В Україні існує наразі єдина екологічна система, яка поєднує дані про забруднення, забруднювачів та інструменти захисту довкілля. Це система SaveEcoBot, яка автоматично збирає дані про стан атмосферного повітря з майже всіх наявних онлайн-систем та надає доступ до даних на відкритій мапі, а також через повноцінний API, яким користуються РНБО та Міндовкілля. Її засновниками є активісти екологічної громадської організації SaveDnipro, робота яких розпочалася із захисту довкілля власного міста, а тепер полягає у захисті довкілля країни.
Про те, як їм це вдається, розповідає очільник IT-напряму SaveDnipro Павло Ткаченко.
§§§
[Цей матеріал є частиною спільного проєкту The Ukrainians Media, Фундації ЗМІН та Фонду родини Богдана Гаврилишина у рамках Премії відповідальності Responsibility Award 2023]
§§§
Боротьба за рідне місто
До 24 лютого 2022 року Павло Ткаченко разом із родиною жив у Дніпрі. На той час він мав власний бізнес та займався розробкою програмного забезпечення. А згодом став співзасновником та головним розробником SaveEcoBot, а також керівником IT-напряму організації SaveDnipro. Та про все по черзі.
Мешканці Дніпра добре знають найстарішу немодернізовану теплову електростанцію — «ДТЕК Придніпровська ТЕС», яка працювала на вугіллі і щоденно викидала з труб хмари чорного диму. Павло Ткаченко пригадує, що ця проблема неабияк дратувала дніпрян.
«У якийсь момент мене це остаточно дістало. Виявилося, що не лише мене. Так утворилася ініціативна група, яка взялася за це питання. У той час якраз відбувалися публічні слухання. Тож ми почали діяти. Тоді ми це називали ще “боротьба за чисте довкілля”. Але пізніше це перейшло в адвокаційну кампанію, мета якої була — примусити власника ДTEK виконати свої обов’язки щодо екологічної модернізації свого підприємства».
На той час Придніпровська ТЕС генерувала 80% промислового забруднення Дніпра, яке традиційно входить до трійки міст України із найбруднішим повітрям. Наприкінці 2017 року набув чинності новий закон про оцінку впливу на довкілля (ОВД), який буквально одразу взялися перевіряти на практиці активісти майбутньої організації SaveDnipro.
«Завдяки цьому закону усі процедури запустилися по-новому. Громадськість стала третьою рівноправною стороною в процесі отримання підприємством дозволу на викиди забруднювальних речовин в атмосферу. Раніше громада мала також якийсь голос, але він був не настільки потужним. Європейське законодавство, саме ОВД (Оцінка впливу на довкілля, Environmental Impact Assessment) ставить громадськість на видиме місце у цьому ланцюжку ухвалення рішень. Це трикутник: влада, підприємства і громадськість».
Ніхто з активістів не був екологом, ні в кого не було профільної освіти. Павло Ткаченко — розробник програмного забезпечення. Ірина Черниш — із банківського сектора. Артем Романюков — з антикорупційного. Ілля Рибаков — у минулому хімік-технолог, а Денис Піддубський — маркетолог. Попри різний бекграунд, команда була об’єднана спільною ідеєю. Найголовніше: усі вони прагнули змін.
Зрештою активісти досягли свого. Придніпровську ТЕС змусили взяти на себе зобов’язання впродовж трьох років провести екологічну модернізацію підприємства майже на 1 мільярд гривень: встановити нові електрофільтри, впровадити систему моніторингу, вирішити питання відходів тощо.
«У ході цієї роботи з адвокаційною кампанією ми зрозуміли, що є потреба відслідковувати документи в реєстрі ОВД, чекати на публікацію, а потім оперативно реагувати. Це треба було робити вручну. Тож я запропонував створити чатбот, який буде моніторити й автоматично сповіщати про оновлення статусу необхідних документів. Ця ідея сподобалась команді. З цього усе й почалося».
