Модна архітекторка

Навіщо 16-річна українка, яка позувала для Vogue, взялася проектувати будинки майбутнього

30.05.2018 Альона Вишницька

[Кожна дитина заслуговує на можливості для розвитку, самореалізації та здійснення мрій. І якщо постійно створювати ці можливості, підтримувати українських підлітків у їхніх прагненнях і починаннях, то результати не забаряться — нове покоління змінить країну на краще.

У спецпроекті «Борись за свою мрію!» разом із освітнім проектом «Школа успіху» Klitschko Foundation розповідаємо про талановитих, амбіційних та сміливих молодих українців. Це історії тих, хто не боїться мріяти і впевнено й наполегливо йде до мети.]

 

У свої 17 Іванка Папушенко знімалася для Vogue, була обличчям кількох світових брендів на Паризькому тижні моди та спроектувала унікальний для України будинок, який може самостійно виробляти енергію.

Вона розповіла, чому підтримка модельних параметрів — пекельна праця, яка того не варта, а також про те, навіщо вирішила поїхати в країну, де вже давно придумали велосипед.

90/60/90 і ніяких альтернатив

Модою й екологічною архітектурою Іванка зацікавилась майже одночасно, років у 12. Під час участі у «Школі успіху» від Klitschko Foundation їй запам’яталися слова менторки у проекті: «Людина має вміти презентувати себе і те, чим займається. Бо ж навіть ковпачок від фломастера можна представити так, що у нього закохається увесь світ». Відтоді Іванка вирішила — те, що робиш, має закохувати і надихати.

І тоді, у дванадцять, Іванці захотілося спробувати себе в ролі моделі. Це могла бути хороша нагода навчитися презентувати себе та триматися на публіці. А ще вона вміла позувати перед камерою та любила приміряти на себе різні образи.

DSC_8143

Із бажанням стати професійною моделлю Іванка прийшла до агентства. Але там чітко дали зрозуміти — її параметри, лише на 2-3 сантиметри більші за 90/60/90, не вписуються у стандартні, тож, аби вийти на міжнародний подіум, треба працювати зі своїм тілом. 

— Зранку — одне варене яйце, далі — куряче філе, ввечері — лише грейпфрут. Я не могла собі дозволити ні хліба, ні піци. Навіть виноград чи банани не можна було їсти, бо це калорійні фрукти. У спортзал я не їхала на метро, а ходила пішки — по п’ять кілометрів в один бік, і потім вимотувала себе на тренуваннях, — згадує дівчина.

А ще в неї завжди були із собою теплі речі, бо коли худнеш на десять кілограмів — тобі постійно холодно.

— Часом я пробувала нічого не їсти взагалі. Спершу з водою, потім без. І якщо не пила води, це взагалі було пекло — моє тіло просто переставало функціонувати. Це вже потім я зрозуміла, що воно того не вартує, — каже Іванка. — Насправді ж важливо любити своє тіло і турбуватися про нього. Але я усвідомила це значно пізніше.

Іванку кликали на фотосесії та покази, знімали для Vogue. А коли їй виповнилося 16, відправили саму в Париж на тиждень моди

Безперервна дієта і тренування, якими дівчина мучила себе, попри застереження і заборони батьків, дали результати. Вона схудла на десять кілограмів і вписалася в модельні параметри — жодного зайвого сантиметра. Іванку кликали на фотосесії та покази, знімали для Vogue. А коли їй виповнилося 16, відправили саму в Париж на тиждень моди. Тоді ж і попередили: буде складно настільки, що втрачатимеш щодня по кілька кілограмів.

— Першого дня я взагалі не розуміла, як поводитись. Приходжу в якийсь крутий модний дім, наприклад, Chanel — і розумію, що я в черзі 246! І кожна з дівчат переді мною хоче потрапили в короткий список обраних. На відбір впливає купа чинників. Бувало так, що відбирають лише брюнеток, але покликали і блондинок. Було таке, що я пройшлася перед дизайнером у той момент, коли у нього задзвонив телефон, і він навіть не звернув на мене уваги. І все — другого шансу немає, — розповідає Іванка.

За день таких кастингів могло бути з десяток. Іноді між ними випадало кілька вільних годин. Одного такого разу Іванка пішла до наступного фотографа пішки: побачила на карті, що це лише 15 кілометрів в обидві сторони, і вирішила пройтись повз Монмартр, щоб побачити Париж з іншого, не модельного боку.

На тижні моди головне — сподобатися дизайнерам, аби вони запросили взяти участь у своїх шоу. Щовечора Іванка передивлялася покази минулих років та запам’ятовувала, як поводяться моделі: який мають вираз обличчя, чи усміхаються, чи дуже серйозні. Це дало результат — уже наступного дня її запросили одразу на два шоу, й Іванка стала обличчям кількох брендів: Veronique Leroy, YProject, FFIXXED STUDIOS.

Кількість шоу зазвичай впливає на заробіток. Але тут все працювало дещо інакше: оплата участі у шоу заледве покривала витрати на проживання, перельоти тощо. Іванці однаково все йшло в мінус.

— Але в мене залишився досвід, а його за плечима не носити, — каже дівчина.

Окрім досвіду, після повернення додому Іванка отримала ще й проблеми зі здоров’ям — довелося знову призвичаюватись до нормального харчування, лікувати наслідки голодувань. А також довго працювати із психічною залежністю — вчитися їсти без докорів сумління та не боятися кожного зайвого граму.

— Кілька місяців пішло на те, щоб перелаштуватися та зрозуміти, що людину насправді цінують не за вагу, — пригадує Іванка.

DSC_8143

У моделінгу все працювало інакше: там ніхто не казав, що цінують за щось інше. Коли перед моделями поставав вибір: йти вчитися в університет чи залишатися в модельному бізнесі, то переважна більшість обирала заочне навчання. Іванці радили зробити так само.

— Але ж я обираю професію на все життя! — обурювалась вона. І це була межа.

Я обираю професію на все життя. Чому я маю обмежуватись переліком спеціальностей, які мене взагалі не цікавлять?

Тоді, каже Іванка, вона чітко зрозуміла, що розставлятиме пріоритети інакше — точно не на користь професії, де цінуються лише параметри тіла. Щойно вона повернулася до повноцінного здорового харчування та набрала кілька кілограмів, з українського модельного агентства її виключили.

— По суті, в модельному бізнесі людям потрібно лише твоє обличчя або фігура, як вішак, — каже дівчина. — Одного разу візажистка перед показом робила мені макіяж і каже: «Ой, я бачила, що ти проводила тренінг для дітей про маркетинг і самопрезентацію — ти що, ще й розумна?»

Відтоді Іванка вирішила іти іншим шляхом. 

 

Будинки для своїх

Те, що професію вона хоче мати справжню, а не лише на папірці, Іванка усвідомлювала з дитинства. Тато — художник-реставратор, мама — архітекторка-дизайнерка. Вдома постійно відбувалося щось цікаве: мама проектувала будинки, а тато реставрував картини.

— Пам’ятаю, як він приносив картину, розміром зі стіну, і тонесеньким пензликом там малював. Підбирав точний колір. Як у Photoshop. Його це справді захоплювало, і я тоді зрозуміла, що теж хочу знайти справу, яка мене надихатиме.

Саме тому Іванка хотіла спробувати себе в ролі моделі. І з тієї ж причини почала шукати міжнародні екологічні проекти для молоді. Ця сфера її теж цікавила — паралельно з модельною. Переважно на такі проекти можна подаватися лише повнолітнім, але Іванка все одно пробувала.

Одного разу пощастило — її взяли в Німеччину на проект щодо відновлюваних джерел енергії. Заявок прийшло більше сотні, а обрали лише шістьох: з них половина — студенти, а решта вчились у випускних класах. Іванці було тринадцять і це був її перший проект.

Ідея екологічного житла настільки захопила дівчину, що одразу після проекту вона взялася за розробку еко-будинків для України

— Ми приїхали до Німеччини та поселились у маленькому селищі, де в кожному будинку були сонячні батареї, сонячні колектори. А ще виявилося, що там усі здають пляшки, і це — нормально. Ми теж здавали, купували за зароблені гроші шоколадки Ritter Sport і були цьому неймовірно раді, — згадує Іванка.

Ідея екологічного житла настільки захопила дівчину, що одразу після проекту вона взялася за розробку еко-будинків для України. Вони б функціонували лише завдяки сонячній енергії та не потребували б жодних інших ресурсів.

Перший проект Іванка розробила в Малій академії наук. Вона спроектувала пасивний будинок — такий, що віддає більше енергії, ніж отримує, використовуючи вітрогенератори, сонячні батареї, сонячні колектори.

— Я пропрацювала ідею будинку до найменших деталей: округла форма, максимальне денне світло, відповідність до сторін світу, — розказує дівчина.

Перший проект Іванка розробила в Малій академії наук. Вона спроектувала пасивний будинок — такий, що віддає більше енергії, ніж отримує, використовуючи вітрогенератори, сонячні батареї, сонячні колектори

DSC_8143

 

Наступного року Іванка вже розробляла хмарочоси такого типу. А ще за рік прийшла на архітектурну конференцію, де один науковець відвів її вбік і каже: пасивні будинки — це вже минуле, сідай, мовляв, за активні. Це щось на кшталт гібриду пасивного будинку і розумного.

— Я спроектувала будинок з абсолютно новими характеристиками, які покращували його активність. Додалися і різні розміри вікон для найкращого проникнення сонячних променів, і автоматична вентиляція. Тобто за будь-яких погодних умов у кімнаті завжди свіже повітря. Будинок має бути побудований лише з екологічних матеріалів і за певними правилами: на півночі — кухня, на півдні — спальня і так далі. Від цього залежить, скільки світла потраплятиме в дім, чи дійсно будинок буде активним.

Ідеї Іванки часом сприймають скептично: мовляв, це взагалі не для України і надто дорого — близько 1 000 доларів за квадратний метр. Це, каже Іванка, на 7-9% дорожче за звичайний. Але пояснює — якщо мислити стратегічно, дороговизна окупиться вже років за десять, бо завдяки сонячним колекторам, батареям тощо будинок сам себе забезпечуватиме.

Я хочу, щоб моє і наступні покоління жили в будинках, які не шкодитимуть довкіллю. Велосипед вже придумали, треба лише навчитися його робити

Такі будинки уже з’являються у Швеції, Німеччині та кількох інших країнах. В Україні збудований лише один — у Бучі. Він належить білоруському архітекторові Александру Кучерявому.

— Усі мої проекти я створюю, керуючись знаннями, які вдається здобути самій. Але в Україні немає звідки ще черпати інформації — немає практиків. Тож я зрозуміла, що треба їхати вчитися за кордон, і повернутися зі знаннями.

Вже наступного року вона збирається їхати в Німеччину.

— Я хочу, щоб моє і наступні покоління жили в будинках, які не шкодитимуть довкіллю. Велосипед вже придумали, треба лише навчитися його робити, — каже Іванка.

Обіцяє — навчиться і повернеться.

DSC_8143

Локація зйомок — студія «Тіні та відтінки».

***

«Школа успіху» — безкоштовний літній проект, покликаний розкрити особистісний потенціал у підлітків і розвивати навички самостійних активних дій та відповідальної й цілеспрямованої поведінки. Підтримати проект можна за цим посиланням.

Альона Вишницька Катя Акварельна

Схожі публікації

3051 8

Нестримна

Історія 15-річної Марти Костюк — головної надії та найбільшої сенсації українського тенісу

12.03.2018 Марія Педоренко
4181 5

Своя політика

16-річна українка Діана Соболева — про навчання у США та велику мрію запалити однолітків духом волонтерства

26.04.2018 Альона Вишницька
8351 6

Із Сум — у Лас-Вегас

Історія винахідника, який два роки прогулював шкільні уроки в лабораторії, а тепер вчиться у США

04.04.2018 Надія Швадчак

Популярні публікації

40958 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак
27684 5

Стартап, сестро

Як кілька вправних черниць перетворили монастир на центр соціального підприємництва
17.07.2018 Олеся Яремчук
45795 3

Чи має клієнт платити за розбитий посуд в ресторані?

8 карток про те, як поводитися, якщо ви випадково розбили посуд у кафе чи ресторані
22.04.2016 Ірина Сало

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати