img

Територія мрії

11.02.2016 Мар'яна Савка

Одного вересневого ранку молодий вірменський прозаїк Арам Пачян вирушив в Україну. На презентацію своєї книжки новел «Робінзон». Сам Арам також був Робінзоном — Робінзоном на своєму власному острові літератури, дивовижної, метафоричної і трохи самотньої. На нього у Києві вже чекав його П’ятниця — перекладач зі Львова Анушаван Месропян, а також чимала вірменська діаспора на чолі з Саломе Енгібарян, знаною у світі книжок і бібліотекарів. Зустрічі були наповнені зворушенням, теплотою і відчуттям чогось нового, що десь чекає за рогом. Арам відчував, що діється довкола щось цілковито дивовижне, а попереду був Львів, місто Старого Лева. Коли нічний потяг долав рівнинні кілометри на світанку, Робінзон-Арам, для якого сам потяг був дуже незвичним транспортом (позаяк у Вірменії їх майже нема), розпитував у свого П’ятниці-Анушавана, як то так може бути, що земля рівна, як стіл, і жодних гір і долин. А попереду вже було місто, повне людей, книжок і письменників.         

Генрі Марш, знаний у всьому світі нейрохірург, уже не вперше ступав по львівській бруківці. З Україною в нього була своя власна історія, довга історія стосунків з дивною країною поганої державної системи і добрих людей, історія дружби, допомоги і, звичайно, нейрохірургічних операцій. Чи бував він Робінзоном? Мабуть, що так. Робінзоном з мікроскопом, на крихітному острові людського мозку, який під потужною лінзою виглядав як фантастична планета, змережана руслами рік і кратерами вулканів. Тут, у Львові, у нього також чекав свій П’ятниця — Андрій Мизак, друг і провідник, також хірург, який і познайомив Видавництво Старого Лева з Генрі і переклав з англійської його книгу «Історії про життя, смерть і нейрохірургію». На презентації було так багато людей, що Генрі пережив зворушення і піднесення, він мав чудовий настрій.

Вони зустрілися у невеликому ресторанчику, куди ми повели наших закордонних авторів на вечерю. Після довгих тостів, маленьких промов, вина і взаємних зізнань у любові поміж усіма гостями вечірки Генрі Марш підійшов до молодого вірменського Робінзона, який принишкло сидів скраю столу. «Ви здивуєтеся, містере Марш, — сказав Арам, — але я з дитинства мріяв про зустріч з вами, бо ви були кумиром моїх батьків, лікарів».

Тієї ночі вірменський Робінзон мало спав — коли ти приїздиш на два дні до Львова, якось не хочеться марнувати ніч поміж ними на сон, тому над ранок він рушив гуляти вуличками незнайомого українського міста, де вийшла українською його книжка, де він побачив так багато прихильних читачів і нових друзів і де вінпо зустрів Генрі Марша, сповнивши свою давню дитячу мрію.    

Ця моя невелика розповідь — про острів щастя чи територію мрії.

Чимало видавців-початківців розпочинають свій маленький бізнес з думкою надрукувати ту книжку, яка їм самим подобається. І частенько на цьому закінчується весь видавничий запал. На жаль, ми не завжди уявляємо, чого ж ми хочемо. Якщо просто хочемо видавати книжки, аби щось робити, то це може бути звичайним рутинним заняттям, за яким може проминути все життя. Але чого ж прагнути? Нам так часто бажають здійснення мрій, але чи багато з нас навчилися мріяти? І чи може бути мрія осяжною метою, до якої можна цілеспрямовано дійти?

Чимало видавців-початківців розпочинають свій маленький бізнес з думкою надрукувати ту книжку, яка їм самим подобається. І частенько на цьому закінчується весь видавничий запал

Я зізнаюся чесно: далеко не відразу я навчилася мріяти. Це не так уже й просто: треба вміти себе внутрішньо відпускати, вміти зсунути з горизонту скелю, в яку постійно впираються очі. А головне — дозволити іншим людям втілювати твою мрію. А ще краще — втілювати спільну мрію, ділитися мрією. І тоді надрукувати, скажімо, мільйон книжок, відкрити крамницю, купувати права на бестселери — перетворюється з мрії на досяжні кроки розвитку. А мрією стає щось на перший погляд неосяжне, наприклад, змінювати суспільство, країну.

Мені завжди хотілося, щоб Видавництво Старого Лева було територією мрії і тим островом щастя, на якому не один Робінзон, а багато людей, яким там добре і затишно. І справді, я не знаю іншого такого життєрадісного, важливого і натхненного бізнесу. Тому що книги творять нових людей, змінюють світ на краще. Тому що разом з книжками ти створюєш нові комунікаційні зв’язки, формуєш середовища. Тому що разом з людьми із цих середовищ ти віднаходиш багато важливих життєвих сенсів, розумієш, як працюють цінності, намацуєш пріоритетні напрямки розвитку, вчишся мистецтву допомагати іншим.

Ця територія — це простір, який ми творимо спільно, разом з командою ВСЛ, з нашими авторами і читачами. І я навіть приблизно не можу собі уявити, скільки ще людей потраплять у цей простір, щоб тут здійснити свою мрію. Але думаю, що багато. Можливо, серед них є і ті, хто зараз це читає.

→ Фото авторки / Фото публікації — Dylan Luder

Мар'яна Савка

Мар'яна Савка

Поетеса, дитяча письменниця, публіцистка, головна редакторка і співзасновниця «Видавництва Старого Лева»

Схожі публікації

3453 8

Владислав Троїцький

Розмова з українським режисером, засновником фестивалю «ГОГОЛЬFEST»

15.02.2016 Володимир Бєглов
5848 14

Сам собі оркестр

Чому не спиться колишньому пастухові, котрий зібрав півсотні забутих народних інструментів

10.05.2017 Ілона Громлюк
8340 15

«Наш Формат»

#Книготворці: Розмова з Антоном Мартиновим, керівником українського видавництва «Наш Формат»

12.05.2016 Богдана Неборак

Популярні публікації

32998 17

Ярослав Грицак

Розмова з відомим українським істориком та публіцистом
04.04.2014 Володимир Бєглов
201332 6

8 речей, які кожен повинен зробити до 8 ранку

Декілька простих, але важливих порад
25.02.2017 The Ukrainians
46724 5

Піаніно для Ніколя

Як «нездатному до навчання» хлопчику вдається перемагати у міжнародних фортепіанних конкурсах
13.04.2017 Катерина Олексенко

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати