14-15 січня в Українському католицькому університеті пройшла конференція Німецько-української комісії істориків. Впродовж двох днів науковці зі США, Іспанії, Німеччини, Польщі та України дискутували на тему «Примирення у пост-диктаторських суспільствах у XX – XXI ст.». Ми занотували для вас найцікавіші тези виступів науковців.
Стефані Шюлер – Шпрінґорум
Берлінський Центр Дослідження Антисемітизму
Примирення може бути між учасниками конфлікту, але не між злочинцем і жертвою. Як приклад — нацисти та євреї. В цьому випадку про примирення недоцільно говорити.
Німеччині пощастило, що вона зазнала поразки. Німецьке суспільство не зазнало тієї моральної прірви, як в СРСР.
Не потрібно використовувати меморіали та пам’ятники як політичний інструмент. Не потрібно водити туди молодь і тиснути їм на психіку. Залишімо в спокої ті місця, де відбувалися трагічні події на років 20. Такі місця потребують осмислення.
Хуліан Казанова
Сараґоський Університет, Іспанія
Історію потрібно знати, щоб не зловживати нею в політиці.
Архіви, освіта та музеї — ліки для відновлення історичної пам’яті.
Недостатньо лише осуджувати історичні події й персон. Потрібно розуміти і цікавитися чому сталося саме так. Користь від минулого не в судженнях, а в досвіді.
Хосе Нуньєс Сейшаш
Мюнхенський університет імені Людвіґа – Максіміліана, Німеччина
Основними агентами відновлення історичної пам’яті є не історики, а громадянське суспільство.
Є три приклади зловживання історичними поняттями: геноцид, фашистський режим та авторитаризм.
Голлі Кейс
Корнелльський Університет, США
Популізм в історичній тематиці сприяє ворожнечі, але ніяк не примиренню.
Політика нацистів базувалася на відновленні історичної пам’яті.
Роль ліберальної демократії — захищати факти.
Ґер Дойзінґс
Реґензбурзький університет, Німеччина
Приклад злочину в Сребрениці 1995 року демонструє, що перешкодою для діалогу між злочинцями та жертвами є той фактор, що нині вони живуть у різних країнах. Також події в Сребрениці — це зразок того, що неможливо дати пояснення конкретним подіям без дослідження тематичного бекграунду.
Історичну пам’ять часто використовують у військових цілях.
Пам’ятники та меморіали сприяють відновленню історичної пам’яті значно більше, ніж політика віктимізації. Але потрібно вміти правильно їх використовувати. В іншому випадку — вони будуть розколювати суспільство.
Щоб уникнути маніпуляцій та сварок на теми війни — варто говорити про спільну катастрофу.
Ян Кубік
Школа Слов’янських Студій , Університетський коледж Лондона
Віднайдення фактів — передумова для примирення.
Історія часто використовується політиками як виправдання для насильства.
Даріуш Стола
Музей історії польських євреїв, Польща
Угорщина, Польща та Словенія вийшли з комуністичного минулого договірним способом. В Індонезії християни та мусульмани знайшли практичний спосіб примирення. Вони забули про історію та відбудовували разом руїни.
Леонід Зашкільняк
Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна
Історична пам’ять — це міфи та стереотипи, які формують ідеологічний простір. Тому конфлікт пам’ятей — це конфлікт ідеологій, які можуть лише зблизитися, але не примиритися. Потрібно зближувати ідеології шляхом відсікання неадекватних моментів.
Історію не можна знімати з порядку денного, бо спільноти не можуть існувати без міфів.
→ Фото — Петро Ткачишин
