Аґрафка

Подружжя і творче «дуо» — Романа Романишин та Андрій Лесів — про сучасну українську книжку, роботу ілюстратора, «Аґрафку» і вміння дивувати самих себе

19.08.2017 Наталія Середюк

Подружжя і творче «дуо» — Романа Романишин та Андрій Лесів — про сучасну українську книжку, роботу ілюстратора, «Аґрафку» і вміння дивувати самих себе.

[Матеріал створений у партнерстві з ініціативою Odessa Speaks English, метою якої є розбудова англійськомовного середовища в Україні та Одесі зокрема.]

Please check the link below to read the article in English  Agrafka.

 

Про шлях до роботи-мрії

Андрій: Наш шлях, як ілюстраторів, — спільний один на двох, адже ми почали працювати із книжками разом і вже ніколи після того не існували окремо.

Романа: Я навчалася у коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша на кафедрі розпису, а потім в Львівській академії мистецтв на кафедрі художнього скла. Тоді хотілося працювати з тактильним об’ємним матеріалом, і мене цікавили насамперед скульптурні речі.

 

Андрій: Я, своєю чергою, навчався в академії на  кафедрі реставрації, а це зовсім інший напрямок. Проте ми почали спільно працювати над обкладинками і досі пам’ятаємо ту першу нашу спільну. Ми, звичайно, зараз зробили б її зовсім інакшою. (Усміхається) Це був цікавий досвід, адже трапилося усе доволі випадково. Мій товариш працював редактором у видавництві. У них виникла якась проблема з обкладинкою, а книжка терміново мала іти в друк. Він попросив нас допомогти, а ми погодилися. І нам сподобалося. Це був 2003 рік.

Про перші книжкові спроби

Андрій: Усвідомлення того, що потрібно працювати з книжками, прийшло у Кракові, коли ми були на стажуванні «GAUDE POLONIA». Ми одразу потрапили на виставку артбуків, і коли побачили їхню презентацію, спосіб роботи з книжкою, то підтвердили свої інтуїтивні здогадки. Ми побачили орієнтир і зрозуміли, що можна робити те, що задумали.

Є моменти, коли щось перемикається і ти розумієш, що знайшов потрібний алгоритм, модель, ким ти є. Саме це і трапилося із нами у 2010-му

2017-02-001123 (2)
2017-02-001123 (2)
2017-02-001123 (2)

Романа: До цього стажування ми багато працювали інтуїтивно, просто підозрюючи, що у світі створюються близькі нам проекти. Під час стажування ми переконалися, що є така «планета», і познайомилися із собі подібними людьми. Є моменти, коли щось перемикається і ти розумієш, що знайшов потрібний алгоритм, модель, ким ти є. Саме це і трапилося із нами у 2010-му.

Про роботу в творчому і сімейному тандемі

Романа: Те, що ми працюємо у парі, не є унікальним випадком. Є багато відомих дизайнерських дуетів. Ми орієнтуємося і на подружжя Чарльза і Рей Імзів, і на Розіту та Оттавіо Міссоні, які теж працювали як замкнений організм. Дві голови це справді краще ніж одна, і алгоритм двох людей дуже дієвий. Просто треба бути на одній хвилі. Ми маємо чітко розділені функції і, окрім того, що багато працюємо разом, даємо одне одному багато простору. Ми як дві планети, які обертаються одна навколо одної — у нас спільна орбіта.

Щодо прикладної роботи, то у нашому тандемі я малюю і створюю усі образи, а Андрій займається шрифтами і доводить усе до завершення. У нас усе відбувається доволі синхронно. Ми намагаємося піклуватися одне про одного і пильнувати, чи хтось із нас не забув поїсти в процесі тривалої роботи. (Усміхається)

Є багато відомих дизайнерських дуетів. Ми орієнтуємося і на подружжя Чарльза і Рей Імзів, і на Розіту та Оттавіо Міссоні

Андрій: Письменники люблять ізолюватися, коли щось творять. У нас така ж сама історія, але ми ізолюємося удвох. Ми працюємо переважно уночі, бо саме тоді відчувається певна інформаційна тиша.