Народження SaveEcoBot
Натхненна першим успіхом, команда SaveDnipro вирішила рухатися далі. Вони презентували проєкт екологічного чатбота Остапові Семераку, колишньому міністру екології та природних ресурсів України. На що отримали схвальну відповідь та зелене світло на презентацію у пресцентрі Кабміну.
«Ми приходимо у Міндовкілля, а там нам кажуть: “Чудовий проєкт, нумо робити спільну презентацію!”».
Це сталося 4 липня 2018 року. Саме цю дату вважають офіційним днем народження нашого SaveEcoBot. Зараз це вже величезна система, однак починалося усе з бота в Telegram.
SaveEcoBot почали використовувати екологічні активісти, різноманітні громадські організації та навіть чиновники, які займаються екологічними даними. Чатбот став набувати популярності, оскільки користуватися ним було значно комфортніше, аніж копирсатися у відкритих реєстрах. Усе необхідне вже було зібрано в одному місці.
Наприкінці 2018 року команда SaveDnipro розпочала ще один напрям: громадський моніторинг якості повітря в Україні. На той час, за словами Павла Ткаченка, ще не було розгалуженої системи для цих досліджень, тож ухвалили рішення шукати шляхи.
«Мені порекомендували звернути увагу на досвід Німеччини. У Штутгарті громадськість створила Citizen Science проєкт Sensor.Community. Це проєкт, у рамках якого можна замовити онлайн декілька електронних компонентів, в найближчому гіпермаркеті – пару каналізаційних труб, і за інструкцією зібрати громадську станцію моніторингу якості повітря. Мені ця ідея дуже сподобалася. Ми замовили кілька штук, перевірили — все вийшло чудово. Вирішили зробити воркшоп, аби навчити інших також застосовувати цей досить простий метод. Ми замовили 30 комплектів, вхідний квиток коштував за собівартістю розхідного матеріалу. І людям це дуже зайшло».
Тема контролю якості повітря набувала популярності. Активно почали з’являтися нові громадські ініціативи. У SaveDnipro зрозуміли, що слід використати це задля спільної користі. А відтак створити платформу, де б у всіх була змога відображати результати діяльності усіх проведених досліджень. Так на осінь 2019 року вони створили карту якості повітря, яка була доступна для всіх користувачів SaveEcoBot.
У жовтні 2019-го у Києві був зафіксований смог, під час якого показники якості повітря суттєво перевищили норму: 118 за норми від 0 до 50. Це збурило містян і спричинило значний наплив користувачів у чатботі SaveDnipro. Людей турбувало, чим вони дихають, яку небезпеку це несе та що із цим можна зробити.
Крім цього, команда SaveDnipro невпинно розвивала SaveEcoBot, додаючи до нього нові й нові функції. Неабиякий попит був на розроблену функцію подання скарг на забруднення довкілля, де користувачі за запитом могли отримати готовий PDF-формат документа, підготований згідно з законодавством, та перелік державних органів, куди цю скаргу треба відправити.
Наприклад, ви зауважили, що вода забруднена, і знаєте, яке підприємство розташоване неподалік. Ви можете залишити офіційну скаргу. Розробники SaveEcoBot продумали величезне дерево можливих сюжетів. А також підготували шаблони, які автоматично заповнюються на базі відповідей користувача. Їх узгодили із Міндовкілля, Держекоінспекцією та Держпродспоживслужбою, тож перейматися щодо коректності заповнення не варто. Все продумано найкращим чином. За пів року функціонування цієї опції у чатботі отримали шалену кількість звернень.
«Були навіть курйозні випадки, як-от коли до нас написали з одного регіонального офісу Держпродспоживслужби з проханням прибрати їх із переліку отримувачів скарг, бо вони фізично не встигають їх опрацьовувати у таких обсягах. Зрозуміло, що ми відмовили».
Тепер у SaveEcoBot можна написати, помітивши злочин проти довкілля, який чинять російські окупанти. Усі зібрані свідчення команда SaveDnipro автоматично передає до Оперативного штабу Міндовкілля для формування позовів до Міжнародного суду ООН.
