Остап Яриш: «У США люди дивляться або слухають не стільки телеканали чи медіа, скільки довіряють брендам конкретних журналістів»

2019 року український журналіст Остап Яриш поїхав до Вашингтону працювати кореспондентом «Голосу Америки» — і був українським голосом звідти до березня 2025 року, коли нова адміністрація Трампа одним із перших кроків на посаді скоротила ті статті федерального бюджету, якими фінансувалося іноземне мовлення. В інтерв’ю з Остапом говоримо про певну символічність цього кроку в сучасних історичних реаліях — американське видання, створене як символ вільного світу, що його не зміг колись подолати Кремль, закрили самі Сполучені Штати. 

Через два роки після приїзду до Америки Остап написав книжку репортажів «This is Америка. Історії не з Голлівуду» (Львів: Човен, 2021) про американське суспільство 2019-2020 років. Зараз він каже, що книжка про американців 2025-го була б зовсім іншою — суспільство дуже змінилося, втім, деякі проблеми залишаються сталими — як-от збройне насильство чи боротьба з нелегальною імміграцією. 

Після скорочення з «Голосу Америки» Остап перейшов в адвокацію і лобіює українські питання у найбільшій допомоговій українсько-американській організації Razom for Ukraine. Проте мріє повернутися в журналістику і далі використовує особисті майданчики в соціальних мережах для інформування про американську політику в контексті України. 

У розмові для The Ukrainians говоримо про тренди в американському медіапросторі та міркуємо про фах журналіста в епоху штучного інтелекту. 

§§§

[Це інтерв’ю створене завдяки підтримці Спільноти The Ukrainians — тисячам людей, які системно підтримують якісну незалежну журналістику. Приєднуйтеся!]

§§§

В силу обставин ви перейшли з класичної журналістики в аналітику. Як почуваєтеся в цій професії? Де відчуваєте себе кориснішим? 

Я однозначно сумую за журналістикою, адже все своє професійне життя займався нею. Це не завжди було телебачення — це були і тексти, і репортажі, і навіть деякий час працював на радіо. Але це була журналістика.

Після переїзду до Сполучених Штатів на початку 2019 року я теж займався журналістикою. Зараз працюю більше з комунікаціями.

Моя нинішня діяльність — переважно у тому, щоб проводити інформаційні кампанії про Україну у США і робити так, щоб американські журналісти на телебаченні та в пресі говорили про Україну і писали про неї частіше, щоб українські голоси були більш чутні для американської аудиторії.

Я також намагаюся на власних платформах далі розповідати про те, що відбувається в Америці. Постійно маю увімкнення в українські чи американські канали. Тобто десь роблю й далі те, що робив раніше.

Але здебільшого журналістська робота з кадру перейшла на другий план, і мені часто бракує цього. Мабуть, іще звикаю до нової ролі, але вже бачу тут певні результати і тішуся, коли вдається налагодити гарну співпрацю з американськими виданнями і підсвітити тему України на великих американських майданчиках. 

Чи заважає вам бекґраунд журналіста, який говорить про події максимально нейтрально, у поточній адвокаційній роботі? 

Не заважає, бо коли ти працюєш в адвокації, то, співпрацюючи з американськими політиками, теж маєш бути безпристрасним. Навпаки — це корисний досвід, який зараз допомагає, адже ти розумієш, як функціонує журналістика зсередини. Ти розумієш, що цікавить журналістів, як вони думають, що вони шукають, які речі можуть зайти, що їм потрібно в роботі. 

Наскільки це міф, що справжня журналістика — абсолютно нейтральна?

Залежить від того, яка журналістика. Репортерство й новини мають бути нейтральними. Навіть на Fox, CNN чи MSNBC — за всієї їхньої ангажованості — новини все ж більш-менш збалансовані. Втім, коли говоримо про колонки чи шоу, де ведучі можуть дозволити собі власні думки, там не може йтися про збалансованість чи незаангажованість.

Журналістика зараз, особливо щодо російської війни проти УÐ