У містечку Тернівка, що на Дніпропетровщині, у невеликій кімнатці на третьому поверсі церкви місцеві активісти відкрили простір для дітей та молоді. Там вони можуть спілкуватись, грати в ігри, волонтерити і, найголовніше, підтримувати одне одного під час війни.
[Цей матеріал є частиною проєкту «Зміцнення міжсекторальної співпраці для соціальної згуртованості» (SC3), який співфінансується Британською Радою та Європейським Союзом]
§§§
«Тьотя Яна, коли буде “Клубок”»?
Яна Летенко живе у Тернівці, що на Дніпропетровщині. Вона — мама чотирьох дітей.
Тернівка — невелике містечко, де молодь має не дуже багато варіантів, куди піти після школи. Для дітей у місті є музична та художня школи, а також кілька гуртків, які, втім, не для кожного гаманця. У дворі, де мешкає Яна, часто можна зустріти дітей із малозабезпечених сімей, які гуляють самі, без нагляду. Якось жінка вирішила, що потрібно їм трохи допомогти, та почала влаштовувати для них різні спортивні заходи й ігри.
Спочатку діти збирались раз на тиждень — грали із м’ячем та у водний волейбол. Згодом ці імпровізовані дворові зустрічі усі почали називати «Клубком».
Дітям ці розваги дуже подобались, тож до них долучались з усієї вулиці. Якщо наступна зустріч мала відбутись у п’ятницю, то вони вже з понеділка чекали на Яну десь біля під’їзду і питали: «Тьотя Яна, тьотя Яна, коли вже буде наступний “Клубок”?»
Так, з іграми та волейболом, минуло літо. Коли почалась осінь і на вулиці стало холодно, Яна вирішила запрошувати дітей до себе додому. У квартирі було гамірно та весело. Проводити зустрічі допомагали вже не лише подруги, а й старші діти Яни. Однак деякі батьки не хотіли відпускати своїх дітей до чужого дому, дехто дозволяв гратись лише на вулиці.
Тому Яна з друзями вирішила розширятись: зареєстрували громадську організацію «Клубок» та почали шукати приміщення, де могли б збиратись усі.
Переїзд на «Горище»
«Клубок» з’явився на світ у 2019-му. Спочатку це мала бути лише дитяча організація, де планували займатись розвитком малих та захистом їхніх інтересів. Однак згодом ініціатори зрозуміли, що так втрачають молодь, якій понад 18 років, тож вирішили розширити віковий діапазон.
Яна домовилась із християнською церквою «Нове покоління», що та надасть їм безкоштовно у своїй будівлі невелику кімнатку, яка захована на третьому поверсі та нагадує горище. Тож простір так і назвали — «Горище» і зробили ремонт у приміщенні разом з громадою.
«Я була не проти і далі збиратись у мене вдома. Але, окрім того, що не всі батьки відпускали до мене своїх дітей, нам вже просто не вистачало місця. Дітей ставало все більше», — пригадує жінка.
Основне завдання «Горища» — дати можливість дітям мати власний простір, де вони могли б збиратися та спілкуватися. Спочатку усе робили власними силами та коштами: купували для дітей солодощі та чаї, знайшли настільні ігри. Однак згодом Яна зрозуміла, що потрібно розвиватись, тож почала шукати можливості. Якось подруга надіслала їй інформацію про проєкт «Зміцнення міжсекторальної співпраці для соціальної згуртованості», який співфінансують Європейський Союз та Британська Рада і на який можна було подаватись. Термін подачі закінчувався через два дні.
«Я спочатку подумала, що нічого не вийде, адже досвіду подачі заявок у мене взагалі не було. Але вирішила, що треба спробувати, і заповнила анкету», — розповідає Яна.
Згодом проєкт Яни обрали для участі в пітчингу, а саму активістку запросили на навчання, під час якого можна було допрацювати проєкт. Перед цим вона також пройшла онлайн-курс з проєктного дизайну для соціальних ініціатив.
Після навчання та роботи з командою жінка знову заповнила та надіслала основну заявку на підтримку її проєкту «Цікаві зустрічі на Горищі». Під час етапу голосування, Яна вирішила, що також потрібно докласти усіх зусиль, аби перемогти. Тож, коли зустрічала на вулицях Тернівки молодь, розповідала їм про свій проєкт та просила підтримати його голосом. Також ходила від квартири до квартири у своєму будинку і розказувала про ініціативу.
«Коли після всіх наших старань наш проєкт підтримали, щастю не було меж. Потім на зв’язок зі мною вийшов Херсонський обласний благодійний фонд “Об’єднання” та розповів, якою буде співпраця далі», — пригадує Яна.
Цей фонд є партнером в проєкті «Зміцнення міжсекторальної співпраці для соціальної згуртованості» (SC3), і саме вони організовували підготовку учасників до пітчингу — проводили навчання, займалися менторством.
Поправка на війну
Офіційне відкриття «Горища» мало відбутись 11 березня. До того часу команда проєкту готувалась завершити ремонт і закупити все необхідне. Активісти планували, що з дітьми працюватиме психолог та інші фахівці, продумали цікаві тренінги для молоді та різноманітні розважальні заходи. У Тернівці також мали відбутись змагання із флорболу, адже це новий вид спорту для міста.
Однак війна внесла у плани свої корективи: відкриття у березні не відбулось, а багато волонтерів і дітей з батьками виїхали за кордон. Яна ж продовжувала розвивати «Горище».
На виділені в рамках проєкту «Зміцнення міжсекторальної співпраці для соціальної згуртованості» кошти вдалось закупити 12 крісел-мішків, настільний теніс, фліпчарт і термопот — чайник-термос. Згідно із заявкою, проєкт передбачав 32 тисячі гривень, які профінансували Британська Рада та Європейський Союз, а 8 тисяч доклали самі батьки.
Діти також не стояли осторонь: знайшли та принесли настільні ігри, а ще ігрову приставку.
Через два місяці після умовного відкриття «Горища» до Яни зателефонували з фонду «Об’єднання» і запитали, чи вдасться завершити усе заплановане на «Горищі». Вирішили, що плани трохи підкоректують і реалізують до кінця серпня.
Зустрінемось на «Горищі»
Позаяк Тернівка розташована неподалік Донецької області, з початком повномасштабного вторгнення до містечка приїхали більше як тисяча вимушених переселенців. Найскладнішим періодом стали перші місяці війни, коли у багатьох дітей були страх і тривога, які врешті вдалось побороти разом. Розгублену через переїзд молодь запрошували до «Горища», яке стало не лише прихистком, а й вільним простором. Дітям уже не потрібна була допомога винятково батьків, із часом у них з’явились нові лідери.
Одним із таких наставників став Владислав Ляхімець. До початку великої війни він жив у Дніпрі, проте сам родом із Тернівки. Після перших обстрілів у лютому повернувся до рідного містечка, відповідає за роботу з молоддю.
У рідній Тернівці зайнявся «Горищем», адже чимало молодих лідерів виїхали за кордон і треба було допомагати. Для тих, хто через війну приїхав до містечка, церква влаштовувала соціальні обіди. Багато молодих людей, які приходили на ці зустрічі, видавалися розгубленими через вимушений переїзд, і їх запрошували приходити в гості на «Горище».
«Десь перші три-чотири місяці ми на “Горищі” фактично жили з молоддю, постійно там сиділи. Грали в ігри, дивились фільми або просто спілкувались. Влаштовували дружні вечірки, а також запрошували на зустрічі різних цікавих спікерів», — розповідає Влад.
А ще на «Горищі» займались волонтерством. Молодь проводила благодійні акції, під час яких виходила у центр міста та збирала кошти на гуманітарну допомогу для людей, які втекли від війни. Їм вдалось зібрати більше як 100 тисяч гривень, на які потім закупили їжу для людей із постраждалих міст.
Зараз на зустрічі до «Горища» приходять від 40 до 50 осіб. Вік — від 11-ти до 20 років, однак є і старші. Збираються у вівторок та п’ятницю.
Попри війну, тут продовжують планувати різні події. Наприклад, тенісний турнір. Також хочуть зробити біля церкви волейбольну зону, а ще працюють над створенням власного медіа «Горище news», в рамках якого зніматимуть цікаві відео та розповідатимуть про свою діяльність.
За словами Влада, всі, хто потрапляє на «Горище», стали не лише друзями, а великою сім’єю. І головну роль тут зіграло те, що вони мали місце, де можна було усім разом зібратись.
«Загалом наші зустрічі можна назвати “від серця до серця”. Ми спілкуємось із молоддю, яка цього потребує, вислуховуємо, щось обговорюємо», — розповідає Влад.
Яна Летенко зізнається, що коли тільки планувала розвивати «Горище», то не думала, що все так розростеться.
«Я навіть не уявляла, що так вийде. Коли дивлюсь на цю молодь, то відчуваю, що вони відвоювали для себе власну територію, де вони господарі, і кайфують від цього. Хоч це і 10 квадратних метрів, але це їхнє і вони можуть там збиратись», — каже Яна.
Вона і далі продовжуватиме розвивати «Горище». У планах — влаштовувати більше заходів просто неба. Реалізувати таке складно, адже під час повітряної тривоги потрібно перебувати в укритті, а їх у Тернівці не так багато.
Поки на вулиці майже не проводять заходів, діти та молодь далі продовжують збиратись на «Горищі»: спілкуються, підтримують одне одного, грають у настільні ігри, «Мафію» та «Монополію». Збір гуманітарної допомоги наразі призупинили.
Новачки теж можуть робити зміни
«Демократія зараз — це коли ти маєш мету і намагаєшся її реалізувати. Це дуже осмислене суспільство, яке не чекає, а береться до справи», — переконана Яна Летенко.
Вона відчула на власному досвіді, що якщо не боятись спробувати і вірити у свою ідею, можна робити великі зміни навіть у малих речах. Іноді навіть людина без досвіду, що просто хоче розважити сусідських дітей, може сформувати довкола себе нову спільноту, яка буде підтримувати одне одного в будь-які часи.
У колажах використані фото героїв.
§§§
Проєкт «Зміцнення міжсекторальної співпраці для соціальної згуртованості» (SC3) розрахований на 36 місяців і покликаний забезпечити ефективне подолання викликів і реалізацію перспективних можливостей в галузі розвитку на місцевому рівні шляхом покращення співробітництва між організаціями громадянського суспільства (ОГС) та місцевими органами влади (МОВ) в Україні.
Він співфінансується Британською Радою та Європейським Союзом та здійснюється Британською Радою спільно з трьома досвідченими співзаявниками (ОГС): ГО «Міцна громада», ГО «Молодіжна Платформа», та Херсонським обласним благодійним фондом «Об’єднання», що розміщуються на сході, заході та на півдні України відповідно. Проєкт здійснюється на всій території України, за винятком тимчасово окупованих територій.
Цю публікацію було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю авторів і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
