Аня і Саша — сестри. Вони мають невелику різницю у віці і ще меншу — у переконаннях. Почавши створювати ляльки у неординарних убраннях, вони перейнялися ідеєю показати світові, що українська вишивка — це не лише сорочки і рушники, що вона може бути сучасною та гармонійно вливатися у мотиви глобальної моди.
Дівчата не побоялися розпочати власну справу, не маючи величезного стартового капіталу. Вони досі вчаться вести бізнес на власних помилках, але за три роки їхні вишивані лелеки на світшотах «облетіли» Європу, Америку й Емірати та продовжують тішити модниць удома.
Сестри Лоянич розповіли про ляльку, «із якої все розпочалося», філософію свого бренду і те, як не боятися йти за покликом мрії.
[«Всі. Свої. Історія креативних українських брендів» — спільний проект The Ukrainians та найбільшої у світі платформи українських виробників «Всі.Свої».
Разом ми познайомимо вас із українцями, які вже сьогодні розбудовують креативну економіку нашої країни. Майстри, дизайнери, кулінари й підприємці — про любов до своєї справи, бізнес і натхнення.]
Дівчата, зараз ви удвох керуєте брендом жіночого одягу, але чи ви навчалися саме цьому?
Аня: Я вивчала психологію та англійську філологію. Проте історія нашого бренду починається із Сашиної освіти. Вона з дитинства малює, і ми одразу готувалися до того, що вона піде шляхом митця. Але так сталося, що Саша не вступила до бажаного інституту з першого разу. Тому рік навчалася в іншому закладі на вчительку малювання. Та попри це, продовжувала мріяти і вступила на бюджет вже наступного року.
Саша: Так, я закінчила Державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Там дуже сильна прикладна художня база: ми багато працювали у фондах музеїв, зокрема у музеї Гончара, постійно шили і малювали та вивчали різноманітні напрямки. Цей виш має яскраво виражене етноспрямування. Навчаючись там, я більше ознайомилася з українською художньою культурою. Адже ми вивчали вишивки по регіонах, розглядали специфіку стародавнього вбрання.
Тобто захоплення вишивкою розпочалося саме з інституту?
Аня: Саша приходила з навчання натхненною і постійно розповідала, наскільки вишивка може бути багатогранною, що існують техніки, яких досі не можуть відтворити навіть з усіма сучасними технологіями. На 5-му курсі їй дали завдання створити ляльку, ну от із цього все і розпочалося (Усміхається).
Саша тоді вирішила зробити ляльку у вбрані з вишивкою, яка зараз є нашим своєрідним талісманом. Цей процес так їй сподобався, що створення ексклюзивної авторської ляльки стало основною справою і натхненням упродовж наступних 3-х років. Це був 2010-й.
У цей час ми вже почали працювати разом. Усі наші ляльки були винятково ручної роботи. Це було творення на межі з мистецтвом. Із ляльками ми почали брати учать у різноманітних конкурсах та виставках. Тоді ж і народилася назва бренду Lalkarka by Loyanich. Усі її дуже позитивно сприйняли. Навіть коли пізніше, почавши створювати одяг, ми захотіли зробити ребрендинг і залишити просто By Loyanich, то одразу усі почали питати: «А де Lalkarka?», «Це що вже не Lalkarka?!» Тому ми вирішили залишити назву, яка вже так усім запам’яталася.
А ви десь працювали до Lalkarka?
Саша: Я розробляла м’які іграшки на фабриці для великих тиражів: їхній крій і дизайн. Це було корисно, адже зараз ми інколи створюємо невеликі партії авторських м’яких іграшок до свят із вишивками бренду.
Аня: Я трохи працювала за професією HR-ом у компанії. Це був цікавий досвід. Але це так давно було, що зараз вже здається, що до Lalkarky нічого і не було.
А як зараз вам працюється у такому родинному тандемі?
Саша: Ми вже стали нерозлучними. Нам досить глянути одна на одну, аби зрозуміти, що у той момент кожна з нас думає. І буває навіть таке, що ми не змовляючись приходимо повністю однаково вбрані.
Аня: Наші чоловіки інколи жартують, що ми, коли приходимо після роботи додому, то обов’язково мусимо зідзвонитися, бо ще не все обговорили і завжди маємо що одна одній розповісти. Для нас тандем працює. Ми зовсім не можемо замінити одна одну, бо це вже як пазл — якщо одну частину прибрати, то непоміченим це точно не залишиться.
Що було після ляльок?
Саша: Нам захотілось більшого. Багато жінок, які купували ляльки, казали, що вони із задоволенням купували б такі сукні, як на ляльках. І це надихнуло нас спробувати.
Аня: Лялька була, до певної міри, мініатюрою ідеальної жінки із власним стилем. Створювати її і швидше, ніж одяг звичних розмірів, але ми вирішили ризикнути. Спочатку всі замовленні вишивали вручну. Робили усе поштучно, і то був доволі тривалий процес.
