[«Закохані у професію» — розмови про щоденну працю тих, хто живе власним покликанням. Спецпроект створений за сприяння Work.ua — сайту із пошуку роботи №1 в Україні]
Декілька малознайомих між собою людей сідають колом. Кожен має невеличкого барабана. Раніше ніхто з них ніколи не тримав у руках цього інструмента — їм трохи лячно. Барабан, він же такий гучний. Гупаєш долонею — і всі чують цей звук, всі одразу обертаються.
Думаєш, може б мені бути трішки тихішим?
Та тихіше ніяк не вдається: гупаєш ще раз і ще.
І ось — народжується ритм.
Він накриває тебе своєю хвилею, і ти більше не турбуєшся про оточення. Будь-що в світі не хочеш втратити цей ритм, тому активно продовжуєш. А класно вдається, правда? Ти самовдоволено усміхаєшся, ритмічно коливаєшся, б’єш ще і ще. Цікаво, всі чують те ж саме, що і я? Бо треба, щоб мене чули всі!
Бути гучним
— Цю вправу називають барабанним колом, — усміхається Станіслав Шапошніков, який диригує цей процес і добре знає, який спектр почуттів переживають люди в колі. — А коли ти граєш ритмічно, ритм структурує твій мозок і ти починаєш системніше ставитись до власного життя.
За освітою дніпровець Станіслав Шапошніков — психотерапевт, за покликанням — музикант, працює — бізнес-коучем. Ця робота, каже, дозволяє поєднувати все, чого його навчили і від чого він отримує кайф.
Багато хто в бізнесі ставить собі за ціль — заробити багато грошей. Людина повністю занурена в розвиток бізнесу і забуває про творчість. А творча енергія часто захована десь глибоко. Таким я і допомагаю
— Багато хто в бізнесі ставить собі за ціль — заробити багато грошей. Весь фокус на це. Людина повністю занурена в розвиток бізнесу і забуває про творчість. А творча енергія часто захована десь глибоко, і людина не дає їй проявитись. Таким я і допомагаю, — пояснює бізнес-коуч.
Оскільки мета коучингу — розкрити творчу енергію, то використовувати можна не тільки барабани. Стас пропонує клієнтові спробувати себе у різних видах творчості: живописі, танцях тощо. Барабан як інструмент цікавий саме тим, що він гучний. А скута людина боїться бути гучною, помітною. У неї може бути багато хороших ідей, але вона переконана, що їх не варто реалізовувати. Творчість — це можливість відпустити себе, вона дає людям свободу висловлювати свої думки.
На одній хвилі
Свого часу в індіанців Північної Америки існувала так звана традиція «пау-вау». Плем’я збиралося разом на збори, сідало навколо великого барабана та вирішувало злободенні питання. Звуки, які йшли від інструмента, допомагали учасникам досягти згоди.
Віднедавна ці традиції мимоволі знайшли відгук і в українських компаніях, а особливо в IT-секторі. Хоча тут барабанні кола — це радше один із методів тімбілдінгу.
Найбільше коло Станіслава Шапошнікова налічувало 300 людей. У коуча стільки й барабанів не було. Вихід знайшли: окрім барабанів, людям роздали пляшки з піском, пластикові відеречка з паличками та верлитюби (труби, які свистять). Співробітників поділили на музичні підгрупи та навчали їх грати окремо, а потім разом.
— Ця методика покликана згуртувати людей. Вони намагаються грати в тон і таким чином вчаться слухати одне одного, — пояснює Станіслав.
Об’єднуючись, люди досягають набагато кращих результатів як на роботі, так і в інших справах. Яскравий приклад — події Революції гідності, коли люди на Майдані були на одній хвилі. Якщо мітингувальники збирались пікетувати якусь будівлю, вони майже завжди брали з собою порожні бочки. Відтак хтось штурмував двері, хтось вигукував гасла, а хтось, вибиваючи ритм на бочках, підтримував бойовий дух.
З того часу попит на барабанні кола збільшився.
Алкоголь, героїн, барабан
Колективна гра на барабані — це модна, а відтак недешева розвага. Київським компаніям це обходиться від 12 тисяч гривень. Тож чи не простіше зекономити та «об’єднатись» з колегами за грою в боулінг?
Переможний аргумент на користь барабанів, переконує дехто з тих, хто їх практикує, — здатність сприяти розвитку креативності та ініціативності.
У киянина Валентина Богданова це викликає сумнів. Він проводить барабанні кола в столиці вже понад п’ять років, але вважає себе винятково барабанщиком, а не тренером.
— Раніше я теж думав, що розвиваю бізнес, — розповідає Валентин. — І після тренінгу люди справді щось там згадують про креативність. Та я думаю, тут більше діє самопереконання.