Не вдалося з першого разу
«У мене є звичка: якщо я бачу якісь екодані, особливо автоматичні моніторинги, я завжди зберігаю їх у нашому чатботі. Тому що ти сам не знаєш, що знадобиться тобі завтра. Можливо, їх закриють — а в тебе є копія. Зрештою, так і сталося під час повномасштабного вторгнення, але тоді ми про це не думали. Десь у середині 2020 року я почав збирати радіаційні дані в нашу систему. Просто щоб було».
Офіційні дані українських атомних електростанцій, відповідно до законодавства, мають бути у вільному доступі. Тож усі ці дані до повномасштабного вторгнення можна було побачити на офіційних сайтах АЕС. Однак на цих ресурсах відображалися лише поточні показники, хронології змін сайт не відображав. Проте для системи SaveEcoBot це не становило жодної проблеми: дані безперервно моніторились та щохвилини зберігалися в архів.
«У нашій базі є інформація з різних постів моніторингу, зокрема і з Чорнобильської зони відчуження. Там є офіційне підприємство ДСП “Екоцентр”, яке відповідає за моніторинг радіаційної обстановки зони відчуження. Якось у нас трапився випадок, який наробив добрячого галасу. У 2020 році, здається, в листопаді, ми помітили, що в зоні відчуження на деяких станціях зафіксовано стрибки радіації: вона то зростає, то спадає. Стало зрозуміло, що щось коїться. Ще й на різних точках зони відчуження».
Команда SaveDnipro почала шукати серед знайомих вихід на працівників ДСП «Екоцентру», щоб отримати офіційний коментар. Писати запит на пошту не стали — ситуація вимагала швидкої реакції. Усе ж радіаційний фон — не жарти.
«Жодної публічної комунікації від офіційних осіб не було. Відтак того ж дня о 23-й ми вирішуємо все ж таки вийти в публічну площину і написати пост про це в фейсбуці. Близько опівночі вже пів країни було на вухах. Почали народжуватися різні теорії змов. Державне агентство з управління зоною відчуження написало у коментарях, що ми всіх накручуємо та маніпулюємо фактами».
Пізніше на офіційних сторінках Державного агентства з управління зоною відчуження та «Екоцентру» з’явилася інформація про те, що наступного дня зранку відбудеться пресконференція, де вони мали відповісти на всі теорії змов, які встигли народитися за ніч. Виявилось, що причиною тривожних показників стала щорічна перевірка обладнання у зоні відчуження. Цей процес передбачає, що пристрій знімають з локації, де він встановлений, везуть у лабораторію та досліджують, чи все з ним добре. І от пристрої з фіксованих місць зняли, однак від єдиної системи, яка транслювала показники на публічну карту, не від’єднали. Так відбулося перше знайомство команди SaveDnipro та ДСП «Екоцентр» у зоні відчуження. А згодом їм вдалося зробити це знову — і результатом стало взаємовигідне партнерство.
У 2023 році, коли команда SaveDnipro налагодила сталі контакти із міжнародними партнерами, а за рік привезла автономні прилади для автоматичного моніторингу радіаційного фону Radnote, справи пішли краще. Прилади були розроблені японською компанією Safecast у колаборації з американською компанією Blues Inc. Партнерська делегація прибула в Україну та відвідала зону відчуження, а також разом із Павлом Ткаченком встановила обладнання, яке наразі виконує частково непублічний, але важливий моніторинг в тестовому режимі.
Повномасштабне вторгнення та міжнародна дружба
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Павло Ткаченко разом із родиною виїхав із Дніпра до Тернополя, де пробув кілька місяців. Згодом його родина подалася до Німеччини, а Павло повернувся до Дніпра.
