Юрій Андрухович, «Листи в Україну»

Добірка віршів із книги вибраних текстів «Листи в Україну»

13 Березня 2016

13 березня день народження Юрія Андруховича, ім’я котрого можна як дуже довго визначати, так і не говорити ні слова, оскільки усім і так усе зрозуміло.

Андрухович, відоміший зараз як есеїст та романіст, також є блискучим поетом. У одному з есеїв пише так: «Моя тодішня концепція вірша передбачала фонетичну ефектність, рок-н-рольну гостроту ритмічної структури, багатство, точність і — головне — цілковиту іновативність і несподіваність рими, драстичну й рідко вживану лексику, що в ній архаїка сусідувала б зі сленґом, а ейфорійна піднесеність — із межовою обсценністю… Так і поет у вірші — він мусить добирати єдино можливі слова, інтонації, ритмічні структури…»

Також пише, що це не могло не породити культу мови. І це не могло тривати довго. «Кінець тієї епохи можна добачити десь у середині 90-их років. Упродовж цього другого п’ятиліття я жодного вірша вже не написав. У грудні 1990 року я дописав останній рядок останнього циклу “Індія” і зрозумів, що мій жарт (залишатися поетом після тридцяти є принаймні кумедно) сам пожартував наді мною».

До вашої уваги  добірка віршів Андруховича із книги вибраних текстів «Листи в Україну», опублікованої видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

 

МУЗЕЙ СТАРОЖИТНОСТЕЙ

Як ми ходимо обоє
нетрями старого дому!…
Гобелени і гобої
славлять пару невідому,
ніби бачать
нашу змову:
кожен дотик –
теплий спалах.
І тоді ми знову (й знову)
переходимо
в дзеркалах.
На годиннику з гербами,
як завжди, година друга,
і крадеться вслід за нами,
може, туга, може, фуга…
Повз портрети
і портшези
з нами йде
луна від кроків.
Ми кудись надовго щезли
(двісті років?
Триста років?)
І, коли вже стане темно,
з неопалених покоїв
(я, здається, вівся чемно,
я нічого не накоїв),
у жаркі вогні неонні
повертаємось
навіки.
Я несу тебе в долоні,
і життя таке велике…

 

ОПІВНІЧНИЙ ПОЛІТ З ВИСОКОГО ЗАМКУ

авжеж не райський сад не світять помаранчі 
загублено стежки і втрачено сліди 
а все що є у нас ліхтарик на підзамчі 
і треба нам туди

збігати у пітьму яка непевна втіха 
чи виросте вогонь 
коли позолотить найменша іскра тиха 
розсипаний пісок розрив поміж долонь

і тісно між дерев і темно в сьому граді 
і тягнуться до нас обуджені гілки 
та крізь нічне зело що пнеться на заваді 
злітаємо з гори злітаємо таки

і жодної зорі лиш доторки тернові 
і де ще той ліхтар чи світиться йому 
подряпини легкі падіння варте крові 
і навіть без надій

і навіть у пітьму

бо хто на світі ми 
за сімома шляхами 
шукаємо любов як золото в ріці 
закрито всі доми 
спідниця з реп’яхами 
і скалка 
на щоці
і скалка
на щоці

 

ВУЛИЦЯ ЄРЕВАНСЬКА

Наш дім уже зносять, а ми ще живемо у ньому, 
ховаємо в ринву щербаті ключі, мов колись, 
і стелимо на ніч худу споконвічну солому, 
та вікон уже не відчиниш — вони розтеклись.

Ще птиці бувають у нас, але множаться втрати; 
збираєм дощівку в роззявлені нутра горнят 
і хочемо щось підлатати і підмалювати, 
Та — поверх за поверхом — нижчає темний фасад.

Ще ходимо тут, оминаючи шпари й завали, 
І гріємо чай, і говоримо про переїзд, 
а лози не сохнуть, і крила дерев дотривали, 
та птиці минають, уже не звиваючи гнізд.

І в цю аварійну, хистку й неосвітлену зону 
от-от увірветься забуте волання сурми; 
і ти ще стоїш на ламкій половині балкону, 
а знизу вже кличуть і гупають лунко дверми.

У небі, такому старому, тісному, блідому, 
легкими уламками світла розвіємось ми — 
салют, вибухівко, у ребрах колишнього дому! 
Хоч будуть великі, і білі, і вічні доми.

 

З циклу «Нотатки фенолога»

Травень є травень. І ми неповторно живі, 
й наші сади мов ліси з непролазною тінню. 
Скільки тепла подаровано цьому камінню, 
світла — цим вікнам, підземного тління — траві?

Скільки увімкнуто в нас кольорових вогнів? 
Травня несем на собі неспокійну відзнаку: 
тут, між великістю каменя й малістю злаку, 
чи не обернеться милість природи на гнів?

Скільки на наших очах облетіло кульбаб? 
Що залишається — стебел пусте безголів’я? 
Мислячих стебел розкішно-густе пустослів’я? 
Стежмо за вітром, і промінь — мов поданий трап.

Кров переміниться. Цвіт на каштанах мине. 
Ми поспішаємо жити, немов після мору. 
Може, у тім і спасіння — пізнати цю пору, 
ніби останнє цвітіння. Єдине. Одне.

[do action=”linked-post” attachment=”1″/]

 

 

ПІДЗЕМНЕ ЗОО

Живуть кити під містом. І тритони. 
А ще — дельфіни. В сумерку глибин, 
в западинах, де чорний місяць тоне, 
де вибрано породу з порожнин, 
вони живуть — міноги і мурени, 
сирени, восьминоги. І смиренне 
сліпе суцвіття губок та медуз — 
у вирвах шахт, у ямах наших душ.

Живуть під містом леви, жовті й сонні. 
Сховала їх розпечена трава. 
Летючі зебри, антилопи й коні 
цвітуть на дні пасовищ і савани. 
Живуть також під містом крокодили. 
Заплутані в ліан солодкі жили, 
тріпочуть тіні мавп або папуг. 
І сотні сотень мух, мурах, ропух.

Живуть під містом зебри і буйтури, — 
ревуть їх сурми в ніч, мов мерзла мідь. 
Сайгаки й сарни, пасерби натури, 
пасуться на межі нічних угідь. 
І мамонти, сумирні, мов корови, 
і мастодонти. Кам’яні діброви 
двигтять від них, тремтять, як тепла твань, 
вони сюди втекли від полювань.

Живуть під містом люди. І прочани, 
і міщухи. І крила в рукавах. 
Розкручується знову копійчане 
порочне коло вицвілих розваг, — 
усе так само. Пиво ярмаркове, 
скрипки весільні, ліхтарі, підкови, 
цілунки, плач, кохання і пітьма… 
Під містом. Тільки міста вже нема.

 

ЗМІНА ДЕКОРАЦІЙ

У приміщенні церкви відкрито вокзал: 
почекальні, лампади, ікони, кабіни. 
Перелюднені хори гудуть, мов казан, 
a в касирок вуста, як фальшиві рубіни. 
Туалети і фрески. Колишня зоря 
закотилась у тлін, мов Марія у чорнім. 
Відчиняєш, як двері, врата вівтаря — 
і виходиш, і ходиш по першій платформі.

А на ній — протяги, паротяги. Свічок 
пересохлі світла, як пісні на бенкеті. 
Облягаєм вагон. І свистить у сюрчок 
пролетарський пророк у червонім кашкеті.

У приміщенні школи відкрито готель: 
там завжди хтось із кимсь укладається спати. 
Сталактити волого пульсують зі стель, 
старшокласниці прагнуть солодкої вати 
і, сплітаючи русла заламаних рук, 
опановують суть природничих наук.

У приміщенні замку відкрито шпиталь: 
там гуляє лицарство в потертих піжамах, 
мов побите вогнем чи познімане з паль, 
і діагноз готують на них, ніби замах. 
Адже в кожній з нічних півосвітлених веж 
їх лікують від стиду. І цвяхами теж.

У приміщенні цирку відкрито завод: 
там летить над верстатами гордий народ 
у блискучому гримі — від вуха до вуха.

У приміщенні неба відкрита тюрма. 
У приміщенні тіла відкрита пітьма. 
У приміщенні духа відкрита розруха.

 

***

Весна виникала, де тільки могла: 
трава на фронтонах, дощі і сухоти, 
і тепла бруківка. Весна була зла. 
Блукаючі танки і рештки піхоти 
вертались nach Osten. Черешня цвіла, 
і груди, сповиті в паси портупей, 
зітхали в жаданні нових епопей.

Костел описали — від нефів до веж, 
а все ж залишили стояти на площі, 
забивши дошками всі двері, а все ж 
виносили мармур і крила, і мощі — 
все золото чаш і шовковість одеж, 
всю темінь вина і кривавість корон, 
і мумію графа у шапці з пером, 
серця пілігримів, сідниці блудниць, 
правиці рубак і синиць із очниць, 
мечі, дароносиці, книги і фіги 
листок з антикварного лона Ядвіґи, 
покривлені м’язи і німби святих, — 
уче це призахідне тління Європи 
виносили геть. Мов у піч, мов на допит – 
жбурляли в машини. Ти вчасно затих, 
а потім озвався, хрипучий органе, 
тебе розкрутили на тисячу труб, 
тебе прикладали до вуст, як до рани, 
ці душі найменші, ці діти з халуп, 
з підвальних яскинь, де каміння і плющ, 
з низів, de profundis, ти виник пискляво. 
тебе на свистки і гудки розпиляли, 
і ти засурмив з-над катуш і калюж, 
з міського підпілля, де ніч і сухоти, 
де квола весна зеленіла зі стін. 
Ці губи, ці труби, ці дотики. Доти, 
аж поки ця розкіш, ці мури, цей тлін…

→ Ілюстрація — Юлія Тверітіна / Pictoric

>

Запросіть друга до Спільноти

Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити

Придбайте для друга подарунок від TUM

Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!

Дякуємо за покупку!

Ваша підтримка буде активована впродовж 10 хвилин. До зв’язку незабаром. Повернутись до статті

Вхід в кабінет

Відновлення пароля

Оберіть рівень підтримки