— Коли люди з різних середовищ починають спілкуватися між собою, це руйнує стереотипи — і раптом виявляється, що на державній службі не тільки корупціонери, у громадському секторі — не такі вже і грантоїди, журналісти не всі продажні, а бізнес — це не мішки з грошима, — говорить один із засновників Networking: Change Makers у Києві Віктор Артеменко.
Зустрічаємося у київському дворику на Михайлівській, 13, що неподалік Майдану Незалежності. Саме тут щочетверга збирається кілька сотень людей із громадської сфери, державного сектора, медіа, бізнесу, науки й культури — знайомляться, діляться досвідом і планами на зміни в країні та побудову відкритого, ліберального суспільства.
Сідати не прийнято
О 18:30 у дворику ще малолюдно. Тут немає розкладу та спікерів, тому народ зазвичай сходиться пізніше. З першого разу знайти місце, де відбуваються нетворкінги, складно — сюди не ведуть жодні вказівники. Ті, хто приходять вперше, інколи перепитують, чи справді вони потрапили туди.
Ідеєю організації подібних зустрічей Віктор Артеменко, колишній співробітник Реанімаційного пакету реформ, надихнувся під час перебування у Європі — кілька років тому він стажувався у Брюсселі. Щочетверга кілька тисяч людей збираються там разом опісля закінчення робочого дня. Здебільшого це стажери євроінституцій, працівники посольств, банків, сфери консалтингу.
— Зустрічі відбуваються на великій площі. Люди заполоняють її всю, а власники барів викочують бочки з пивом просто на вулицю. Влітку на таких заходах збирається понад дві тисячі людей, — розповідає Віктор. — Я під час таких нетворкінгів знайшов багато нових знайомств — потім ми разом шукали житло, робили спільні проекти.
У теплу пору зустрічі Networking: Change Makers в Києві відбуваються регулярно. Невелика перерва була лише взимку. А 12 липня буде ювілейний, вже 50-й нетворкінг. Про те, коли буде наступна зустріч, можна дізнатися із події у Facebook або від друзів.
У дворику — кілька яскравих помаранчевих шезлонгів, бочки чорного кольору, гойдалка, а в кутку — майданчик із дерев’яних сходів, на яких можна сидіти. Однак сидіти тут не прийнято.
Співорганізатор нетворкінгу Павло Бондаренко забирає шезлонги із центру дворика, поки вони ще вільні — аби люди не сідали, а мали можливість пересуватися й спілкуватися.
Часто сюди заходять народні депутати, чиновники, журналісти, але при цьому всі спілкуються на рівних, незважаючи на соціальні статуси чи кількість підписників у Facebook. Зустрічі відкриті для всіх та безкоштовні.
Коли на вулиці темнішає і у дворику вмикається світло, місце оживає, а людей сходиться вже стільки, що вони заполоняють майже увесь майданчик.
— У нього завжди високий рейтинг напередодні, але під час самих виборів — пшик! — говорить в одній із груп людей автор численних журналістських розслідувань Дмитро Гнап, який нещодавно сам вирішив іти в політику. — Бо Анатолій Степанович нічим не запам’ятовується! Він не цілує корів, не змінює образів. А люди приходять на дільницю і голосують за тих, кого пам’ятають.
Із колонки грає Johnny Cash «Personal Jesus», але музики майже не чутно — її приглушує гамір спілкування.
«Ефект курилки»
Організаторів київського нетворкінгу четверо — Віктор Артеменко, Владислав Грезєв, Павло Бондаренко та Ірина Шиба. Двоє з них вчилися у європейських університетах, усі четверо активно долучаються до впровадження реформ в Україні.
Після першого заходу, який був присвячений лише освітній тематиці, організатори зійшлися на думці, що потрібно робити нетворкінги для широкого кола людей — громадських активістів, представників бізнесу, медіа, журналістів, науковців, культурних діячів.
— Я вірю, що на перетині різних сфер створюються найкращі історії. Це те, що називають «ефектом курилки». Якщо ти куриш на роботі, то ти, зазвичай, успішніший, бо можеш вийти з необхідною людиною в курилку і там за три хвилини вирішити питання, яке не вирішувалося півроку, — каже співорганізатор нетворкінгу Павло Бондаренко.
Відходимо з Павлом трохи далі від натовпу, бо через шум доводиться говорити, підвищуючи голос. Наше спілкування часто перебивають численні знайомі, які приходять привітатися і запитати як справи.
Свого часу Павло працював радником Уляни Супрун у Міністерстві охорони здоров’я. Каже, що після роботи часто з’являлась потреба обговорити ідеї із колегами такого ж віку. Спочатку навіть була думка зробити закрите зібрання з представниками Мінфіну.
— У нової команди в МОЗ середній вік — близько 30 років, і з ними було дуже просто комунікувати. А от від роботи з представниками «старої системи» в мене була велика фрустрація. Коли тобі 23, ти неймовірно втомлюєшся за день від взаємодії з людьми зовсім інших цінностей і способу мислення. Я розумів, що в інших міністерствах працюють такі ж самі люди, як я, і, можливо, у них такі ж проблеми і потрібно обмінюватися досвідом, — говорить Павло.
Інший співорганізатор — Владислав Грезєв — додає: після Майдану чимало молодих людей пішли працювати у державну сферу. Згодом, коли стало зрозуміло, що існує значний опір старої системи і є немало причин для зневіри, багато хто втратив ентузіазм. Тож постала потреба шукати можливості для підживлення таких людей енергією.
Владислав має HR-агенцію, яка займається пошуком кадрів для громадських організацій та команд нових реформаторів в уряді, що працюють над змінами в країні. Також він є організатором TEDxKyiv та інших численних заходів у місті.
— Ми із Віктором і Павлом йшли після однієї із зустрічей у РПР і говорили про те, що настав час тотальних розчарувань після великих сподівань на зміни. Ті, хто пішов працювати у різні відомства, зневірилися в першу чергу, бо побачили відсутність швидкого результату, синергії.
З’явилася ідея об’єднати на одному майданчику людей, які працюють над майбутнім країни і вірять в це майбутнє, бо в таких великих і складних справах дуже важливо відчувати, що ти не сам, і бачити однодумців, — каже Владислав.
Коли стало зрозуміло, що існує значний опір старої системи і є немало причин для зневіри, багато хто втратив ентузіазм. Тож постала потреба шукати можливості для підживлення таких людей енергією
Окрім спілкування, обговорення ідей та відпочинку, нетворкінг є гарним місцем для робочих зустрічей.
— Зазвичай розмова по суті триває 15 хвилин. Якщо зустрічатись окремо на каві — це година щонайменше, бо ритуал же, а на нетворкінгу можна за годину провести чотири зустрічі в справах, — підкреслює Владислав.
Мистецтво «small talk»
Іще одна співорганізаторка нетворкінгу Ірина Шиба вчилася у трьох європейських університетах. Каже, що після повернення в Україну мала культурний шок від закритості нашого суспільства.
— У Роттердамі, скажімо, ти можеш просто у барі вільно і відверто поспілкуватися із будь-ким про профілактику злочинності серед неповнолітніх, міжнародну торгівлю, політичну ситуацію в країні, пригостити одне одного пивом і розійтися, — розповідає Ірина. І додає, що такого спілкування в Україні їй не вистачає — люди бояться робити перший крок: — На різних зустрічах, круглих столах вони говорять тільки з тими, кого вже знають, шукають знайомі обличчя, а якщо не знаходять, то «сидять» у телефоні.
Ірина прийшла на нетворкінг із собакою породи шиба. Каже, що порода собаки не випадково співзвучна із прізвищем.
— У нього є свій інстаграм-канал і він працює watchdogом зі мною у громадській організації. Моніторимо судову реформу і вистежуємо недоброчесних суддів, — розповідає Ірина.
Дехто підходить погладити тваринку та зробити фото. Паралельно дівчина фотографує учасників заходу.
— Мистецтву «small talk» ніде не вчать, — каже Віктор Артеменко. — Однак зараз для мене не проблема почати розмову з людьми, коли стою десь у черзі.
— Це вже культурний аспект. У Штатах, наприклад, можна починати розмову з людиною на будь-які теми, — трохи послухавши, долучається до нашої розмови інший учасник.
Знайомимося. Вадим Човган працює над впровадженням пенітенціарної реформи. Каже, що приходить на нетворкінги часто, бо тут можна обговорити державних діячів, політику, поспілкуватися про перспективи тієї чи іншої партії з людьми, які займаються промоцією цієї партії. Можна і про себе розповісти або просто випити пива після роботи у гарній компанії.
— Тут є люди, які працюють, наприклад, над судовою реформою, над реформою пробації, є ІТ-експерти, від яких можна почерпнути нових ідей. У цьому й перевага заходу, що тут не спеціалізована тусівка, коли ти слухаєш про свою сферу. Про це можна почитати і в новинах, але краще почути від тих, хто займається цим безпосередньо, — каже Вадим.
У кожного є потреба в середовищі, де відчуватимеш себе потрібним. Тут ти зустрічаєш людей, схожих на тебе у чомусь. Тих, кому довіряєш
Він прийшов на нетворкінг із другом. Юг де Сюреман — французький юрист, котрий займається захистом прав ув’язнених в Європі.
— Юг — відомий юрист, який має чимало виграних справ проти Франції у Європейському суді з прав людини, — пояснює Вадим Човган.
Юг не знає української, але для більшості учасників нетворкінгу це не проблема, чимало людей навчалися, працювали або стажувалися за кордоном, тож добре володіють англійською.
— Цікаво спілкуватися із людьми з іншого сектора. Це можливість розуміти, як люди тут думають про майбутнє і як вони себе позиціонують. Тут є люди, які беруть участь в різних процесах і вірять, що в Україні є майбутнє. Вони дають енергію, — говорить Юг ламаною російською.
Зростати разом
Більшість приходить сюди одразу після роботи, тож багато людей одягнені у діловому стилі. Інші — у кежуал.
— Вірю, що невеликі, але добре організовані групи, між якими виникла горизонтальна довіра, можуть багато чого змінити, — каже Андрій Круглашов, громадський активіст, який свого часу очолював рух ЧЕСНО.
Андрій регулярно відвідує нетворкінг. У розмові часто цитує класиків нон-фікшн літератури, а темний діловий костюм та біла сорочка підкреслюють образ інтелектуала. Він переконаний, що саме через волонтерські середовища, нетворкінги, між якими можливі ширші коаліції, можна створити запобіжники для унеможливлення диктатури.
На думку Андрія, у кожного має бути якесь середовище, перед яким відчуваєш відповідальність за конкретні справи. І нетворкінг дає таку можливість.
— У кожного є потреба в середовищі, де відчуватимеш себе потрібним. Тут ти зустрічаєш людей, схожих на тебе у чомусь. Тих, кому довіряєш. Когось надихає те, що робив ти. Хтось надихає тебе. І це допомагає рухатись далі і вірити в те, що у нас є майбутнє. І воно, знаєте, вже настало — просто не всі це помітили, — жартує Андрій. І додає: — Колись на одній науковій конференції знавчиня політичної психології й ментальності Олена Шестопал сказала: «Коли ми були молоді, у нас був один варіант — знайти когось сильного, впливового — свого «патрона», який витягне нагору. Зараз ви можете зростати, спираючись одне на одного». У цьому я бачу зміст наших нетворкінгів — рости поряд одне з одним.
Місце зустрічі
Нетворкінги у Києві змінили вже понад десять локацій. Взимку Networking: Change Makers проводили у коворкінгах, які дозволяли вмістити велику кількість людей.
— Ми шукаємо заклади, близькі нам за цінностями, доступні за цінами і логістично зручні для більшості. Намагаємося вибирати локації в центрі, неподалік від метро. Із закладами у нас немає жодної співпраці. Були заклади, які пропонували безкоштовні напої, але ми відмовлялися, — каже Віктор Артеменко.
Коли у Києві відкриється Urban Space 500, організатори планують перенести нетворкінг туди.
— Я, як один зі співінвесторів Urban Space 500, попросив врахувати можливість проведення нетворкінгів. Щоб можна було розчистити місце від столів і люди могли спокійно ходити і спілкуватися, — каже Віктор.
Особливих правил зустрічей тут немає. Єдине — не прийнято рекламувати свої товари і займатися агресивним маркетингом.
— Це не ярмарок і не бізнес-форум. Тут люди спілкуються, — зазначає Віктор.
— Ми за дерегуляцію, тому не впроваджували правил. Ми створюємо івенти і не робимо реклами, щоб це була спільнота, яка сама себе поповнює, приводить своїх друзів. Це все безкоштовно, і так буде завжди, — додає Ірина Шиба.
Захід організовують саме в четвер ввечері, і цьому є логічне пояснення. У п’ятницю всі вже ментально у вихідних і можуть переборщити з сидром. А четвер ще тримає робочий настрій — люди пам’ятають, що завтра їм на роботу, і намагаються тримати себе у напівпрофесійних рамках.
Ідея таких зустрічей вже почала ширитися і в інших містах України.
— Запит є. Бо це місце, де будь-хто у невимушеній атмосфері може прийти й розповісти про себе, зустріти цікавих людей, започаткувати щось нове, обговорити актуальне, надихнутися і підживитися енергією. Тренд на те, щоб бути долученими до роботи над змінами в країні, зростає, — каже один із співзасновників нетворкінгу Владислав Грезєв.
Платформи такого ж формату пробували організовувати у Черкасах, Сумах, Тернополі, Рівному, Харкові. У червні долучилися Івано-Франківськ та Львів. У процесі підготовки — Чернівці, Одеса, Дніпро і Полтава.
— Мрію, аби до кінця року десь у 15 містах відбувалися нетворкінги — щоби одномоментно в кожному місті збиралася спільнота змінотворців. Щоб люди, які багато подорожують, не ставили собі питання, куди піти в четвер ввечері, — усміхається Віктор Артеменко.
Завершується захід далеко за північ. Учасники так само як приходили сюди — неквапливо, по одному або невеликими групами, — так і розходяться. Наступного четверга вони знову зустрінуться тут.