Чоловік порівнює розум з айсбергом, де є свідоме і підсвідоме. Коли під час гри перше вимикається, то назовні виходить друге, і людина починає думати не так, як зазвичай.
— Це як в нічних клубах, де голосно б’є музика. Мета та сама — вимкнути розум, але в клубах це робиться з чітким сексуальним підґрунтям. А ось уявіть, що у вас є завдання вивести компанію на новий рівень. Тут вимикання розуму на годину недостатньо, — пояснює Валентин.
Втім, цього часу достатньо, щоб пробудити в людині затиснуту енергію, а заразом і нові можливості — говорить Тімур Гогітідзе, львівський барабанщик гурту Atmasferа, який собаку з’їв на барабанних колах. Він вважає, що задля досягнення такого ефекту слід залучати ще й силу голосу. Сідаючи в коло, він щоразу просить людей — не бійтеся кричати, коли цього просить тіло.
— У Львові люди консервативні, чи як тут кажуть — чемні. Вони не можуть собі дозволити кричати, — усміхається Тімур.
Так якось, коли музикант проводив коло для дітей з хворобою Дауна, один із хлопчиків сказав своє перше слово. Тімур спочатку навіть злякався, адже це було схоже радше на набір звуків, а мама дитини почала плакати від несподіванки.
Та коли певну емоційну межу перейдено, виникає нова складність — переповнена почуттями людина не завжди може зупинитись. Вона перестає себе контролювати і гамселить по барабану як востаннє. Трапляються навіть епілептичні напади.
— В молодості я сприймав барабан як наркотик — збивав руки до крові, — розповідає Валентин Богданов. — Так, він не так впливає на печінку і мозок, як героїн, але справа в тому, що це не ви — це те, що з вами робиться. Люди відчувають ту «креативність», але інструмент відставили і все. Барабани — дуже кльовий підсилювач. Вони можуть показати, що ви можете, але треба навчитись це робити без них. Для бізнесу це дуже важливе завдання.
Той, в кого тіло золотого кольору
Валентин Богданов переконаний, що такі «підсилювачі» потрібні далеко не всім компаніям. Деякі успішні й без того. Зрештою, люди, які звертаються по допомогу до барабанів, не перший рік у бізнесі. Здебільшого вони вже знають смак успіху, та прагнуть «чогось ще». Відчути на собі ефект барабанного кола їх спонукає переконання, що «в житті треба спробувати все». По суті, люди приходять по кайф.
— Всі хочуть кохання і натхнення. І всі постійно шукають його ззовні. Той же алкоголь теж певною мірою дає це. Алкоголь, гриби, та навіть екстезі — так ти ще більше почнеш бачити. Але й втратиш себе. Це неправильно — натхнення треба шукати всередині, — пояснює Тімур Гогітідзе.
Музикант пов’язує такі настрої з впливом епохи вседозволеності. Батьки змалку дають дитині робити все, що їй заманеться. І коли вона виростає, то прагне перепробувати ще більше, а згодом перестає себе контролювати. Звідси почасти й бере початок емоційне вигорання.
— І потім трапляється, як з Честером Беннінгтоном з Linkin Park. Люди просто спустошуються. Барабани в тому числі вчать казати ні своїм бажанням. Саме це і потрібно бізнесменам — вміти керувати ситуацією. Адже вони живуть у сфері, яка на них постійно тисне, а треба, щоб тиснули вони, — пояснює Тімур Гогітідзе.
Експерти стверджують: щоб ситуація не залежала від постійних пошуків «кайфу», треба навчитись генерувати його самостійно. У випадку з барабанними колами — закріплювати ефект за допомогою конкретних вправ та активностей.
Бізнес-коуч Станіслав Шапошніков залучає своїх клієнтів до підготовки місцевих етнофестивалів, де виступає співорганізатором. Дніпровець називає це «коучингом у дії».
Валентин Богданов, засновник школи барабанної йоги, вважає, що перш за все треба навчитись зосереджуватись, перестати виконувати роботу на автопілоті та бути та відчувати тут і зараз.
Всі хочуть кохання і натхнення. І всі постійно шукають його ззовні. Але це неправильно — натхнення треба шукати всередині
Проте сьогодні, коли в голові стільки інформації, пересилити себе не так легко. Щоб знайти втрачену гармонію з самим собою, Тімур Гогітідзе завжди радить своїм клієнтам просту медитаційну вправу: сісти самому в темряві, відкласти всі гаджети та почати протяжно наспівувати вислів «Gauranga». З санскриту це перекладають як «Той, в кого тіло золотого кольору».
Фото Станіслава Шапошнікова надані героєм.