У якийсь момент вирішили зробити невелику партію. Нам вдалося знайти хороших підрядників, які змогли вишити усе, що Саша намалювала. Це був сірий світшот із стилізацією за мотивами вишивки борщівської сорочки, і світшот із вишиваними пташками, стилізованими за мотивами вишиваних рушників.
Ми продали усі вироби дуже швидко. Звичайно, ми цьому зраділи і це додало розуміння того, що ми на правильному шляху і потрібно продовжувати. Було приємно усвідомлювати, що наші ідеї комусь близькі, навіть попри те, що вартість тогочасних речей була трохи вищою від середньої на ринку. Це було наприкінці 2014-го року. Після того ми активно почали займатися жіночим одягом.
Хто є вашими найчастішими клієнтками? Для кого ви працюєте?
Саша: Наша цільова аудиторія — це жінки віком 26+. Вони освічені, беруть наші речі у подорожі та закордонні відрядження, а потім розповідають про те, як відгукуються про одяг в інших країнах. Молоді мами вбирають його у повсякденному житті і на роботу. Є навіть історії, що жінки про нас дізнаються в одному офісі і наперед домовляються, хто що одягає, аби не приходити в однакових речах.
Аня: Це жінки, які знають, чого хочуть від життя: розумні, сучасні, самодостатні, мають вишуканий естетичний смак. Вони шукають речі, які підкреслили б їхню індивідуальність, розуміють різницю між річчю мас-маркету та дизайнерським виробом і можуть собі це дозволити. Цінова політика нашого бренду зараз коливається орієнтовно від 2 до 12-ти тисяч гривень (білий вишиваний топ коштує 1950 грн, а тренч — 12 200 грн). Ми відправляємо речі у Сполучені Штати, Ірландію, Емірати. Але найбільше закордонних замовлень усе-таки з європейських країн. Їх не дуже багато і вони точкові, але близько 20-ти доставок за кордон ми здійснюємо щомісяця.
[do action=”linked-post” attachment=”1″/]
Багато клієнток стають нашими подругами, і ми продовжуємо спілкування. Вони приходять до нас у гості чи на виставки. Бачимося на ранковій каві, адже вони дають цінні відгуки, часто діляться якимись трендами. У соцмережах спілкуємося із жінками з інших міст. Маємо доволі багато клієнток в Одесі, Харкові та Дніпрі. Вони роблять нас сміливішими, адже коли відчуваєш підтримку і читаєш відгуки, то це надихає зробити ще щось краще.
Якою є філософія бренду Lalkarka by Loyanich?
Аня: Філософію нашого бренду можна окреслити фразою «декоративність повсякденності». Ми створюємо одяг, переосмислюючи класику. Це є звичні речі, які ми, за допомогою декоративних елементів чи деталей крою, робимо унікальними.
Саша: Також ми прагнемо, щоб кожна наша річ була зручною, але, разом із тим, щоб жінка у такому одязі на вулиці виглядала яскраво і помітно. Ми пильнуємо, щоб річ жила кілька сезонів. Щоб вона ставала дедалі цікавішою. Наш одяг — це не футболки, яких ти наступного сезону вже не зможеш одягти. Ми надаємо перевагу розумному споживанню.
Аня: Хочемо, аби наші клієнтки могли одягати речі кожен день, щоб одяг не чекав свого часу місяцями. Це не вечірня сукня, яка висить у шафі півроку. Ти можеш одягнути річ від Lalkarka by Loyanich і на прогулянку з подругою, і на свято у дитсадку, і на вечерю з чоловіком.
Вишивка для українців — це щось дуже особливе на ментальному рівні. Чи не боялися ви її настільки осучаснити?
Аня: Ми цього й хотіли. Усе має розвиток, і традиції також змінюються із часом. Світ не стоїть на місці, усе глобалізується. І нам здається несправедливим те, що ця наша багатогранна традиція залишається у минулому. Ми надаємо одягу націоналістичного, та разом із тим глобального спрямування. Традиції формуються кожного дня, і ми хочемо бути до цього причетними.
Саша: Ми не хотіли, щоб вишивка залишилася музейним експонатом. Багато брендів зі світовим ім’ям працюють у схожому керунку. Наприклад, Dolce & Gabbana із сезону в сезон переносять відчуття свого сицилійського коріння. Вони надають усьому італійського присмаку, а ми хочемо, щоб у наших речах був український присмак.
Dolce & Gabbana із сезону в сезон переносять відчуття свого сицилійського коріння. Вони надають усьому італійського присмаку, а ми хочемо, щоб у наших речах був український присмак
Увесь процес розробки і підготовки до створення нової колекції ви розподіляєте лише між собою?
Саша: Так. Спочатку ми придумуємо образ і його ідею — що ми хочемо сказати тією чи іншою річчю. Одночасно з тим створюємо вишивки, які хочемо використати і показати у цьому сезоні. Вони усі — авторські. У мене є записничок, у якому я засушую різноманітні квітки, які потім надихають мене на створення вишивок і дарують неповторні мотиви. Часом ти знаходиш ідею, а часом — вона тебе. Ми намагаємося у всьому помічати мотиви, які можна переосмислити у вишивці.
