Заліщики на Тернопільщині — місто маленьке. Ви могли ніколи не чути про його існування, але майже напевне бачили його фотографії у котрійсь із добірок дивовижних місць України. Оточене Дністром майже по колу, на карті має такий вигляд, ніби хтось дбайливий поклав місто у кишеню до річки. Поряд із цією унікальністю географічною є ще одна — освітня.
Заліщицька гімназія увійшла до рейтингу найбільш інноваційних шкіл за версією Microsoft — тих, які активно використовують мобільні та хмарні технології у навчальному процесі. Таких шкіл на всю Україну — лише сім. П’ять, передбачувано, — з Києва, одна — з Дніпропетровська. Як серед них опинилася маленька провінційна гімназія, дізнавалася кореспондент The Ukrainians.
Проактивна директор
— О, ви вже приїхали? Я сама от тільки сьогодні з дводенного семінару з Києва, а зараз у нас буде зустріч з представниками Корпусу миру. Навіть не знаю, коли нам поговорити, — директор школи Олександра Дмитрівна Войчишин поспіхом запрошує до свого кабінету.
На стінах і полицях тут усюди грамоти, відзнаки і сертифікати за участь у різноманітних українських та закордонних програмах. За Т-подібним столом «сидить» велике біле шкіряне крісло, але ми вмощуємося на простіші, що стоять тут же одне навпроти одного. Поки Олександру Дмитрівну не забрали до волонтерів Корпусу миру, розпитую, у чому ж інноваційність їхньої школи.
— Наші діти вчаться не тільки з традиційних, а й з електронних підручників. Багато спілкуються онлайн. І учні, і вчителі мають можливість, так би мовити, здобувати навички ХХІ століття: беруть участь у вебінарах, віртуальних університетах, дистанційних курсах, — перелічує Олександра Дмитрівна. Вона працює тут учителем англійської з часу відкриття гімназії у 1995 році. І вже п’ятий рік директорує.
Стільки ж триває поступове впровадження у гімназії інформаційно-комунікаційних технологій. Їх скорочено називають ІКТ. Директорка не пригадує, коли точно стартувала естафета різноманітних конкурсів та семінарів, — імовірно тоді, каже, коли вона за власні кошти записалась у літню школу для вчителів англійської у Івано-Франківській області.
Тоді ж зайшла на сайт Британської ради в Україні і побачила програму «Навчаймося разом».
— Одразу відчула, яка то перспектива для дітей, — пригадує Олександра Дмитрівна. — Програма дає змогу найкращим учням та вчителям вивчати англійську мову, історію Великої Британії та інших країн Європи «на місцевості»: українські школярі можуть повчитись у британських школах, жити у британських родинах, а їхні вчителі — працювати разом із британськими колегами.
Тернопільська область на той час участі у програмі ще не брала, тож Олександра Дмитрівна подала заявку.
— Прийняли! Уявляєте? — говорить захоплено.
Тепер запрошення на схожі програми приходять час від часу дуже по-різному: щось надсилає відділ освіти, щось надходить від організаторів попередніх проектів, щось знаходять самі вчителі чи навіть батьки й учні.
Гімназії пощастило — Олександра Дмитрівна вільно володіє англійською, може розвідати всі умови, спілкуватись напряму з організаторами і надалі підтримувати з ними зв’язки. Вона може годинами розповідати про кожну із пройдених програм, показувати фото і публікації, хештеги і коментарі. Розповідати про людей і зреалізовані проекти. Говорить швидко, тримає динаміку в рухах. І багато встигає. Кожен конкурс для неї — нова можливість.
— Хочу спробувати і позмагатися. Мені не буде соромно, якщо ми не переможемо. А якщо переможемо, отже, правильно розвиваємось і вдосконалюємося, — пояснює свою конкурсну філософію директор.
Нещодавно гімназія подалася на конкурс найкращого сайту — не перемогли, але дізнались, що варто доопрацювати, які розділи створити, яку інформацію додати.
Інноваційне «паперовисько»
Діти, переконана Олександра Дмитрівна, виходячи за межі класу, все одно продовжують навчатись — використовують інтернет і соціальні мережі. А тому головне завдання вчителів — навчити школярів не губитись у морі інформації.
Уже чотири роки у гімназії працюють школа ІКТ і творча група, які мають спільну мету — впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у навчальний і виховний процеси. Завдяки попередній своїй активності тепер гімназія стала дослідно-експериментальним майданчиком із впровадження програм Офісу 365 Microsoft у навчальну програму.
Головне завдання вчителів — навчити школярів не губитись у морі інформації
Триває другий із трьох років експерименту, в якому задіяно сім учителів, але потроху до роботи у хмарних сервісах залучають й інших. Усі вони витрачають час на додаткове навчання: спочатку технології засвоюють учителі інформатики. Потім вони проводять уроки для інших. А Microsoft регулярно надсилає опитувальники: скільки віртуальних кабінетів створили педагоги, скільки напрацювань мають учні.
Те, що Microsoft дав можливість Заліщицькій гімназії працювати з хмарними сервісами, — хороша нагода зменшити кількість друкованих матеріалів та звітів, та й взагалі дати змогу різноманітним інспекторам переглядати їх онлайн і вже опісля приїжджати меншою командою, і не на тиждень, а на два дні. Одне слово, економити державні кошти. Так розмірковує заступник директора Василь Григорович Дяків. У своєму кабінеті він має за сусідку Зоряну Миронівну — заступника з методичної роботи. Жінка якраз запускає робочий комп’ютер і через повільний Інтернет довго завантажує сторінку Офісу 365.
— Бачите ці папки? — Зоряна Миронівна Копичинська вказує на кілька щільно заставлених полиць. — Я вважаю, що це непотріб, якого ніхто ніколи не переглядає, окрім тих людей, які приїжджають на перевірку.
Задля дієвості методичної роботи в гімназії вирішили створити сайт кожної методичної структури в Офісі 365.
— Ми єдина школа в районі, яка так працює, — констатує Зоряна Миронівна. — Відділу освіти я сказала, що роздруковувати всього цього не буду. Якщо світ іде вперед, а ми далі маємо оце паперовисько, то для чого взагалі експерименти впроваджувати?
Василь Григорович підтримує колегу. Каже, що непогано було б усім нарешті перейти на електронні журнали. Бо все одно є Інформаційна система управління освіти, до якої вносять статистичні дані. Є там можливість і для розкладу з оцінками.
— Але ніхто не бере на себе цієї відповідальності! Я от їздив у Литву, там є стратегія освіти. Сказали: наша мета — електронні журнали і перехідний період три роки. І вчителі зрозуміли, що паперові журнали відійдуть у минуле. Щоправда, впродовж цього часу вели і ті, і ті, щоби перевірити ефективність.
Врешті завантажується сторінка хмарного сховища — і ми розглядаємо папки з презентаціями, тестами і документами. Вчительськими та учнівськими. Так працювати зручно: все, що потрібно, — доступ до інтернету.
Презентації тут — улюблена справа. Можна навіть не давати такого завдання, а на початку уроку все одно хтось увімкне підготовлені слайди.
Учитель. Любов
Гімназія намагається тримати репутацію серед інших шкіл. Василь Григорович вважає, що основа такого бажання — не в конкуренції: «Ми просто робимо свою роботу, йдемо до мети».
А мета, пояснює він, — сформувати активного громадянина, який знайде своє місце у світі і не буде боятися реалізовувати власні проекти. Успішні чи неуспішні.
— Ми формуємо дитину, яка знає, чого хоче. Вчимо не боятися світу і визначати мету. Не обов’язково глобальну! Може бути якась простіша. Головне — шукати шляхи її досягнення, — роз’яснює Василь Григорович.
На 380 учнів гімназія має 38 учителів. Як для Заліщиків — колектив немаленький. Із них близько 20 є переможцями або учасниками конкурсу «Учитель року» щонайменше районного рівня. Щороку один-два вчителі виходять на рівень області.
Василь Григорович проводить нас до дверей одного з класів — на зустріч із вчителькою інформатики й математики, «локомотивом ІКТ» в гімназії.
Наталія Анатоліївна Грушко, крім того, ще й класний керівник 8-А, у якого зараз не урок, а своєрідний майстер-клас: роблять 3D-листівки. Пані Наталія гостей не чекала і спершу трохи розгублено розповідає про те, як ідея з листівкою прийшла до їхнього класу.
Проект знайшов у мережі один з учнів. Класний керівник підтримала. Ще й голова батьківського комітету радо відгукнулась — купила папір, клей, зачинила власний магазин і прийшла допомагати дітям.
Тому зараз тут парти всипані кольоровим папером, проектор щойно закінчив трансляцію відео виготовлення листівок, діти майструють. Двійко учнів фотографують та знімають процес на відео («Ми чужих не кличемо, хай вчаться і цьому», — каже вчителька). Потім відзняте перемістять у блог класу — і його побачать зокрема й іноземні колеги по програмі eTwinning, у якій 8-А бере участь із початку навчання в гімназії.
eTwinning — навчальна програма Європейської комісії, заснована з метою співпраці європейських шкіл. Тут створюють проекти, обмінюються досвідом, спілкуються через Skype. Заліщицькі гімназисти співпрацюють з румунами.
— Для дітей це багато означає: і творчість, і комунікація, — каже Наталія Анатоліївна.
— Щоб так організувати шкільне життя, потрібно просто любити свою роботу, — такий очевидний рецепт має вчителька. — Ми ж на цей світ прийшли, аби щось по собі залишити. Ось і я думаю, що мої учні будуть мати своїх дітей і згадають, що колись прикрашали міський автобус, робили листівки, їздили на екскурсії.
Любов, кажуть тут, і продовжує вчителям робочий день. Він інколи розтягується до 12 годин. Навіть під час карантину Наталія Анатоліївна шукала і вивчала нові програми. Тепер у 10-му класі на уроках геометрії показує GeoGebra від Microsoft (графічний калькулятор для геометрії, алгебри, обчислень, статистики і 3D-математики), де є можливість будувати об’ємні тіла. Немає матеріального забезпечення — от вчителі й переміщуються у віртуальну та інноваційну площину.
