img

Анна Бондаренко: «Наша ціль — мільйон волонтерів»

14.03.2018 Тарас Прокопишин

Під час навчання у США Анна Бондаренко по-справжньому відкрила для себе волонтерство. Її вразило те, наскільки часто та різноманітно американці допомагають іншим. Головне запитання, з яким вона поверталася додому, — як займатися волонтерством в Україні та зробити допомогу максимально ефективною.

Після десятків реалізованих проектів у межах Impact Hub Odessa і навчання на магістерській програмі з управління неприбутковими організаціями у Львові дівчина заснувала Ukrainian Volunteer Service — громадську організацію, що розвиває волонтерство по всій Україні.

Активісти взялися за інституційний розвиток волонтерства і допомагають організаціям будувати сталу й ефективну взаємодію з небайдужими громадянами.

Про діяльність Ukrainian Volunteer Service, волонтерство як служіння, а також про те, як допомагати громадським організаціям допомагати іншим — читайте у нашій розмові.

[Текст створений у партнерстві з Інститутом лідерства та управління УКУ — лідером у сфері освіти для представників неприбуткового сектору в Україні. Разом ми розповідаємо історії випускників ІЛУ УКУ, які підтверджують важливість професіоналізації громадського сектору.]

 

Якою є мета Ukrainian Volunteer Service?

Наша мета — поширення волонтерського руху в Україні. Велика ідея — утвердження волонтерства для кожного. Ми допомогаємо українцям брати участь у волонтерських проектах. 

Зі свого досвіду ми чітко бачимо, наскільки корисним для усіх може бути волонтерство — і для підлітків, і для дітей, і для професіоналів. Тому, з одного боку, ми хочемо будувати середовище, де люди можуть себе реалізувати у культурних і освітніх проектах, з іншого — підтримувати волонтерів та створювати для них різні можливості. Хочемо вберегти їх від вигорання і навчити бути максимально ефективними у своїй справі.

Хочемо, щоб в Україні було набагато більше волонтерів. Тому ставимо собі за мету мобілізувати і допомогти залучити до волонтерського руху щонайменш один мільйон українців.

Ми працюємо у чотирьох основних напрямках. Перший — формування волонтерських спільнот у найбільших містах. Наразі працюємо у Києві, Одесі та Львові, але вже цього року плануємо вихід у п’ять інших міст України. В основі формування спільнот — об’єднання великої кількості людей, які поділяють цінності відповідальності та довіри. У такій комбінації зможемо розраховувати на ефективність та взаємну підтримку.

В основі формування спільнот — об’єднання великої кількості людей, які поділяють цінності відповідальності та довіри. У такій комбінації зможемо розраховувати на ефективність та взаємну підтримку

Другий напрямок роботи — навчання громадських активістів та посилення організацій. За майже чотири роки діяльності ми найчастіше зіштовхувалися з цією проблемою, тому мусимо багато працювати з волонтерами і мотивувати їх. Багато громадських організацій досі не розуміють, як залучати пересічних громадян до своєї діяльності. Більшість навіть не розуміють, як саме волонтери можуть підсилювати їхню команду. Ми намагаємося допомагати у процесі створення стратегій залучення людей до проектів — формуємо мережу активних громадських організацій і професійних координаторів волонтерів.

Третій напрямок — допомога соціальним проектам у містах, де ми працюємо. Ми є посередником між громадськими організаціями та новачками у громадському секторі. Організація може звертатися до нас по профільну та непрофільну допомогу, а також допомагаємо знаходити людей на проекти.

Четвертий напрямок — громадянська освіта. Це один із важливих інструментів підтримки волонтерської спільноти. Щоб убезпечити волонтерів від вигорання і допомогти з професійним зростанням, важливо не тільки підтримувати різноманітними короткотривалими лайфхаками, а й системно навчати їх. У нас є багато програм різного рівня — від розвитку особистих навичок до прикладних професійних вмінь.

Якщо, наприклад, я розумію, що для ефективної організації великої освітньої конференції у Тернополі мені потрібні 20 волонтерів, то можу сміливо писати вам і просити про допомогу, правильно? Ви знайдете волонтерів.

Загалом — так. Але також залежить від масштабів події. Ми допомагаємо з пошуком волонтерів, якщо проект, на нашу думку, є цікавим або суспільно важливим. Якщо захід «вписується» у нашу стратегію та цінності, то ми навіть самі можемо зайнятися пошуком і координацією волонтерів. Все залежить від проекту.

У чому додана вартість такого підходу у порівнянні з, наприклад, поширеним open call-пошуком через соціальні мережі? Чому цей варіант гірший?

Насправді, він не є гіршим. Наша допомога — це додатковий інструмент. Коли ми шукаємо волонтерів, то розробляємо для організації стратегію менеджування волонтерської команди, а вже потім підсилюємо своєю спільнотою. У нас є активні люди, які постійно беруть участь у різноманітних проектах. У цьому і є додана вартість для організаторів.

Інша важлива річ — ми даємо волонтерам можливість бути постійно залученим до важливих проектів. Таким чином, активні молоді люди можуть отримувати натхнення і розвиватися. Ми об’єднуємо людей, які волонтерили на різних проектах, і створюємо умови для обміну інформацією. Фактично будуємо спільноту навколо ідеї волонтерства.

Наскільки розумію, оптимальний варіант — звертатися до вас по допомогу не безпосередньо перед подією, а одразу після створення громадської організації чи старту ініціативи. Ви допоможете налагодити систему взаємодії з активними прихильниками.

Ми часто працюємо з масштабними заходами — наприклад, із великими спортивними подіями. Буває, що починаємо допомагати на заходах, але потім все одно доходимо  висновку, що важливо дивитися на стратегію організації, щоб робити це якісно та ефективно. Що швидше організація почне займатися побудовою волонтерської команди, то кращим буде загальний результат.

Ініціатива, яку ти зараз очолюєш, очевидно, є не першим твоїм проектом. Чим ти займалася до Ukrainian Volonteer Service? І чому вирішила зайнятися саме проблематикою волонтерства?

Знаєш, я сама про це багато думаю. (Сміється) 99% справ, якими я займалася впродовж всього життя, так чи інакше були пов’язані з волонтерством і з допомогою іншим людям. Очевидно, що в UVS ми використовуємо досвід, який отримали у попередніх проектах.

Що швидше організація почне займатися побудовою волонтерської команди, то кращим буде загальний результат

Для мене таке волонтерство розпочалося доволі випадково. У п’ятнадцять років я стала фіналісткою програми FLEX — це програма культурного обміну Державного департаменту США, за якою українські школярі отримують можливість впродовж року повчитися в Америці.

До поїздки я була не дуже активною. Багато читала, програмувала, писала вірші, тобто займалася більш інтровертними заняттями. У Штатах мені пощастило жити у чудовій родині. Крісті, в якої я мешкала, на перший погляд, була типовою 36-річною американкою — працювала бухгалтеркою і мала велику родину. Але також вона дуже любила подорожувати та завжди намагалася допомагати іншим. Це дуже вплинуло на мене.

Одна з цікавих речей, які я побачила у США і які мене вразили, — те, наскільки багато крутих можливостей для волонтерства там було. Ми багато подорожували, відвідували різноманітні події і на цих заходах почали потроху волонтерити.

Спочатку, наприклад, на великому параді в Лос-Анджелесі двісті п’ятдесят волонтерів з усієї країни створювали великі скульптури. Далі було багато інших класних проектів. Однією з мотивацій була можливість потрапити у Вашингтон — потрібно було наволонтерити 200 годин за рік. Я вирішила спробувати.

Той рік у США був дуже активним. Було цікаво спостерігати, наскільки глибоко волонтерство інтегроване в повсякденне життя американців і як легко там це робити. Не потрібно було якихось надзусиль чи наднавичок, щоб допомагати іншим.

Після повернення в Україну я склала ЗНО і почала шукати волонтерські проекти. В Америці це мені сподобалося, тому хотілося щось знайти і тут. Це був час перед Євро-2012 і фактично все волонтерство в країні було про футбол. Це була масштабна і класна подія, але на той момент вже минули всі дедлайни реєстрації. Тому почала шукати ще щось в інтернеті.