Про особливості ремесла

Романа: Ми досить дисципліновані люди у плані тайм-менеджменту. Бо якщо про це не думати, то втрачаєш тонус. Також є дедлайни, які добряче стимулюють до роботи. Деяку частину дня ми приділяємо для постійного навчання і самовдосконалення, ще деякий час витрачаємо на відписування листів. На початковому етапі якогось проекту ми працюємо по 5-7 годин на добу, а наприкінці, коли вже упіймав цю хвилю, то може бути і навпаки — лише 5 годин сну на добу.

Андрій: Нам не знайомий розклад роботи із понеділка по п’ятницю. Часом складно навіть друзям пояснити, чому ми не можемо вийти у суботу чи неділю десь із ними на прогулянку. Таке життя фрілансера, і ми маємо це контролювати.

sm1a3309

Для роботи із книжкою потрібно мати розуміння художнього процесу: знати закони композиції, принципи кольорознавства, рисунка. Всі інструменти, якими володіє художник, — потрібні.

Романа: Книжкова ілюстрація вимагає зовсім інакшого підходу до оформлення, аніж журнальна. Для цього потрібно орієнтуватися в технології поліграфії. Є багато обмежувальних рамок, у яких ти повинен почуватися дуже вільно і розширювати власні межі.

Про народження «Аґрафки»

Андрій: Коли ми починали працювати, то зовсім не думали про те, чи робота з книжкою є перспективним керунком. Ми робили те, що було нам близьким. Адже для нас обох із малечку нормальною практикою було бачити батьків із книжками і читати самим. Ми вважаємо себе не лише ілюстраторами, а художниками у широкому розумінні цього слова. Більше працюємо з книжками, але до них ми також підходимо комплексно і об’ємно. Ми ставимося до книжки як до мистецтва. 

Романа: Навіть після закінчення академії ми не були впевнені, чим будемо займатися. Це був еволюційний і тривалий у часі вибір. Важливу роль відіграло те, що ми поїхали на стажування за кордон, і оцей концентрований час, коли ми працювали лише із книжками, дав нам зрозуміти, що це той матеріал, що ми шукали.

2017-02-001123 (2)
2017-02-001123 (2)
2017-02-001123 (2)

Андрій: Назва «Аґрафка» з’явилася далеко не одразу. Ми почали працювати у 2003-му, а творчу майстерню створили у 2010-му. Ми мали жорсткі вимоги до назви: вона мала гарно звучати різними мовами, добре вимовлятися навіть тими людьми, які не знають, що вона означає, і містити наші улюблені літери: у мене це «ґ», а у Романи — «ф».

Окрім того, аґрафка — це шпилька, яка на Галичині виконує роль оберегу, що було теж деяким стимулом. Ну і це слово співзвучне зі словом «графіка».

Про те, як усе починалося

Андрій: Ми починали у той період, коли на українському ринку не було нічого інакшого, ніж звичайна текстова книжка. Це була інша планета, якщо порівнювати із тим, що маємо зараз. Кілька перших років ми багато працювали лише заради того, щоб працювати. Створювали проекти не залежно від того, чи будуть їх видавати. Так склалося, що усі вони пізніше знайшли свого видавця і були реалізовані. Ми не чекали, коли нас хтось щось попросить, а вже з готовим продуктом стукали у двері.

Книжку «Рукавичка», яку зробили на виставку, ми розіслали усім видавцям в Україні, яких могли знайти. Але геть усі відмовили нам, мовляв, це неформат. Після такого можна, звісно, зламатися, але ми зібрали усі наші заощадження і надрукували за власні кошти 100 примірників. Для кожного удома власноруч пошили футляри і доволі легко продали ці книги через Інтернет. Один примірник потрапив до рук видавця, який запропонував нам співпрацю.

 

Романа: Насправді тоді потрібно було все робити «з нуля». Видавці самі не до кінця розуміли, що потрібно читачу. Зараз люди мають якусь візію, складають стратегії, а тоді була абсолютна пустеля, tabula rasа.

Ми щось заробляли і витрачали всі гроші на поїздки, бо це важливо — бачити, що відбувається в світі. Можна сидіти вдома і думати, що ти геніальний, але коли потрапляєш на міжнародну арену, то розумієш, скільки усього ще потрібно підтягнути.

Про перші успіхи

Андрій: Наше розуміння успіху відрізняється від розуміння інших людей. Для нас це не є насамперед фінансові переваги. Нам було шалено приємно, коли книжка «Рукавичка» здобула перемогу на бієнале у Братиславі. Це була перша серйозна нагорода, хоч і не передбачала жодних фінансових дивідендів.

Найвищий показник успіху для нас — це коли тебе розуміють люди, на яких орієнтуєшся

Романа: Раптом ми зрозуміли, що те, що ми робимо наосліп і намацуємо, — потрібне. Що ти відчуваєш той світ так само, як і багато інших людей. Що ти є частиною чогось великого. Найвищий показник успіху для нас — це коли тебе розуміють люди, на яких орієнтуєшся.

Про дитячі книжки для дорослих

Андрій: Ми підходимо відповідально до книжок не залежно від того, для дорослих вони чи для дітей. Усюди незмінно має бути якість, усюди мають бути продумані концепція і деталі. Ми намагаємося стирати межі. Навіть якщо це дитяча книжка, то позиціонуємо її для родинного читання.

2017-02-001123 (2)
2017-02-001123 (2)
2017-02-001123 (2)

Романа: Ми намагаємося дбати, щоб у дитячій книжці і дорослі, і діти здобували щось нове. У книжках мають бути присутні «заховані» меседжі для дорослих, яких, можливо, не зрозуміють діти.

Андрій: Є книжки для наймолодших — дітей до трьох років — і ми розуміємо, що ілюструвати їх треба трохи за іншим принципом. А усі старші від цієї категорії — то вже дорослі люди, особистості.

Про те, чому кожен проект — улюблений

Андрій: Кожна наступна робота для нас стає улюбленою. І ми зовсім не лукавимо, говорячи це. Адже коли ми починаємо працювати з проектом, то настільки глибоко у нього занурюємося, що на той момент він стає справді найважливішим. Із відстані часу важко виокремити якісь особливі книжки, бо кожна із них зачіпає за живе. Це те саме, що питати, кого зі своїх дітей ти любиш найбільше.

Кожна наступна робота для нас стає улюбленою. І ми зовсім не лукавимо, говорячи це. Адже коли ми починаємо працювати з проектом, то настільки глибоко у нього занурюємося, що на той момент він стає справді найважливішим

Романа: Коли потрібно десь зазначити інформацію про те, скільки ми створили книжок чи обкладинок, то щоразу починаємо  їх рахувати. Ми далекі від різних статистичних даних, тому не ведемо чіткого ліку своїх проектів. Ми знаємо приблизно, що вже створили близько 10-ти авторських книжок, повне оформлення ще для кількох десятків і близько сотні обкладинок.

Про українських ілюстраторів на світовому ринку

Андрій: Усе змінилося після нагороди в Болоньї. Нашу книжку «Зірки і макові зернята» видали кількома мовами. Після того почав швидше відбуватися цей міжнародний обмін та контакт. Такі речі  дуже сильно стимулюють нас розвиватися.

sm1a3210

Романа: До Євромайдану в нас виникали думки, що в іншій країні, можливо, було б легше розвивати цю справу. Але зараз, як і багато людей, ми зрозуміли, що Україна — це є місце, де маємо бути. Однак країнами, на які ми орієнтуємося у своїй творчості, для нас завжди були Франція та Південна Корея. Вони мають неймовірно розвинений ринок ілюстрованих видань і дуже активно експериментують.

Про сучасну українську книжку

Романа: Для розвитку книжки насамперед важливо наситити книжковий ринок якісним продуктом. Саме це зараз в Україні і відбувається. Лише після цього процесу почнуть з’являтися якісь важливі книжкові феномени. Та вже зараз ми бачимо, що видавництва діляться на певні ніші, що також дуже важливо.

Нарешті прийшов той час, коли українці почали обережно витрачати свої гроші і звертати увагу на якість книжки. Це вже не дозволяє видавництвам закуповувати папір незрозумілої якості чи використовувати неякісні фарби. Це вже етап, коли читач починає виховувати видавця. Ми часто спостерігаємо за людьми на ярмарках, як вони обирають собі книжки: звертають увагу вже не лише на автора, а й на те, як книжка видана.

Про визначні нагороди

Андрій: Важливими для нас стали нагороди у Болоньї: у 2014 році відзначили книжку «Зірки і макові зернята», а у 2015-му нагороду здобула «Війна, що змінила Рондо».

Важливими для нас стали нагороди у Болоньї: у 2014 році відзначили книжку «Зірки і макові зернята», а у 2015-му нагороду здобула «Війна, що змінила Рондо»

2017-02-001123 (2)
2017-02-001123 (2)
2017-02-001123 (2)

Також було важливо отримати нагороду на «Бієнале ілюстрації Братислава» за книжку «Рукавичка. Українська народна казка». А відзнакою на фестивалі у місті Шарджа ми були добряче здивовані, адже книжка про Андрея Шептицького отримала позитивну оцінку в арабській країні.

Також для нас дуже важливо, що наші книги опинилися у міжнародному переліку важливих дитячих видань «Білі круки», який проводять у Мюнхені. У 2012 році особливу відзнаку отримала знову ж таки наша «Рукавичка», в 2013-му — «Іван Франко. Ріпка», а у 2015 — «Війна, що змінила Рондо».

Про те, ким стати, коли виростеш

Андрій: Ми час від часу думаємо, що якби нас було більше, аніж двоє, то можна було би братися за більшу кількість проектів. Але то ризикований крок, бо тоді не збережеться наша бінарна система і це вже буде «Аґрафка» плюс хтось. Тому поки що ми тримаємо ліміт, хоча доводиться посувати деякі проекти, за які просто фізично не маємо змоги узятися.

Романа: У роботі ми найбільше цінуємо свою свободу та можливість обирати проекти, які хочемо реалізовувати. У нас багато ідей. Деякі з них вже неактуальні, бо ми щодня змінюємося і сьогодні ми вже не ті, що навіть були позавчора. Ми обираємо ідею, яка нас дуже зачепила, і над нею працюємо. Натхнення — для слабаків. (Усміхається) Треба сісти і працювати, а у цьому процесі ти вже розпалюєшся.

Ми хотіли б виходити за межі паперової книжки. Нас дуже цікавить театр і кіно. Тому хотіли би розвиватися у цьому керунку і, можливо, долучатися до створення музичних відео

Ми хотіли б виходити за межі паперової книжки. Нас дуже цікавить театр і кіно. Тому хотіли би розвиватися у цьому керунку і, можливо, долучатися до створення музичних відео.

Андрій: Інколи ми багато ходимо містом і у розмовах роздумуємо, що буде, «коли ми виростемо». Ми знаємо, наскільки ми божевільні, тому важко прогнозувати якісь майбутні кроки. Ми прагнемо здивувати насамперед себе, а не когось іншого. І поки що нам це вдається.

Наталія Середюк

Схожі публікації

10464 12

Андрій Худо

Співзасновник Холдингу емоцій «!FEST» про креативний Львів, продукування ідей та основні виклики у процесі побудови креативної екосистеми

30.06.2017 Тарас Прокопишин
3951 8

Анастасія Андрійчук

Івано-Франківська ілюстраторка про магію анімації, роботу фрілансера та життєву філософію ілюстратора

19.09.2017 Мар'яна Федина
3710 12

Agrafka

Lviv-based illustrators Andriy Lesiv and Romana Romanyshyn about modern Ukrainian books, “Agrafka” and an ability to surprise oneself

09.08.2017 Seredyuk Nataliya

Популярні публікації

60920 5

Громада в дії

Чому в селі, де з’явився вуличний вай-фай, перестали красти квіти
07.02.2017 Альона Вишницька
30274 8

Сам собі пастир

Що знайшов у лісах Житомирщини колишній в’язень «ЛНР» і чому краще фантазувати, ніж бути реалістом
19.07.2016 Євген Руденко
41490 12

Богдан Гаврилишин

Розмова із відомим українським економістом та громадським діячем
27.07.2014 Володимир Бєглов

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати