img

Адвокація: що це таке і чому це важливо

08.07.2019 Олександра Чучко

11 липня в Україну завітає бельгійська організація The Good Lobby, щоб провести практичний воркшоп із громадського лобіювання. Також відбудуться презентації успішних українських адвокаційних кампаній та панельна дискусія.

Разом із Pro Bono Club Ukraine ми розпитали спікерок події та громадських активісток про те, як, що і навіщо вони адвокатують в Україні.

 

Олеся Холопік
заступниця директора Центру демократії та верховенства права, координаторка Кампанії «За безпечні дороги»

Чому ви займаєтеся адвокацією?

Я з команди Центру демократії та верховенства права. ЦЕДЕМ — це аналітично-адвокаційний центр, що працює в громадському секторі України з 2005 року. Ми спрямовуємо свої зусилля на розвиток незалежних медіа, підтримку громадських платформ і рухів, а також побудову правової держави в Україні. 

Адвокація — частина нашої професійної роботи. Для нас це дієвий інструмент, який допомагає нам формувати в країні нові правила гри та змінювати наявні. 

Одна з причин, чому я залишила юридичну практику в одній із найбільших корпорацій світу, — бажання робити позитивні зміни в середовищі, в якому я живу. Таку можливість якраз і дає громадський сектор, оскільки саме в цій ролі можна займатись адвокацією суспільно важливих тем та вирішувати проблеми.

Адвокація — це лише один із кроків до змін в країні. Але крок дуже важливий, оскільки дозволяє впроваджувати ці зміни на рівні держави. 

Ми знаємо як і вміємо це робити. Наприклад, у партнерстві в рамках Коаліції «За вільну від тютюнового диму Україну» нам вдалось проадвокатувати ухвалення та подальшу імплементацію законів про заборону реклами тютюну та заборону куріння в кафе, барах і ресторанах. Адвокацію цих двох законів ми здійснювали насамперед для зменшення рівня куріння в Україні та захисту здоров’я людей (а особливо дітей та молоді) від шкідливого впливу диму — й водночас задля того, аби вони не почали курити під впливом реклами. 

Власне, тому ми вирішили поширювати свій досвід в адвокації на інші суспільно важливі сфери.

З чого почалась ваша адвокаційна діяльність?

Моя адвокаційна діяльність розпочалась у листопаді 2016 року, коли підтримала ідею Тараса Шевченка, директора ЦЕДЕМ, запустити проєкт, який би зберігав життя на дорогах.

На той момент я вже координувала велику кампанію громадського моніторингу ЧЕСНО. Фільтруй суд!, яка займала майже увесь робочий час. Але наполягала на тому, щоб мені довірили і цей проєкт. Пам’ятаю, ще тоді сказала Тарасу, що буду працювати на 120% сил, аби тільки бути залученою до проєкту. З того часу я й займаюся цією історією, яка стала не просто роботою, а способом мислення.

Як ви обираєте теми та питання для адвокації?

Перш за все, в ЦЕДЕМ ми даємо собі відповідь на питання «Яку проблему ми хочемо вирішити?». Тема має бути суспільно важливою та мати максимально позитивний ефект. Завдяки кампанії «За безпечні дороги» ми хочемо знизити кількість загиблих та травмованих на дорогах України. На сьогодні це масштабна проблема, якою, на жаль, системно в державі не займаються.

Всі наші проєкти в ЦЕДЕМ водночас спрямовані на досягнення нашої місії — сприяти розвитку суспільства активних та відповідальних громадян. Власне, ми через адвокацію та просвітництво формуємо відповідальну поведінку на дорозі, оскільки саме там ви відповідаєте не тільки за себе, а і за людей довкола.

Які ваші кампанії були успішними?

Для мене найближчою та найуспішнішою адвокаційною кампанією є кампанія «За безпечні дороги», яку ми в ЦЕДЕМ ініціювали спільно з партнерами — громадськими організаціями Vision Zero та U-cycle (Асоціацією велосипедистів Києва) в листопаді 2016 року. Основною метою кампанії було зменшення смертності та травматизму на дорогах України через адвокацію змін у державній політиці та проведення інформаційно-просвітницьких кампаній на підтримку та впровадження таких змін.

Адвокація — частина нашої професійної роботи. Для нас це дієвий інструмент, який допомагає нам формувати в країні нові правила гри та змінювати наявні

Ми вирішили працювати з ключовими факторами ризику, визнаними Всесвітньою організацією охорони здоров’я, які впливають на безпеку дорожнього руху та стають причиною аварій та їхніх тяжких наслідків. Йдеться про перевищення швидкості, ігнорування пасків безпеки та дитячих крісел, користування засобами зв’язку під час керування. 

