[Продовжуємо серію публікацій, присвячених не завжди легким, але потрібним процесам зміцнення та розбудови громадянського суспільства на Донбасі.
Разом із нашим партнером — Форумом НДО в Україні — розповідаємо про тих, хто не нарікає на владу й обставини, а власними силами змінює простір довкола себе]
Кріста Зонголовіч, керівниця Представництва Данської Ради у справах біженців в Україні — про українські виклики у контексті підтримки переселенців, міжнародний досвід вирішення таких проблем та роботу із розмінування територій.
ОРГАНІЗАЦІЯ
Назва: Данська Рада у справах біженців — Данська група з розмінування.
Місія: пошук довгострокових рішень проблем біженців, внутрішньо переміщених осіб та тих, хто постраждав від конфлікту.
Діяльність: відновлення житла, економічний розвиток шляхом надання грантів на стимулювання бізнесу, правова допомога, соціально-правовий захист, гуманітарне розмінування, інформування про мінну небезпеку.
Цільові групи: внутрішньо переміщені особи та населення, що постраждало від війни на сході України.
Територія діяльності: Донецька та Луганська області. Також у Запорізькій і Дніпропетровській області — надання грантів для внутрішньо переміщених осіб, у Чернігівській, Черкаській, Вінницькій, Харківській, Кіровоградській, Полтавській, Сумській областях і в місті Бердянську Запорізької області — правові консультації.
Команда: 127 осіб. Офіси в Києві, Слов’янську, Сєверодонецьку, Маріуполі.
ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ
Відколи й чому Данська Рада у справах біженців почала працювати в Україні?
Коли на Донбасі розпочався конфлікт, ми зрозуміли, що тисячі людей там потребують гуманітарної допомоги. Ми, власне, й існуємо для того, аби допомагати постраждалим від такого типу конфліктів. Однак Данська Рада у справах біженців працює з Україною вже не вперше.
У 90-х роках, коли кримські татари поверталися до України із Центральної Азії, ми допомагали українському уряду разом з Організацією Об’єднаних Націй організувати все так, аби люди належним чином оселилися в Криму.
У 2007 році ми повернулися, зважаючи на ситуацію з біженцями з Африки, Афганістану, Сомалі. Тоді ми допомагали українському уряду справлятися зі значною кількістю справ. Особливо нас турбувала ситуація з неповнолітніми дітьми, які були без батьків. Вони без супроводу приїздили в Україну або перетинали країну дорогою до Європейського Союзу.
Коли кримські татари поверталися до України із Центральної Азії, ми допомагали українському уряду разом з ООН організувати все так, аби люди належним чином оселилися в Криму
Через прогалини в законодавстві діти не могли легально перебувати в жодній із країн, тож їм доводилося ночувати просто на вулиці. Протягом п’яти років ми надавали допомогу, і навіть коли криза минула, а проект завершився, у нас залишився тісний зв’язок з Україною. Ми хотіли бути в Україні, якщо раптом виникне така потреба.
Чим, власне, займаєтеся в Україні зараз? Які проблеми допомагаєте долати?
Ми працюємо за шістьма напрямками. Надаємо правову допомогу постраждалому населенню — допомагаємо в оформленні нових документів, наші юристи та інші спеціалісти консультують, надають інформацію, адміністративну підтримку, документальний супровід. Також ми ремонтуємо пошкоджені внаслідок обстрілів будинки, ведемо аварійно-відновлювальні роботи або будуємо нове житло в Донецькій і Луганській областях. Для постраждалих осіб ми надаємо соціально-правовий захист, психосоціальну підтримку та працюємо з дітьми та підлітками, намагаючись допомогти подолати травми, яких довелося зазнати протягом останніх років. Для внутрішньо переміщених осіб у нас є програма економічного розвитку.
Ми також зміцнюємо потенціал Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. У цьому випадку ми зважаємо на досвід Грузії в подоланні конфлікту, аби не вигадувати чогось нового і не витрачати марно на це час.