«25 лютого у мене телефон розривався від сповіщень: росіяни захопили Чорнобильську АЕС. Почалися величезні стрибки радіації. Ми виявилися єдиним джерелом даних, яке залишилось працювати, оскільки росіяни спершу зламали, а потім викрали і повивозили сервери, де зберігалися всі офіційні дані. А наша карта радіаційного фону України і далі працювала та показувала останню інформацію та архівні показники».
25 лютого, впродовж однієї доби, позначка відвідувань SaveEcoBot сягнула рекордної кількості: 530 тисяч користувачів та понад 1 мільйон переглядів.
«Нас багато цитували у закордонних медіа. Світ стежив за ситуацією в Чорнобилі, спираючись на дані, які були в нас, бо вони були публічними. І от відтоді я почав займатися напрямом радіаційного фону вже на щодень. Бо потрібно було щось робити, я не міг залишатися осторонь».
Оскільки у ході повномасштабного вторгнення росіяни захопили Чорнобильську (ЗСУ звільнили її 31 березня 2022 року) та Запорізьку АЕС (станція досі перебуває під окупацією ворога), постала гостра необхідність у доступі до виміру радіаційного фону довкола станцій.
«Нам потрібен громадський моніторинг радіаційного фону. Це дуже важливо тут і зараз. Після початку повномасштабного вторгнення наша держава почала закривати ці дані під приводом “Путін побачить, де вони стоять, і кине туди ракетою”. Але це абсурд. Якщо щось станеться із Запорізькою АЕС, якщо росіяни підірвуть її абощо, звідки ми знатимемо, що там відбуватиметься? Які наслідки це матиме для країни?»
Дані про стан довкілля мають бути відкритими навіть в умовах війни не тільки для інформування громадськості, а й задля підтвердження і фіксації воєнних злочинів проти довкілля і населення України.
Павло Ткаченко почав шукати обладнання по всьому світу. Першими серед міжнародних проєктів, які відгукнулися, була організація Safecast з Японії разом з їхніми партнерами SURO (Чеський національний інститут радіаційного захисту) — вони передали десять пристроїв безкоштовно. Ці пристрої передають до Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника, друзям-волонтерам на звільнені території та на території біля зони бойових дій.
У нас є картографічні дані радіаційного моніторингу з Бахмуту, яких ніхто ніколи більше не зможе зібрати.
На сайті SaveEcoBot є дані з більшості українських міст, серед яких – Алушта, Євпаторія, Маріуполь, Донецьк. У цих містах команда продовжує збирати дані радіаційного фону з публічних джерел, проте із тимчасовою приміткою: «Дані збираються з ворожого сайту, тому ми не можемо довіряти їхній коректності. Але ми збираємо їх, бо це — українські території».
Передчуття ядерної загрози
Літо 2023 року для багатьох запам’яталося численними заголовками у ЗМІ: «Путін планує натиснути червону кнопку», «Ядерна тактична зброя: блеф чи план Росії?»… Чутки ширилися, паніка наростала. Хтось готувався, хтось заперечував. Проте говорили про це усі. Команда SaveDnipro не стала винятком.
«Оскільки я щодня спілкуюся з компанією SafeCast та купою інших фахівців, читаю різні наукові статті, вивчаю цю тему, базові знання у мене є. І команда така: Паша, а розкажи, чи можливо нам підготувався і як це можна зробити? Так у нас імпровізовано щотижнева нарада перетворилася у двогодинну лекцію про підготовку на випадок катастрофи».
Того ж вечора Павло Ткаченко спілкувався зі своєю подругою, Мариною Паніною, фінансовою директоркою мережі магазинів Varus. Вона також запропонувала: «Слухай, а проведи-но і нам таку лекцію». Для відмови причини не знайшлося, тож Павло підготував презентацію та лекцію. На онлайн-подію прийшло близько 500 працівників. Оскільки Google Meet не був до такого готовим і мав певні обмеження щодо кількості гостей, трансляцію вели на цілі кімнати, де сиділо по кілька десятків людей.