Десь на шостій сторінці гугл-пошуку натрапила на заклик стати волонтером «Вишиванкового фестивалю», який організовували в Одесі. Вирішила податися. Впродовж місяця ніхто зі мною не контактував. Ні листа, ні телефонного дзвінка, нічого. Вже на початку серпня мені зателефонувала дівчина. Сказала, мовляв, ми побачили твою анкету,  будеш фотографом на фестивалі. Я не займалася тоді фотографією професійно, але у мене була фотокамера, тому вирішила спробувати.

Було цікаво спостерігати, наскільки глибоко волонтерство інтегроване в повсякденне життя американців і як легко там це робити. Не потрібно було якихось надзусиль чи наднавичок, щоб допомагати іншим

DSC_8143

З командою «Вишиванкового фестивалю» ми почали багато працювати — впродовж чотирьох років я була координаторкою фотографів і волонтерів. У нашій команді було більше сотні активних людей.

Тут треба брати до уваги, що «Вишиванковий фестиваль» проводили в Одесі на День незалежності. Але перші фестивалі відбувалися, ще коли Одеса була дуже проросійською. Зараз, на щастя, там немає такої проблеми, але вдягти тоді вишиванку і публічно співати українських пісень було, скажімо так, трохи некомфортно. Для одеситів це була одна з можливостей відчути себе українцями. Саме тому волонтери відчували свою причетність до великих змін.

Після повернення зі США я чудово розмовляла англійською, добре говорила російською і дуже погано українською. Команда фестивалю вклала багато сил, щоб навчити мене спочатку української мови, а пізніше — менеджменту й різних професійних навичок.

Особливістю фестивального волонтерства було те, що люди дуже відчували емоційну причетність до події і до більшої ідеї.

Команда фестивалю і частина волонтерів брала активну участь у Євромайдані. Після початку воєнних дій, 24 серпня 2014 року, ми знову організували фестиваль. Тоді в команди волонтерів було багато обговорень про тривалість волонтерства. Розуміли, що волонтеримо один місяць на рік, але про якісь системні зміни тоді не йшлося. Робили класний захід і всім було добре.

Але тоді ж з’явилося бажання спробувати робити щось більше, волонтерити більше. Саме тоді у одеському Центрі соціальних інновацій при одеському центрі соціальних інновацій Impact Hub Odessa народилася ініціатива Hub Volunteer Service. Ідея полягала у тому, щоби об’єднувати молодь і залучати її на допомогу громадським організаціям. Три роки ми з Impact Hub’ом працювали — вирощували спільноту, працювали у районах і навіть маленьких селах. Було багато різних фейлів, але водночас дуже багато перемог.

Протягом трьох років ми залучили до різних проектів близько 2000 молодих людей та відвідали з освітніми програмами 16 районних центрів

Протягом трьох років ми залучили до різних проектів близько 2000 молодих людей та відвідали з освітніми програмами 16 районних центрів. Це вдалося завдяки підтримці спільноти Impact Hub — менеджерів, соціальних підприємців, інноваторів, освітян та активістів. Impact Hub сформував середовище, у якому було надзвичайно легко залучати людей до нових проектів, щодня отримувати натхнення та зворотний зв’язок, тестувати ідеї.

Минулого року в команди волонтерів з’явилося розуміння, що допомагати громадським організаціям це добре, але такий формат має свої обмеження. Бо коли ти виконуєшроботу замість громадської організації — наприклад, координуєш волонтерів, — то це радше її послаблення, а не посилення.

Ми розуміли, що працювати з молоддю добре і правильно, але це більше персональний розвиток людини, ніж про проекти. І що волонтерство наразі є одним із способів отримати практичний досвід, знання і стати  конкурентнішим на ринку праці.

Великих змін важко досягти, якщо ти постійно працюєш з новачками. У нас з’явилося бажання не лише допомагати активістам та організаціям, а й піти трохи далі. Вирішили не лише розвивати свою організацію, а й формувати самозарадні спільноти. Тобто намагалися передавати знання і навички.

Також зрозуміли, що нам варто збільшуватися і зростати. Тому в серпні заснували організацію Ukrainian Volunteer Service — і вже півроку працюємо в такому форматі.

Чи могла б ти охарактеризувати волонтерство в Україні загалом? Якими є ключові характеристики й показники?

Впродовж останніх півроку дуже багато працюю з програмою волонтерів ООН, і ми намагаємося дослідити український контекст волонтерства. Найзагальніший факт — в Україні дотепер немає сталого українського волонтерського руху. Навіть у середовищах громадських активістів немає розуміння, ким є волонтер в Україні.

Нещодавно ми проводили опитування організацій, з якими працюємо, і запитали їх про те, хто для них є волонтером. Результати були настільки різноманітними, наскільки вони взагалі могли бути. Для когось волонтер — це людина, яка фінансує організацію або раз у рік допомагає ініціативі, для когось — людина, яка постійно допомагає й заангажована в діяльність організації.

В Україні зараз проводять багато досліджень на тему волонтерства, але цифри є дуже різними. Якщо говорити про молодь, то, згідно з результатами нещодавнього дослідження покоління Z, 80% української молоді ніколи в житті не займалися волонтерством. Найнижчими показники є на сході та на півдні країни.

Згідно з результатами нещодавнього дослідження, 80% української молоді ніколи в житті не займалися волонтерством. Найнижчими показники є на сході та на півдні країни

Навіть якщо не оперувати цифрами, а дивитися на контекст, то в Україні є декілька, скажімо так, паралельних реальностей, великих напрямків волонтерства, які взагалі або майже не перетинаються.

Перший напрямок — військове волонтерство. Допомога військовим буває дуже різною — від фінансування проектів до власної участі у ролі психолога чи організатора акцій. Наразі є велика потреба у професіоналізації таких волонтерів, посиленні їхньої організаційної спроможності та залученні професійних менеджерів. Це дуже важливий напрямок волонтерства. Попри те, що зараз тут є спадна тенденція, без нього було б набагато складніше.

Другий напрямок — молодіжний активізм. Якщо говорити про досвід Європи, то там показники волонтерства не є високими. Здається, що у Британії й Німеччині лише 20-30% молоді волонтерять. Мені подобається те, що в Україні це вже більш як 20% і кількість людей у проектах і громадських організаціях збільшується.

Наприклад, коли ми розпочинали працювати у 2014 році в Одесі, то робили неформальне дослідження кількості громадських активістів і постійних волонтерів у місті. Тоді нарахували 400-500 людей на всю Одесу. Зараз ця цифра є набагато більшою — думаю, вже близько 2000. Це люди, які так чи інакше залучені до молодіжних соціальних проектів.

Цікавим моментом для України є інтеграція волонтерства у повсякденне життя. Якщо говорити про США, Ізраїль, Німеччину, то там великий рівень волонтерства існує через те, що у людей немає вибору волонтерити чи ні. Це не якесь обмеження волі людини, але держава створює такі умови, за яких людям подобається займатися волонтерством. У Ізраїлі це інтегровано у шкільну освіту, у США — доволі децентралізовано.

В Україні ми часто бачимо, що в розумінні пересічних громадян або молоді, яка не залучена до волонтерства, волонтери — це інші люди, які думають по-іншому. Вони щодня працюють заради країни і хочуть змінити світ. Відтак, може виникнути відчуття, що «я не такий». Бо я нормальна людина: прокидаюся, йду в університет, далі на роботу, далі сім’я, родина, хобі, сон… Вони вважають, що бути волонтером — це бути особливим.

Але якщо поглянути на інші країни, то волонтерство там — це не про те, щоб забути про себе. Ти волонтериш, покращуєш середовище, але водночас через навчання й спілкування сам стаєш ще кращим.

Маю цікавий приклад із життя у США. Співзасновниця UVS Марія Донець також навчалася на програмі FLEX. Вона розповідала історію про маленьке містечко, в якому тоді мешкала. Це було маленьке поселення, тому в них не було змоги тримати великий штат пожежників і він складався із двох частин: одні були спеціалістами, інші — пересічними мешканцями цього містечка, які декілька разів у рік волонтерили у пожежній частині. Це дуже важливо, бо ти розумієш, що від відповідальності твого сусіда залежить, чи врятують твій дім у випадку критичної ситуації. Таке волонтерство посилює зв’язки між людьми, допомагає почуватися важливішим і причетним до суспільства.

Волонтерство посилює зв’язки між людьми, допомагає почуватися важливішим і причетним до суспільства

DSC_8143

Якою є бізнес-модель Ukrainian Volunteer Service? Тобто як ви фінансово даєте собі раду?

Коли ми працювали як програма Impact Hub, то фокусувалися на проектах і не думали про залучення коштів. Impact Hub фінансував операційні та частину проектних витрат, а до участі у проектах було досить легко залучити партнерів.

Це питання стало для нас актуальним влітку минулого року, після того як ми заснували громадську організацію. Ми намагаємося шукати різні варіанти, тому зараз в організації діє невеличке соціальне підприємництво. Ми створили тренінговий центр «Космос», тематичним фокусом якого є навчання громадських організацій якісній роботі з волонтерами. У межах центру є відкриті дводенні тренінги з роботи з волонтерами — практикуми з волонтерського менеджменту.

Другий напрямок роботи центру — корпоративне навчання та розробка стратегій з роботи з волонтерами. Впродовж останнього року ми навчали більш як 20 організацій та фондів по всій Україні.

Всі кошти, які генерує тренінговий центр, спрямовуємо на потреби організації. Завдяки цьому реалізовуємо проекти, і наразі це основне джерело отримання коштів.

У багатьох країнах volunteer management є окремою дисципліною. Наприклад, у Каліфорнії є спеціальна освітня програма з роботи з волонтерами. Є багато розроблених методик та інструментаріїв, але в Україні більшість організацій навіть не чули про них. Ми використовуємо різні управлінські практики у власній роботі, намагаємось адаптувати світові інструменти до українського контексту та поділитись знаннями з іншими організаціями. Нещодавно почали формувати спільноту практиків, координаторів волонтерів, аби обмінюватись досвідом та спільно розвивати волонтерство в Україні.

Також у нас є невеличкий магазин, де продають різні волонтерські речі — від матеріалів для проведення тімбілдінгів до сумок та світшотів. Окрім того, намагаємося налагоджувати взаємодію з бізнесом. У нас є декілька компаній-партнерів, які частково підтримують деякі наші проекти. Класно, що є компанії, які поділяють наші цінності.

Впродовж останнього року ми навчали більш як 20 організацій та фондів по всій Україні

Це твоя full-time робота? Скільки ще людей працює в організації?

Так, для мене це full-time, але в UVS я не отримую зарплатні. Паралельно працюю у програмі «Волонтери ООН в Україні» та викладаю в тренінговому центрі — саме ці дві зайнятості є джерелами доходів.

В організації у нас є управлінська команда. Вона складається з семи працівників, які працюють у різних містах — від Києва до Одеси. Це люди, які працюють 24/7 і розвивають усі проекти.

Окрім того, у нас є команда організації — це 35 волонтерів. Вони координують проекти, організовують події та взаємодіють із медіа. Переважно це студенти або випускники університетів, які паралельно працюють деінде, але у нас вони мають змогу отримувати додаткові контакти, знайомства та досвід.

Також у нас є probono-спільнота. Наразі це чотири людини, у зоні відповідальності яких юридичні, маркетингові та бухгалтерські питання. Частина управлінської команди отримує кошти за свою роботу, але наша мета — зробити так, щоб впродовж трьох наступних місяців заробити достатньо коштів і щоб вся команда могла працювати на організацію full-time і не відволікатися на інші роботи й проекти.

Освітній елемент — один із найважливіших у вашій діяльності. Розкажи, будь ласка, де навчалася ти. Наскільки визначальними були твої попередні освітні досвіди?

Я дуже люблю вчитися! Це наче хобі. Все життя мріяла про те, щоб працювати в юридичній сфері, хотіла бути адвокатом. Під час перебування у США мрія про ідеального адвоката ще більше вкоренилася в думках. Багато працювала з різними юристами у Штатах, тож після повернення в Україну сповнена натхнення вступила на факультет адвокатури Національної юридичної академії в Одесі.

Загалом це був хороший досвід і університет. У нас завжди були хороші умови для навчання. По-друге, навчання було цікавим, бо частина викладачів були щиро відданими своїй справі. Окрім того, навчальний процес в університеті був побудований таким чином, що була змога займатися волонтерством.

Після першого курсу ми проходили стажування у суді. Після нього я зрозуміла, що право — це не моє. (Усміхається) Зрозуміла, що не можу просто заповнювати папірці. Хотілося боротися за справедливість і захищати людей, а це була зовсім інша історія. Продовжувала навчання, але почала багато волонтерити та займатися громадським активізмом.

Після закінчення четвертого курсу довго думала, куди вступати і як розвиватися далі. На той момент я пройшла дві важливі освітні програми. Перша — 3-місячна бізнес-школа Impact Academy, мій перший досвід навчання практичним навичкам. Hub’ові вдалося залучити експертів своєї справи. Ми вивчали основи створення власних бізнес-проектів. Саме на тій програмі я зрозуміла, що менеджмент — це дуже цікаво. Другою важливою програмою була 20-денна школа соціального підприємництва в Берліні.

Після закінчення четвертого курсу у мене була ідея взяти gap year і впродовж року працювати над своїми проектами та саморозвитком. Потім мені розповіли про магістерську програму з управління неприбутковими організаціями Інституту лідерства та управління УКУ у Львові.

Якщо про інноваційний і сучасний УКУ я чула раніше, то про цю програму вперше. Її дуже рекомендували. За декілька годин до дедлайну записала відео про себе, подала документи. Через те, що подавалася, як це часто буває, в останній момент, думала, що не пройду відбору. Але мене взяли!

Далі було чудове інтерв’ю з Дариною Данильченко, кураторкою програми. Вперше у моєму житті хтось настільки детально розпитував мене про організацію й діяльність. (Сміється)

Зараз розумію, що той досвід навчання був дуже важливим. Бо якби півтора роки тому я не вступила в Інститут лідерства та управління, то малоймовірно, що ми створили б свою громадську організацію. Думаю, що мені не вистачило б сміливості. А там я отримала не лише знання, а й сміливість і віру в себе. Зрозуміла, що все можливо, якщо дуже постаратися.

Що було для тебе найцікавішим  під час навчання на програмі з управління неприбутковими організаціями?

Навчання складалося з восьми модулів. Це повноцінне  навчання з ранку до ночі впродовж шести днів. Більшість модулів відбувалися у Львові, хоча ми їздили також до Києва та Івано-Франківська. Були менеджерські дисципліни, управління людським потенціалом, маркетинг соціальних проектів, юридичні та бухгалтерські питання, інше.

Найціннішими в Інституті лідерства та управління були декілька речей. На мою думку, там дуже класно побудована структура програми — спочатку були лекції та теорія, одразу за ними — практичні заняття й проекти. На курсі з соціального підприємництва ми працювали над реальними кейсами. Наприклад, у нашої команди було Urban Space Radio — впродовж двох місяців ми досліджували, як працює це радіо, щоб мати змогу написати рекомендації щодо підвищення ефективності, фінансової сталості та інших покращень. Тобто намагалися розробити бізнес-модель для їхнього соціального підприємства.

УКУ — це про середовище і про людей. Хтось може сприймати це як якусь абстрактну річ, але на практиці ця середовищність дає дуже багато. Бо спілкування з лідерами думок, дискусії з істориками й філософами, взаємодія з активістами з інших організацій дуже позитивно впливають на студентів. Можна бачити ширший контекст.

Це змушує робити не просто пересічні проекти, а глобальніші речі для громадського сектора. Інститут лідерства та управління УКУ і програма з управління неприбутковими організаціями навчали думати не про короткострокові результати, а мислити стратегічно.