Адвокацію проводимо у кілька етапів. На першому проводимо фахові дослідження та змістовні діалоги з усіма зацікавленими сторонами. Також займаємось актуалізацією проблеми за допомогою проведення круглих столів, експертних обговорень, конференцій, форумів, акцій прямої дії. Після цього визначаємо варіанти вирішення проблем, серед них спільно обираємо найкращі, які за найменших затрат ресурсів забезпечать найефективніший і найшвидший результат. І надалі ці варіанти дій реалізуються через зміни (вдосконалення) у законодавстві України, забезпечення їхньої імплементації та організацію інформаційної підтримки як законодавчих змін, так і їхньго впровадження в життя

Сьогодні одним із головних фокусів кампанії є вирішення проблеми низького рівня користування пасками безпеки. На жаль, Україна є аутсайдером в Європі за кількістю водіїв, які пристібаються. У 2017 році ми, ЦЕДЕМ та Vision Zero, в рамках кампанії заміряли, скільки водів пристібається в Україні. Дослідження показало, що тільки 15%. 

Однією з причин, чому водії рідко пристібаються, є незначна відповідальність. Зокрема, штраф за ігнорування пасків становить 51 гривню і є найменшим у Європі. Його розмір занадто поблажливий та неспівмірно малий порівняно з тяжкими наслідками, до яких призводить ігнорування пасків безпеки та невикористання мотошоломів. Встановлення такого низького штрафу створює у водіїв та пасажирів хибне уявлення, що порушення цих норм є чимось дріб’язковим та несуттєвим. Хоча наслідком стають численні людські втрати. 

Міжнародні дослідження доводять, що використання пасків безпеки є найдієвішим засобом захисту водіїв і пасажирів під час ДТП. Паски найефективніші під час лобового зіткнення, бокових ударів, перевертання автомобіля.

Власне, щоб вирішити цю проблему та змінити поведінку водіїв і пасажирів, у 2018 році ми в ЦЕДЕМ розробили та ініціювали реєстрацію законопроєкту про підвищення штрафів за ігнорування пасків безпеки. Документ пропонував збільшити розмір штрафу з 51 до 850 гривень.

Завдяки адвокаційній кампанії та увазі ЗМІ до цієї теми законопроєкт був успішно ухвалений у першому читанні 18 вересня 2018 року, утім, для ухвалення у другому читанні у грудні 2018-го забракло голосів депутатів. Тому навесні ми ініціювали повторний законопроєкт №10131 та запропонували збільшити штраф вдесятеро. На сьогодні законопроєкт чекає на ухвалення в першому читанні.

Наслідуючи міжнародний досвід, паралельно зі встановленням значних штрафів ми проводимо просвітницькі і соціальні кампанії, які присвячені розвінчуванню міфів, популяризації пасків. Зокрема, це мультимедійна кампанія із зірками «Пом’яті, але живі», анімаційний ролик «Міфи про ремені безпеки», соціальна реклама «Ремінь або розтин». 

Інформаційна кампанія «Ремінь або розтин» розроблена у співпраці з агентством Agama Communications за підтримки Міністерства інформаційної політики України. У травні цього року соціальна реклама була розміщена на 180 білбордах по Україні та набула широкого розголосу у ЗМІ та соцмережах. 9700+ репостів соціальної реклами у Facebook, 60+ згадок про інформаційну кампанію у ЗМІ, 5 сюжетів на центральних та регіональних телеканалах.

«Пом’яті, але живі» — соціальний проєкт, реалізований спільно з Gres Todorchuk PR, в рамках якого зірки шоу-бізнесу закликали українців пристібатися. Співачки Оля Полякова, Надя Дорофєєва, Даша Астаф’єва, TAYANNA і Michelle Andrade, телеведучі Володимир Дантес, Олександр Педан та Тімур Мірошниченко позували у м’ятих святкових сукнях та сорочках, показуючи, що краще пристібнутися і пом’яти одяг, ніж ризикувати життям.

Анімований ролик «Міфи про ремені безпеки», покликаний розвінчати найпоширеніші хибні уявлення про пристібання в авто, був запущений у ротацію на 10 обласних телеканалах. Ролик отримав близько 100 тисяч переглядів на сторінках кампанії та на сторінці Уляни Супрун у Facebook.

Як ці кампанії вплинули або продовжують впливати на суспільство?

Проведене восени 2018 року дослідження рівня користування ременями безпеки серед водіїв показало, що громадяни почали змінювати свою поведінку і частіше пристібатися. У порівнянні з показниками такого ж дослідження 2017 року, кількість водіїв, що пристібаються, зросла більш ніж наполовину: з 15% до 23%. 

Зростання рівня користування ременями безпеки ми пов’язуємо з реєстрацією законопроєкту про підвищення штрафів та інформаційною хвилею, яку він спричинив. У ЗМІ відтоді регулярно з’являються публікації та сюжети на підтримку пасків безпеки в авто. Зокрема, більше як 200 згадок про законопроєкт у ЗМІ та десятки сюжетів на провідних телеканалах України.