І також маємо проект з розмінування. Наша команда займається очищенням територій від мін і навчанням людей на сході. Зокрема, наші спеціалісти навчають тому, які можуть бути ризики та небезпеки і чому в жодному разі не можна торкатися або підбирати міни.
Ми неполітична організація, тому нам важливо надати допомогу усім, хто її потребує. Мовиться ж не про політику, а про бабусю і п’ятирічну дитину, які ночують у підвалі, ховаючись від постійних пострілів
Які труднощі виникають під час роботи в Україні?
Наші проблеми змінюються з часом. Майже два з половиною роки, на жаль, ми не можемо працювати на неконтрольованій території. Раніше така можливість була, і з того, що ми бачили тоді та знаємо нині — люди потребують допомоги, вони страждають і мають обмежені ресурси допомоги. До того ж їхні потреби набагато більші, аніж у людей з територій, контрольованих Україною.
Ми неполітична організація, тому нам важливо надати допомогу усім, хто її потребує. Мовиться ж не про політику, а про бабусю і п’ятирічну дитину, які ночують у підвалі, ховаючись від постійних пострілів. Ніхто б не захотів жити там протягом трьох років, і навіть протягом трьох хвилин. На жаль, ми були вимушені залишити окуповану територію у 2015 році. Ми намагалися повернутися, але кількість міжнародних організацій, які можуть там працювати, обмежена.
Розкажіть про те, як взаємодієте із українськими військовими?
Ми проводимо для них тренінги з гуманітарних питань. До прикладу, вчимо, як вони мають поводитися з людьми на контрольно-пропускних пунктах, в зонах конфлікту, з дітьми, тому що безліч військових живуть біля шкіл або в них. Ми навчаємо військових відповідно до міжнародних стандартів. Також долучаємо їх до тренінгів з розмінування територій. Ми маємо бути певними, що військові знають — мін не можна закладати у місцях, де перебувають люди. Це не військова стратегія, а гуманітарна проблема.
А хто працює у вашій команді?
Безліч людей — нині їх сто двадцять сім. Але ця цифра постійно змінюється. Зараз ми шукаємо людей для очищення територій від мін, тому що після зимової перерви потрібно починати працювати знову.
В команді є люди з різним попереднім досвідом, які швидко вчаться та продуктивно працюють, всі вони підтримують принципи гуманітарної допомоги. Ми працюємо не задля політики, а задля людей. Наші нинішні працівники пройшли тренінги від іноземних колег з міжнародних організацій.
Данська Рада у справах біженців співпрацює з іншими державними чи громадськими організаціями в Україні?
Ми маємо програми з правової допомоги, що доступні в Донецькій і Луганській областях, але також і у Вінницькій, Полтавській, Черкаській, Чернігівській. У Донецькій області працює наша команда, а в решті областей, замість того, щоб створювати нові офіси, ми співпрацюємо з партнерськими місцевими організаціями, які також мають юридичних експертів. Попередньо ми домовляємося про реалізацію проектів, зустрічаємося, обмінюємося досвідом. Також тісно співпрацюємо з Маріупольською спілкою молоді. Вони допомагають нам у програмі соціально-правового захисту, у роботі з підлітками, оскільки вони ліпше знають усі школи міста та їхню специфіку.
З державними організаціями ми співпрацюємо переважно з питань розмінування територій.
З Міністерством з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України ми ділимося своїм досвідом та баченням того, що відбувається на сході, вказуємо на проблеми із законодавством і те, як їх можна вирішити. За нашими спостереженнями, законодавство в Україні не передбачало того, що в країні коли-небудь буде такого типу конфлікт або з’являться внутрішньо переміщені особи. Звісно, люди не могли уявити цього, але така ситуація сталася, і наше завдання полягає в тому, щоб зрозуміти, що ми можемо зробити для тих українців, які безпосередньо страждають від війни.
Для нас важливо зважати і на досвід інших країн, де вже ставалися такого типу ситуації. Ми не маємо витрачати час, повторюючи ті самі помилки, якщо можна перейняти досвід Грузії, Хорватії, Боснії, Шрі-Ланки. Може здаватися, що між Україною і Шрі-Ланкою немає нічого спільного. Проте вони також мали воєнний конфлікт, який призвів до переміщення осіб, і так само вони мали погодити зміни до законодавства.