Наскільки розумію, то це єдина в країні магістерка такої тематики? Де ще можна навчитися навичок керування громадськими організаціями та командами волонтерів?

Напевне, що так. В Україні є бізнес-школи, і вони дуже класні. Але програма в УКУ — це не зовсім бізнес-школа. Тут нема класичної програми з розвитку бізнес-організацій. Тут йдеться про поєднання бізнес-підходів із розумінням філософії, історії, моралі. Програма акредитована Міністерством освіти. Це приємний бонус, але перш за все йдеться про високу якість навчання. Для теперішніх громадських активістів це може бути хорошим наступним кроком у розвитку.

Як в Україні волонтерять літні люди? Якою є  ситуація у порівнянні з європейськими країнами?

На жаль, жодної статистики в Україні про те, як волонтерять старші, я не бачила. Якщо говорити про волонтерство загалом, то йдеться перш за все про молодих людей до років 35. Якщо ж говоримо про людей, яким за 40, то багато таких працюють у благодійних фондах.

На жаль, в Україні майже немає такого явища. Бабусі й дідусі загалом не дуже допомагають соціальним проектам. Можна переглянути статистику у найбільших європейських країнах і побачити, що там поширене волонтерство літнього віку. Пенсіонери долучаються до різних ініціатив. І часто показник залучення літніх людей дорівнює показнику залучення молоді. Через економічні проблеми в Україні зовсім по-іншому.

DSC_8143

Як зробити так, щоб волонтерство в Україні стало популярним?

Я думаю, що тут є декілька рівнів, про які варто говорити. Перший — рівень громадських організацій та благодійних фондів. Тут дуже багато залежить від менеджерів команд. Має значення, скільки волонтерів залучають до соціальних проектів і який досвід вони отримують.

Для мене зараз важливо, щоб громадські організації в Україні зрозуміли цінність роботи з волонтерами і щоб навчилися з ними працювати. Бо волонтери, які отримують негативний досвід соціальних проектів, більше не братимуть участі у громадських ініціативах.

Друга річ, про яку зараз все частіше говорять, — інституціоналізація волонтерства. Це про те, як уніфікувати й формалізувати волонтерський рух в країні, а також про те, як створити обов’язкові волонтерські проекти у школах. З цим я не дуже погоджуюся. Бо, на мою думку, волонтерство є живим, коли немає обмежень і формальностей. Не обов’язкові державні програми, а умови навчання молоді волонтерству стимулюватимуть його розвиток.

Волонтерство є живим, коли немає обмежень і формальностей. Не обов’язкові державні програми, а умови навчання молоді волонтерству стимулюватимуть його розвиток

Такі ідеї зараз обговорюють у контексті нового закону «Про освіту», який передбачає компетентнісне, тобто дуже практичне навчання. У будь-якому разі, що державі, що представникам громадського сектора важливо створювати можливості для заохочення волонтерів. Наприклад, можна зробити національний конкурс волонтерів та конкурс громадських організацій. Але зробити їх справжніми, а не фейковими.

Також важливо поширювати історії успіху волонтерів у медіа і пояснювати, чим насправді є волонтерство.

Думаю, що сфера корпоративного волонтерства має дуже великий потенціал. Спільні волонтерські тімбілдінги є одним із інструментів підтримки бойового духу команди, а також можливістю залучення до волонтерства тих осіб, які за жодної іншої умови не брали б у цьому участі.

Громадський активізм — це служіння. Погоджуєшся з таким формулюванням?

Цілком погоджуюся! Але, водночас, варто розуміти, що концепція активізму як служіння є зрозумілою і привабливою для доволі маленької кількості людей.

Тут є навіть регіональні відмінності. Коли ми говоримо з волонтерами зі Львова, то концепція служіння — це те, від чого у них запалюються очі. Якщо ж у розмові з одеськими волонтерами я почала б говорити про самовіддачу й служіння, то вони напевне розвернулися б і пішли. (Усміхається)

Людина, яка багато досягла і багато працює, так чи інакше розуміє, що її робота — це служіння іншим чи суспільству. Для когось це — служіння Богу. У кожного своя мотивація. Але якщо ми говоримо про якомога ширшу промоцію волонтерства серед усіх українців, то мусимо говорити про можливість бути причетним.