За роки роботи в темі популяризації пасків безпеки я помітила позитивні зміни: якщо колись не пристібатися вважалося крутим вчинком, то тепер це безвідповідально. Людей, які користуються пасками та пропагують таку поведінку, стає більше, вони запускають самостійно флешмоби в соцмережах, розповідають історії про те, як «відвойовують» своє право пристібнутись в таксі. Або ж дедалі частіше пишуть скарги в сервіси таксі, якщо бачать, що паска безпеки немає позаду або він несправний. 

У порівнянні з показниками дослідження 2017 року, кількість водіїв, що пристібаються, зросла з 15% до 23%

Онлайн рітейл-бізнес також почав реагувати. Нещодавно цікавий кейс стався: один користувач у Фейсбук зробив скрін заглушок на ременях, які продавали на Rozetka, і написав про це пост. Платформа відразу відреагувала і заблокувала товар продавця. Побачивши таку реацію, я написала пост про Prom.ua — від них також була швидка відповідь, компанія запевнила, що займається блокуванням таких товарів та впровадженням механізмів фільтрації. Мережа заправок ОККО реалізує власну інформаційну кампанію — «благунів», які благають дотримуватись правил дорожнього руху, зокрема і пристібатись та не відволікатись на телефони. Паралельно з цим вони ще і збирають заглушки на своїх заправках.

Наскільки ефективно впроваджуються зміни на законодавчому рівні?

Це залежить від теми, наскільки вона суспільно резонансна, наскільки депутати обізнані в ній та в курсі її підтримки суспільством. Зокрема, ми в своїй адвокації законопроєкту про паски безпеки максимально спираємось на цифри: 66% громадян підтримують посилення відповідальності за їхнє ігнорування. Про це свідчать результати всеукраїнського опитування, проведеного дослідницькою компанією Ipsos влітку 2016 року. 

Звісно, законодавчі ініціативи, які пов’язані зі штрафами, не є дуже популярними, особливо в передвиборчий період. Водночас ми апелюємо до суспільного резонансу і нашої цілі: завдяки закону виробити у людей звичку пристібатися. Адже питання збереження життя не має залежати від того, вибори зараз чи не вибори.

Наскільки складно займатися адвокацією в Україні? Чому?

Адвокація не є простою справою. Це тривалий процес, який охоплює актуалізацію теми, що може тривати роками, вибудовування партнерств, підтримки, комунікацію з депутатами, розтлумачення важливості  суспільству. 

Так і з пасками безпеки. У своїй комунікації ми намагаємось донести суспільству, для чого в принципі вони потрібні, як діють під час аварії, пояснюємо такі речі, про які мало хто замислювався. 

Мій улюблений приклад, що пристібатись потрібно і на задньому сидінні (і не лише тому, що це передбачено ПДР), а перш за все тому, що під час аварії непристебнутий пасажир, летячи вперед, може вбити водія чи пасажира попереду, які пристібнулися.

Які є труднощі та перешкоди для адвокаційної діяльності в Україні?

Несприятлива політична ситуація. У передвиборчий період можлива відсутність депутатів у залі.

Наявність в Раді або уряді потужного лобі, спрямованого на протидію тим змінам, які ви адвокатуєте. 

Активізація противників адвокаційної ідеї в ЗМІ, поширення неправдивої інформації як про ініціаторів, так і про самі ініціативи.

 

Юлія Солоха
проект «Громадська синергія» МФ «Відродження»

Чому ви займаєтеся адвокацією?

Мені подобається бути змінотворцем. Я прийшла в громадський сектор у 2011 році. До того працювала у Верховній Раді, а ще раніше — журналісткою. На початку 2011 року не дуже розуміла, що таке громадський сектор, і взагалі не мала уявлення про адвокацію. Пам’ятаю, що моя добра знайома попросила мене прийти хоча б на три місяці в громадську організацію, поки вона народить дитину і повернеться до роботи. Я ж мала намір повертатися в журналістику і погодилася на умовах, що це тимчасово. 

Так прийшла працювати у громадську сферу і лишаюся досі. Чому? Власне тому, що я зрозуміла: саме в цьому секторі можна впливати на життя і добробут мільйонів людей. Адвокація сприяє реалізації суспільних змін і дозволяє допомагати людям. Через рік роботи побачила, що, адвокатуючи суспільно корисні зміни, ми з командою можемо покращувати життя величезної кількості людей. З того часу громадська адвокація стала для мене місією, яка полягає у тому, щоб реально допомагати величезній кількості людей. 

З чого почалася ваша адвокаційна діяльність?

Я прийшла в організацію, яка займалася популяризацією здорового способу життя через відмову від куріння, просуванням законодавчих змін, спрямованих на те, щоб в Україні знижувався не лише рівень тютюнокуріння, а й рівень захворюваності та смертності від причин, напряму пов’язаних з ним. 

Запровадження друку картинок із наслідками куріння на пачках цигарок; заборона реклами, спонсорства та стимулювання продажу тютюнових виробів; звільнення закладів громадського харчування від тютюнового диму; підвищення цін на цигарки; кампанія із дегламуризації куріння як такого — все це та багато іншого, що ми зробили, сприяло подоланню в Україні епідемії тютюнокуріння, яка тривала майже до 2010 року. 

Крім того, рівень поширеності куріння, у тому числі і серед дітей, а також кількість щорічних захворювань та смертності суттєво скоротився. Якщо раніше йшлося про 115-120 тис. осіб, які щороку помирали внаслідок куріння, то зараз ця цифра сягає 60 тисяч. Ми побачили, що через деякий час після прийняття адвокатованих нами змін на національному рівні вдалося зберегти сотні тисяч життів. Це стало для мене ключовим моментом: я усвідомила, що людина може не просто працювати, заробляти і жити як заманеться, а працювати так, щоб життя реальних людей змінювалося на краще. 

Як ви обираєте теми та питання для адвокації? 

З огляду на те, що є проблемою і як її можна вирішити. Думаю, чи можу я посприяти тому, щоб зберегти чиїсь життя або хоча б покращити; когось захистити, а комусь дати можливості. Саме такий підхід використовую, коли обираю професійні громадські або волонтерські проєкти.

Які ваші кампанії були успішними? 

У цьому сенсі я щаслива людина. (Усміхається) Всі мої громадські адвокаційні кампанії, в яких я брала участь упродовж останніх семи років як керівниця чи членкиня команди, були успішними. Тенденцію успіху ми вимірюємо не кількістю прийнятих змін до законодавства. Перш за все, дивимося на результати незалежних опитувань і досліджень, які показують, як ті чи інші зміни, яких ми домагалися і які діють вже рік і більше, змогли вплинути на якість життя людей, їхнє здоров’я та тривалість життя. 

Мабуть, найпоказовішою для мене є волонтерська кампанія, яку ми вели понад два роки. Коли пиво у 2015 році в Україні було прирівняно до алкогольних виробів на законодавчому рівні (у всіх країнах пиво давно визнане алкогольним напоєм), пивні лобісти зареєстрували у Верховній Раді через Кабінет Міністрів проєкт закону, який виводив пиво з категорії алкогольних і дозволяв його рекламу всюди і в необмеженій кількості — навіть на шпальтах дитячих газет і журналів. 

Тоді ми спільно з представниками «Реанімаційного пакету реформ» із залученням депутатів різних парламентських фракцій організували медійний захід, під час якого засудили таку ініціативу. Після цього подібні законодавчі ініціативи з’явилися від Комітету ВРУ з питань свободи слова та інформації та в доопрацьованій версії від парламентського податкового комітету. 

Пивним лобістам було байдуже, який із законопроєктів мав бути прийнятий. Тактично вони хотіли заплутати депутатів, щоб ті проголосували за будь-який з трьох законопроєктів, адже усі вони були за змістом ідентичні майже на 90%. Так почалося наше кількарічне протистояння пивному лобі у владі. Ми не мали жодних коштів і людей, які б системно вели кампанію. По суті, нас було кілька осіб, однак ми залучали різних стейкхолдерів, волонтерів. 

І ми таки перемогли. Жоден із цих законопроєктів не був підтриманий в другому читанні та в цілому. На моє питання, чому не виносять на голосування, у відповідь сказали: «На нього немає голосів». Завдяки правильній організацій адвокаційної кампанії нам вдалося розпорошити зал, вибити таку бажану перемогу з рук пивного лобі — і це винятково волонтерськими зусиллями.

Що це дало? Пиво досі в законодавчому полі залишається алкогольним виробом, на нього поширюються ті ж обмеження, що й на інші алкогольні напої. Реклама пива лишається забороненою з 6:00 ранку до 23:00, а зовнішня реклама заборонена взагалі. І якщо ви її бачите, кожен небайдужий може написати скаргу в Держпродспоживслужбу, і таку рекламу мають прибрати, а на власника накласти штрафні санкції. Тобто в нас залишився законодавчий інструмент впливу, чого не було б у разі прийняття змін до законодавства. 

До речі, за перший квартал дії заборони на рекламу пива в Україні його було реалізовано майже на 200 млн літрів менше, ніж за аналогічний період попереднього року. Продажі впали на 17%. І це добре. Адже не секрет, що реклама має на меті збільшення продажів товарів та їхню популяризацію, не гребує реклама й дітьми. Більше того, маркетингові заходи тютюнових та алкогольних кампаній спрямовують переважно на дітей, щоб сформувати в них сприйняття, що вживання алкоголю в необмеженій кількості — це нормально.

Наскільки ефективно впроваджуються зміни на законодавчому рівні?

В Україні приймаються й ефективно впроваджуються ті зміни, за якими хтось стоїть, які хтось просуває. І лобіюють добрі чи погані ініціативи — залежить лише від того, хто їх просуває. 

Зазвичай ми не лише пропонуємо законодавчі зміни, здійснюємо їхню адвокацію, а й потім працюємо над їхньою імплементацією. Бо сама собою законодавча зміна ні на що не вплине, якщо лишатиметься лише на папері і не впроваджуватиметься. Саме тому адвокаційна кампанія має бути комплексною і передбачати роботу над виконанням законів. 

Наскільки складно займатися лобіюванням в Україні? Чому?

Складно, бо зазвичай опоненти дуже сильні. Плюс корупція, домовленості між зацікавленими особами. Але немає нічого неможливого. Навіть дві людини, які віддано вестимуть адвокаційну кампанію, можуть досягнути змін і перемогти. Голіаф, яким би великим він не був, точно впаде: головне, щоб Давид наполегливо робив свою справу. Це показує мій довід. 

Що найбільше драйвить? Що не дає зупинятись та опускати руки?

Надихає розуміння моєї місії — допомагати людям. Підживлює усвідомлення того, що ти на боці абсолютного добра і воно має перемогти, якою б складною не була боротьба. Господь і віра допомагають не здаватися і йти вперед. 

Декілька фактів про вашу роботу, про які не здогадується пересічний громадянин? 

Громадська адвокація — це комплексна стратегія, покликана реалізувати суспільні зміни. Лобіювання та комунікації є складовими адвокації. 

Перш ніж пропонувати зміни до законів, ми аналізуємо та вивчаємо міжнародний досвід: дослідження, опитування тощо. Дивимося, як та чи інша ініціатива спрацювала в інших країнах, що говорять авторитетні міжнародні та незалежні організації. З’ясовуємо, чи щось подібне працювало в Україні і які мало результати. І лише потім пропонуємо зміни і розпочинаємо адвокаційну кампанію з просування пропонованих змін. 

Проводячи кампанію чесно, але системно, можна досягти успіхів — і для цього не обов’язково мати бюджет. 

Громадські адвокаційні кампанії в середньому тривають 2-4 роки, а то й більше. Але багаторічна стратегія формується на початку.

 

Марина Блудша
медіакоординаторка U-Cycle (ГО «Асоціація велосипедистів Києва»

Чому ви займаєтеся адвокацією?

Наша організація виникла з потреби адвокації, хоча це слово ще не було таким популярним в Україні 12 років тому. Саме тоді резонансне смертельне вело-ДТП у Києві породило громадську ініціативу «Зеленому місту — зелений транспорт». 

Радянські міста і дороги проєктували насамперед для автомобілів, про це свідчать навіть назви підприємств, які займаються нашими дорогами, — Укравтодор, Київавтодор і т. п. Коли підросло покоління вільних людей, які хочуть обирати різні способи пересування, зокрема велосипед, виявилось, що українські міста до цього не готові. Низова ініціатива з часом перетворилась на громадську організацію «Асоціація велосипедистів Києва». У 2019 році ми зробили ребрендинг і почали називатись U-Cycle. 

Адвокація була і залишається одним із наших головних напрямків роботи поряд із промоцією і безпекою руху, бо без цього велосипед і велосипедисти просто не поїдуть. Ми адвокатуємо hard і soft умови для людей, які прагнуть, щоб велосипед став безпечним і зручним транспортом в Україні. Hard — це велодоріжки, a soft — це bike-friendly законодавство. 

Одне без іншого неможливе: з одного боку, потрібна безпечна велосипедна інфраструктура в містах (в ідеалі веломережа), а з іншого боку — велодружня нормативна база, всі ці загадкові ДБН, ДСТУ, ПДР, без яких неможливо ані побудувати це все правильно, ані зручно користуватися.

Як ви обираєте теми та питання для адвокації? 

Ми їх не обираємо, вони самі нас обирають. (Усміхається) Так було, коли Укрзалізниця заборонила перевозити велосипеди в поїздах Інтерсіті. Або, наприклад, Правила дорожнього руху України. Ми залюбки залишили б цю тему в спокої, але як це зробити, якщо ПДР застарілі та створюють купу незручностей людям на велосипеді? 

Аналіз ПДР п’яти європейських країн показав, що деякі заборони для велосипедистів є лише в українській реальності. Наприклад, поворот ліворуч або рух по смузі для громадського транспорту. І це не кажучи про те, що велосипед в ПДР України досі в одному розділі з гужовим транспортом, а багатьох термінів просто немає — велосмуга, велосвітлофор, електровелосипед тощо. Тому ми зібрали побажання від велоорганізацій з різних міст України, проаналізували європейські правила і сформулювали пропозиції з оновлення українських ПДР і технічних стандартів в частині велотранспорту.

Які ваші кампанії були успішними?

Ми пишаємось тим, що упродовж багатьох років були долучені до адвокації зниження швидкості руху в українських містах до 50 км/год. Це саме та швидкість, яка може врятувати життя при зіткненні учасників дорожнього руху. У цій боротьбі за безпечну швидкість ми були, звісно, не самі, але адвокація — це якраз про спільні зусилля і синергію. 

Ще одна наша радість — це оновлені державні будівельні норми, так звані ДБН. Нормативний документ, мало знайомий пересічній людині, але який має потужний вплив на дизайн наших вулиць і доріг. Висока смертність у ДТП в Україні викликана не лише людським чинником, а й тим, що дороги в нас не дають людині права на помилку. І часто вбивцями є саме неправильно спроєктовані шляхи. 

Процес адвокації нових ДБН тривав 4 роки — з 2014 до 2018 року, коли Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України нарешті затвердило ДБН «Вулиці та дороги населених пунктів» В.2.35-2018. Вони зобов’язують проєктувати велодоріжки та велосмуги в усіх населених пунктах України. Також у них визначені як обов’язкові багато інженерних рішень, здатних врятувати життя всім учасникам дорожнього руху: звуження смуг руху, зниження розрахункової швидкості до 50 км/год, острівці безпеки, ширші велошляхи тощо.

У процес останньої активної адвокаційної кампанії зі внесення змін до ДБН, що тривала весь 2016 рік, були залучені 7 інженерів-транспортників зі Львова, Івано-Франківська, Дніпра, Києва, Одеси, 3 міжнародні експерти з безпеки руху, 1 член науково-технічної ради Мінрегіону, голова підкомітету Верховної Ради з безпеки дорожнього руху, заступник мера Києва, радники міністрів інфраструктури та охорони здоров’я, представники патрульної поліції України. Ми дуже вдячні кожному, хто приєднався до кампанії, і впевнені, що без них цього ніколи б не сталося. Також свій внесок зробила Українська велосипедна мережа, яка об’єднує громадські організації з різних міст, і кампанія «За безпечні дороги». І це ще не всі стейкхолдери, які були залучені в процес адвокації нових ДБН. 

Адвокація — це масштабний процес, який може бути успішним лише за умови об’єднання.

Наскільки ефективно впроваджують зміни на законодавчому рівні?

Зміни запроваджують повільно. Навіть коли йдеться про планові процедури, а не революційні законодавчі зміни. 

Наприклад, минулого року ми замовили перші в історії України велоДСТУ. Це державні стандарти, яких немає наразі в країні, тому кожне місто проєктує велоінфраструктуру на власний розсуд. На наше замовлення їх розробив менше ніж за рік Державний дорожній науково-дослідний інститут. Ось уже 6 місяців 2019 року вони перебувають на затвердженні в національному органі сертифікації — державному підприємстві «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості». 

Ми разом із українськими містопланувальниками чекаємо, коли велоДСТУ сертифікують і опублікують, бо це інструмент для прийняття рішень, якого зараз бракує.

Які є труднощі та перешкоди для адвокаційної діяльності в Україні?

Окрім бюрократичних процесів в органах влади, дуже заважає нескоординованість і хаос всередині цих органів. Це збоку вони виглядають як монолітні структури, а насправді там дуже заплутані правила гри, білі плями і своя «гра престолів». 

Ми це бачимо на прикладі Київської міської державної адміністрації, з якою багато років поспіль працюємо заради створення велосипедної інфраструктури в Києві. Можна переконати всіх депутатів Київради проголосувати за велоконцепцію міста з планом веломережі, але коли справа доходить до конкретних комунальних підприємств, які мають проєктувати і будувати велодоріжки, все заходить у ступор. Тендери зриваються, а гроші на велодоріжки віддають на зоопарк чи дитячі садки. 

Наша остання адвокаційна активність в Києві — флешмоб #ДеНашіВелодоріжки — покликана вивести процес з цього ступора. Абсолютно різні люди — школярі, підприємці, пенсіонери, журналісти — адресують це питання головній людині, яка приймає рішення в столиці та контролює виконання, — меру Києва Віталію Кличку.

Заважає також постійна зміна влади — не встиг ти переконати і заручитись підтримкою одного заступника мера і керівника департаменту, як їх знімають і на їхнє місце приходять нові люди.

Що найбільше драйвить? Що не дає зупинятись та опускати руки?

Люди, які приїжджають на наші заходи. Кілька років тому на «Велопарад дівчат» приїхала жінка у віночку і в довгій вузькій сукні на велосипеді з міського прокату. У неї був саморобний плакат з написом «Я бабуся на веліку, і я щаслива!» Вона проколола колесо по дорозі, але це її не зупинило. Пані Лідія не лише доїхала до фінішу, де в нас була музична вечірка для всіх учасниць, а й почала їздити велосипедом на роботу. 

Через кілька місяців після велопараду вона купила собі складаний велосипед і їздить ним у Міністерство енергетики, де працює, на концерти і в гості до онучки. Пані Лідія дуже чекає на Солом’янський веломаршрут, тендеру на проєктування якого Київавтодор не може провести вже півроку. Вона не розбирається в усіх цих тонкощах і каже, що на нас вся надія. Разом із подругами, які стали постійними учасницями «Велопараду дівчат», вона надихає нас працювати і адвокатувати далі.

Одні з постійних учасників флешмобу «Велосипедом на роботу» — батько із сином, які приїжджають навіть на зимовий bike to work у лютому. Можливо, хоча б дворічний Михайлик, коли виросте, зможе приїжджати на Майдан Незалежності велодоріжкою, а не в загальному потоці машин, як це робить зараз його тато.

Як і хто оплачує вашу роботу? 

Нашу роботу з адвокації зручної та безпечної велосипедної інфраструктури та промоції велосипеда як виду транспорту підтримують члени та волонтери організації, Клуб велобізнесу та міжнародні донори. 

У різні роки це були Європейський Союз, Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), Представництво в Україні Фонду ім. Гайнриха Бьолля, GIZ — Німецьке товариство міжнародного співробітництва, ULEAD з Європою, посольство Великої Британії та інші. Цього року ми запустили консалтинг і пропонуємо свої послуги органам влади, бізнесу та громадським організаціям — від розробки велоконцепцій до bike-friendly офісу під ключ.

Декілька фактів про вашу роботу, про які не здогадується пересічний громадянин?

Іноді люди думають, що організації адвокатують те, про що їх просить донор, який підтримує їхню роботу. Але так це працює в бізнесі та політиці і має іншу назву — лобізм. Зазвичай донори оголошують конкурси на підтримку дуже широких явищ на зразок демократії, розвитку громадянського суспільства, прав людини або екології. 

Що саме адвокатувати, вирішує сама організація, і тільки від неї залежить, чи зможе вона вписати адвокацію потрібних соціальних змін в порядок денний донора. Наприклад, замовити велоДСТУ нам вдалося завдяки підтримці ULEAD з Європою, разом з якими ми зробили проєкт в об’єднаних територіальних громадах. 

Адвокація — це гра в довгу. Законодавчі зміни — тривалий процес, особливо в Україні. Наприклад, за чотири роки адвокації ДБН у нас кілька разів змінювались національні координатори, які координували це питання. Адвокація не дає швидких результатів, а коли ти не бачиш конкретних плодів своєї роботи, рано чи пізно виснажуєшся «лупати сю скалу». Тому в адвокації важливо не лише бути супергероями, а й виховати собі гідну зміну.

 

Анастасія Козловцева
керівниця департаменту міжнародних зв’язків Transparency International Ukraine

Чому ви займаєтеся адвокацією?

Я вірю, що для того, аби в Україні відбулися позитивні зміни, на це має бути запит від усіх зацікавлених сторін. Україна тримає курс на ЄС та НАТО, також позичає кошти у різних донорів, в тому числі МВФ. Ці інституції погоджують певні зобов’язання, які країна бере на себе і від виконання яких залежить її підтримка та фінансування. 

Для того, щоб ці зобов’язання приводили до результатів, які дійсно необхідні країні, я спілкуюсь з представниками міжнародних інституцій, і ми разом випрацьовуємо спільне бачення для України у антикорупційній сфері.

З чого почалась ваша адвокаційна діяльність?

Колись офіс Transparency International Ukraine був у невеликому місті Кропивницькому, але коли ми перебралися до Києва, зрозуміли, що для здійснення антикорупційних реформ недостатньо залучаємо такий ресурс, як міжнародні партнери. Я почала активніше знайомитись і спілкуватись з представниками посольств, розповідати їм про наше бачення розвитку країни у сфері боротьби з корупцією.

Як ви обираєте теми та питання для адвокації? 

По-перше, Transparency International Ukraine є антикорупційною організацією, тому загалом тема завжди одна — прозорість, підзвітність органів влади та антикорупція. 

Якщо говорити конкретніше, то теми та зміни, які я адвокую, відштовхуються від загальних пріоритетів та планів організації, наприклад, сильна антикорупційна інфраструктура. Також зважаю на пріоритети і теми, якими займаються представники організацій, з якими спілкуюсь, і обираю, в чому наші інтереси перетинаються.

Розкажіть детальніше про успішну кампанію, якою найбільше пишаєтеся.

Мабуть, це антикорупційний суд. Звісно, просуванням рішення покарання топ-корупції займалась вся наша команда та інші організації. Спочатку було розуміння, що відчутних результатів антикорупційної реформи після Революції Гідності не бачать звичайні громадяни. Всім відомі головні корупціонери продовжують розвивати свої бізнеси, використовуючи адміністративний ресурс і лобіювання через Верховну Раду замість того, щоб сидіти за ґратами. 

Для реформи всієї судової влади потрібно витратити багато років. На той час голова правління глобальної мережі Transparency International Хосе Угас приїхав в Україну і мав зустріч з Президентом Порошенком щодо необхідності органу, який міг би запрацювати швидко і покласти край хоча б великій політичній корупції. Це дало б поштовх для зростання довіри і підтримки влади людьми, дало б надію на краще майбутнє. 

За час кампанії я провела безліч зустрічей з міжнародними політиками, представниками посольств, міжнародних організацій. Менш ніж за рік Президент, прем’єр-міністр та Генеральний прокурор, які в один голос пропонували створювати антикорупційні палати при існуючих судах (з часто корумпованими головами суду), змінили свою риторику. 

Президентський законопроєкт про створення вищого антикорупційного суду з правками був прийнятий парламентом. У відборі суддів брали участь міжнародні визнані експерти, участь яких ми і просували. Планують, що на початку вересня Вищий антикорупційний суд запрацює. 

Як ці кампанії вплинули або продовжують впливати на суспільство?

Коли запрацює незалежний суд, який буде займатись випадками топ-корупції, за умови хорошої роботи інших антикорупційних органів (НАБУ, САП), топ-корупціонери будуть покарані, відмиті кошти повернуті до бюджету.

Наскільки складно займатися адвокацією в Україні? Чому?

Займатись адвокацією серед міжнародних партнерів не надто складно, вони в більшості питань готові слухати і розглядати позицію громадянського суспільства, а особливо Transparency International Ukraine, адже наша організація є однією з лідерів з громадських антикорупційних організацій і членом міжнародної мережі Transparency International. Але на результат такої адвокації впливає безліч факторів, і не завжди поразку чи успіх можна сприймати особисто.

Що найбільше драйвить? Що не дає зупинятись та опускати руки?

Драйвлять, звісно, зміни які є результатом адвокаційної діяльності. Запуск Вищого антикорупційного суду, успішна реформа публічних закупівель або швидка реакція міжнародної спільноти, завдяки якій протягом дня зняли з порядку денного Верховної Ради шкідливий законопроєкт.

Як та хто оплачує вашу роботу? 

Міжнародна адвокація — це тільки частинка моєї роботи, також я відповідальна за спілкування з донорами та написання проєктних заявок. Всю мою роботу оплачує організація Transparency International Ukraine. 

Зрідка проводжу тренінги з фандрайзингу, надаю консультації з написання проєктних заявок.

Які ще законопроєкти ви хотіли б адвокувати?

Зараз на порядку денному організації зміни до законодавства з формування Національного агентства з запобігання корупції (НАЗК) та процедури обрання керівництва Спеціальної антикорупційної прокуратури (САП). Також дуже важливо, аби був прийнятий законопроєкт, який зробить реформу закупівель ефективнішою. Його текст вже напрацьований, зараз проходить затвердження в Кабінеті Міністрів України.

Декілька фактів про вашу роботу, про які не здогадується пересічний громадянин?

Значну частину своїх адвокаційних цілей виконую у мить, коли здається, що всі відпочивають: наприклад, під час прийомів у посольствах. Чудово, що навколо зазвичай гарна музика, смачна їжа і напої. Недолік, що у більшості випадків такі прийоми відбуваються в позаробочий час, вечорами. 

Якщо під час адвокації концентруватись на самій адвокації, результати будуть не такі яскраві. Гарний лайфхак — цікавитись людиною як особистістю. Коли є людський зв’язок на особистісному рівні, тоді й адвокувати легше.

→ Фото експерток — з їхніх Facebook-сторінок / Головне фото — Unslash.com

Олександра Чучко

Текст Олександра Чучко

Керівниця «Pro Bono Club Ukraine»

Схожі публікації

3370 14

Станіслав Андрійчук: «Найважливіше — розуміти, як і куди рухатись далі»

Виконавчий директор «Пласту» — про сучасну молодь, роль самоосвіти та боязнь різких змін

12.04.2018 Ілона Громлюк
4525 5

Дай лапу

Як одна дитяча мрія повернула додому 5000 загублених тварин

24.05.2017 Надія Швадчак
18416 5

Гараж-хаб

Як харківські фізики провокують суспільство власною експериментальною лабораторією

02.02.2017 Ганна Соколова

Популярні публікації

48228 3

Чи має клієнт платити за розбитий посуд в ресторані?

8 карток про те, як поводитися, якщо ви випадково розбили посуд у кафе чи ресторані
22.04.2016 Ірина Сало
63950 5

Громада в дії

Чому в селі, де з’явився вуличний вай-фай, перестали красти квіти
07.02.2017 Альона Вишницька
48477 8

Легенда Хрещатика

Чому інженер, який запускав у космос ракети, а тепер миє вікна на Хрещатику, так не любить вихідних
25.11.2016 Анна Давидова

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати