[Цей текст є частиною проєкту «100 вчинків відповідальних громадян» Центру демократії та верховенства права, спрямованого на підвищення рівня відповідальності громадян]
§§§
Коли Діана вранці йде на роботу від Золотих воріт, її погляд часто мимохіть вихоплює знайомі елементи одягу на незнайомцях: вінтажна джинсова куртка на молодому хлопцеві, светр із яскравим орнаментом на підлітці біля кавʼярні, кросівки з леопардовим принтом на ногах бабусі. «Наші», — думає, усміхаючись, і прямує далі — до «Ласки» на Малопідвальній.
«Ласка» — проєкт благодійних крамниць, який існує задля того, аби старі речі отримували нове життя, люди у скруті мали допомогу, а кияни — сформовану звичку свідомого споживання і благодійності. Схема проста: люди приносять речі, яким стає затісно у їхніх шафах, — близько 11 тисяч кілограмів одягу щомісяця. На складах «Ласки» одяг сортують і передають на благодійність, а те, що лишається, — продають у крамниці і з того живуть.
11 років тому подруги Олена Кліменчева і Анна Уварова отримали грант у 14 тисяч гривень і відкрили благодійну крамницю у маленькому приміщенні під київським баром «Фазенда». Тепер «Ласка» — це два стильні простори у центрі міста, де, окрім вживаного одягу, продають прикраси, вбрання і аксесуари маленьких українських брендів. Тут можна випити кави, послухати джаз, а в «Ласці» на Липинського ще й перечекати повітряну тривогу: вона працює у підвальному приміщенні.
Люди та їхні листи
Співробітники «Ласки» сортують принесений одяг на три частини. Перша — речі у поганому стані, які віддають на переробку.
«Це болюча для нас тема, бо ми постійно поширюємо інформацію, що не приймаємо брудного одягу або такого, що не можна більше використовувати, але ці прохання іноді ігнорують. Коли набирається певна кількість одягу, ми замовляємо вивіз і за власні кошти його спалюємо», — розповідає проєктна менеджерка «Ласки» Діана Фесенко.
Близько 80% якісних речей «Ласка» віддає на благодійність, а інші 20% — стають товаром у магазині.
За останній рік робота «Ласка» трохи змінилася. У перші тижні повномасштабної війни команда жила у крамниці на Липинського. Там же приймали людей, які приходили пересидіти обстріли. Вже у березні відкрилися — кілька годин на день люди могли прийти до магазинів, принести речі і випити кави.
«У ті дні багато хто приходив поговорити і поділитися переживаннями. Тоді не було чужих людей», — пригадує Діана.
Якщо раніше магазин передавав речі до фондів, які займаються бездомними, літніми людьми та малозабезпеченими сімʼями, то у велику війну фокус частково змістився на внутрішньо переміщених людей. Одразу після деокупації Чернігівщини та Київщини стало зрозуміло, що ефективніше допомагати адресно. І стали збирати пакунки з речами усім, хто звертався до них у соцмережах.
«Люди часто починають свій лист із того, що у них все було і вони ніколи не просили допомоги. Розказують свої історії, аби ми повірили, що вони справді її потребують. І це розбиває серце», — розповідає Діана Фесенко.
Говорить, передавати допомогу з рук у руки тим, хто про неї просить, — набагато важче й болісніше, ніж абстрактно збирати речі для благодійних фондів.
Залежати від неба
Якщо у перші місяці великої війни працівники не встигали сортувати речі (зокрема — драння на маскувальні сітки), бо їх було дуже багато, то зараз ситуація складніша. Найдовше покриваються запити на теплі речі, особливо великих розмірів.
«Наша робота зараз залежить від того, що відбувається у повітрі. Буквально», — говорить Діана. Магазину довелося підлаштовуватись під повітряні тривоги і проблеми з електрикою. До того ж після ракетних атак і шокуючих новин люди ще кілька днів відновлюють свій емоційний стан — і не приносять речей до крамниці. Співробітниці дуже радіють, коли запит виконується і пакунок з речами, до якого дівчата турботливо додають шкарпетки, дитячі книжки чи іграшки, їде до людей.
Війна сильно вплинула на культуру благодійності, і для «Ласки» це також стало помітним. Якщо раніше аудиторією крамниці були здебільшого підлітки й молодь, тепер речі приносять дуже різні люди — усі, хто шукає можливість допомогти. Нашу розмову у «Ласці» на Малопідвальній перебиває літній чоловік, який заходить до крамниці зі спортивною сумкою на плечі.
«Я тут приніс речі, усе приніс, тільки сумку верніть назад», — говорить продавчині за прилавком.
Гості
Та є частина гостей, які з «Ласкою» вже багато років.
Серед постійних відвідувачів: молодь із Рейтерської; «локальні бабусі», що живуть на Золотих воротах; викладачка англійської і французької філології, яка приносить до крамниці свої книжки. Ще є «дорослі хлопці з СБУ, наші сусіди» — вони здебільшого приходять до «Ласки» випити кави і поговорити з дівчатами.
«У нас є бабуся, яка вдягається дуже модно: леопардове взуття, такий же рюкзачок. Дуже любить вінтажні прикраси, і з першого погляду малопомітні речі на ній виглядають дуже круто», — пригадує Діана.
Майже усі деталі інтерʼєру у «Ласці», від підсвічників і горнят до деяких меблів, — принесені речі, які можна тут придбати.
«Для крамниці ми вибираємо речі, які би підійшли нашій аудиторії, робимо сексі-подачу. Ми намагаємося зробити “Ласку” теплою, ламповою — аби людям було приємно займатись благодійністю», — ділиться Діана.
Одяг для вітрини добирають ретельно й уважно, «по стильочку» — щось вінтажне, щось класичне, щось яскраве. І сорочки поло для хлопців із СБУ.
Споживацька культура
Сама Діана за час своєї роботи у магазині зовсім забула про існування одягу з масмаркету — більше не має у цьому ані потреби, ані інтересу. Дала друге життя і своїм уже непотрібним речам, і тим, які придбала у «Ласці».
«Люди звикають, що це нормально — віддавати свої речі. Ми завжди говоримо, що ми не просто магазин, де ми щось продаємо, — ми про екологію, культурний розвиток країни», — говорить співвласниця «Ласки» Анастасія Журавель. Вона доєдналася до проєкту чотири роки тому з чіткою місією — робити місто екологічнішим.
«Ласку» Анастасія називає урбаністичним проєктом, який змінює культурний ландшафт киян. У місті, де сортування відходів не є загальноприйнятою і доступною практикою, а текстиль займає левову частку відходів, «Ласка» робить максимум для того, аби модна індустрія перестала бути одноразовою. Тому до повномасштабної війни крамниця постійно проводила лекції і консультації про екологічне споживання, а також розповідала про це у своїх соцмережах. У велику війну відправляти непридатний для носіння одяг на спалювання стало складніше — це потребує немалих коштів. Та магазин не відмовляється від своєї політики.
«Для нас було важливо замикати zero waste коло. Ця екологічна історія була закладена в наш проєкт від початку, хоч раніше це особливо не комунікували. Це еволюція всієї планети — останні роки перед великою війною тема екології була на піку», — пояснює Анастасія.
Формування цієї культури відбувається у багатьох речах. Передбачаючи, що не всім киянам зручно везти великі пакунки одягу в центр міста, «Ласка» розставила по Києву контейнери. Вони тепер в офісах, торгових центрах, аутлеті «Orange club» і просторі «Oh my look». Віднедавна такі контейнери можна побачити і у житлових комплексах.
Ще однією звичною практикою екоспоживання у «Ласці» стали тематичні благодійні маркети, де крамниця розпродає минулі колекції українських брендів, які погано продаються. На останньому такому ярмарку «Ласка» зібрала 76 тисяч гривень для проєкту «Зроби тепло» від організації «Київ волонтерський» — збирали кошти на теплий одяг для військових. Загалом останніми місяцями магазин переказує на ЗСУ половину від чистого прибутку.
Довіра
Головним рушієм бізнесу, говорять жінки, є довіра людей. Люди, які довіряють проєкту, приносять великими пакунками нові шапки, шарфи і рукавички для бездомних. Купують білизну і каремати для військових. Просять віддати їхні речі конкретному фонду чи запиту.
«Ми підтримуємо людей, які нам допомагають, — даємо знижки за принесені речі, аби люди отримували якусь вдячність. Щовівторка у нас 50% знижки на речі у крамниці. Часто люди чекають на нас під дверима до відкриття», — розповідає Діана.
Анастасія Журавель відстежує, що з кожним роком «Ласка» робить усе більше: стає ширшою аудиторія проєкту, росте впізнаваність. Попри всі виклики, бізнес залишається сталим — не потребує зовнішніх інвестицій і швидко пристосовується до нових умов.
«Ми ростемо дуже швидко, до війни у нас були плани відкрити третій магазин. Ми хотіли робити наш сервіс доступнішим, створити бренд, який би знала вся Україна. Цей ріст відбувається у кількості людей, в їхньому розумінні, що ми більше ніж просто магазин», — міркує Анастасія.
Жінка вірить: по війні донатити кошти на екологічні ініціативи буде такою ж нормою, як зараз — на ЗСУ.
«Після війни у нас залишиться усталена думка, що можна підтримувати суспільно важливі проєкти, закладати це у свій бюджет. Це щось нове для нашої культури, і воно буде розвиватися. Кожен має думати про те, що він впливає і на великі речі теж. Я відчуваю безкінечну силу, бо бачу, як багато роблять українці — і в країні, і за кордоном. Кожна людина може мати великий вплив на рішення в місті, країні. Ми живемо у час соціальних проблем, економічних, зміни клімату. І якщо ти маєш ресурси і розуміння цих проблем, ти не можеш нічого не робити. Це майбутнє наших дітей і нашої планети.
Ми живемо у кризовий час. І ми повинні мати культуру щось робити і на щось впливати. Наші підлітки вже такі — і нам треба на них рівнятись», — говорить Анастасія.
Поки у країні триває війна, зі складів на спалювання їдуть непридатні речі, аби країна не продукувала зайвого сміття. Поки у двох крамницях із сучасним дизайном у центрі Києва грає джаз і працює кавомашина, з їхніх складів вирушають куртки і светри до людей, які потребують підтримки. До тих, хто не має дому, до тих, хто зараз на передовій. Речі отримують друге життя, люди відкривають друге дихання. Одні — від можливості бути корисними, інші — від того, що не лишились наодинці зі своєю бідою. Так замикається це благодійно-екологічне коло.
