Червоні, сині, жовті, зелені — різнобарвні волокна вовни щільно поскладані на білосніжних полицях. У домашній майстерні «Мнюм» тернополянки Олі Биндас пухнасті клубки шерсті перетворюються на оригінальні прикраси, копії знаменитостей та мініатюрних тваринок.
Дівчина вмощується за невеликим столом, розкладає перед собою вовну та вишукує серед неї рожеві волокна. Сьогодні майстриня створюватиме іграшкового слона. Однією рукою міцно скручує клубочок, іншою підбирає необхідну голку та починає валяти основну деталь — голову. Затиснений поміж пальцями тонкий інструмент плавно входить в роботу, втрамбовує шерсть та формує першу частину іграшкового тіла.
— Валяння — доволі монотонна справа, яка вимагає часу. Доводиться днями сидіти і просто тицяти голкою у декілька точок, — на якусь мить дівчина відкладає голку. — Я — дуже непосидюча людина, і мені важко цілий день всидіти на одному місці. Тому, попрацювавши півгодини, мушу зробити щось інше — намагаюся одночасно себе розвивати: слухаю музику, аудіокниги, фільми дивлюся.
Фанатка своєї справи
Основним мотиватором валяного мистецтва Оля називає власне бажання дійти до кінцевої мети та отримати похвальний результат за свою роботу. Тому кожен окремий витвір майстриня намагається зробити неповторним.
— Мною керує відчуття приємного сюрпризу для людини, яка це замовила.
Дівчина повертається до роботи — розминає у руці клубок щойно взятої шерсті та робить овал тулуба. Вправно тицяє у нього голкою, поступово формуючи другу деталь іграшки. Майстриня почала займатися валянням п’ять років тому, і за цей період створила декілька тисяч іграшок. Пригадує, як починала з валяних прикрас:
— Була в мене така смішна історія, коли я наваляла багато коралів, брошечок та поїхала в Яремче їх продавати. Я була впевнена, що мої прикраси одразу розкуплять, тим паче, що віддавала дешево, але ніхто нічого не купив. Повернулася додому і почала валяти тваринок. Фотографувала їх і ділилася фото в інтернеті. І люди відразу почали цікавитися. А я навіть не знала, яку ціну ставити.
Освоювати ази валяного мистецтва Оля взялася самостійно. Каже, що не переглянула жодного майстер-класу, який навчив би її основних технік. Усе робила на інтуїтивному рівні, і їй непогано вдавалося — за кілька років валяння дівчина стала професіоналом своєї справи. У домашній майстерні створює вироби винятковоно на замовлення, оскільки робити щось для себе у неї тепер не вистачає часу:
— Часом я почуваю себе Санта Клаусом, який цілий рік готує подарунки. Мені це дуже приємно, але хотілося б організувати роботу таким чином, щоб можна було хоча б раз на тиждень щось видати своє, для індивідуальної колекції.
Дівчина мріє створити декілька десятків робіт, які зберігалися б у її домашній майстерні, проте клієнти одразу все розкуповують.
Оскільки робота клопітка, виконати її швидко непросто. Клієнти це розуміють, і у часі зазвичай не обмежують. Найбільший попит — на шерстяних зайців, котів та пандочок. Іноді замовляють мультгероїв. Мисткиня розповідає, як для однієї мами створювала героїв мультфільму «Оггі і кукарачі». Жінка замовила своєму сину всіх персонажів і кожного місяця дарувала йому нового, зібравши цілу колекцію.
Іграшкового слоника, над яким чаклує зараз, Оля теж виконує на замовлення. Звалявши основні деталі, дівчина поступово переходить до делікатних форм тваринки. Маленькі клаптики вовни перетворюються на мініатюрні лапки та вушка. Кожна деталь поскладана окремо, чекаючи своєї черги стати повноцінною частиною мистецького виробу. З подовгастого шматка вовни дівчина чіпляє слонові хобота. Ставить його на зеленувату губку, аби зручніше було довалювати, і голкою з’єднує основні деталі.
Цю частину роботи дівчина любить найбільше: маленькі деталі називає власними ювелірними виробами. Далі шукає серед сотні різноманітних бусинок ті, які могли би стати очима слоника. Потім акуратно насаджує їх на шерстяну мордочку. Майстриня одягає свій витвір у зваляні шалик і шапочку, бере міцно у руки та зворотним боком голки починає його розпушувати. Так, пояснює, валяна іграшка стає м’якою та ніжною на дотик.
На завершення дівчина використовує пастельні фарби та робить звірятку рум’яна. Коли іграшка проходить усі етапи роботи, майстриня відкладає готовий виріб на вовняні волокна та чекає, коли зможе передати його у руки замовнику.