На вашу думку, як довго Україна ще потребуватиме такої підтримки?
З огляду на те, яку територію ще потрібно розмінувати, цей процес може тривати до десяти років. Але це в тому разі, якщо конфлікт завершиться завтра. Тому що довше він триватиме, то довше нам потрібно буде перебувати тут.
Для нас важливо надати для інших організацій розуміння того, що Данська Рада у справах біженців не зможе бути в Україні постійно. Потрібно, щоб вони змогли продовжити початі нами проекти
Також це залежить від того, як допомагатимуть інші міжнародні організації. Щодо надання правової допомоги, то це може тривати протягом п’яти років. Є національні громадські організації, які також цим займаються, але все одно постійно виникають нові проблеми. Наприклад, програма життєзабезпечення починалася з гуманітарної допомоги, а зараз вона спрямована на довгостроковий результат. Так само як і розвиток бізнесу на Донбасі.
Для нас важливо надати для інших організацій розуміння того, що Данська Рада у справах біженців не зможе бути в Україні постійно. Потрібно, щоб вони змогли продовжити початі нами проекти. І за декілька років, коли ми поїдемо, робота повинна і далі тривати. Тому ми маємо співпрацювати, навчати і ділитися тим досвідом, який нам вдалося здобути в інших країнах, задля розвитку навичок і продовження реалізації початого.
ВІДГУКИ
Генрі Ліч, голова Програми Данської Групи з розмінування в Україні
Раніше я працював у Азії й Африці, а до України приїхав вперше рік тому. Майже половину свого часу намагаюся проводити на сході, беручи участь у розмінуванні територій.
Наша команда займається розмінуванням територій, які постраждали внаслідок конфлікту, і повідомляє місцевих жителів про небезпеку. Ми навчаємо дорослих правил безпечної поведінки в умовах мінної небезпеки і дітей у школах. Діти особливо перебувають в зоні ризику, тому що можуть постраждати від мін через свій інтерес і допитливість. Наша робота — запобігти таким випадкам. Вони мають знати, як правильно діяти, щоб не стати жертвою вибуху.
Людей, яких ми навчили розміновувати, намагаємося і працевлаштувати. Деякі наші працівники в минулому мали військовий досвід, однак більшість цивільні. Для них ми проводимо навчальні тренінги. Не обов’язково бути експертом з вибухових речовин для того, щоб займатися розмінуванням, потрібно лише бути натренованим і виконувати свою роботу обережно, повільно.
Наша організація в Україні існує з декількох причин: по-перше, через те, що люди гинуть та отримують поранення від мін та снарядів, що не вибухнули. Ми відправляємося туди, де стається найбільше нещасних випадків від мін та вибухонебезпечних предметів, і у віддалені точки, куди розмінувальники не потрапляють через брак фінансування. По-друге, міни блокують продуктивні території й інфраструктуру. Наша команда очищає їх, інакше люди не можуть утримувати господарство й мати від нього прибуток. Загалом це велика соціальна й економічна проблема.
Анна Радченко, національна менеджерка Програми економічного розвитку Східної України
Наш проект розрахований на два роки і діє у Луганській, Донецькій, Дніпропетровській і Запорізькій областях. Він багатоетапний і перехідний — від термінової, невідкладної допомоги до заходів, які матимуть довготерміновий ефект. Наша мета — рішення, які допоможуть людям по-новому інтегруватися в суспільство, а економіці перелаштуватися на нові умови функціонування.
Ми надаємо гранти для підтримки ініціатив мікробізнесу та малих сільськогосподарських ініціатив; гранти для малого та середнього бізнесу для створення нових робочих місць; гранти на професійну підготовку для покращення професійних навичок та підвищення конкурентоспроможності на ринку праці. І також надаємо технічну підтримку центрам зайнятості Луганської та Донецької областей для покращення послуг.
Ми завжди намагаємося працювати безпосередньо з людьми. Навіть якщо це заявка на бізнес-грант — ми виїжджаємо на місце та спілкуємося особисто з людиною, щоб виявити, наскільки реальні її наміри. Якщо ж оцінювати гранти за бізнес-планами, то можна не побачити людину і реальну потребу в допомозі.
Наш додатковий напрямок — адвокація. У цій роботі ми також намагаємося безпосередньо спілкуватися з людьми і слухати їхні пропозиції щодо вирішення певних проблем. Згодом ми збираємо проблематику і доносимо її до організацій, державного сектора — до всіх учасників процесу адвокації, які мають вплив і можуть певну ініціативу довести до законодавчого рівня.
Для внутрішніх переселенців дві найголовніші проблеми, які вони називають, — це джерело доходів і житло. Люди готові брати житло в кредит, але вони не можуть навіть скористатися іпотекою через специфіку законодавства. З кінця 2015 року ми працювали в напрямку досліджень і нещодавно їх завершили. З березня ми починаємо перемовини з зацікавленими донорськими організаціями, які б могли профінансувати розроблену нами схему, і переселенці мали б можливість брати в іпотеку доступне житло.
Тетяна Шиманчук, провідна спеціалістка Програми соціально-правового захисту
Я працюю у відділі соціально-правового захисту в Маріуполі. Наш відділ також має команду і в Слов’янську. Ми допомагаємо постраждалому населенню, зокрема внутрішньо переміщеним особам і тим, які проживають у буферній зоні на підконтрольній території, відновити себе, своє життя, повернути відчуття власної гідності та захистити свої права.
Ми працюємо у декількох напрямках. Один з них — надання психосоціальної підтримки. Наша команда допомагає і підліткам, і дорослим, які живуть у буферній зоні, і працівникам центрів зайнятості. Ми намагаємося підходити до питання комплексно і також допомагати в розвитку матеріальної та інфраструктурної бази. Для нас важливо, щоб люди, окрім змін в собі та близьких, також бачили і зміни довкола себе.
Наші спеціалісти не лікують, вони допомагають змінити ставлення до себе, навчити тому, як справлятися зі стресом, вигоранням. На початку, коли ми приїздили в буферну зону, люди не могли ідентифікувати, що вони потребують допомоги. Вони називали ознаки, і ми разом думали над вирішенням проблеми. Після сесій з психосоціальної допомоги люди навчилися виявляти самостійно потребу в допомозі.
Ми також працюємо зі студентами професійних технічних навчальних закладів. За нашим дослідженням, є імовірність того, що вони можуть вдаватися до ризикованої поведінки, особливо в умовах збройного конфлікту. Ми розробили програму психосоціальної підтримки з акцентом на розвиток життєвих навичок для молоді і реалізуємо її у п’яти професійних технічних навчальних закладах у Краматорську, Маріуполі та Слов’янську.
У межах програми студенти мають можливість розробляти міні-проекти для поліпшення умов проживання або навчання, розвиваючи такі якості, як відповідальність, впевненість, робота у команді і піклування про оточення. Також у 2017 році почали працювати три молодіжні центри на базі трьох навчальних закладів. Там відбуваються лекції, дискусійні клуби, тренінги, майстер-класи. Все, що може допомогти проводити час з користю, розвиватися і бачити альтернативу ризикованій поведінці.
Ще один напрямок нашої діяльності — робота з громадами. Разом із відділом економічного розвитку ДРБ ми реалізуємо проект «Підтримка ініціатив громад». Жителі населених пунктів, що постраждали від конфлікту, мали можливість розробити і подати проекти з розвитку та відновлення інфраструктури у своїх населених пунктах. З безлічі заявок ми відібрали тринадцять, чотири вже вдалося втілити. У деяких населених пунктах з нашою допомогою жителі своїми зусиллями відновили вуличне освітлення та водопостачання. У школах і садочках замінили старі котли або вікна для підтримки теплового режиму та енергозбереження.
