Місто-півострів Заліщики, яке із боку Тернопільщини омиває Дністер, завжди славилося своїми краєвидами, парками з багаторічними деревами і мʼяким кліматом. Століття тому на заліщицькі пляжі «Тінистий» і «Сонячний» стікалася європейська та українська інтелігенція. У розпал літа потяг «Варшава-Заліщики» привозив людей на фестивалі виноробства, кінні перегони, ярмарки місцевих майстрів. Подейкують, що саме у Заліщиках був один із перших європейських нудистських пляжів. На пляжах для відпочивальників грав оркестр і декламували поезію. Завадою ставали лише періодичні повені, коли розливався Дністер, та місто було до них готове. Поки не прийшла радянська влада — тоді Заліщики затопило безповоротно і ніхто не думав відновлювати зруйноване.
Сьогодні Заліщики — центр обʼєднаної територіальної громади зі скромним місцевим бюджетом й усіма викликами, з якими стикаються маленькі українські містечка. Проте краєвид Дністра вражає так само, як і в часи колишньої туристичної величі. На оглядовий майданчик над рікою зʼїжджаються молодята з усіх навколишніх сіл для весільної фотосесії. Донедавна, щоправда, це було тим іще викликом — неосвітленою дорогою до майданчика високі підбори молодої застрягали у дірах в асфальті, а порослі бурʼянами парки і занедбані пляжі ніколи не потрапляли в обʼєктив фотографа.
[Цей матеріал є частиною проєкту «Зміцнення міжсекторальної співпраці для соціальної згуртованості» (SC3), який співфінансується Британською Радою та Європейським Союзом]
§§§
Дитяча мрія
Місцева стоматологиня Алла Квач спостерігала за цим сумним видовищем і мріяла відродити місто у тому вигляді, в якому памʼятала його від часів свого дитинства. З цим прагненням прийшла на посаду міської голови — і почала втілювати мрію у життя.
«Моє дитинство минало на “Тінистому”. У ті часи сюди приїжджав увесь чернівецький бомонд. Дуже багато людей тут відпочивало, все було більш-менш облаштовано. Нема чого видумувати велосипед — все уже було у 30-ті роки минулого століття. Просто треба це повернути, бо за роки радянської влади воно занепадало», — розповідає жінка.
«Вперлася рогом — і зробила», — лаконічно описує пані Алла роки свого головування. Окрім обмеженого бюджету і грандіозних планів, вона зіштовхнулася з іншою проблемою. До жінки у заліщицькому «білому домі», як вона називає міську раду, колеги ставились упереджено.
Попри труднощі, пані Алла була вмотивована покращити своє місто — і зрештою відновила два парки: новіший — «Молодіжний», і «Нижній», в якому колись вперше поцілувалася зі своїм майбутнім чоловіком. Там, де раніше були непролазні хащі, зʼявилися лавки, клумби, ліхтарі і зони барбекю. Жінка посадила тюльпанове дерево, яке передали друзі з Польщі. Тоді взялася до пляжів. У цьому минулого літа допоміг один випадок (а точніше, реклама у фейсбуці): зі стрічки Алла Квач дізналася про проєкт «Зміцнення міжсекторальної співпраці для соціальної згуртованості» (SC3), який співфінансують Британська Рада та Європейський Союз. До дедлайну подачі заявки лишалося кілька днів. Тоді, каже жінка, «увімкнула пʼяту передачу» — мусила встигнути. Онлайн-навчання (обовʼязкова умова пітчингу) проходила ночами. Усе вдалося: проєкт посів друге місце в Україні.
Людина ідейна
«На той момент я вже дуже багато зробила в місті, але ще більше лишилося нездійсненним. Тому я дуже горіла цим проєктом, дуже уважно слухала, як презентувати свій проєкт, аби він запамʼятався, — і так і робила. Я людина ідейна, і коли мене пре, я вмію про це сказати, хоч я і не “страшний” оратор. Просто я вмію закохати людей у своє місто. Коли хтось до нас приїжджає — показую геть усе і нікого не відпускаю голодним», — ділиться авторка проєкту.
Алла Квач шкодує, що не мала подібних курсів на початку свого головування.
«Мене виховували радянська школа і радянський медінститут. Це було зовсім інше: ми вчили науковий комунізм, атеїзм й історію КПРС. А от психологічні аспекти — як бути лідером, як створити команду, як ставити цілі — цього я ніколи не вчилась. І зараз це мене захоплює», — зізнається вона.
Той проєкт став каталізатором особистісних змін для Алли: після нього вона взяла участь ще у трьох. Завдяки одному з них жінка навчила дітлахів у дитсадках сортувати сміття, а ті принесли цю звичку до своїх бабусь і дідусів. Так активістка вирішила проблему з тим, як навчити старше покоління екологічної свідомості.
Допоміг у цьому і проєкт з відновлення пляжів. Коли пані Алла оголосила першу толоку, зібралося ледь не все місто — за перші місяці пандемії люди засумували за живим спілкуванням.
Що більше розчищали територію — то більше «сюрпризів» знаходили. Наприклад, вросле у землю будівельне сміття або ж нерівності рельєфу, які заважали роботі ландшафтної дизайнерки. І хоча пані Алла зізнається, що якби знала про ці виклики, навряд чи затіяла б цей проєкт, але разом вони з усім впорались. Сімнадцять місцевих підприємців допомогли хто чим міг: ділилися кабелями, екскаватором, матеріалами. На толоках розчистили територію і змінили планування; провели воду й електрику; облаштували тераси. А всі лавки, роздягальні і туалети зробили переносними, аби у разі повені встигнути все врятувати.
Алла впевнена: якщо тримати руку на пульсі, за день можна евакуювати ціле місто, не кажучи вже про мобільні меблі.
Створювати світло власноруч
Заліщицькі пляжі не встигли набути свого найкращого вигляду — завадила велика війна. Та зона відпочинку живе: тут уже проводять пікніки і свята для дітей, спортивні змагання. З війною пані Алла опустила руки: місцеві підприємці погоджуються допомагати лише військовим і жага щось робити для міста пропадає. Повернулась до роботи, у доречності якої ніхто не дорікне, — у стоматологічному кабінеті. За роботою тамує тривогу: чоловік із перших днів пішов воювати, старший син планує стати оператором дрона. Молодший син Орест загинув 2014-го у складі батальйону «Айдар».
Іноді в Алли виникає відчуття, яке дає віру у те, що колись ми знову повернемося до звичних проблем. Називає його білою заздрістю.
«Якось на зустрічі родин загиблих у Тернополі мене повели вечірнім містом. Дивлюся — а там така красива ілюмінація. Повернулася додому — і зробила у нас. Наші комунальники кажуть: “Бродвей”», — сміється жінка.
На «Бродвей» перетворилась алея, що веде до річки. Тепер молодята, що прямують до оглядового майданчика над Дністром, ідуть уже не крізь хащі, а під мерехтливим сяйвом.
У колажах використані фото героїв.
§§§
Проєкт «Зміцнення міжсекторальної співпраці для соціальної згуртованості» (SC3) розрахований на 36 місяців і покликаний забезпечити ефективне подолання викликів і реалізацію перспективних можливостей в галузі розвитку на місцевому рівні шляхом покращення співробітництва між організаціями громадянського суспільства (ОГС) та місцевими органами влади (МОВ) в Україні.
Він співфінансується Британською Радою та Європейським Союзом та здійснюється Британською Радою спільно з трьома досвідченими співзаявниками (ОГС): ГО «Міцна громада», ГО «Молодіжна Платформа», та Херсонським обласним благодійним фондом «Об’єднання», що розміщуються на сході, заході та на півдні України відповідно. Проєкт здійснюється на всій території України, за винятком тимчасово окупованих територій.
Цю публікацію було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю авторів і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