Валяна арт-терапія
Щотижня Оля проводить майстер-класи з валяння у різних містах України. Нещодавно вона повернулася з Києва, де вчила дітей та дорослих створювати вовняних звірів.
— Після двох років валяння я вирішила, що маю своїм умінням ділитися. Але на мій перший майстер-клас не прийшла жодна людина. Я страшно засмутилася і не розуміла чому, адже мої іграшки завжди отримували хороші відгуки. Пізніше почала давати анонси з детальнішим описом, що люди зможуть отримати від цього. І поступово з’явилося багато зацікавлених.
Сьогодні на майстер-класи дівчини приходять люди різної статті та віку. Вони не мають жодного уявлення про валяння, проте вкінці кожного майстер-класу їм вдається створити повноцінну валяну іграшку. Нещодавно Оля навчала навіть айтівців. Каже, що люди приходять, щоб відволіктися від роботи і у вихідні зайнятися творчістю.
Це свого роду арт-терапія: коли люди власноруч створюють іграшки, то вкінці всі обіймаються-цілуються і видаються щасливими
Майстриня організовує такі зустрічі в орендованих заздалегідь приміщеннях. У Львові це зазвичай «Комуна», у Києві — кафе «Друзі». Ці місця є зручними, оскільки поряд розташовані магазини із шерстю. У середньому заняття тривають три години.
— Стараюся, аби кожна людина на майстер-класі зробила власну іграшку. Якщо комусь погано вдається, то завжди можна це виправити. У малюванні картин можна ненароком все зіпсувати, а у нашому мистецтві у разі помилки береться додатковий шар вовни і довалюється поверх, — Оля усміхається і додає: — Ця робота налаштовує на позитивний лад. Це свого роду арт-терапія: коли люди власноруч створюють іграшки, то вкінці всі обіймаються-цілуються і видаються щасливими.
Поштовх творити
Через щільний графік роботи майстрині у її студії іноді працюють асистентки, які допомагають валяти основні деталі іграшок. На один виріб йде один-два дні. На початках, пригадує Оля, вона витрачала значно менше часу, оскільки роботи не були такими цупкими та методика їхнього створення здавалася набагато простішою. Сьогодні ж дівчина перед валянням кожного виробу запитує своїх клієнтів, що вони хочуть бачити у кінцевому результаті та для кого робитиме іграшку. Якщо це забавка для дитини, то робить її максимально міцною, щоб їй не відірвали голови чи лапок в перший же вечір. Інтер’єрні ж іграшки — апріорі довговічніші. Вони можуть хіба припасти пилом, проте з допомогою зубної щітки це легко виправити.
У колекції дівчини були і валяні люди, яких вона створювала як ексклюзивні подарунки. Майстриня не вірила, що їй вдасться, проте схожі риси людей зрештою чітко проглядалися. Відтак вона створила Святослава Вакарчука та Майкла Джексона. Створювати останнього було не важко, оскільки він має дуже характерні риси: капелюх, кучері та худорляві ноги. Оля закинула цю справу через велику часозатратність. У середньому над однією людською фігурою потрібно було працювати тиждень. Сьогодні за цей час дівчина може створити набагато більше іграшок, що фінансово вигідніше.
У середньому над однією людською фігурою потрібно було працювати тиждень
Майстриня розповідає, що валяння себе окуповує, і на сьогодні це її основна робота. Розповідає, що в середньому 100 грамів шерсті коштує близько 80-100 гривень. Їх вистачає на 3-4 іграшки.
— Тут варто більше говорити про ресурс фізичний і розумовий. Найбільше сил затрачається саме там, — наголошує дівчина.
Нині майстриня активно співпрацює з дитячими фотографами. Вони часто замовляють іграшки для новонароджених діток, оскільки ці вироби є екологічними чистими. Немає жодної небезпеки, якщо дитинка почне їх жувати.
Займаючись п’ять років валяним мистецтвом, майстриня простежує тенденцію до збільшення попиту на свої вироби. Якщо спочатку іграшки замовляли здебільшого перед Новим роком чи святами, то тепер замовлення має цілий рік. За її словами, валяння стало вдесятеро популярнішим, ніж було колись. Дівчина радіє, що при пошуку у мережі майстринь часто натрапляє на власні роботи:
— Коли я бачу фотографії своїх робіт в інтернеті, я розумію, що дійсно займаю якусь нішу, принаймні в Україні. Це мене дуже тішить. І дає поштовх творити далі.
Усі фото — з архіву Олі Биндас.
