#МедіаПрактики: Керівник напряму «журналістика даних» у онлайн-виданні «Тексти» про роботу команди, журналістику даних у світі та фінансові моделі, завдяки яким можуть існувати data journalism-проекти.
Слухайте подкаст або читайте короткий текстовий конспект розмови.
Слідкуйте за оновленнями проекту на сторінці подкасту у Facebook, а також підписуйтеся на проект → SoundCloud / iTunes / RSS.
З чого починалася ваша історія у медіа?
За освітою я інженер-фізик і довго не мав жодного стосунку до медіа. Усе трохи змінилося на початку 2000-х років, коли я почав дописувати на один із активістських сайтів. Тоді була низка акцій протесту, зокрема «Україна без Кучми». Саме в цей період я почав працювати громадським журналістом. Тексти мені завжди подобалося писати.
Що змусило інженера зайнятися журналістикою?
Саме під час акції «Україна без Кучми» у 2000 році було створено сайт maidan.org.ua. Я був одним із адмінів групи цього сайту. Тоді зрозумів, наскільки важливою є комунікація. На той момент найдоступнішим способом комунікації був великий публічний форум, який був на сайті. Тому, власне, почав у ті часи активно писати публічно.
Як, власне, починалися «Тексти»?
У мене були друзі-журналісти, але після цих всіх подій з сайтом, з акціями протесту і «Помаранчевою революцією» що я можу писати тексти, знали кілька людей. Коли створювався тижневик «Український тиждень», перша команда проекту запросила і мене. Зокрема, Павло Солодько та Роман Кульчинський. Так я почав професійно займатися журналістикою. Це тривало недовго, півтора року.
Після відходу з «Українського тижня» ми вирішили, що потрібно робити власний проект — онлайн-медіа. Ми працювали на одному такому онлайн-медіа приблизно рік. Після того як Януковича вибрали Президентом, фінансування закінчилося. Але нам вдалося зберегти частину текстів, тому сайт ми назвали «Тексти». І перше, що було на сайті, — це частина текстів із попереднього проекту. Так розпочалася наша історія.
Зазвичай, коли говорять про «Тексти», то йдеться про журналістику даних. Розкажіть, будь ласка, чому вас асоціюють із цим поняттям?
Під час виступів я інколи жартую, що ми є засновниками журналістики даних в Україні, бо першими створили на сайті розділ «Журналістика даних». Але почали серйозно цим займатися десь через рік після старту проекту.
У 2011 році ми вирішили присвячувати проекту велику частину часу та ресурсів. Потім реалізовували низку проектів у форматі журналістики даних. Наприклад, проект про закупівлі, коли ми зробили першу нормальну базу даних закупівель. Тоді ще Prozorro не існувало.
Журналістика даних — це будь-які методи роботи з даними, які дозволяють шукати нові історії, нові підходи чи нові кути зору. Насправді ми трішки робили це в «Українському тижні». Принаймні, я зі свого боку намагався робити це. Зрозумів, що може бути магічне поєднання між програмуванням, аналізом даних і журналістикою.
В «Українському тижні» працював редактором відділу політики. Написав за кілька днів маленьку програму, невеличкий скрипт, який поєднував декілька бюджетів за кілька останніх років. Тоді зрозумів, що врятував кілька місяців роботи журналіста.
Ми говоримо про журналістів даних, графічних дизайнерів, інфограферів… Чи могли б ви поставити межі між цими поняттями?
У світі є кілька підходів. Є великі спеціалізовані редакції, де досі існує роз’єднання цих понять. Тобто є окремий графічний відділ, який займається всією ілюстративною та пояснювальною графікою, яку друкують. Є інший відділ, який замається інтерактивними візуалізаціями.
Кілька років тому у великих виданнях з’явилися підрозділи, які займаються винятково журналістикою даних. Але в інших редакціях, таких як ProPublica, немає чіткого розділення між дизайнерами та журналістами даних. Здебільшого там — універсальні бійці. І це зрозуміло, бо маленька редакція не може собі цього дозволити. У нас така ж ситуація.