«Через два дні мені пишуть з мережі магазинів Eva (у них із Varus один власник). Кажуть: а давайте і нам також. Так за тиждень я мав виступ у сумі більш ніж на тисячу людей з усієї країни. Я був дуже радий такій нагоді, хоч це і було вкрай несподівано. Але дуже тішило усвідомлення того, що, скажімо, люди, які живуть на околицях Запорізької АЕС, вже трохи спокійніші та проінформовані».
А в цей час напруга була вже неабияка. Павло звернувся до компанії uRADMonitor з Румунії – потрібні стаціонарні станції радіаційного моніторингу. Пояснивши всю ситуацію, наголосив, що справа термінова. І, попри те, що готовий придбати пристрої за власні кошти, власник компанії Раду Мотізан надіслав їх безкоштовно.
«Через тиждень він мені пише, що відправив моїй родині у Німеччину 15 пристроїв. Звідти їх доставили в Україну. А тим часом мені вдається знайти 10 локацій у радіусі 100 кілометрів навколо Запорізької АЕС, на підконтрольній Україні території. Це Дніпропетровська та Запорізька області. У різних точках: кілька точок у Нікополі, Запоріжжі, Червоногригорівці, Покрові, у селі Біленьке».
Павло знайшов можливість встановити прилади через інтернет-провайдерів України. У цьому йому допоміг його друг Костянтин Любімий, власник інтернет-провайдера у Дніпрі, який порадив написати у всеукраїнський провайдерський чат. Усе знайшлось миттєво: інтернет-провайдери — це люди, в яких завжди є резервне живлення, розуміються на обладнанні, їм не потрібно розповідати, як його встановлювати. Тож усе склалося як треба.
Місія Greenpeace в Україні
«Є велика ймовірність, що “Росатом” спробує запустити один чи більше реакторів окупованої Запорізької АЕС», — про це на початку березня 2024 року в Запоріжжі під час пресконференції сказав спеціаліст із питань ядерної енергетики проєкту Greenpeace «Зелене відновлення України» Шон Берні.
Greenpeace від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну долучалися до допомоги з відновлювальними проєктами. Не оминули вони і ядерної небезпеки. Їхня команда розпочала проєкт щодо моніторингу радіаційного фону, враховуючи ризик, який наростав довкола окупованих атомних станцій. Досліджуючи цю тему, вони виявили, що в Україні вже є організація, яка опікується контролем радіації.
«Вони хотіли встановити стаціонарні пристрої в Україні, щоб моніторити радіаційний фон. Вони не знали про наш проєкт, а коли почали вже підходити ближче до цього питання, то знайшли нас. Я розповів, що ми пройшли вже всі етапи, знайшли обладнання, розібралися, як воно працює, як передає дані, все налаштували й підключили, щоб дані надходили в нашу систему. Для чого винаходити велосипед, якщо можна бути партнерами? Мета ж єдина».
Так команда SaveDnipro розпочала планувати спільну роботу із Greenpeace. У її рамках делегація мала приїхати з офіційною місією в Україну: спершу на тиждень до Чорнобильської зони відчуження, а опісля — разом із командою Павла Ткаченка взятися за встановлення обладнання радіаційного моніторингу у містах, розташованих на околицях ЗАЕС.
«До їхнього приїзду ми модернізуємо прилади, які нам передавав uRADMonitor. Розробляємо спеціальну захисну конструкцію, щоб зробити їх неприступними для вологи. І загалом удосконалюємо зовнішній вигляд, щоб був достойний, більш сексі продукт. Я розробив упродовж місяця цей концепт, якраз під місією Greenpeace, бо вони, як виявилося, також купили такі ж пристрої. Адже, як ми з’ясували, це єдиний доступний виробник, який може зараз постачати не супердорогі пристрої, які вже відпрацьовані та перевірені».
І от представники Greenpeace нарешті в Україні. Команда знайомиться та вирушає в дорогу. Перші зупинки — Дніпро та Запоріжжя. Далі їдуть в Умань, оскільки, за безпековими нормами, делегація має жити на певній відстані від зони бойових дій. Звідти вирушили до Южноукраїнська — міста-сателіта Південноукраїнської АЕС. Павло пояснює, що на початку повномасштабного вторгнення Росія планувала захопити і цю станцію: війська окупанта дійшли до Вознесенська, але ЗСУ дали їм відсіч.
Під час вибору локації для встановлення обладнання важливими вимогами були інтернет і живлення. Зазвичай у громадах це або лікарня, або навчальні заклади. Тож, як-от у випадку Южноукраїнська, прилад встановили у місцевій школі.
Останнім містом, згідно з планом, була Одеса. Місто майже мільйонник, величезний регіональний центр, де потрібно мати незалежний моніторинг. Команда привезла туди три пристрої. Однак розпочинається повітряна тривога, злітає МіГ — і встановлення пристрою скасовується до відбою.
«На зустрічі в Агенції регіонального розвитку Одеської області з нами сидить представник ДСНС Одеської області. Він собі слухає, слухає, як ми розповідаємо про мету, місію, важливість цього обладнання. І потім каже: “Слухайте, а для чого взагалі це додаткове обладнання? У нас і так в області моніториться радіаційний фон”. Я в нього питаю: “А як моніториться, де, ким?” На що він відповідає, що їм непублічно щодня надсилають дані. І показує мені на телефоні скріншот карти SaveEcoBot. О, кажу, та я розробник цієї карти. Дані з цих пристрої, що ми хочемо встановити, будуть у вас теж».
«То це все міняє!» — схвально киває ДСНСник.
Карта радіаційного фону SaveEcoBot не лише публічна, вона має як офіційні, так і дані незалежного громадського моніторингу. В умовах воєнного стану це – найбільше джерело відкритих даних про радіаційний стан на території України.
«Оскільки часу встановлювати пристрій в Одесі вже не було, бо нам потрібно було ще повернутися в Умань до комендантської години, довелося вигадувати план Б. Ми їдемо в один із підрозділів ДСНС в Одесі, де розповідаємо про те, яке обладнання ми привезли, як воно функціонує, як його встановити. І готуємо їм три комплекти. Через дві доби нам відзвітували, що все успішно встановили: в Одесі, Южному і Тарутиному», — згадує Павло.
Як допомогти розвивати SaveEcoBot
Павло Ткаченко закликає усіх небайдужих долучитися до розвитку системи моніторингу довкілля в Україні. Каже, що залученість кожного і кожної особливо зараз є дуже важливою. Нині команда SaveDnipro має два активних проєкти з міжнародними партнерами щодо розбудови громадського автоматичного моніторингу радіаційного фону в Україні.
Перший — з організацією Greenpeace Німеччина і Центральна та Східна Європа.
Другий — з організацією Safecast за підтримки компанії Blues Inc.
«Наша команда розробила методологію, за якою ми встановлюємо станції моніторингу, і постійно шукаємо локальних партнерів для цього. Якщо в вашому населеному пункті ще немає автоматичної станції радіаційного моніторингу, то заповніть анкету — і ми розглянемо вашу локацію та сконтактуємо щодо можливої співпраці».
Павло переконаний, що радіаційний захист та безпека є невідкладною складовою захисту України. Тож коли першого ж дня повномасштабного вторгнення Росія розпочала ядерний шантаж України, він вирішив займатись цим напрямом та заохочувати власним прикладом інших.
«Постійне інформування громадськості про радіаційний стан, допомога українським державним установам, дотичним до радіаційного захисту та безпеки, комунікація та співпраця з міжнародними ядерними регуляторами, з міжнародними громадськими та комерційними організаціями — усе задля радіаційної безпеки в Україні. А коли SaveEcoBot дає відсіч на черговий інформаційний вкид із боку росіян, пов’язаний з радіацією, то це надає ще більше мотивації займатись цим напрямом. І тоді ти розумієш, що ти на правильному шляху».