Аня: Потім ми повністю продумуємо концепцію крою. Наприклад, у наступній капсулі будуть прослідковуватися барокові мотиви — корсети, бутоньєрки, троянди, натюрморти, ботанічні замальовки цього періоду.
Чи великими є ваші колекції?
Аня: Ми випускаємо десь по дві капсули на сезон. У кожній колекції — орієнтовно 15 нових моделей. Ми не любимо повторюватися, і клієнтки теж постійно очікують чогось нового. Деякі речі ми дублюємо із сезону в сезон, бо на них є великий попит. До прикладу, є світшоти, яких ми пошили вже понад 100. Бувають, звичайно, і такі, що «не приживаються».
Саша: Завжди у своїх роботах хочеться щось вдосконалити. Ми перед випуском моделі робимо купу ескізів, багато спроб. Є речі, які ми вбираємо лише на дачі (Усміхається).
А скільки часу потрібно, аби спроектувати і розробити одну річ?
Саша: Насправді у нас це відбувається доволі довго, бо ми все робимо вручну. У середньому на розробку однієї моделі нам потрібно два тижні, якщо вже заготовлена вишивка.
Аня: Інколи, звичайно, усе складається і модель народжується буквально за тиждень. А є й такі речі, над якими б’ємося довго, — до прикладу, зараз уже понад два місяці працюємо над пальтом на утеплювачі. І все не те (Усміхається).
У середньому на розробку однієї моделі нам потрібно два тижні, якщо вже заготовлена вишивка
Ви працюєте самі на себе чи маєте якісь графіки й дедлайни? З чого складається ваш робочий день?
Аня: Робочий день — це у нас зовсім щось ненормоване, бо коли працюєш на себе — зупинитися неможливо. Адже розумієш: що більше зробиш, то швидшим і кращим буде результат.
Маємо трохи проблем із плануванням і тайм-менеджментом. Інколи так захоплюємося процесом, що не помічаємо якихось дедлайнів. Мій чоловік любить жартома сказати: «Як взагалі це у вас працює? Де бізнес-план? Як у вас усе зійшлося?!» (Усміхається) Ми мріємо удосконалити цей напрямок.
Саша: Lalkarka — це і робота, і особистий час, і улюблена справа. Від неї не відхрестишся ніде, бо усе, що ти бачиш, уже сприймається під тим кутом. Завжди хочеться щось сфотографувати, записати якийсь мотивчик.
[do action=”linked-post” attachment=”2″/]
Чим зараз для вас є Lalkarka: бізнесом чи мистецтвом?
Аня: Наразі Lalkarka by Loyanich є цілком самоокупним проектом. Прибутків нам вистачає, аби випускати нові колекції. Але цьому проекту ми присвячуємо усе, що маємо, — час, натхнення, енергію. Інколи комерційна складова змушує робити речі зрозумілішими і доступнішими: щось зменшити, десь прибрати. Саша цього не любить, але доводиться так робити. Тому не можна сказати, що наша робота — то таке мистецтво у чистому вигляді. Ми мусимо зважати на економічні аспекти.
Коли прийшло усвідомлення того, що займаєтеся тим, чим треба? Чи відчуваєте успіх?
Саша: Нам тільки два роки і ще стільки пошуків попереду. Здається, що ми тільки-тільки нащупали ґрунт під ногами. Ми постійно прагнемо до чогось нового.
Аня: Нам пощастило одразу знайти свою аудиторію — жінок, яким цікаві якість та експерименти. Також зіграло свою роль те, що стрімко розвивається український ринок. Зараз усі над собою працюють і намагаються показати якість. Адже вже минув той час, коли речі купували тільки через те, що вони українські. Тому для нас важливо показати і втримати цю якість.
Якого майбутнього хочете для своєї Lalkarkу?
Аня: Ми хотіли б вирости у великий потужний бренд, почати робити аксесуари та взуття. Хочемо випускати більші лінійки і розширити асортимент.
Саша: Нам треба працювати над розвитком нашої команди. Ми вже зараз шукаємо людей. Також хочемо розширити виробництво, використовувати нові технології і набирати обертів.
Страшно завжди. Але будь-яка, навіть невдала, дія краща за найвдалішу бездіяльність
Що можете порадити тим, хто має мінімальний бюджет й ідею власної справи?
Аня: Треба взяти свою мрію і відтворити її настільки добре, наскільки можеш. Люди відчувають, коли робиш щось компромісне, і коли робиш усе по-максимуму — теж відчують. Але ніколи не треба зупинятися. Варто намагатися кожну наступну річ зробити ще кращою. Якщо одразу думати, що мене не розуміють і нічого не вдасться, то продукт ніколи не продасться. Важливо втілити свою мрію, а авдиторія, яка відчує цю щирість і енергію творення мрії, обов’язково знайдеться.
