Дослідник креативного класу Річард Флорида писав про «три Т економічного розвитку», які є основною креативних міст, — технології, толерантність і таланти.
На його думку, сучасні міста можуть ставати комфортнішими та креативними саме завдяки активному використанню новітніх технологій, повазі до різноманіття та постійному залученню талантів.
Саме про креативний клас, зміну поколінь, а також про міську, національну та глобальну боротьбу за талановиту молодь ми поспілкувалися із Андрієм Москаленком, (який вже у 28 років став) заступником міського голови Львова з питань розвитку.
[Спецпроект «Креативне місто» створений у партнерстві з ініціативою Lviv Creative City]
У пересічного мешканця міста термін «креативність» може викликати двоякі відчуття. Чим для тебе є креативність? І як ти загалом сприймаєш процес творення нової візії Львова як міста креативності?
Насамперед важливо зрозуміти, у яких сферах і речах ми будемо конкурентними через 5-10 років. Маємо розуміти, завдяки чому будемо перемагати, як будемо залучати і втримувати талановитих людей.
Так, потрібно вміти комунікувати з різними аудиторіями. У моєї бабусі один досвід життя, тому, очевидно, що в розмові з нею я мав би по-іншому пояснювати слово «креативність». Якщо ж спілкуватимуся зі своїми однолітками, то описуватиму поняття ще інакше.
В основі креативності має бути культурна індустрія. Я впевнений, що саме Львів є тим містом, яке в креативності і в креативній економіці покаже приклад іншим українським містам. І не просто на словах, а на конкретних кейсах.
Креативна економіка дає змогу виховати незалежних людей. Для міста важливо, щоби була збудована така екосистема, завдяки якій ми не лише гуртуємо таланти, а й збільшуємо їхню кількість. І навіть при зміні місця праці талант людини для міста працює. Адже сьогодні ви в сфері культурі, завтра — в ІТ, післязавтра — в органах влади.
Креативна економіка дає змогу по-іншому підходити до класичного мислення. Ще досі побутує думка, що рівень економіки залежить винятково від промисловості. Я не суперечу цій думці. Але поруч із промисловістю сьогодні у Львові успішно працюють десятки ІТ-компаній, у яких трудяться тисячі молодих людей, створюючи значну додану вартість для міста.
Є яскравий приклад заводу «РЕМА», про який сьогодні треба все більше говорити. Це завод, на якому поруч із виробництвом функціонують 60 різноманітних майстерень. Там сконцентровані люди, які конкурують на глобальному ринку, досягають успіхів на Kickstarter.
Важливо усвідомлювати та працювати над новими викликами і новими показниками успішності. Адже проста цифра у сухій статистиці відіграє все меншу роль. А все більшу вагу має зміст.
Креативна економіка дає змогу виховати незалежних людей
За останні вісім років велику суму коштів з бюджету міста інвестують в освіту. Звісно, що першочерговим завданням було оновити інфраструктуру. Але вже сьогодні, за рішенням міського голови, поруч з інфраструктурою значні інвестиції йдуть у обладнання та навчальні програми — щоб у школах було з чим працювати, щоб були матеріали і контент.
Якщо ми хочемо конкурувати, то повинні ставити собі за ціль високі стандарти. Нещодавно презентували декілька рейтингів українських міст. Львів за останнім опублікованим рейтингом Transparency International Ukraine посів перше місце щодо відкритості. В мене є пропозиція: додаймо до цих рейтингів інші міста — одне польське, одне німецьке, наприклад. Давайте поставимо собі ще вищу планку. Адже конкуренція стала глобальною.
Тому нам потрібно підвищувати стандарти конкурентності й намагатися якомога краще розуміти свою головну перевагу і сфери, в яких можемо бути першими.
Чим для тебе є креативний клас?
Перш за все, це люди, які мають певні цінності та змогу творити.
Зрозуміло, що для цих людей необхідно максимально розвивати середовище творення: з одного боку, фізичні простори, з іншого боку — події, які об’єднують та надихають, ще з іншого — формувати чіткий запит ринку на інновації.
