Івано-Франківська ілюстраторка Анастасія Андрійчук про магію анімації, роботу фрілансера та життєву філософію ілюстратора.
[Матеріал створений у партнерстві з ініціативою Odessa Speaks English, метою якої є розбудова англійськомовного середовища в Україні та Одесі зокрема.]
Please check the link below to read the article in English — Anastasiia Andriichuk.
Про захоплення vs перші гроші
Із самого дитинства моєю пристрастю було малювання. Коли навчалася у художній школі, то продовжувала малювати тільки-но поверталася додому. Тому, напевне, очікувано, що стала ілюстраторкою. Окрім того, маю творчу сім’ю: мама — дизайнерка костюмів у Музично-драматичному театрі ім. Івана Франка в Івано-Франківську, тато — дизайнер інтер’єру. Я змалку спостерігала за процесом творення чогось нового. Це й сформувало мене такою, якою я є зараз.
Після завершення школи почала шукати себе. Зрештою, з незрозумілих мені причин вирішила, що повинна іти маминим шляхом і стати дизайнеркою одягу. Тому спочатку вступила в училище, а потім — в Івано-Франківський інститут мистецтв. Під час навчання встигла пошити дві колекції одягу та презентувати їх на конкурсах, а також на місцевому подіумі для початківців. Але дизайн не приносив мені задоволення, тому почала самотужки вивчати графічні редактори.
Розпочала, традиційно, з Photoshop та іще декількох програм для ілюстраторів. Почала займатися графічним дизайном у класичному розумінні: розробляла логотипи, меню, афіші та робила брендинг для друзів. Спочатку волонтерсько, але з часом захоплення почало приносити гроші.
Утім, робота графічного дизайнера більше технічна, тому знову взялася за самонавчання. Уже захоплювалася ілюстрацією, тому намагалась покращити свої вміння у цій справі. Люблю експериментувати з кольорами, шукати ідеальну композицію.
Пізніше у мене з’явився графічний планшет, який дав змогу поєднувати графіку та малюнки від руки. Створювати ілюстрацію за допомогою мишки — некомфортно. Не відчуваєш, як рухається рука, як вона повторює ті рухи, яких потребує ілюстрація. А малювання — це передусім відчуття.
Так я знайшла улюблену справу і стала ілюстраторкою.
Про шлях до себе
Коли ти займаєшся улюбленою справою — це помічають, тому у мене почали все частіше замовляти ілюстрації. Почала працювати в Urban Space 100, а також у «Тепле місто».
Для Urban Space 100 створювала афіші та меню. Це місце багате на події, тому доводилося інколи малювати по 4-5 афіш на тиждень, а це тривалий процес.
У певний момент мені стало цікаво, як ілюстрацію можна поєднувати з сучасними тенденціями й технологіями. Зрозуміла, що найкраще робити це за допомогою анімації. Виявилося, що існує безліч безкоштовних ресурсів для її створення. Впродовж літа я вивчила основи та необхідні програми, а також створила свою першу анімацію і завантажила на Dribbble — платформу для графічних дизайнерів та аніматорів.
Коли починала займатися анімацією, то не була впевненою у своїх силах. Здавалося, що у світі вже є достатня кількість аніматорів і це вдається їм значно краще, ніж мені. Але на Dribbble у мене з’явилися перші замовники зі США, Об’єднаних Арабських Еміратів та Європи. Аніматор найчастіше створює роботи для мобільних додатків та сайтів. Цим я й почала займатися.
Якось зрозуміла, що анімація — річ, яка повертає в дитинство і дарує задоволення. Її полюбляють дивитися не лише діти, а люди будь-якого віку. І ця думка приносить мені велике задоволення. До анімації ставлюся дуже серйозно, тому маю важливе правило: категорично не анімую робіт, які малював хтось інший.
Мій шлях до себе зайняв тривалий час, але зараз, коли мене запитують, чим займаюся, то впевнено відповідаю: я — аніматор та ілюстратор.
Про особливості роботи фрілансером
Особливість роботи фрілансера полягає у самотності. Більшість свого часу — вдома, без нових друзів, усе спілкування відбувається у віртуальному світі.
Фрілансером я стала після переїзду в Нідерланди. Певний час працювала дистанційно для Urban Space 100. Але зрештою вирішила щось змінити — й звільнилася. Почала займатися фрілансом, паралельно шукаючи роботу. Щоправда, з працевлаштуванням там доволі непросто і важливим є фактор везіння. Анімацію створюють маленькі, квартирні студії, в яких, як правило, працюють 5-6 друзів, які не мають необхідної ліцензії. Я не могла з ними співпрацювати, бо вони просто не дали б мені контракту.
У той же час гігантські студії мали величезний перелік вимог до майбутнього кандидата на посаду. На цю працю необхідний не тільки колосальний досвід, а й досконалі знання нідерландської мови. А вона не проста. Відмовляють, здебільшого саме через незнання мови. Урешті, після двох років у Нідерландах, я повернулася в Україну із солідною базою робіт, як на фрілансера.
Скільки я витрачаю часу на створення однієї анімації? Все залежить від складності виконання та правок клієнта. Роботу, яка ненавантажена деталями, можна намалювати за 2-3 години. Ще одну годину витрачаю на створення анімації. Хоча є й такі роботи, на які потрібен цілий тиждень. Працюю за комп’ютером з різноманітними редакторами, вручну малюю тільки ілюстрації.
Про життєву філософію
Моя філософія така: якщо ти чогось прагнеш — Всесвіт тобі допоможе. Через певний період часу я захотіла спробувати працювати в колективі, бо хотілося більше спілкування. І моя робота знайшла мене сама. Одного разу мені написали й запропонували посаду ілюстратора в IT-компанії. Спочатку подумала, що це не зовсім моя робота, адже я хотіла творчості, втілення неординарних, божевільних ідей. Але зараз задоволена своєю роботою і не планую звідти йти. У мене чудовий колектив.
Моя філософія така: якщо ти чогось прагнеш — Всесвіт тобі допоможе
Бажання порозумітися з колегами, зрозуміти їх — те, чого мені тривалий час бракувало. І тепер я відчуваю себе частинкою сім’ї.
Про Джорджа Лукаса та найдивніші замовлення
Одного разу мені написали з освітньої платформи Edutopia й замовили 3-секундну анімацію до святкування 1 мільйона підписників на їхній сторінці у Facebook. Я вирішила дізнатися більше про цей сайт – і виявилося, що його засновником є автор «Зоряних воєн» Джордж Лукас. У цьому вся перевага фрілансу — він дозволяє працювати з неймовірними людьми. У компанії досягти цього майже неможливо.
У мене були дуже різноманітні замовлення. Наприклад, створювала візуальний контент для замовника з Саудівської Аравії і його програми swifty. Це був масштабний проект, який зайняв чотири місяці. Було надзвичайно цікаво, і я вивчила різноманітні техніки створення анімації для телефонних додатків. Це було щось неймовірне! Бо створювати логотипи я не дуже люблю.
Як і в кожного, у мене були й провали. Якось мене порекомендували одному американцю. Я мала створити анімацію для його лого. Вирішила вперше використати техніку Liquid animation. Суть — краплі фарб «літають» по екрану, а потім зливаються в єдину форму — логотип. Тоді мені це сподобалося. Замовник відреагував на цю роботу одним сленговим словом, яке перекладають як «дуже круто!» Подумала, що це ідеальний клієнт, адже він не надіслав жодної правки — йому все сподобалося. І я, дуже задоволена нашою співпрацею, вислала реквізити на оплату. Та через кілька годин він написав, що жодному колезі не сподобалася моя робота. Мою роботу оплатили, але ситуація не надто приємна.
Про митців, які надихають
Мене надихають мої колеги. Серед українських ілюстраторів нещодавно відкрила для себе Сергія Майдукова. Я пробувала малювати в його стилістиці, але це дуже складно. Свої роботи він створює вручну, а вже потім передає на доопрацювання. Його відчуття композиції — те, чим я захоплююся.
З аніматорів вражає Маркус Магнуссон. Він співпрацює з відомими компаніями — наприклад, Google чи Dropbox. Він родом зі Швеції, і мені навіть пощастило з ним познайомитися. Він запропонував створювати спільний проект, але мені довелося з певних причин відмовитися. Він також фрілансер. У нього неймовірні soft and smooth анімації, він дуже уважний до деталей і цим захоплює.
Про пошуки стилю
Мені часто кажуть, що у мене є свій стиль. Колеги запевняють, що між двома ілюстраціями обов’язково впізнають ту, яку намалювала я. Пошук власного стилю триває роками, а інколи й ціле життя. Я буду надзвичайно щасливою тоді, коли погляну на свою роботу й зрозумію: це мій стиль, тепер він буде таким завжди. Але до того моменту я завжди пробуватиму нові техніки, шукатиму кольорове вираження та нові композиції.
Ілюстрацію поєдную з аквареллю. Мені подобається малювати людей, портрети вигаданих образів із придуманими обличчями, одягом і характером. Мені часто кажуть, що ці персонажі мають моє обличчя — мабуть, я таки додаю певні свої риси. У своїх ілюстраціях комбіную декілька характерів, риси обличчя кількох людей, і мені імпонує таке поєднання.
Про те, як правильно сприймати критику
Коли ти довго створюєш ілюстрацію, малюнок чи анімацію, то вона стає для тебе викоханою. Часто ілюстратору присилають правки, просять покращити роботу. Але як можна критикувати мою «дитину»? Як можна критикувати мене? Я це сприймала як особисту образу. Часто думала, що неталановита.
Але це було інфантильно. Зараз розумію, що критикують не мене як людину і навіть не мою роботу. Людина просто хоче бачити інше, вона потребує іншого. Таке усвідомлення дуже допомагає у роботі.
Про магію в анімації
Постійно навчаюся анімації, але все одно відчуваю потребу у розвитку. Існує внутрішнє прагнення зосередитися на ній. Інколи я сідаю анімувати й цей процес настільки мене захоплює, що втрачаю відчуття реальності. Приблизно те ж саме відбувається, коли малюю акварелями.
Анімація — магічна. Це квест для ілюстратора. Перед її створенням заплющую очі та намагаюся уявити, як вона буде рухатися. Так я бачу кінцевий результат.
Деколи дивлюся на свою анімацію і не розумію, як мені вдалося цього досягнути. Часом, попри усі технології, анімація — це просто магія, шаманство; це пригода, динаміка, екшн
Але є ще дорога до нього. І перед створенням нової ілюстрації не знаєш, як повинен її пройти, не бачиш її. Я навіть не уявляю, які інструменти маю застосувати, які ефекти необхідні для створення кінцевого продукту. Це свого роду челендж — відтворити те, що ти придумав. Але коли сідаєш за роботу, то вона наче сама себе веде. Деколи дивлюся на свою анімацію і не розумію, як мені вдалося цього досягнути. Часом, попри усі технології, анімація — це просто магія, шаманство; це пригода, динаміка, екшн. Тому вона така цікава.
З ілюстрацією такого відчуття немає, вона більш медитативна. Робота з фарбами жива, природна, тактильна. Коли я просто малюю, то візуально відтворюю танець рук.
Ілюстрація та анімація — це те, що мене надихає, речі, в яких я знайшла себе. Тому розвиватимусь у цьому напрямку. Ідеальний сценарій для мене — поєднати анімацію та соціальні теми. Наприклад, мене турбує проблема забруднення навколишнього середовища, вбивства тварин (м’яса не вживаю) задля хутра чи потреб лабораторій. Хочу створювати анімовані проекти, що пояснювали б проблеми екології.
Про вимір успіху
Чи можна сказати, що я почуваюся успішною? (Сміється) Мені все вдалося якось дуже швидко. У мене є дуже багато старших знайомих, які досі шукають себе. Мені ж ще не виповнилося 25-ти, а я вже чітко знаю, чого саме хочу, хто я, чому прийшла у цей світ і як хочу його покращувати. Якщо це успіх, то я успішна.