Наскільки великою є теперішня команда «Текстів»?
Як для журналістики даних, наша команда дуже велика. І не лише для України, а й для Європи. Є не дуже багато місць, де журналістикою даних займаються більше двох-трьох людей. У нас — шестеро. У ньюзрумі працюють близько десяти постійних працівників, якщо не враховувати фрілансерів.
Коли ми читаємо західну медійну аналітику, то часто там пишуть, що у будь-якій сучасній редакції поруч за великим столом мають працювати журналісти, програмісти, дизайнери, продюсери і так далі.
У вас доволі близький формат: різнопланові спеціалісти, які працюють разом над створенням конкретних історій, правильно?
Така ситуація виникла нещодавно, коли з’явилося більше людей, які займаються журналістикою даних. Дуже класно, коли є репортер, який може зробити частину роботи швидко, якісно та цікаво.
Люди, які займаються журналістикою даних, також роблять це. Але ми рідко виходимо в поле заради репортажу. Якщо й виходимо, то для вирішення якоїсь конкретної проблеми або для того, щоби знайти людей, які можуть розказати про ці речі.
У вас були історії, коли в команду приходив журналіст, а потім він перекваліфіковувався на програміста? Або ж навпаки: IT-спеціалісти вчилися розповідати історії?
Є один яскравий випадок — Ярина Серкез. Спочатку вона була журналісткою, а програмістські навички здобула пізніше.
Ймовірно, що люди, які працюють у вас, могли б працювати у інших великих IT-компаніях і отримувати вищу зарплатню. Яким чином ви будуєте команду? І як робите так, щоб ці люди залишалися у медіа?
Таких людей можна залучити двома способами. Перший — знайти журналіста та зробити з нього програміста. Другий спосіб — взяти програміста та перекваліфікувати його на програміста-журналіста. Якщо аналізувати, то невелика частка людей, які були ІТ-спеціалістами, згодом стали журналістами даних. Щодо нашої команди, то у нас є лише одна людина, яка колись була програмістом.
Єдине, що ми можемо запропонувати програмістам, — цікавіша робота. У нас вона справді динамічніша, проекти змінюються щомісяця. Сьогодні одна специфіка, а завтра — зовсім інша. Від нудьги у нас точно ніхто не загине.
Спробуймо поглянути на цю ситуацію у контексті фінансів. Ми знаємо, якою є середня зарплата журналістів в Україні і якою зарплатня IT-спеціалістів.
Позаяк кількість грошей зазвичай дуже обмежена, ми розуміємо, що можна найняти на роботу або одного ІТ-спеціаліста, або кількох репортерів. З позиції медіа-менеджера розумієш, що треба брати репортерів, які будуть продукувати більше контенту, а не одного програміста…
Те, що ви кажете, абсолютно відповідає моїм відчуттям і уявленням про це все. Краще брати трьох репортерів, аніж одного IT-спеціаліста, ще й через те, що з нього складно зробити хорошого журналіста даних. Поясню чому.
У нас були спроби залучати крутих фахівців, однак класичні програмісти занадто зацементовані для цієї роботи. Вони звикли працювати у своїх рамках, вони не дуже гнучкі. Для цієї роботи необхідна гнучкість уяви, бо просто написати хороший код — це добре, але часто його не вистачає для того, щоби зробити проект. Інколи треба зробити трішки більше, тому найкраще запрошувати трьох журналістів.
Наскільки розумію, левовою часткою фінансових надходжень «Текстів» є гранти. Розкажіть про вашу бізнес-модель.
Ми любимо називати себе гібридною організацією, і це справді так. Ми навіть не суміш класичної журналістики та журналістики даних. Якщо поглянути на структуру сайту, то можна помітити, що крім класичної журналістської складової і журналістики, яка займається даними та візуалізацією даних, є ще третя складова, яка займається аналітикою, — аналітичний центр. Це наш головний інструмент.
Гранти — це головне джерело фінансування. В нас було три етапи розвитку організації. Звичайно, не за один рік так сталося, що ми можемо утримувати команду, в якій журналістикою даних займається шестеро людей. Починалося все з двох людей. Спершу були лише з Романом Кульчинським, як співзасновники проекту. Впродовж першого року ми працювали за рахунок накопичених до того моменту коштів. Тоді не мали особливої думки щодо того, як відрізнятися від інших. Уже через рік ми вирішили, що треба зайнятися журналістикою даних. Нам це подобалося, і було бачення, що робити далі.
Після того, як ми зробили кілька проектів, під час розмови з грантодавцями і людьми, які могли профінансувати, ми могли показати не класичні статті, не класичну журналістику. Це вплинуло на те, що ми отримали перший грант… Наша команда, як ми тоді жартували, складалася «з двох із половиною» людей. І третій етап, коли ми в 2015 році отримали перший інституційний грант. Цей грант був для нашого аналітичного центру. Завдяки цьому ми створили і розвиваємо команду в такому складі, якою вона зараз є. У нас з’явився офіс після п’яти років діяльності. До цього був лише офіс віртуальний, ми систематично зустрічалися в кав’ярнях.
Щодо майбутньої моделі. Зрозуміло, що гранти — хороша штука. Звичайно ж, приємно, коли організація може заробляти гроші сама. У нас був приклад, коли ми протягом року заробили 50% бюджету.
З 2015 року в нас не було потреби диверсифікувати фінансування. Натомість було завдання спробувати розширитися. Ми мали чіткий вибір, про який говорили з Романом наприкінці 2014 року: змінюватися або закриватися. Мотивації в такому ж темпі працювати до відкриття офісу не було. Відповідно, залишалося не дуже багато сенсу це продовжувати. Нашим завданням було масштабуватися, що ми з успіхом зробили, тому зараз у нас одна з найкращих і найбільших команд журналістики даних у Європі.
Чи не боїтеся ви ситуації, коли буде складно чи неможливо отримати черговий грант?
Ми припускаємо, що така ситуація може трапитися. Наше сьогоднішнє завдання — наскільки це можливо, диверсифікувати надходження. Тут є цікавий момент. Ми вивчаємо досвід іноземних організацій — наприклад, Texas Tribune чи ProPublica. З огляду на їхній досвід, можу сказати, що існує три основні моделі фінансування ньюзрумів, які займаються журналістикою даних.
Перша — це гранти. Це те, що робить Texas Tribune. І гранти у них доволі диверсифіковані. Вони намагаються збирати пожертви, але все одно 60% фінансування становлять грантові гроші.
Друга модель — це базове фінансування, яке надходить зі спеціально створеного фонду. Такий фонд дозволяє існувати, наприклад, ProPublica. У 2008 році був спеціально створений фонд, на базі якого заснували це видання. Тоді гроші пожертвували банкіри, які вважали, що медіа не зробили своєї роботи перед економічною кризою 2008 року. Тому вони вирішили створити нове медіа, для якого заснували фонд.
Доходи від роботи цього фонду — це базове фінансування роботи ProPublica. До речі, цікаво те, що коли Трамп переміг на виборах, то з’явилося друге джерело фінансування — пожертви громадян, за рахунок яких проект масштабується. Вони відкрили кілька нових офісів, набирають багато нових працівників…
Третя — модель великих видань типу New York Times чи The Guardian, коли доходи від видання дозволяють підтримувати напрям журналістики даних. За тією ж моделлю працює сайт fivethirtyeight.com, який був підрозділом телевізійного гіганта ESPN.
Є ще четверта модель, яка можлива для англійськомовної або, умовно кажучи, китайськомовної аудиторії. Тобто країн з великими рекламними ринками і великою кількістю населення. За такою моделлю частково працює нове і дуже цікаве видання The Pudding.
Повернімося до українських реалій. Хіба ви не можете створювати візуальні проекти для великих компаній? Це може бути п’ятим варіантом заробітку…
Із власного досвіду можу чітко сказати: неможливо одним ньюзрумом робити журналістську роботу та заробляти гроші. Тут дуже важливий момент — ментальне розпорошення. До того ж, це повинен бути зовсім інший світогляд людей. Це різні роботи і їх складно поєднувати. Виходить розпорошеність між двома дуже різними напрямками діяльності, які, на моє переконання, неможливо змішувати, бо це дуже шкідливо в деяких моментах.
В одному випадку ми працюємо на замовника так чи інакше. Ми повинні виконувати його побажання. З іншого боку — незалежна журналістика, де ми не слухаємо нікого і нічого, крім власних відчуттів. З огляду на те, як працює голова, ці речі практично неможливо поєднати.
Має бути два окремих юридичних підрозділи, які між собою комунікують та обмінюються знаннями, але їх треба розводити. У такому випадку комерційний відділ повинен заробляти гроші і на себе, і на тих хлопців і дівчат, які займаються журналістикою. Для цього має бути розвинений ринок.
У вас був проект про «потяги Януковича». Дуже цікава тема.
Чи люди з компетенціями програмістів, дизайнерів і журналістів не могли створювати одразу і партнерську публікацію, скажімо, для «Укрзалізниці»? Наприклад, робити матеріал із аналітикою й візуалізацією для кожного міста чи навіть потяга.
Залежить, чи є запит від організацій і скільки є організацій на ринку, які фінансово можуть собі це дозволити. Треба розуміти замовника і зрозуміти, навіщо йому хороший інформаційний дизайн.
Я навіть не про це говорю, а про такі складні речі, як моделювання потоків і замовлень. Більшості людей, які керують цими організаціями, навіть в голову не приходила думка, що це можна робити. Це не лише від нас залежить. Це залежить від рівня уявлень людей, які здатні платити за це гроші.
Розкажіть про кілька найбільших проектів, які робила ваша команда впродовж останніх років?
Нещодавно ми закінчили один із найбільших проектів. І я без зайвих слів можу сказати, що дуже пишаюся ним. Без нашого ньюзруму, без людей, які в ньому працюють, це було б неможливо. Це дуже класний приклад колективної роботи. Роботи ефективної, якісної та швидкої. Цей проект зробили менше ніж за місяць. Він стосується нелегального видобутку бурштину.
У цьому проекті є дуже багато речей, які ми робили вперше. Це цікаві речі з точки зору дизайну, поєднання естетичних картинок і карт. Цього я ще ніде та ні в кого не бачив. У процесі роботи з даними ми опрацювали близько півмільйона зображень. За допомогою моделі машинного навчання, яку ми створили, змогли відрізняти різні типи супутникових зображень для того, щоб знаходити місця видобутку бурштину.
Це можна було б зробити і вручну, але це місяці роботи.
Також у нас був дуже великий проект, присвячений людям, які загинули на Майдані в лютому 2014 року. Дуже складний проект, насамперед психологічно. Ми зробили карту, де є дуже детальна інформація. З хронологією фактично до хвилини. Це був важкий проект, але я радий, що ми його зробили.
Серед великих проектів, які довго розробляли, — проект про пенсійну систему… Він показує, як може впливати зміна параметрів, таких як пенсійний вік. Ми дуже часто чуємо, що пенсійний вік не може бути 70 років, хтось каже про 60 років і т. д. Але жодна зі сторін не наводить нічого, окрім емоційних аргументів.
Ми рік консультувалися. Це дуже складна система, яка враховує багато факторів. У тому числі стан економіки та демографії. Треба було, щоб вона зберігала реалістичність, а з іншого боку, дала можливість людям розуміти, що змінюється. Зараз, коли вже є певна модель, легше пояснювати, наприклад, чому пенсійний вік не може бути меншим, ніж він є зараз, — бо це відразу позначається у дефіциті пенсійного фонду. Складний, але дуже цікавий.
Яким чином приймаєте рішення про те, що писати і які проекти реалізовувати?
Щодо затвердження тем, то процес відбувається так, як і в будь-якій редакції. Або хтось із журналістів «продає» тему, або ж є можливість отримати набір цікавих даних. Позаяк ми займаємося журналістикою даних, то інколи йдемо від набору даних. Спочатку беремо дані, а потім шукаємо теми, які в них можна знайти. Тобто це процес двосторонній. Наприклад, теми з «потягами Януковича» ми не збиралися робити, але знайшли цю історію у базі даних.
Які інші найяскравіші кейси у контексті журналістики даних на українському ринку?
Журналістикою даних займається кілька організацій. Зокрема організація «Наші гроші». Це справжня журналістика даних. Можливо, вони себе не називають так, але саме так є. Вони починали як вузькоспеціалізована журналістика даних щодо закупівель. Зараз в них ширше коло інтересів.
Те, що робить Денис Бігус і «Канцелярська сотня», — також журналістика даних. До того ж вони додають елементи розслідувальної журналістики.
Щодо візуалізації, то багато проектів у той чи інший спосіб намагаються її робити. Наприклад, такі видання, як «Українська правда». Інтерактивні речі час від часу робить BirdinFlight та VoxUkraine.
На кого з глобальних медіа варто звернути увагу?
Іспанська та італійська журналістика сильні більше з дизайнерської позиції. Там дуже багато графічних проектів, але мало власне журналістики даних. Знаю, що займається журналістикою даних «Bloomberg Italia».
В Німеччині — Berliner Morgenpost. Час від часу вони роблять дуже цікаві речі. В Аргентині є видання La nacion, у Польщі — Gazeta Wyborcza…
Ще раз згадаю американську ProPublica, бо вони нам особливо близькі. Вони створюють цікаві тренди в журналістиці даних. Наприклад, вони першими почали досліджувати упередженість машинних алгоритмів. Є такий алгоритм у США, який використовують у судах. Коли людину затримують, то вся інформація про неї переводиться в низку параметрів: вік, стать, колір шкіри, тип злочинів, в яких особа була задіяна, і т. д.
Всі ці позиції вводять у модель – і вона прогнозує, наскільки великим є ризик рецидиву на найближчий рік. Базуючись на цьому факторі ризику, суддя приймає рішення: залишити людину під арештом чи відпустити. У ProPublica проаналізували цей алгоритм, дотепно обійшовши його закритість, і створили свій аналог. У них була підозра, що він упереджено ставиться до темношкірих людей. Виявилося, що алгоритм на 30% імовірніше промаркує темношкіру людину як майбутнього порушника, ніж людину з однаковими показниками, але з білою шкірою.
Які практичні інструменти чи сервіси можна використовувати для того, щоб робити цікавішими матеріали у медіа?
Мені дуже складно назвати інструменти, бо їх насправді безліч. Постійно з’являються нові. Сенс у тому, що ці інструменти не мають особливої різниці, якщо ви не знаєте, як використовувати їх з точки зору інформаційного дизайну. Я радив би спершу почитати теорію перед тим, а вже потім застосовувати інструменти.
Інструментами є онлайнові чарт-білдери, наприклад, від Quartz. Людині, яка ніколи не будувала графіків, сподобається це робити. Також це, наприклад, Datawrapper, який розроблявся для журналістських організацій. Зараз у доступі і безкоштовний пакет, і той, який можна купити за гроші. Також це всім відомі Google Charts. У табличках можна робити якісні графіки та вставляти їх у статті.
Якщо ми говоримо про складніші інструменти, то, наприклад, Flourish. Складніші, зате з більшими можливостями, це Tableu Public. Це як Excel, тільки для візуалізацій.
Інструментів реально безліч. Це стосується не тільки графіків, а й карт. Просто треба мати чітке розуміння, що працюватиме в інформаційному дизайні, а що ні.
Що почитати?
Це, наприклад, книжки Едварда Тафті, Альберто Каїро та Стефана Ф’ю.
***
[Виготовлення подкасту стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «У-Медіа», що виконується міжнародною організацією Інтерньюз.
Зміст матеріалів є виключно відповідальністю The Ukrainians та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Інтерньюз.]