Якщо ми говоримо про різні цільові аудиторії, то для нас важливо позиціонувати волонтерство і активізм крізь призму допомоги іншим, але з акцентом на персональному розвитку. Наприклад, чому ми дуже часто працюємо зі студентами? Бо розуміємо, що для них волонтерство — це хороший спосіб «прокачати» свої навички, стати  конкурентнішими на ринку праці, знайти середовище, у якому затишно.

Якщо ж говоримо про підлітків, то для них дуже важливим є момент прийняття у спільноту. Тобто тебе приймають, тобі раді, ти можеш допомагати вирішувати проблеми, ми тебе цінуємо і поважаємо. Підлітки часто стикаються з кризою розуміння. Через волонтерство вони можуть ставати  впевненішими у собі, ставати успішнішими.

Якщо ж говоримо про професіоналів та probono-волонтерство, то це люди, які не люблять говорити про великі концепти, хоча й чудово розуміють проблеми, які є у суспільстві.

І наостанок, скажи, будь ласка, як діяти громадській організації, яка прагне ефективно працювати з волонтерами?

Можу виокремити п’ять кроків, які допоможуть лідерам та керівникам громадських організацій налагодити роботу з волонтерами:

1. Зрозуміти потребу організації у волонтерах 

Перш ніж просити людину про допомогу, варто зрозуміти, які функції мають виконувати волонтери, скільки людей та часу необхідно для досягнення цілі, а також якими навичками мають володіти ці люди. Це допоможе сформувати «профіль волонтера», відтак з’явиться розуміння того, яким саме має бути ідеальний волонтер для цієї організації.

2. Зрозуміти, як організація може віддячити волонтеру 

Кожна організація може дати волонтеру щось цінне: професійний досвід, навчання, подорожі, можливість створити свій проект чи навчитися координувати команди. Важливо зрозуміти переваги кожного проекту і розповідати про це активістам.

3. Налагодити внутрішні процеси у команді 

Важливо, аби всі члени організації — від проектних менеджерів до бухгалтера — розуміли цінність та роль волонтерів для розвитку проекту. Добре, коли координацією волонтерів займається одна людина, бо вона може ефективніше комунікувати та реагувати на зворотний зв’язок.

4. Створити дружню атмосферу 

Волонтери завжди поводяться так, як це прийнято в організації. Вони копіюють підходи, поведінку та настрої. Важливо бути щирим, підтримувати атмосферу доброзичливості, відкритості та ініціативності. Варто цікавитись особистим життям волонтерів, відзначати свята та заохочувати людей до спілкування поза межами волонтерства.

5. Дякувати волонтерам за їхній внесок 

Для того, аби волонтери були вмотивованими та активними, вони мусять бачити результат своєї діяльності та відчувати підтримку. Важливо зустрічатися та обговорювати останні досягнення (або їхню відсутність), ділитися планами організації, нагороджувати та заохочувати найактивніших.

DSC_8143
Тарас Прокопишин Катя Акварельна

Схожі публікації

5481 8

Хата-Майстерня

Як у гірському селі з’явився сучасний простір, де можна просто бути собою

12.03.2018 Наталія Середюк
8858 13

Марія Насєдкіна

Розмова із громадською активісткою, засновницею ініціативи «Дивовижні»

12.11.2014 Тарас Прокопишин
2755 8

Жодного дня без війни

Як шпитальні волонтери не втомлюються тримати тил

07.03.2017 Леся Дяк

Популярні публікації

61200 18

Юрій Гнатюк, KindGeek: «Щоб отримати правильні відповіді, потрібно ставити правильні запитання»

Співзасновник та COO KindGeek, про історію компанії, важливість планування та вміння брати на себе відповідальність
13.06.2017 Тарас Прокопишин
27774 15

Ярослав Ажнюк

Розмова із засновником українського технологічного стартапу Petcube
04.04.2014 Тарас Прокопишин
41005 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати