[Текст опублікований за підтримки Work.ua — сайту із пошуку роботи №1 в Україні]
Можливо, ви закохані з першого погляду. Або ваші почуття росли з часом. Одне можна сказати точно: у вас є те, що всі шукають, але мало хто знаходить, — улюблена робота. І ви збираєтеся її покинути.
Як таке може бути? У вас чудова робота в прекрасній компанії. Але справа не в ній, а у вас. І це не хвилинна спокуса. Ви розмірковували про це досить давно. Навіть якщо ви шкодуватимете про це, ви повинні піти. Час настав.
«Зрештою, краще піти за власним бажанням», — кажете ви собі. Поки у вас є варіанти. Ви занадто молоді, щоб сприймати затишок і доброзичливість як належне, і бачили, що трапляється з тими, хто розслабився. Одного разу їх безцеремонно викидають заради нового талановитого співробітника. Або їхня любов поступово переходить в самовдоволення і вони починають працювати для позначки. Ні, ви не дозволите подібному статися з вами й зруйнувати пам’ять про вашу велику любов.
Це любов, зізнайтеся собі. Сто років тому Зиґмунд Фрейд казав, що для повноцінного життя потрібно любити й працювати. Схоже, сьогодні ми повинні любити працювати. Нам більше недостатньо поваги, безпеки і грошей. Ми прагнемо відчувати пристрасть, реалізовуватися, дивуватися. Словом, ми потребуємо романтики.
Організації всерйоз сприймають це бажання й роблять усе можливе, щоб втримати нас. Вони більше не приваблюють талантів лише матеріальною винагородою. Тепер оголошення про роботу обіцяють, що ми знайдемо в ній сенс життя. Ми виростемо. Ми будемо частиною спільноти й допоможемо змінити світ. Якщо пощастить, у нас навіть буде хороша зарплатня. Як тут не полюбити?
Вчені десятиліттями вивчають, як організації завойовують нас. Це називають ототожненням. Ми закохуємося в компанії, які не лише винагороджують наші зусилля хорошими соціальними пакетами, а й роблять нас кращими.
Коли ми ототожнюємо себе з організацією, то стаємо тим, чим займаємося. Наші думки про себе включають цінності організації. Якщо я працюю в компанії, що відрізняється відкритістю, ретельним підходом і підприємницьким духом, то й я повинен бути таким. Коли моя організація купається в промінні слави, мені здається, що це й моя слава. Коли компанія переживає важкі часи, мені теж важко. Як й інші види романтичних відносин, така робота — здорова й розумна залежність.
Не дивно, що ми не можемо перестати думати про свою роботу, а іноді втрачаємо через неї голову. Все, як у любові. Вона вимоглива. Вона може поглинути. Але коли це щасливе кохання, ми відчуваємо, що живемо. Живемо, поки ці почуття не згаснуть.
Мені часто зустрічаються люди, що розлюбили роботу або організацію, яку вони любили раніше. Вони йдуть на курси для керівників вищої ланки так само, як пари звертаються до психолога, прагнучи розібратися у своїх змішаних почуттях. Я розумію їх, тому що іноді почуваюся так само. Мені знайомі сумніви, легке відчуття провини й страх. Можливо, я недостатньо терпеливий? Чи впораюся я? Чи зможу знайти щось краще або хоча б не гірше? А ким я стану, якщо піду?
Іноді ці питання говорять про руйнівні почуття до роботи. Іноді — що закоханість переходить в зрілу любов. Часто відбувається й те, й інше, але важливо розділяти ці ознаки. Потрібно зрозуміти, чому ви йдете, перш ніж почнете думати, як піти гідно.
Ось як визначити, що романтичні відносини з роботою болісні. Ви багато віддаєте, але не отримуєте бажаного. Вас змушують думати, що це ваша провина. Розрив важкий, навіть якщо з вами погано поводяться. Ви відчуваєте себе заручником з економічних і психологічних причин. Ви хочете піти, але розумієте, що не можете собі цього дозволити і, якщо бути чесним, навіть не уявляєте собі такого.
Але як можна визначити, що закоханість переходить в зрілу любов?
Пристрасть перетворюється у відданість, і ви усвідомлюєте це нове почуття. Ви не впевнені, що варто бути аж таким відданим роботі. Як би ви її не любили, вона ніколи не відповість вам взаємністю. Ви любите те, чим займаєтеся й ким стали на цій роботі. Ви любите справу й людей, з якими взаємодієте. Вони заслуговують вашої відданості.
Якщо ви дійшли висновку, що ваші романтичні стосунки стали хворобливими, є тільки один спосіб гідно піти — зробити це якомога швидше. Розберіться, що вам потрібно для підтримки — інша компанія, група хороших друзів, — і обривайте залежність. Рана загоїться швидше, ніж ви можете собі уявити. Як тільки ви зрозумієте, що без цієї роботи вам буде краще, відразу ж відчуєте свободу. Можливо, ви залишитеся, але на інших умовах.
Якщо у вас вже є альтернатива (приваблива пропозиція й підтримка оточення), але ви все ще вагаєтесь, тоді, можливо, справа в іншому. Наприклад, ви проектуєте свою любов до місця роботи на саму роботу. Двічі зважте, перш ніж піти. Спочатку подумайте про те, що вам потрібно залишити, а потім — без чого ви не зможете піти. Подумайте з сумом про те, що залишаєте, і візьміть з собою необхідне.
Неможливо швидко й легко піти з роботи, яка зробила вас тим, хто ви є, навіть якщо вона вже не та чи ви переросли її (або й те, й інше водночас). Навіть не намагайтеся так зробити. Це буде виглядати образливо, а ви розгубите отримані знання. Поволі прощайтеся з людьми, місцем і навіть з речами. Запам’ятайте останнє виконане завдання, спільну зустріч або краєвид з вікна. Якщо буде вечірка, згадайте минуле. Нехай смуток йде поруч зі святом. Коли вас будуть вітати, дайте зрозуміти людям, що співчуття теж не завадить. Відчуваючи печаль, ви будете запитувати себе, чи не робите ви помилку. Можливо, робите. Принаймні враховуйте таку можливість. Але, можливо, це означає, що ви все робите правильно.
Нехай робота навчить вас останньої речі, яку потрібно засвоїти, — насолоджуватися втратою. Ця навичка вам ще стане в пригоді. У століття мобільності здатність рухатися далі важлива не менше, ніж здатність бути відданим працівником. Чи вас вважатимуть талановитими, якщо ви не будете вміти й те, й інше. Недостатньо вміти любити роботу. Ви повинні навчитися йти з неї. Любити важко, але йти з гідністю — ще важче.
Коли прощаєтеся з улюбленою роботою, пам’ятайте, що не потрібно йти без нічого. Заберіть з собою все, що можете, щоб не залишати на колишньому місці частину себе. Зверніть увагу на справу, яку ви будете продовжувати виконувати й надалі, і подумки відзначте, як вона зможе розвиватися поза межами колишньої роботи. Повідомте людям, з якими хочете підтримувати стосунки, про своє бажання і про те, що ваше спілкування може розвиватися по-новому. Якщо ви вже знаєте, як це буде відбуватися, то всім буде комфортніше, коли ви скажете про це вголос. А якщо вам подобається складати списки, обов’язково складіть один — із завдань і людей, яких хочете зберегти у своєму житті.
І, нарешті, подивіться на свою колишню компанію. Нехай ви вирішили піти, але ви можете зберегти звички й цінності, отримані в ній. У цьому вся принадність ототожнення: вам не потрібно повертати цей капітал, на відміну від ноутбука чи бейджика. Багато людей з теплом згадують час, проведений в організації, з якої вони давно пішли, і залишаються лояльними до неї, тому що вона допомогла їм зрозуміти, хто вони, що можуть і куди йти далі. Ми з Дженніфер Петрільєрі вигадали для таких організацій термін «ототожнювальні організації». Сучасні кадри вважають їх привабливими саме тому, що вони допомагають нам відчувати себе мобільними.
Іноді необхідно піти з компанії, щоб любити те, що ви робите, сильніше. Гідна любов вимагає того, чого не може навчити жодна організація, — здатності бути на самоті. Коли ми знайдемо її, любов перестане бути необхідністю і стане радістю. Ми зможемо встановлювати чіткі межі, які допоможуть стати ближчими до інших і до своєї роботи, не віддаючи всього себе. Коли ми можемо бути самі, ми стаємо менш уразливими. Ми можемо дійсно бути відданими, адже ми не бранці.
Я думаю, що не варто любити місце роботи або організацію. Наголошую: вони не дадуть вам взаємності. Але якщо організація допомагає вам знайти справу й людей, які заслуговують на любов, варто віддати їй належне, поки ви працюєте в ній, і з задоволенням згадувати про це після того, як підете.
Оригінал — Жанп’єро Петрільєрі
Адаптований переклад — Віра Курико
Зображення — unplash.com
