Знайомтеся — це Володимир Коман — молодий український науковець, який нещодавно перебрався до Бостона, щоб облаштувати своє робоче місце у лабораторії найкращого технічного вишу світу — MIT (Массачусетського технологічного інституту). Його дослідження перебувають на межі трьох дисциплін — фізики, біології та інженерії. «Ренесанс у науці» — саме так Володя описує свої експерименти у MIT. Він народився та виріс у Львові, у сім’ї професора Львівського університету. Йому 27, а у його «академічному» арсеналі — навчання у Швеції, Бельгії та Нідерландах, аспірантура у лабораторії Федеральної політехнічної школи у Лозанні (Швейцарія), наукові конференції у Сінгапурі та США.
З Володимиром ми розмовляли про нанотехнології та Бога, читання та необхідність втримати у собі «живчика» до усього нового та невідомого.
Із чого почався твій академічний успіх?
Перед університетом було навчання в ліцеї (Львівський фізико-математичний ліцей при Львівському університеті ім. Івана Франка, — TU.) У ліцеї було дуже класно і дуже важко, там багато фізики та математики. Я думаю, що після ліцею, знаючи англійську, можна легко вступити до найкращих університетів світу, як-от MIT чи Гарвард.
Далі був факультет електроніки Львівського національного університету. Тоді я й гадки не мав, що хотів учитися за кордоном. Я став членом SPIE — це міжнародна організація, яка об’єднує оптиків. Підписався на їхню розсилку англійською, так і натрапив на програму Erasmus Mundus Master of Science in Photonics. Я мав два місяці, щоби зібрати усі документи, до TOEFL готувався лише три тижні.
Розкажи трішки про магістерську програму.
Перший рік навчання я провів у Стокгольмі, в університеті KTH (Королівському технологічному університеті). Ми, знову ж таки, багато вчилися. У нас в групі не було європейців, усі приїхали здалеку — студенти з Пакистану, Індії, Китаю, Ефіопії. Загалом 20 людей. Другий рік магістратури я провів у VUB (Брюссельський вільний університет) у Бельгії, де працював над магістерською роботою про розробку мініатюрного чипа, який ідентифікував речовини за допомогою раманівської спектроскопії. (До слова, по закінченні програми у Брюсселі Володя отримав звання найуспішнішого студента програми за підсумками 2011 року, — TU)
Наступний крок — аспірантура у Швейцарії. Як тобі це вдалося?
Після закінчення магістратури я написав більш як сотню листів до професорів по всій Європі. Спочатку писав погано, просто питав, чи є у вас місце для PhD студента? А згодом хтось мені порадив цікавитися, чим конкретно займається той чи інший професор, і писати усім індивідуально. Те ж саме стосується мотиваційного листа. Отак я вчився на своїх помилках. Загалом мені відповіло близько 15 професорів. Із них десяток написали: «Дякуємо за ваш інтерес, але у нас немає місця». Із п’ятьох людей двоє сказали, що «ми хотіли б вас запросити, але в нас немає грошей». І три університети запросили мене на співбесіду — в Нідерландах, Данії та Швейцарії. Професори з Нідерландів та Данії мені відмовили. Залишалася Швейцарія — так я й опинився в аспірантурі з фотоніки у Федеральній політехнічній школі у Лозанні, де провів наступні чотири роки.
Що саме досліджував у Швейцарії?
Я займався розробкою нового приладу — спеціальних сенсорів для дослідження токсичності наноматеріалів. Як часто стається у галузі новітніх технологій, люди спершу зацікавились новими можливостями наноматеріалів, і тільки тепер починають досліджувати їхні негативні сторони, як-от токсичність. Я багато працював з рослинами, зокрема з водоростями, саме тоді мене зацікавила біологія. Зараз також поєдную у своїй роботі інженерію та біологію. У 2014 році, з проектом «Зелені наноматеріали» я представляв EPFL (École polytechnique fédérale de Lausanne) на міжнародному з’їзді молодих науковців у Сінгапурі.
Чому все ж таки обрав MIT і як усе це сталося?
Я вважаю і стверджую (усміхається), що МІТ — це найкраща школа. Хоча насправді сам університет не був для мене найважливішим критерієм щодо вибору місця, де я стану постдоком (post-doctorate). Перш за все я шукав професора та групу, які займаються цікавими для мене дослідженнями. Так збіглося, що професор, який працює у сфері біології та інженерії, був із Массачусетського технологічного університету. Якщо говорити про американські виші загалом, то кожен вищий навчальний заклад має власний науковий напрям. Наприклад, у Стенфорді шукають відповіді на фундаментальні питання, так само й у Єльському університеті чи у Прінстоні. У цих університетах дуже сильна фундаментальна фізика. Гарвард — це література, медицина та юриспруденція. А MIT — це місце для стартапів. Тут можна працювати над простою ідеєю, яка ще не є втіленою у життя. Мені також дуже імпонує їхній слоган: «Роби щось для людей».
Що найбільше вразило, коли ти вперше потрапив на кампус?
Я готувався до того, що буде складно і що усі довкола будуть дуже розумними, тому це не здивувало. В американців є така фраза: «Я добре виконав свою домашню роботу». Напевне, найбільше вразило те, наскільки розумним є мій професор і як багато він працює (професор Michael Strano, — TU). Більшість ідей, над якими ми працюємо в лабораторії, — це його розробки.
Звичайно, мене тут ніхто не чекав і не зустрічав — усі заглиблені у свою роботу. Мені лише показали лабораторію і ми коротко обговорили проект, на яким працюватиму. Ось і все — відразу берися за роботу.
Таке відчуття, що в MIT ти почуваєшся як риба у воді. Як тобі вдалося так швидко адаптуватися?
Я приїхав уже підготовленим до роботи. Я хотів тут працювати. У мене було чотири місяці перерви між закінченням PhD та початком роботи постдоком. Цей час я використав для того, щоби зрозуміти, над чим працює мій професор: я перечитував його статті, цікавився, над якими проектами працюють науковці в його лабораторії.
Ще багато читав про різні напрямки фізики, біології, хімії, медицини, нанотехнологій. Я вважаю, що ідеї просто так не приходять. Якщо мене цікавить певний напрямок в науці, то я починаю читати. Згодом у мене з’являються якісь ідеї, я їх записую, а потім перевіряю, чи люди вже таке зробили. Приблизно з десяти ідей вісім чи дев’ять — це вже зроблені речі. Можливо, одна ідея, тобто 10%, — це щось нове. Половина від цього — ідеї, яких зараз не можна втілити у життя. Тому те, що залишилось, — 5% — це ідеї, які можна просувати. Висновок: треба дуже багато читати.
Ти читаєш англійською?
Так, усі статті на англійській. Коли вчився в аспірантурі, то почав відкривати для себе різні журнали, які мають великий імпакт-фактор (коефіцієнт впливовості наукового журналу, — TU). Сьогодні я підписаний приблизно на 20 таких журналів, тобто щодня мені на електронку приходить інформація про усі найсвіжіші статті в галузі фізики. До слова, свого часу Ричард Фейнман перечитував усі статті, які виходили в журналі Physical Review Letters.
Чи доступні ці журнали українським студентам?
На жаль, багато цих журналів є платними. Тобто університет має давати доступ до таких ресурсів. Журнали також дуже різняться за тематикою. Серед найкрутіших видань — Science та Nature, там публікують статті з різних галузей, але вже на рівні серйозних відкриттів. Хоча сьогодні все більше й більше журналів є у відкритому доступі. Можу порекомендувати Nature Communication — дуже класні статті на дуже різні теми. Якщо немає доступу, то завжди можна написати автору електронного листа і попросити копію статті. Майже завжди тобі відписують. Так можна і цікаві знайомства завести.
Я працюю над тим, аби створити такий собі місток між нанотехнологіями, інженерією і рослинами. Показати, як ми можемо використовувати рослини у сучасному світі. Використовувати їх як прилади. Це буде блокбастер
Над чим працюєш зараз у лабораторії MIT?
Мій поточний проект — це конфіденційна інформація. Але якщо говорити загалом, то свій основний напрям досліджень я називаю «ренесансом у науці». Річ у тім, що ми — вчені — знаємо, що рослини є дуже складними біологічними приладами, але, попри весь свій прогрес у нанотехнологіях, і досі не можемо відтворити усіх їхніх функцій. Фактично я працюю над тим, аби створити такий собі місток між нанотехнологіями, інженерією і рослинами. Показати, як ми можемо використовувати рослини у сучасному світі. Використовувати їх як прилади. Це буде блокбастер.
Яким є твій ранок?
Не зважаючи на те, наскільки я поспішаю, ранок завжди починаю із 15-хвилинної молитви. Після цього, зазвичай, відбираю статті, які прийшли за день і які слід перечитати пізніше. Нещодавно мій товариш порекомендував мені чудову гру — Peak. Коли їду в автобусі, то щоранку граю у цю гру, щоби розворушити мозок.
А як акумулюєш у собі бажання постійно вчитися? Це звичка, потреба чи постійна праця?
Завжди працюйте над тим, аби ще краще працювати. За природою я дуже лінивий, тому до цього всього приходив дуже важко. Слід завжди пам’ятати, що негативні відчуття, депресія чи якісь погані думки про власну особистість з’являються тоді, коли вам немає що робити і до чого йти.
Які твої плани на майбутнє?
У глобальному сенсі — я хочу допомогти Богові врятувати світ. І насправді планів дуже багато. Я цікавлюся багатьма галузями: фізикою, медициною та біологією. З університетських планів — стати професором і почати формувати свою команду. Я відкритий до діалогу з усіма небайдужими людьми, які хочуть щось робити, але не знають, до кого із цим звернутися.
Три поради для українських студентів.
Перша порада — це знайти людей, на яких ти хочеш рівнятися, визначити, чим ти дійсно хочеш займатися, і йти до цього, не зважаючи ні на що. Навіть якщо усі довкола переконуватимуть, що це неможливо, все одно йди до цього і добивайся свого. Усім у світі можливо займатися і усього можна досягти, навіть якщо йдеться про такі неймовірні речі, як безсмертя чи вирощування рослин за п’ять хвилин.
Друга порада — дуже багато читати і працювати. Це порада для мрійників. Не хочеться, щоби це прочитали трудоголіки і почали себе заганяти. Отже, як тільки ви зрозумієте, що вас цікавить, починайте читати, дізнавайтесь, що у цій галузі вже зроблено, і не розчаровуйтеся, коли не вдається придумати нічого нового. Намагайтеся довідатися якомога більше про предмет, який вас цікавить. І вчіть англійську.
Третя порада — залишайтеся допитливими і знаходьте час помріяти. Ейнштейн вважав, що це найважливіше в житті. Це порада для трудоголіків. Розвивайте в собі цікавість. Плекайте в собі «живчика»!