Наприклад, у Львові у вересні відбудеться Літературний конгрес Міжнародного ПЕН-клубу. Це одна з п’яти найважливіших подій у світі, куди приїдуть декілька нобелівських лауреатів і понад 300 письменників. Безперечно, окрім змістової величезної частини, для підприємців, які працюють у Львові, це прибутки. Оренда залів, перекладацькі послуги, трансферти. І відтак, це робочі місця. А для мешканців це змога отримати нові знання — поспілкувавшись із нобелівським лауреатом, наприклад. Це той рівень, на який ми орієнтуємося. Такі заходи мають ставати звичними для Львова. Так ми підвищуємо планку конкурентності.
Інший приклад — форум стартапів «Інноваційна весна». Цьогоріч разом із колегами з управління інвестицій ми організовували форум, де демонстрували запит міста у нових стартапах і серед студентів, і серед викладачів. Мерія готова бути замовником і фінансувати найкращі стартапи. Цьогоріч на конкурс виставляли сім напрямків — ліфти, дороги, бізнес-туризм та інше.
Або інший яскравий приклад — фестиваль LvivMozArt, який стане чи не найбільшим відкриттям у Львові цьогоріч. І це дуже промовистий приклад, коли зірка світового масштабу — спочатку диригентка Мюнхенської, а тепер Грацької опери — львів’янка Оксана Линів допомогає Львову змагатися на світовій музичній арені. І навіть процес організації цієї події демонструє, що це не лише тиждень музики світового рівня, а й новий прецедент, який здатен об’єднати людей навколо ідеї прориву.
Річард Флорида у визначенні креативного класу пише про людей, які створюють нові значимі форми, і поділяє їх на дві основні категорії: креативне ядро та креативні професіонали.
Креативне ядро формують представники сфер ІТ, природознавчих і суспільних наук, медіа, спорту та індустрії розваг. Тоді як управлінці, фінансисти, медики, на думку дослідника, є креативними професіоналами.
Скільки таких людей у Львові? Чи є якісь розрахунки щодо частки креативного класу в місті?
На мою думку, частка представників креативного класу в загальній структурі населення є загальносвітовою. Десь вона є трішки більшою, десь — меншою, але ще колись в університеті мене вчили, що саме близько 5% мешканців є «драйверами» — тими, хто задає тон. Це підприємливі, творчі та схильніші до прориву люди.
Тому завдання міста полягає у тому, щоб ці 5% могли прийти, знайти своє місце, були лідерами в своїх галузях і «вели за собою». Наведу конкретний приклад. Ми в мерії зробили експеримент — утворили департамент розвитку, де в одному блоці об’єднали ІТ, туризм та культуру. В усіх містах культура є частиною гуманітарного блоку разом із освітою та соцзахистом. Зрозуміло, що у тій комбінації культура не завжди буде першою, бо часто є пріоритетніші інші сфери, де є нагальні проблеми.
Тому завдання міста полягає у тому, щоб ці 5% могли прийти, знайти своє місце, були лідерами в своїх галузях і «вели за собою»
У нашому форматі культура є першим напрямом. Впродовж цього року ми проходимо чимало трансформацій. Зокрема, через створення різноманітних інституцій. У блоці «культура» є 70 установ (театри, бібліотеки, музеї, музичні школи), і наше завдання, щоби кожна з них мала свого сильного керівника, який має бажання створити креативний осередок у своєму районі — на Сихові, Рясному, Науковій, Щурата та інших.
Нам важливо, щоб приходили люди, які готові активно працювати. Для мене особисто набагато важливішою є не профільна освіта у сфері культури, а вміння об’єднувати людей. А також знати, як живе район, чого не вистачає мешканцям, як залучити новації та об’єднати громаду.
Над чим зараз працюють Цукерберг, Маск? Вони будують спільноти. Наше завдання таке саме — об’єднувати і будувати спільноти в мікрорайонах. Інституції, які є в підпорядкуванні культури, мають функцію наповнювати такі спільноти змістом. Вже маємо приклади Левандівки, де є центр «Супутник», та вулиці Володимира Великого, де розташований Кіноцентр.
Тому місту дуже важливо зробити дві речі: підтримати будівництво таких спільнот і створити можливості для їхньої реалізації.
Наші мешканці є нашою найбільшою цінністю, і з ними треба спільно працювати. У цьому і є велике завдання освіти та культури. Будівлі й заводи — це все умовне. Якщо там не буде людей, то це не матиме змісту.
5% — це умовна оцінка, так? Досліджень ніяких ще не проводили?
Про 5% пам’ятаю ще з університету. Але це доволі суб’єктивно й залежить від методу вимірювання. Бо кожна людина в різних умовах по-різному розкривається.
Наприклад, є людина, яка є добрим публічним управлінцем, але не може добре керувати компанією. Або навпаки — є бізнесмен, якому буде складно у публічному адмініструванні. Тому завдання міста, щоб людина ішла не тому, бо це «гарна посада», а щоб змогла знайти себе в міській екосистемі і стати у ній лідером.
Сьогодні хтось працює в департаменті міськради, а завтра перейде керівником у якусь приватну компанію. Для міста важливо не втратити таланту людини від таких переміщень. Адже людина не може працювати на одній позиції довго. Вона має змінюватися, розвиватися, вчитися і працювати над собою.
Як на мене, не може бути чіткого поділу: що три-чотири галузі — креативні, а інші — ні. Так, є деякі галузі, які дадуть швидший прорив. Але первиннішим у цьому має бути людина
Але, знову ж таки, 5% — це суб’єктивний показник. Бо не всі ці люди, які працюють в культурі чи в ІТ, отримують від цього задоволення. Тут більше питання до людини, ніж до галузі. Потрібно створити для людини умови та можливості, а рішення вона має прийняти самостійно.
Впродовж дня я спілкуюся з великою кількістю людей. Одна із найнатхненніших — пані Аня, яка працює двірником у ЛКП «Сокільницьке» і яку я бачу щодня рано-вранці. Вона неймовірна! І отримує задоволення від того, що робить. Я гарантую, що 99% людей, які з нею поспілкуються, матимуть хороший настрій на цілий день. Вона дуже креативна у своєму підході до справ і до оточення.
Як на мене, не може бути чіткого поділу: що три-чотири галузі — креативні, а інші — ні. Так, є деякі галузі, які дадуть швидший прорив. І культура та освіта точно у цьому переліку. Але первиннішим у цьому має бути людина. Бо сьогодні ця пані працює прибиральницею, а завтра може перейти вже на іншу роботу.
Креативність, повертаючись до Флориди, — це процес створення нових значимих форм. Ми от створили медіа. Тепер цей формат можуть використовувати інші, аплікувати в інших містах.
Можливо, ця пані по-іншому організовує свою роботу, креативно підходить до справи. Але, на мою думку, ти тут більше говориш про особливість соціальних взаємодій, аніж про креативного представника.
Моє бачення у тому, що для креативної економіки, для міста майбутнього є важливим не одне чи друге, а і те, і інше.
Нещодавно читав книжку «Від нуля до одиниці». Автор — Пітер Тіль, один із засновників PayPal. Він робить порівняння між рухом від 1 до n і рухом від 0 до 1. На його думку, від 1 до n — це шлях, який проходять більшість людей, які створюють щось вже відоме. Від 0 до 1 — це коли підприємці створюють щось абсолютно нове.
Переконаний, що боротися треба за унікальні можливості і за новації, а не копіювання. Адже якою гарною не була б обгортка, додана вартість — всередині.
Я навмисне наводжу приклад пані Ані, бо у нас в країні все ще переважає різне ставлення до різних професій.
У Львові є 800 тисяч населення. Багато людей приїжджають щодня на роботу, і наше завдання — об’єднати їх усіх довкола ідеї кращого міста. Коли бабуся, просунутий студент і працівник компанії вийдуть і скажуть: «Оце моя стратегія і я до неї долучився», коли нам вдасться об’єднати більшість людей, то це буде успіх. Важливо, щоб усі до неї долучилися, були співпричетними й співвідповідальними.
Згадаймо Євро-2012. Навіть у прибиральників, які працювали на площі Ринок, «горіли» очі, тому що вони розуміли, що долучені до чогось великого. І, певною мірою, завдяки їхнім зусиллям створювався імідж міста. Вони в це вірили. І це дуже важливо.
Львів саме зараз переживає дуже цікавий процес. Я б навіть назвав його процесом творення «двох легень», якими буде дихати наше місто у найближчі роки і завдяки яким зможе вигравати конкуренцію.
Одна «легеня» — технологічна, яка «формується» довкола Стрийського парку та парку ім. Богдана Хмельницького, — це ІТ Park, який будує Львівський ІТ-кластер, трамвайне депо, де має з’явитися інноваційний креативний простір, LvivTech.City, та, безперечно, Український католицький університет.
Друга «легеня» — культурна, довкола якої об’єднано великі заводи, що зараз отримали нове життя, — завод «РЕМА», Fest Republic, а також Фабрика повидла, яка стане центром Підзамча.
Ці простори і процеси великою мірою творяться дуже природно. Без імперативного директивного менеджменту чи плановості. Навіть більше, сьогодні багато стартаперів вже власним успішним прикладом переконують власників великих промислових площ у тому, що треба обирати інший шлях для старих заводів, ніж їхнє руйнування з будівництвом житла на тому місці. Позиція міста буде однозначною — це розвиток на колишніх промислових площах технологічних майстерень, де можливе відновлення виробництва. І забезпечення належної інфраструктури біля них.
Для нас є важливим не станок, який стоїть на заводі, а людина, яка на ньому створює продукт. Тому й все частіше у приміщеннях закинутих заводів з’являються великі коворкінги. Такі прецеденти — це вже велика перемога нашого міста.
Треба відійти від поділу на владу, активістів, мешканців чи бізнес. Бо екосистема не має бути розділеною
І тут треба відійти від поділу на владу, активістів, мешканців чи бізнес. Бо екосистема не має бути розділеною. Тільки-но починається поділ, ми шукаємо винних і перекладаємо відповідальність. А кожен має робити своє. Кожна частина структури є важливою. І саме люди, а не їхній статус чи регалії, є ключовими.
Адже як тільки на місце будь-кого з керівників інституцій буде кращий кандидат, він має прийти і віддати всі знання цій посаді. Вимога сьогоднішнього часу дуже проста — якщо на твоє місце претендує професійніша людина, то ти маєш поступитись і дати змогу втілити їй ідеї на цій позиції. А якщо не хочеш поступатись — ставай ще кращим.
Наскільки розвинутою у Львові, на твою думку, є екосистема креативного міста?
Як на мене, відчутний рух у правильному напрямку, але все ж того, що є зараз, дуже мало. Якщо, наприклад, говорити про медіа, то у світі є багато інкубаторів й медіа–акселераторів. У нас у цій категорії порожньо. Це може бути одна із ніш креативного Львова, бо в Україні також таких інституцій немає. І тут мова не лише про медіа.
Це є не проблемою, а перевагою. Тому що це ніша, в якій може розкритися дуже багато нових талантів. Ця ніша відкрита досі. І запит на якісний український продукт зростає. У місті з’явилися «Радіо Сковорода», «Твоє. Місто», ваше медіа… І кожне з них має свою нішу. Всі є успішними, і це дуже добрий тренд.
Екосистема — це система, перш за все. Якщо ми говоримо про структуру креативної економіки, то це і університети, і місця роботи, і місця самореалізації, і місця відпочинку…
Дуже добрий прецедент спостерігаємо зараз в університетах. І, думаю, навряд чи ми могли б повірити років п’ять тому, що з’являться інституції, які об’єднають ІТ-спільноту, котра буде створювати нові спеціальності, на які буде складно потрапити через величезну конкуренцію.
Новий підхід зараз випрацьовують наші колеги щодо профтехосвіти — вивчають попит з боку компаній і відносно результатів змінюють навчальні плани. Наше завдання у тому, аби школи, профтехосвіта і виші працювали максимально інтегровано. Щоб кожен етап освіти давав чітке замовлення іншому.
Величезною перевагою є те, що це відбувається не адміністративним методом, а природно. Я противник адміністративної «сильної руки», тому що це все руйнує. Мені здається, що у 21 столітті людям треба давати вибір, а не приймати рішення замість них. Приймай рішення сам, але й відповідальність також бери.
Відбуваються зміни у школах. Окрім закупівлі нових сучасних мультибордів, на яких можна зовсім інакше розкривати суть предметів, вже кілька місяців для вчителів наших шкіл організовуємо в офісах великих львівських компаній тренінги щодо Е-освіти. Успішні власники великих компаній діляться власним баченням із вчителями. І скажу чесно — вони залежні одне від одного. Це критично важливо, аби вчитель розумів і бачив тенденції розвитку, бо саме він є ключовим у підготовці дитини.
Більшість бібліотек у Львові стають медіатеками або громадськими центрами, де окрім читання книжок можна послухати цікавих спікерів та познайомитись із однодумцями. Цьогоріч вже відкрили бібліотеку на вул. Окружній, плануємо у Рясному та оновимо Урбан-бібліотеку. Загалом до 2020 року всі бібліотеки міста мають перебудуватися у сучасні медіатеки.
Або ще один приклад. Вже кілька років поспіль ми проводимо форум електронного урядування Е451. Цьогоріч ми вирішили не просто говорити про інновації чи космічні технології, а й поєднати це з процесом, який започаткували на заводі «РЕМА» активні студії на кшталт «Hochy rayu». Проведенням події ми хочемо продемонструвати те, як плавно можуть змінюватись такі великі об’єкти. Для цього треба привести до ладу частину території та підготувати залу. Набагато легше було б організувати подію у якомусь готелі. Але саме таким чином ми створюємо додану вартість — продукуємо нові речі, проекти і стандарти.
…Триває глобальна боротьба за таланти. Які кроки робить місто, щоби не програвати у боротьбі за найрозумніших?
Ми розуміємо, що Львів мусить конкурувати з іншими глобальними містами. Людина, яка працює, наприклад, у галузі культури, науки чи ІТ, може сісти в літак і за кілька години опинитися у Лондоні, Берліні чи Осло. Тому нам потрібно чітко розуміти наші глобальні переваги. І немає значення, куди саме летить людина — у Великобританію чи деінде. Зрозуміло, що країна задає контекст, але людина летить у конкретне місто. Тому саме місто має створити додану вартість.
Насамперед треба звертати увагу на атмосферу міста і на людей, з якими ти кооперуєшся. Бо люди їдуть до людей. Дуже рідко вони їдуть у красивий офіс. Так, амбіційна людина може трохи попрацювати у гарному офісі, але через два місяці знудиться. Тому люди мають їхати і розуміти, з ким зможуть там працювати. Люди, які закінчують школу чи навчання, мають розуміти, що через п’ять чи сім років у місті буде кому демонструвати свій талант і для кого працювати.
Бо чому люди часто залишають міста? Вони не розуміють, де використати свої вміння і яким чином зростати далі. Ми постійно працюємо, аби бути конкурентними. Перш за все — над можливостями.
10 років Львів робив ставку на класичний туризм, але ми побачили, що тренди змінюються. Зараз розуміємо, що треба іти глибше і поєднувати це з науковою сферою. 10% коштів світу — це прибутки від туризму, але сьогодні більша частина із них — понад 50% — це вже бізнес-туризм. Тому розвиваємо нову можливість — індустрію ділової гостинності. На мою думку, в нас зараз одне із найсильніших у Східній Європі Convention Bureau.
І це також є креативом. Бо люди приїжджають на різноманітні конференції та заходи, знайомляться, спілкуються, придумують нові ідеї, які згодом створюють додану вартість для усіх. Більшість із них не приїжджає випити пива чи вина. І нам точно не треба конкурувати пивом. Пивна індустрія і ресторації — також важливий елемент креативної індустрії. Але ключовим має бути інше — контент.
Тому в серпні у Львові відбудеться засідання ICCA — найбільшої в світі організації професійних організаторів подій. Уявити п’ять років тому, що така конференція відбудеться у Львові, було нереально. Бо жодне місто України навіть не було членом цієї асоціації. А сьогодні ми на рівних конкуруємо з європейськими містами. Змагаємося за події з Турином, Міланом, Лондоном і вже на рівних виграємо частину з них.
Нещодавно міський голова підписував лист одному з керівників установ Гаваїв — ми хочемо організувати у Львові величезну медичну конференцію і робимо це спільно з нашими медиками. Здавалося б, де ми, а де — Гаваї і що ми спільно з ними можемо робити. А там розташована одна із важливих медичних дослідницьких інституцій.
Те саме стосується розвитку кіноіндустрії, музичного виховання, сфери охорони здоров’я.
Безперечно, завданням міста є розвиток інфраструктури. Тому щороку ми маємо активні ремонтні кампанії. Але сьогодні цікавить не лише ремонт, а якісний ремонт — із врахуванням велодоріжок та зелених просторів. Окрім того, цьогоріч ми запустимо програму підтримки електромобільності. Наступного року стартує проект електронного квитка у транспорті.
Загалом, аби Львів був максимально зручним для мешканців міста і конкурентним глобально, міський голова запропонував програму «Львів 2020», де дуже чітко описано, що ми маємо зробити в інфраструктурі, культурі, освіті тощо.
Як один із сучасних викликів, з яким зіштовхнули Львів, але з якого ми вийдемо, показавши приклад, — це питання твердих побутових відходів. Громадська ініціатива Zero Waste Lviv набрала популярності і вже в червні стала офіційною стратегією. До 2020 року плануємо зменшити кількість сміття на одну людину на 30%: з 288 кг/рік до 160 кг/рік. Пріоритет у цьому ми робимо на економіці замкнутих циклів.
Ну і, безперечно, ціль, над якою ми активно працюємо, — зробити максимально зручними усі послуги. Цього можна досягнути завдяки сервісам електронного врядування та «розумного міста». Від можливості оплатити паркування смартфоном до купівлі квитків у театр через інтернет. Ми розуміємо, що працюватимуть лише прості речі, які не забирають багато часу, тому плануємо перевести «в онлайн» 100% міських послуг.
Але боротьба не лише між містами, а й усередині міст. Часто згадується твій жарт про те, що з міськради йдуть тільки у двох напрямках: в ІТ або в декрет. Як міська адміністрація конкурує за таланти з бізнесом?
Звучить як жарт, але це реальність. Наприклад, із нашого блоку люди по-іншому не ідуть. Бо у компаніях вони мають змогу одразу отримати в десятки разів вищу зарплату.
Дійсно, складно втримувати та шукати людей, але нещодавно мали прецедент, коли людина з ІТ-галузі з високою зарплатнею перейшла в управління ІТ на значно нижчу зарплатню. Людина чітко розуміє, чому вона переходить. Але вона не йде в прямому розумінні в «органи влади». Вона прийде на певний час, планує втілити конкретну кількість проектів, побудувати команду, покращити комунікацію і, можливо, підготувати гідного наступника. Це переміщення в межах екосистеми.
Дуже багато часу ми виділяємо на пошук людей, які можуть стати лідерами в інших процесах та управліннях. Знайти таких людей — дуже важливе завдання для нас. Для кожного це чудова можливість, бо місто дає змогу дуже швидко втілювати зміни й інновації. У компаніях зробити це набагато складніше й повільніше.
Це непростий виклик — знайти людей із правильними установками й цінностями, які розуміють усі ці процеси.
Так, тому ми постійно шукаємо лідерів.
От ми недавно відкрили одну бібліотеку, яка фактично є медіатекою. На останньому поверсі там немає книжок. Там є зручні пуфи, куди приходять і спілкуються діти, де вони обговорюють ту чи іншу книжку, де їм зручно, де світлі стіни і де яскраво. На першому поверсі відбуваються курси й гуртки, а на другому — є книжки. Все об’єднано.
Кожен може бути креативним. Треба давати людям можливість вибору і об’єднувати їх на основі важливих речей. Люди мають різні думки й погляди, але саме такі під час взаємодії створюють багато ідей та доданої вартості.
Я згадав про медіатеку, щоби показати інший елемент структури. Зараз ми запрошуємо людей до праці. Приходьте, попрацюйте рік, два чи три і створіть. Але одразу мушу закцентувати увагу на тому, що це завжди дуже непросто. Ми маємо розуміти умови, в яких ми живемо. А умови змін завжди є дуже складними.
Часто наводять приклад у політиці: якщо ти отримуєш владу і маєш високий рейтинг, то мусиш розуміти, що для того, щоб впровадити зміни й щось втілити у життя, ти можеш «спалити» його до нуля. А після того, як ти щось зробиш, він знову підніметься. Бо якщо прийти і ходити з красивим виразом обличчя, але не змінювати ситуації зсередини, то не можна нічого очікувати. Бо і рейтинг втратиш, і свою можливість для змін. У багатьох випадках нам потрібно повністю змінювати підхід.
Наприклад, один із ключових показників роботи бібліотек — кількість книжок, які там є. Ми розуміємо, що цей показник у Львові має бути дещо іншим. Але не треба боятися це змінити. У нас є багато класних людей, які вже сьогодні працюють в цій структурі та працюватимуть. Треба просто дати змогу їм творити.
Наскільки Львів, у порівнянні з іншими містами, дає можливості молодим людям для розвитку і використання їхнього креативного потенціалу?
Я поглянув би на це питання по-іншому. Я не хотів би порівнювати Львів з іншими, бо між містами є синергія. Можна пожити три роки у Львові, далі поїхати на рік до Києва і потім знову повернутися до Львова. Нічого страшного у цьому немає. Міста мають диференціюватись.
Ми часто переживаємо, що якщо людина їде у Францію на навчання, то ми її втрачаємо. Ні. Сьогоднішній світ сприяє змінам: людина, яка навчалася у школі у Великобританії, може поїхати на навчання у США, потім пожити в Австралії й повернутися додому. Я за те, щоб люди їздили по світу, дивилися, як усе там працює, і розумнішими й досвідченішими поверталися до нас.
У Львові є з ким працювати, є особлива атмосфера, і є запит на це. І, що важливо, є розуміння, куди ми рухаємось
Можливостей у сьогоднішньому світі дуже багато, тому точно треба активізовувати людей, яким не байдуже. У Львові є з ким працювати, є особлива атмосфера, і є запит на це. І, що важливо, є розуміння, куди ми рухаємось. Візію креативного міста було офіційно інституціоналізовано міським головою, візійною групою, громадською організацією «Креативне місто». Тому наш рух дуже чіткий і прогнозований.
Чи можеш виокремити якісь дії чи проекти, які Львову вдалося реалізувати у контексті міста креативності і які можна було б реалізувати в інших містах?
У Львові ми маємо програму підтримки інкубаторів і готові надавати для них приміщення. Перший інкубатор, який утворився у Львові — Startup Depot на вул. Весняній, — є яскравим прикладом. Там є дуже сильний керівник Максим Лисак. Він утворювався у співпраці між ІТ-компаніями та Інститутом міста. Так само приміщення iHub на вул. Замкненій, який розпочав роботу за підтримки норвежців. Ми надали ще одне приміщення на вул. Тесленка.
Зараз розглядаємо ще дві можливості облаштування культурних інноваційних інкубаторів у центрі міста. Ми готові співпрацювати, коли ми бачимо чітку ідею. Ми вже спілкувалися з послами кількох країн щодо інституційної підтримки цих проектів. Хочемо, щоб люди мали куди прийти і мали місця для продукування нових сенсів, ідей та проектів.
Бо тут питання в моделі створення й функціонування. Місто не може займатися усім, тому має делегувати. Головна перевага — у синергії. Ми надаємо приміщення, хтось інший — експертизу, третій — фінанси й партнерство. Так воно працює. Коли ми говоримо про екосистему, то маємо розуміти, що у неї кожен має внести свою частинку.
Минулого року ми започаткували нову програму грантів на підтримку науковців. Вони не є дуже великими — по 25 тисяч гривень. Всього 20: десять на конференції і десять на наукові розробки, але ми плануємо збільшувати їхню кількість і робити більший акцент на молодих науковців.
Також зараз ми працюємо над фінансовою та менторською програмою підтримки стартапів і комунікуємо із фондами.
Про що важливе у контексті креативного класу ще варто згадати?
Теперішні роки є дуже важливими для Львова, бо зараз у місті відбувається зміна поколінь. Люди, які ще п’ять, шість чи сім років тому вчилися в університетах і спостерігали за розвитком міста, зараз мають змогу самостійно творити місто й формувати тренди. Вони задають тон у громадській думці та можуть допомагати місту з розвитком і проривом.
Таланти, які зараз творять на заводі «РЕМА», ще кілька років тому вчилися в університетах, а сьогодні конкурують у світовій економіці. Люди, які працюють в технологічних спеціальностях, мають хороші зарплати, можуть дозволити собі поїхати в Кремнієву долину чи Австралію, подивитися, як розвивається світ, побачити нові кейси та потім вимагають впровадити їх тут. Бо чому у США може бути розумне освітлення вулиці, а біля нас — ні? Тому ми й запускаємо нові проекти — «Розумний район», «Зелений район». І плануємо інші.
Зараз команда ІТ у мерії стартує багато проектів щодо відкритих даних. Є цікаві дослідження ЄС про те, що 3 чи 4% ВВП Європейського Союзу до 2020 року буде додатково генеруватися за рахунок відкритих даних. Ми відкриваємо якомога більше інформації та зробили першу в Україні панель міста, де зібрані усі міські показники. Крім прозорості й публічності, це дає змогу розвивати економіку та дивитися, де можна створювати додану вартість.
Бо навіщо створювати для людини якийсь маленький творчий простір, якщо усе місто може бути простором для творення?
Дуже важливо, щоб люди, які є лідерами громадських середовищ, також переходили у владу або, правильніше, міську адміністрацію. Я наводжу приклад Олександри Сладкової й Олександра Шутюка, які були потужними громадськими активістами, а згодом перейшли в інституції влади. Вони змогли трансформувати свої вміння і, великою мірою, саме завдяки їм, а також Олегу Шміду, який активно розвиває у Львові велоінфраструктуру, однією із найбільших перемог минулого року стало створення у місті Інституту просторового розвитку. Спочатку ми створюємо середовище, а потім середовище формує нас. Люди з величезним просунутим мисленням творять простори. Або головний архітектор міста Юліан Чаплінський — людина з відомим ім’ям у Європі тепер має змогу активно розвивати архітектуру Львова.
Важливо, щоби люди приєднувалися. Бо тут йдеться не так про владу, як про інструмент для змін.
Але «формальний тип» роботи у адміністраціях створює багато обмежень, від яких, власне, і намагаються абстрагуватися представники креативного класу.
Безперечно, публічне адміністрування накладає багато обмежень. Але, окрім обмежень, можна отримати нові можливості. Бо, як казав Іван-Павло ІІ: «Не бійтеся!»
Так, в країні є патологічна недовіра — і це створює специфічний контекст. Але завжди є різниця між містами. Люди працюють із людьми. Важливо розуміти, для чого саме ти туди ідеш і які цілі собі ставиш.
А наше завдання — давати змогу тим 5% «драйверів» творити більше. Бо навіщо створювати для людини якийсь маленький творчий простір, якщо усе місто може бути простором для творення?
