***
«Школа успіху» — безкоштовний літній проект, покликаний розкрити особистісний потенціал у підлітків і розвивати навички самостійних активних дій та відповідальної й цілеспрямованої поведінки. Підтримати проект можна за цим посиланням.
[Кожна дитина заслуговує на можливості для розвитку, самореалізації та здійснення мрій. І якщо постійно створювати ці можливості, підтримувати українських підлітків у їхніх прагненнях і починаннях, то результати не забаряться — нове покоління змінить країну на краще.
У спецпроекті «Борись за свою мрію!» разом із освітнім проектом «Школа успіху» Klitschko Foundation розповідаємо про талановитих, амбіційних та сміливих молодих українців. Це історії тих, хто не боїться мріяти і впевнено й наполегливо йде до мети.]
Власний ресторан киянин Антон створив ще в 6 років разом зі старшим братом — дарма, що облаштували його у себе вдома, а меню видрукували на звичайному принтері. Маленькі ресторатори на замовлення родичів могли приготувати не лише бутерброди, а й щось складніше, до прикладу, пельмені або пасту. Заклад звався Antony’s Restaurant, і виник він із надзвичайної допитливості Антона.
Хлопчик змалку цікавився, як з’являється та чи інша страва, ходив за мамою, розпитував, нотував у блокнот. Але вже й тоді розумів: теорія теорією, а поки сам не спробуєш, нічого не вдасться. Тижнями експериментував, поки перші млинці перестали бути глевкими. Потрохи йшов до складніших страв: в 11 років уже частував домашніх і гостей стейками, медальйонами, морозивом із різними смаками. Так воно й закрутилося.
Три «так» для кулінара
Якщо ровесники захоплювалися казками або коміксами, то Антон зачитувався кулінарними книгами. Друзі батьків, знаючи про захоплення хлопця, дарували йому на день народження збірки рецептів французької, італійської кухні. Разом із тим Антон дивився кулінарні відеоблоги на YouTube. Дивувався не лише із різноманіття рецептів, а й з того, як умілі кулінари поєднують продукти, наприклад, м’ясо із солодким соусом. Спершу більше читав, ніж готував. Аж врешті взявся до справи.
Частував родичів, друзів, гостей. Не спиняло хлопця те, що під рукою не було всіх потрібних девайсів. Замість морозивниці використовував звичайну холодильну камеру — зате дивував домашніх морозивом: від ванільного до шоколадного. Експеримент за експериментом — і в 11 років хлопець умів приготувати страву ресторанного рівня. Відчував, що треба розвиватися далі.
Був звичайний день столичного семикласника, коли в школі до Антона підійшла однокласниця й розповіла про відбір учасників для дебютного сезону телешоу «МастерШеф. Діти» на каналі «СТБ». Порадила спробувати свої сили. Вдома хлопець розповів про ідею мамі — вирішили податися. Антон відправив заявку, ні на що особливо не сподіваючись. Та вже через тиждень його запросили на кастинг. Після кількох розмов із кастинг-директорами Антон став одним зі ста дітей, яких запросили на першу відеозйомку. На ній мали відібрати двадцятку для участі в програмі.
— Слід було показати, на що здатен. Ми поїхали в знімальний павільйон у Бровари зі своїми продуктами, з яких мали приготувати страву за 45 хвилин. Це довелося робити не тільки під прицілом камер, а й під пильним поглядом суддів та батьків, які вболівали, звісно, кожен за свою дитину. Хвилювався, але впорався, — згадує хлопець.
Телячі медальйони з карамелізованою цибулею та овочевий гарнір від Антона засмакували журі проекту. Три суддівські «так» проклали юному кулінарові дорогу до телеефірів.
Чорний фартух і перемога
Перед стартом для учасників програми організували тижневу кулінарну школу. Юних шеф-кухарів привчали до атмосфери знімального павільйону, до нових плити та печі замість звичного приладдя у затишній домашній кухні. Був листопад 2015 року.
Зйомки тривали чотири дні на тиждень, із відзнятого за цей час матеріалу для телеглядачів монтували один випуск програми. Для учасників готували кулінарні випробування, змагатися доводилося або в команді, або самостійно. Впродовж трьох днів конкурсанти готували страви. Ті, хто, на думку журі, впоралися із завданнями найгірше, одягали чорні фартухи.
Поєдинок у цьому вбранні для когось міг стати фатальним — на четвертий день учасники боролися за те, щоб залишитися в шоу. Антону двічі доводилося вдягати такий фартух, але це, як зрозуміє згодом, лише допомогло.
— Коли загрожує поразка, мобілізуєшся. Збираєш усі сили задля того, щоб опанувати себе і впоратися із завданням. Не залишається часу, щоб боятися, — каже Антон.
У «МастерШефі» він зарекомендував себе не тільки вправним кухарем, а й харизматичною щирою особистістю. Хлопець не дружив «проти когось», не вплутувався в інтриги, натомість був товариським, підказував іншим, вболівав за друзів.
— Просто був собою, показував себе справжнього, — знизує плечима.
Коли загрожує поразка, мобілізуєшся. Збираєш усі сили задля того, щоб опанувати себе і впоратися із завданням. Не залишається часу, щоб боятися
Антон не ставив собі за мету перемогти. Прокидався зранку і думав: «Сьогодні мене чекає щось цікаве, чогось навчуся, зможу себе показати». Мав кредо на проекті: «Зроби якнайкраще, а далі хай станеться те, що має статися». Сміється: якби мав радикальну ціль перемогти, то тільки й думав би, як зробити так, аби інші учасники одягнули чорні фартухи і вилетіли. Тож вирішив сприймати все, що відбувається, як новий досвід, відмінний від шкільних буднів, а час на проекті використати для саморозвитку і спілкування з іншими конкурсантами.
Але таки став найкращим.
Перемігши, Антон здобув не лише грошову винагороду у 100 тисяч гривень, а й змогу попрактикуватися у кулінарній школі у Парижі. Попередні переможці дорослих сезонів «МастерШефа» поліпшували свої вміння на місячних курсах у школі ресторатора Алена Дюкасса. Для дітей же повноцінного навчання не передбачали, тож у школі вони перебували кілька днів — знімальна група підготувала додаткову програму з-за кордону. Троє фіналістів програми встигли і самі попрактикуватися, і французів варениками нагодувати.
За чотири місяці проекту Антон виріс у своєму кулінарному захопленні.
— До «МастерШефа» я вмів приготувати кілька страв ресторанного рівня, знав трохи більше домашніх рецептів. А на проекті не просто дізнався про нові наїдки, а розширив уявлення про кулінарію: мало знати рецепт і дотримуватися пропорцій — секрет ще й тому, як поєднуються інгредієнти, як подавати страву. Почав ще більше експериментувати, — каже хлопець.
Не зупинятися
Після проекту Антон півтора року проводив майстер-класи для дітей в кулінарній академії одного з суддів «МастерШефа» — Ектора Хіменеса-Браво. Хлопець працював на одній кухні з поважними шеф-кухарями та їхніми помічниками. Переймав щось із їхнього досвіду, ділився своїми набутками з молодшими колегами. Навчаючи, вчився сам.
У цей час встигав приносити зі школи тільки відмінні оцінки. Став президентом ліцею, де навчається. Відновив заняття з гри на фортепіано, яким до того присвятив сім років. Захопився спортивними гуртками. Днями повернувся з мовних курсів на Мальті, де вивчав англійську. Разом із тим не забуває частувати родичів і друзів стравами власного приготування.
У кожного має бути мрія. Коли відчуваєш серцем, що це твоя справа і їй варто присвятити життя, у жодному разі не можна відступати
Усі горизонти відкриті перед хлопцем. На проект він йшов із мрією відкрити власний ресторан («не просто ще один, а інноваційний заклад, який би промовляв щось нове до відвідувачів») та стати першокласним шеф-кухарем. Хлопець і тепер не відмовляється від цього наміру, та разом із тим пробує шукати себе деінде.
— Подобається музика. Можливо, я міг би бути хорошим композитором. Або можна заглибитися у кінематограф і стати режисером фільмів. Світ дає багато можливостей — і в мене є ще як мінімум два роки, щоб обрати свій шлях, — міркує Антон.
Головне, вважає хлопець, прислухатися до внутрішнього голосу.
— У кожного має бути мрія. Коли відчуваєш серцем, що це твоя справа, що можеш досягнути успіху в ній, що цьому варто присвятити життя, у жодному разі не можна відступати. Якщо працювати з повною самовіддачею і не лякатися труднощів, рано чи пізно твоя мрія принесе таке задоволення, яке компенсує всі попередні незручності.
Мрія вже зробила Антона впізнаваним. Після шоу у нього побільшало віртуальних друзів, та й, трапляється, на вулиці впізнають. Але на зіркову хворобу хлопець не занедужав. Нема часу для зайвої гордості, треба рухатися далі.
— Тільки починаю підніматися на життєві вершини. Перемога у шоу — це моє досягнення. Але якби став зациклюватися на ньому, нічого хорошого б не було. У жодному разі не зупиняюся. Чи вважаю себе успішним? Рано про це думати. Зможу відповісти років у 80. Тоді знатиму, чи все робив правильно, чи жив, як хотів.
Фотографії Марго Стойкової, з особистого архіву героя.