— Весь мій час… — Наталія Анатоліївна намагається пояснити власну мотивацію і ретельно підбирає слова, — ось у мене є школа…
— Другий раз школа, і третій раз школа, — піджартовує Василь Григорович. — Розумієте, у нас так: учні хочуть, вчителі як єдина команда можуть, а батьки допомагають реалізувати.
— Ми ще сьогодні готуємо танець. Знайшли проект один. Можна виграти фарбу. А нам якраз треба на спортзал. Не знаю, чи переможемо, але спробуємо! — сміється Наталія Анатоліївна.
Втім учителька визнає, що лише любові для успіху замало. Без фінансової допомоги не обійтись. Наприклад, те, що у кожному класі є проектор і комп’ютер, — батьківська заслуга. А те, що «у комп’ютерному класі обладнанню дев’ять років і воно ледве тягне 2003-й Офіс, — гімназійна проблема».
Батьки. Допомога
Щомісяця батьки сплачують по 40 гривень благодійного внеску. Інколи одразу акумулюють кошти і купують необхідне обладнання (ноутбуки, проектори). Крім того, гімназія отримує спонсорську та меценатську допомогу — зв’язки освітній заклад налагодив добре.
Зараз у школі триває ремонт спортзалу. На три поверхи простягнувся різкий запах фарби.
— А, це я знайшла той конкурс на найкращий танець! Кажу: спробуйте! — хвалиться мама 8-класниці Оксанки — Ірина Орестівна.
Старша донька пані Ірини вже закінчила гімназію і вступила в КНУ ім. Шевченка, тому з вибором школи для молодшої жінка не вагалася. Каже, звертала увагу насамперед на педагогічний колектив.
Пані Ірина зауважує, окрім активних учителів, у гімназії активні й учні. Причини такого явища жінка розглядає так, ніби намагається скласти пазл:
— Лідер колективу важливий однозначно. Але не можна сказати, що працює лише він. Або що тільки діти активні — теж ні. Їм треба поводир — учитель. Думаю, це конкуренція і наслідування вчителів. Вони ж постійно на конкурси їздять…
Діти. Активність
З Андрієм і Оксанкою з 8-А нас знайомить Василь Григорович. Спочатку лякає дітей серйозним словом «інтерв’ю», але між собою ми з ними домовляємось про просту розмову.
Це, очевидно, одні з найкращих учнів. У гімназії вчились старші брати Андрія. Він знав, що тут використовують новітні технології, і це, зізнається, було йому найцікавіше.
Коли хлопець тільки-но прийшов у гімназію, його клас почав працювати у програмі eTwinning. Згодом і з Microsoft.
— Коли наш клас проводить якийсь захід, його фотографують, роблять відеозаписи. Ми ще зідзвонюємося по skype з учителькою та дітьми з Румунії. Якось співали колядки, концерти робили. А румуни надсилали нам листівки, — пригадує хлопець. — Це дуже цікаво, це Європа!
Допитуюсь, чому їхній клас такий активний. Хлопець вказує на класного керівника. Має історію, щоб пояснити:
— Дзвонить до мене якось у суботу Наталія Анатоліївна о 10-й ранку і каже: «Андрію, тут є такий конкурс цікавий, прийди на першу годину і, якщо можеш, візьми когось із собою». А ми тільки раді!
— А якось нам запропонували податися на КРОКС (Культурні, Розумні, Організовані, Кмітливі, Спритні) – і ми… — несміливо додає Оксана. Андрій миттєво підхоплює думку.
Теперішнє покоління міленіалів, каже він, можна присилувати слухати, але не сприймати
— Ми не знали, що це таке, не знали, що там твориться. Пам’ятаю, йдемо з Оксаною по сходах і думаємо: подаватись чи ні? Але поїхали — і дуже сподобалось. Це були спортивні конкурси на кмітливість. Вперше — дев’яте місце взяли. А потім отримали азарт — взяли сьоме місце в Україні. Результат не дуже високий, але прогрес був.
— А вже на суто інтелектуальних змаганнях він третє місце посів, а там набагато старші учні були — 10-11 класу, — з гордістю за однокласника каже Оксанка. Андрій махає на дівчину рукою і корчить гримасу, мовляв, «немає про що говорити».
Своїм неактивним одноліткам хлопець дає просту пораду: шукати інтерес у тому, що дає користь і одночасно є тобі цікавим. Як, приміром, програма LinguaLeo. Граєш ігри — вчиш англійську. Є й інші програми такого типу.
Уже пізніше у своєму кабінеті замдиректора Василь Григорович зізнається: він і сам час до часу грає у навчальні ігри. Теперішнє покоління міленіалів, каже він, можна присилувати слухати, але не сприймати.
А отже, вся суть навчання у сучасній школі має вміщатися у слові «цікаво».
Фото авторки
