Олена Павлюк — учителька математики у львівській школі МрійДій. Та сама вона воліє не «научати», а консультувати, допомагати, скеровувати. Розповідаючи про свою роботу, Олена часто вживає слова «створювати», «горіти», «летіти», «шалений» і «неймовірно». А коли її переповнюють емоції, додає до слів різноманітні суфікси і випростується так, ніби збирається злетіти. Водночас вона нерідко стишується і задумується, бо не на все є однозначні відповіді — «адже не всі люблять шоколад», як і математику.
Ми поговорили з Оленою Павлюк про те, як закохати дітей у математику, чого вона очікує від своїх учнів і якими їх бачить, якими є прогресивні вчителі та де воно — «своє місце» у житті.
[Цей матеріал — спільний проєкт The Ukrainians та мережі освітніх проєктів МрійДій]
§§§
До Львова Олена Павлюк потрапила з рідного міста Ромни в Сумській області. Там вона близько 20 років працювала в одній зі шкіл міста, 15 з яких — ще й заступницею директора з виховної роботи. Позакласна робота, говорить вона, дозволяла реалізувати усе те, чим вона горіла, але не могла застосувати на уроках. Паралельно Олена Павлюк навчалася працювати з молоддю, а ще — відкривала для себе інновації в освіті. Щойно з’явився YouTube, вона стала проводити там консультації з математики. Як тільки пройшла курси естонської освітньої технологині Марини Курвіц, почала застосовувати нові підходи у роботі зі своїми учнями. І їм це сподобалось.
Потім була робота в методичному кабінеті міського управління освіти, де Олена Павлюк докорінно змінила підходи: замість доповідей — майстерки, замість перевірок вчителів — навчання нових методик. А ще — поїздки для вчителів, директорів і завучів на ЕдКемпи, організація конференцій і пошук прогресивних вчителів-методистів у школах, щоб «виштовхнути таланти на гору». Тоді ж в українську освіту прийшла Нова українська школа, що зробило спільноту активних вчителів сміливішою. І Олена Павлюк була в епіцентрі інновацій і руху.
§§§
Як ви прийшли до вчителювання?
Коли я зростала, найпоширенішими були професії медика і педагога. Моя тітка працювала у Ніжинському педагогічному інституті, і в 3-му класі ми поїхали до неї на гостини. Вона мене покликала з собою на заняття, і з того часу у мене не було думок, що я можу навчатися деінде. А коли я була у 5-му класі, до нас прийшла викладати красивенна вчителька математики. Це були 85-90-ті роки, коли в магазинах було мало красивого, а вона завжди була вишукана і гарна — у сукнях і на підборах. Так, за її впливом і за її підборами, прийшла математика.
Окрім того, предмети, де треба слухати і бути пасивним, — це не моя історія.
А математика — це те, де можна працювати, працювати, працювати. Хочеш — в колективі, хочеш — самостійно, але це активний процес. Мені дуже подобається все те, що активне.
Вчительська робота — нервова і непроста, в ній багато викликів. Але це також робота, що надихає, підтримує, завжди тримає в тонусі. В якому б стані я не виходила з дому, коли мене зустрічають учні, всі проблеми — сімейні, жіночі, людські, вчорашні педагогічні — ідуть. Я знову заряджена і знову горю. Кого зараз навчаю, в такому віці і перебуваю: восьмикласників — мені 14 років, 11-класників — десь на межі підліткового і дорослого життя.
Були, звісно, періоди, коли я задумувалася, де моє місце у житті. Але проходила тестування, спілкувалася з колегами — і все казало, що я на позиції, що мені передбачена.
Як після понад 20 років роботи в Ромнах ви опинилися у школі МрійДій у Львові?
Під час пошуку нових практик я зустрічалася із представниками цієї школи, запрошувала їх до нас на конференції у Ромни. Але я навіть думки не мала, що буду тут працювати. Та просто так нічого не буває.
Якось мені захотілося змін у житті. Я була на революційній межі, коли по-старому вже не могла, а як по-новому — ще не знала. Почали з’являтися приватні школи, і я подумала: може, там щось інакше? Коли вирішила покинути своє місто, то стала цікавитися приватними школами у Києві і Львові, де на той час вже вчився мій старший син. Львів мені дуже подобався. І я написала директорці МрійДій. Вдячна молодим вчителям і сину: вони додали мені віри у те, що зараз такий час, що хочеш змінюватися — змінюйся, є безліч можливостей.
У серпні приїхала на співбесіду у львівську школу МрійДій. Мене попросили провести майстер-клас, а це те, чим я займалася увесь рік і бачила, що людям відгукуються мої пропозиції. Опісля мені сказали, щоб завтра виходила на роботу. А я не могла, бо ж живу майже за тисячу кілометрів і в мене ще серпнева конференція для вчителів! Ми домовилися, що приїду одразу після конференції. Так почалася моя робота у Львові, що триває вже п’ятий рік.
Що вам як вчительці дає робота у школі МрійДій?
Це інноваційна школа, тому питань, як викладати і що мені робити на уроках, не було. Я просто використовувала інноваційний досвід, що накопичила за попередні пʼять років. У кожен урок додаю індивідуальну і групову роботу, ми розглядаємо зв’язок математики з довколишнім світом. А я дуже люблю активність і самонавчання.
Також у нашій школі є інтегровані уроки. Наприклад, ми проводили уроки математики спільно з уроками музики — діти шукали симетрію в музиці. Також у нас поглиблене вивчення англійської мови. Я маю теплі стосунки із вчителями з кафедри іноземних мов і вони часто приходять на уроки математики, проводять їх англійською. Одного разу на уроці я почула, як одна дівчинка пояснює завдання однокласнику. А обговорення вони вели англійською!
Як ви показуєте дітям, що математика — це важливо і, головне, цікаво? Як багато тут залежить від вчителя?
Є вчителі від Бога — як лікарі, продавці чи сантехніки. Це такі вчителі, що коли вони заходять у клас, діти від них шаленіють. Вони розповідають такі історії про свій предмет, що діти обожнюють слухати. Але таких вчителів мало і не всі такими мають бути.
Я знаю одне: якщо не виходить, якщо немає задоволення сьогодні, завтра і післязавтра, треба зупинитися і переосмислити, подивитися, що не так. Якщо я відчуваю, що у мене щось не виходить на уроках, то згадую, коли востаннє у нас була робота в групах чи проєктна робота, інші класні штуки. Якщо давно, то все — починаємо щось нестандартне.
Також я намагаюся подивитися на урок очима дитини: що би мені, якби я була дитиною, сподобалося, чого би мені хотілося. Коли діти задоволені, це підтримує їхню мотивацію.
Математика — це предмет, що вважають найважливішим і вчителі, і батьки, і держава, поряд з історією, українською та англійською мовами. Але не всі люблять «шоколад»: є діти, які взагалі не їдять солодкого, є ті, хто не любить кориснішого чорного шоколаду, а надає перевагу молочному.
Так само із математикою. Є діти, яким вона подобається, є просто старанні діти, а є діти, які люблять теніс і готові присвячувати йому п’ять днів на тиждень. Тут можна і треба придумати, як поєднати теніс і математику: запросити тренера на урок або піти на тренування до нього, обговорити, як обрахувати результативність перед змаганнями, — буде і математика, і фізика.
Звісно, це не може бути системою. Є програмний матеріал, правила, що потрібно вивчити і знати, є час, коли треба писати в зошиті, але також потрібно допомогти дитині і показати їй, що її захоплення важливе і що воно теж про математику.
Мені більше подобається консультувати, ніж научати і стояти біля дошки. Я просто шаленію, коли діти навчають себе самостійно. Навчити дітей вчитися — це основне для мене.
Ще коли я працювала в методичному кабінеті, не розуміла, як це — правильні і неправильні уроки, як це оцінити. Мої уроки теж «неправильні»: вони ніколи не тривають хвилина в хвилину, діти можуть відповідати довше, я можу зробити помилку. Тоді кажу дітям, що ми розвиваємо критичне мислення — не можна сліпо довіряти навіть учителю.
Якщо раніше я переживала, що не вкладаюся у 45 хвилин, що ми відстаємо, то у школі МрійДій відчуваю свободу, бо уроки проходять саме так, як я собі уявляла.
Якими є ваші уроки математики? Які методики ви використовуєте?
Я люблю прикладну математику, у 5-6-му класах вона вся така. Математику можна вчити, просто визирнувши у вікно. Ось будівництво, де тут математика? І діти дають ідеї: скільки цегли треба на один поверх, під яким кутом встановлюють вікна, як обрахувати площу квартири. Вони можуть усі 45 хвилин говорити про такі приклади. За останні шість років багато тем ми вчимо саме так, а не записами в зошиті. Ми також робимо свої будинки, запрошуємо для розбору проєкту архітектора, розглядаємо будинки з точки зору української мови, фізики і хімії, адже у світі немає чогось суто математичного чи суто фізичного — усе пов’язане.
Математика — це інструмент до всього, що нас оточує.
Ми з дітьми вчимо те, із чим вони будуть надалі стикатися у житті: наприклад, якщо я захочу постелити ковролін у кімнаті, скільки треба його купити і скільки це буде коштувати?
У дітей була мода приходити з іграшками — ми використовували їх, коли вчили координатну пряму. Коли вчили шкали, використовували як приклад приготування супу. Коли вчимо десяткові дроби — діти діляться на групи і стають цифрами в різних розрядах. І так в усьому.
Також у 5-6-му класах багато відсотків, а вони ж є скрізь у житті. Знижки в магазинах, соціологічні дослідження, статистичні дані. Окрім того, поєднуємо математику, проєктну роботу і фінанси — йдеться про податки, формування бюджету, витрати. Говоримо дуже конкретно про ризики, про тонкощі, про прибуток, а тоді кожен робить розрахунки для свого проєкту. Це неймовірно прекрасний час, щоб закохати дітей в математику.
Додам, що проєктна робота — це також розвиток уміння співпрацювати, допомагати, будувати команду, планувати і змінювати плани, бути гнучкими. Це всі ті мʼякі навички, необхідні у ХХІ столітті. Якщо у нас щось не виходить — це не проблема, це завдання, з яким ми маємо впоратися.
Водночас математика у 5-6-му класі — це час для створення теоретичної бази. Класно, коли діти привчаються до серйозності і відповідальності. Дехто говорить, що не треба заучувати правила. Ну, якщо в людини так гарно розвинена логіка і вона може сама формулювати твердження… Але якщо не можеш сформулювати, то скористайся тим, що дає вчитель або підручник. Тоді в 9-му класі математика литиметься з тебе піснею.
У перший тиждень навчання у вересні ми обговорюємо з учнями тезу, що «дитина працює тоді, коли вона розуміє, навіщо це їй». «Математика скрізь» — це не відповідь, потрібно говорити конкретно.
Такі речі важливі для формування результативності і утримання мотивації.
Раніше діти частіше питали, а для чого нам математика. Зараз, під час великої війни, такого питання вже немає. Вони розуміють, що братимуть участь у відбудові України, розвиватимуть інженерію і технології з перспективою на майбутнє, зводитимуть з нуля будинки, що стоятимуть десятиліттями і століттями.
Як велика війна вплинула на навчальний процес? Що змінилося?
Повномасштабна війна, на відміну від пандемії COVID-19, вплинула передусім на мене особисто.
Спочатку я не могла зібратися, не могла зрозуміти, як і для чого працювати, кому це потрібно. Але з кожним днем переконувалась, що зберегти освіту — важливо.
Я ще більше намагалася бути на зв’язку зі своїми учнями — через YouTube і в усіх можливих месенджерах. Діти могли подзвонити чи написати мені у будь-який час. Можливо, це не зовсім правильно, але діти переживають, їх треба підтримати. Теплі стосунки з дітьми дають їм зрозуміти, що ти — за них.
Діти, які залишилися у Львові, мали уроки лише тоді, коли не було тривог, адже не всі мали в укритті інтернет, а це — нерівні умови. Головне — максимально зберігати спокій і дбати про безпеку.
Як відбувається навчання цього року?
У нас є обладнане укриття, що витримує землетрус у 6-7 балів. Воно повністю адаптоване: є туалет, душ і ліфт з кухні.
У вересні було тривожно і страшно, але всі процеси під час сигналу повітряної тривоги у нас добре налагоджені. Школа ставиться до цього серйозно, і навіть ще до війни у нас були тренування, що робити у випадку замінування чи пожежі. Зараз за необхідності ми можемо проводити уроки в укритті.
Сам процес навчання спочатку дещо змінився. Через потенційну небезпеку стало менше відчуття свободи і проєктної діяльності теж, адже потрібно було зберігати темп, тому задавати його мала я. Та керівництво школи сказало, що ми нікуди не поспішаємо, головне — це якісні знання. Але вже у березні я побачила, що ми повністю вкладаємося в програму і стали робити з дітьми більше проєктів.
Також ми приділяємо час тому, щоб обговорити важливі події, поговорити про мотивацію, перспективи і відповідальність.
Ми не можемо змусити дітей бути відповідальними, але видно, що вони вже багато розуміють і стали серйознішими у своєму ставленні до світу.
Це дозволяє говорити з ними про значення якісних знань для життя, про можливості у сьогоднішньому світі, зокрема творити зміни.
Діти зараз дуже потребують підтримки. Хтось має її від батьків, а в когось батьки більшість часу присвячують волонтерству, деякі діти більше переживають. Тому моя задача — допомогти і скерувати кожного.
Яким, на вашу думку, буде покоління, яке ви зараз навчаєте?
Кожне покоління — прекрасне, але кожна особистість іде до прекрасного своїм шляхом. Хтось успішним і рівним, а хтось — із гулями на чолі.
Хтось вкладатиме серце і душу в інновації і прогрес, технології, інженерію, метал, космос. Хтось підтримуватиме тих, які оберігають прогрес.
Війна зробила дітей не до часу дорослими. Вони вже пережили морально те, до чого раніше підлітки доходили у 20 років. Та й попередники не мали такого досвіду. Майже кожен із моїх учнів долучався до волонтерства, майже у кожного вдома жили вимушені переселенці, у кожного бізнес батьків змінився через вплив війни.
Ці діти вже розуміють, що не тільки цей світ створений для них, а що й вони створені для нього.
Якою ви хотіли б бачити систему шкільної освіти в Україні?
Хочу, щоб у нас обов’язково була профільна освіта. Неймовірно чекаю на 2027 рік, коли це має бути втілено. Мені дуже не подобається те, що в українській системі часто до кінця школи говорять про індивідуалізацію знання, але всіх дітей тягнуть за одними і тими ж предметами. Хочеться, щоб після отримання загальних знань до 9-го класу кожна українська дитина могла обрати коледж або ліцей, в якому зможе розвинути свої вміння і навички. А вони у половини дітей — не академічні. Хтось має схильність до соціальної роботи, хтось — до спорту або музики, а хтось прекрасно вміє робити щось руками. І це треба підтримати. Якщо дитина хоче мати високий рівень академічних знань, на розвиток талантів і здібностей залишається дуже мало часу. Виходить, що у 17 років дитина не знає, де їй продовжувати навчання, бо те, чого її вчили 11 років, іде врозріз з її нахилами.
Я тільки за те, щоб усі діти мали доступ до широкого обсягу знань, щоб всі могли спробувати себе в хімії, фізиці, щоб вони відчували літературу і мали доступ до неї. Знання історії і культури є надзвичайно важливим у формуванні ідентичності. Коли їдеш за кордон і маєш в собі історію, культуру і літературу своєї країни, ти щедро цим ділишся. А коли не маєш, то кажеш, що за кордоном все добре, а в Україні все погано. А що ти знаєш про Україну?
Це все має бути, але діти повинні отримати можливість розвивати свої нахили і радіти своїм успіхам. Вони не повинні мати рівень досягнень 1, 2, 3, 4.
Оцінки не повинні бути клеймом, а в багатьох школах досі так є. Якщо дитина докладає багато зусиль, а все одно не може перестрибнути через свою голову, тут щось не так.
Дуже хочу, щоб в усіх українських школах було співучителювання. Щоб під час навчання дітей з різним рівнем знань у звичайній школі за допомогою співучителювання ми могли організувати процес самонавчання учнів. Щоб вчитель міг максимально допомагати кожній групі, кожному учню окремо, в учителя або має бути один клас (що фантастика), або помічник. Треба вирівняти наше бажання допомогти дітям і практичні можливості для цього. Я хочу, щоб ми не поспішали. Для мене важливо навчити не трьох дітей, а усіх 18-х, яких мені довірили батьки.
Окрім того, щільна програма з математики позбавляє вчителів бажання використовувати новітні методики, бо тоді є ризик не вкластися в навчальний рік. А ці ж методики навчають дітей вчитися — виходить замкнене коло.
На щастя, у нашій школі це розуміють, і нам цьогоріч додали годину математики. Більша кількість годин потрібна, щоб реалізувати індивідуальний підхід, щоб навчити дітей вчитися, щоб зберегти глибину рівня знань з математики, якою всі пишаються.
Навчати свого предмета не можна відірвано від формування особистості загалом. Я навчаю тебе математики, але очікую від тебе відповідальності. Я відчиняю тобі двері — ти сам заходиш. Я — річка, але ти — той кінь, який підійде і нап’ється із неї води. Це твоя відповідальність — набратися від мене знання.
§§§
