інерція. Їм потрібен новий поштовх. Натомість сьогодні в Україні є всі умови для того, щоб задати певний імпульс, який дасть можливість активно розвиватися у найближчі 50 років.
Якщо постійно збільшується кількість проактивних та відповідальних людей, то ситуація просто повинна змінюватись…
На мою думку, усе, що зараз відбувається в Україні, не пов’язано зі зміною та розвитком політичного апарату. Усе сьогодні є результатом самоорганізації самих українців. А це — найголовніший тренд світового розвитку. У нас вся країна працює, як політичний Kickstarter, тому Україна зараз — найбільш інноваційне суспільство у світі. Ми ще нічого не зробили, але те, як ми це хочемо зробити, уже є інновацією.
Скажи, будь ласка, що ти зараз читаєш?
Антиупотію «Сфера» Дейва Еггерса. На мою думку, з часів Орвелла нічого цікавішого ще не було. Я взагалі люблю вишукувати певні ідеї й певні ефективні інструменти. Якщо прототипом усіх книг-антиупопій ХХ століття були тоталітарні режими комуністичних партій, то в Еггерса йдеться про інформаційне суспільство й інформаційну диктатуру. Там владу має не президент, а кілька осіб, які контролюють інформаційні потоки. Ця книга, до слова, нещодавно була опублікована, і я її завантажив офіційно заплативши гроші. (Усміхається)
…Останні декілька років я читаю або мемуари, або біографії відомих підприємців й політиків. Також намагаюся читати ділову літературу, якщо отримую хороші відгуки від людей, які вже її прочитали.
А якщо говорити про щось візуальне? Серіали, фільми?
Серіали намагаюся дивитися для того, щоб розвантажити мозок. Оскільки моя робота пов’язана з дизайном і візуалізацією продукту, дивлюся, як це роблять на найвищому рівні — у США, наприклад. От нещодавно закінчив дивитись останній сезон «Карткового будинку». До речі, дуже цікаво, що цей серіал був замовлений не телекомпанією, а Інтернет-компанією, там грають круті голівудські зірки, але подивитись по телевізору ви його не зможете. Телебачення також переходить в онлайн-режим, і це круто. Також мені подобається «Чорне дзеркало», «Справжній детектив».
Одна порада для молодих українців.
Пораджу поцікавитися певними технологіями, що сьогодні розвиваються у світі, і на їх основі вигадати й обрати найбільш божевільну ідею. Навіть якщо нічого не вдасться, то ви точно отримаєте колосальний досвід, який потім згодиться й приведе до успіху в іншому проекті. Тому, якщо ви молоді, то робіть щось божевільне! Візьміть і зробіть! Потім у вас такого шансу уже не буде.
