Нас усіх має туди тягнути

Український спелеолог, який досліджував найглибшу печеру світу, — про філософію підземель, майже не знаних сучасним людством

29.10.2018 Анастасія Салашна

[«Закохані у професію» — розмови про щоденну працю тих, хто живе власним покликанням. Спецпроект створений за сприяння Work.ua — сайту із пошуку роботи №1 в Україні]

 

Яким уявляєте чоловіка, що вже 40 років ходить до печер? Він не вбраний у чорну рясу, не має довгих засмальцьованих глиною кіс, не проповідує дивних риторик, розмовляє чітко, ба навіть їсть: «Горіховий тортик будеш? Замовити тобі?» — сідаючи пропонує молодий з вигляду чоловік, якому насправді 57.

Він промаркував безліч печер Криму й показав світові, що на той час і так найглибша печера світу — Крубера — насправді ще довша, аніж усі уявляли.

Юрій Касьян — спелеолог і керівник Української спелеологічної асоціації, що здійснив тисячі експедицій частиною світу, всіяною печерами. А тепер сидить навпроти у гамірній кав’ярні й каже:

— Люблю поїсти. У печерах ми робимо це не часто, бо їжа — зайвий багаж. Зрештою, готувати у таборах теж ніколи. Але коли їмо — це завжди унікальне видовище: всідаємося колом, наче первісні люди. Починаємо обговорювати маршрут. Підраховуємо кілометри, багато жартуємо.

Опісля — одягають загрубілі водостійкі комбінезони, взувають гумові чоботи, на голову — каску з ліхтариком, за спину — транспортний мішок із спорядженням і купу-купу всього, що залишається незвіданим для недосвідченого ока. 

DSC_8143

Вийти на поверхню

— На енергетичному рівні ми прагнемо співіснувати — із сонцем, зорями, горами. Можу зайти в печеру і привітатися з нею. Ми, спелеологи, маємо дещо язичницький світогляд.

Пояснює: природа жива, а печера має серце. Такий собі культ. Можна поговорити з печерою, коли важко. Бо мозок у мороці заспокоюється, відпочиває. Щось схоже можна відчути, коли дивитися на вогонь чи морські хвилі.

— Логічно було б усім людям займатися спелеологією. Усіх повинно тягнути туди. Печера — наш перший дім. Первісні люди ставали спиною до стіни печери, аби почуватися захищено. Прагнення наблизитися до печери — це прагнення серця. Ми із ним народилися, — міркує Юрій.

А потім говорить про затори.

Про кульгавих собак на вулицях Києва.

Про те, що не уявляє життя серед дикої природи, хоча сам зі Снятина — маленького містечка ще радянської Франківщини. 

— Більшість вчених говорить про те, що сталося після Великого вибуху, але ніхто не говорить про те, що було до нього. А саме тоді й почали утворюватися гори, ґрунти, океани, а в них — вапняк. Материки рухалися, море відступало й наступало, підводні вапнякові масиви піднімалися, аби згодом вийти на поверхню. 

Первісні люди ставали спиною до стіни печери, аби почуватися захищено. Прагнення наблизитися до печери — це прагнення серця

Серед непохитних «совєтських» кордонів ріс хлопчик з мріями про великий світ. Читав книжки про африканські племена, про піратів, жив з героями Жуля Верна, але ніяк не міг собі всього цього уявити, всупереч українській мрійливій ментальності. Тому бажання побачити й впевнитися, що світ — великий, рухало малого Юрка до відкриттів і виходу за межі. Відтоді подорожі, пригоди та дослідження — три кити, які тримають його внутрішню планету.

Початки внутрішньої планети

Людство для Юрія — це велика цегляна стіна, такий собі результат цивілізації. А все те, що робимо щодня, — закладання цеглинок.

— Питаю колись у мами, може, було мені років шість: «Коли я помру?»

— Ну, це ще не скоро буде, Юро. Спочатку ти маєш закінчити школу, інститут, одружитися, піти працювати, твої діти закінчать школу, тоді теж одружаться…

Хлопчик думав: «Так нудно, чому немає пригод?» Звідтоді почав уявляти собі якусь стіну. Вирішив: «Треба щось зробити, аби залишити там власну цеглинку».

— Після школи пішов вчився на геолога в Інститут нафти й газу в Івано-Франківську. Тоді було актуально ходити на вузівські секції, одного разу я зайшов до туристичного клубу, а там — три оголошення: туризм, альпінізм і спелеологія.

Юрію сподобалось саме слово «спелеологія»: «speleo» — печера, «Iogos» — сенс. Цьогоріч святкує 40 років від дня, коли познайомився із ним. А ще за 90 років до того, у 1888-му, дослідник та географ Альфред Мартель пішов у першу наукову експедицію до печери. Тепер вважають, що це рік народження сучасної спелеонауки.

Заліковувати минуле

Їдемо до клубу спелеології. Зупиняємося. Простуємо від авто до підвалу житлових будинків. Тут не потрібен ліхтарик, не потрібно розгортати карти і передавати відра з ґрунтом. Це підземелля міста — початкова й фінальна точка його подорожей, знамена любові й знамена справи, якою живуть київські спелеологи: фото печер, малюнки, спорядження.

Чутно запах глини, здається, тої самої, яку вони привозять з експедицій на своїх чоботах.

Люди зацікавилися печерами ще 50 тисяч років тому. Тоді використовували їх як прихисток від холоду, ночі й хижаків. Потім взялися облаштовувати їх як дім. А пізніше — страшилися і намагалися забути. Наближалися хіба до легкодоступних печер, аби загнати туди худобу.

— Після Другої світової війни почалося вітчизняне вивчення кримських печер. Стартували експедиції не для науковців, а для людей, які просто хотіли побачити печери. Так 60 років тому і розпочався радянський спелеологічний рух, в українських студентських містах створювали спелеоклуби. Жодного академічного чи туристичного потягу — тодішня влада мала потребу у водопостачанні Криму. Організований шахтний загін людей став у цій експедиції основною робочою силою.

Радянська влада заохочувала не до пошуку печер та їхнього дослідження. Це нагадувало скоріше не вивчення унікального природного процесу, а туристичні змагання. Але печера, каже Юрій, це «закритий світ», якому легко нашкодити.

Коли роками працюєш у печері, то сприймаєш її як дім. Ти знаєш, що завтра тобі до неї повертатися. Найбільша шкода для печери — це випадкові люди, їм байдуже, що з нею далі буде

 

DSC_8143

— У ті роки в газеті я прочитав статтю, як італійські спелеологи прибирали печери, подумав собі: «О, круто, у нас же теж там суцільний безлад. Хочу організувати щось подібне».

І організував. У 1995 році з кримської печери Солдатської чоловік з командою виніс купу сміття та спорядження, яке залишили там туристи.

Пізніше припинення соціалістичного змагання дозволило змінити підхід у ставленні до спелеології й вилікувати екосистему сотень українських печер.

— Розумієте, коли роками працюєш у печері, то сприймаєш її як дім. Ти знаєш, що завтра тобі до неї повертатися. Найбільша шкода для печери — це випадкові люди, їм байдуже, що з нею далі буде.

DSC_8143

Шукати

Українська спелеологія почала розвиватися зі здобуттям незалежності: голос подали люди, які вже інакше ставилися до печер. Група ініціаторів організувала спелеологічну асоціацію — УСА. Сьогодні українську спелеологію знають у світі завдяки відкритій 2001 року найдовшій гіпсовій печері Оптимістичній та печері Крубера в Криму, що до 2017 року була найглибшою печерою Європи.

Юрій організував «МИПКАР» — проект маркування та інвентаризації печер Карабі-Яйла в Криму у вигляді офлайнового додатку, який полегшує пошук усіх печер цього гірського масиву.

— У 1999 році, коли ми розгорнули додаток, ще не було GPS, орієнтувалися тільки за старими картами. Багато печер, які вже давно дослідили, важко було розпізнати, кадастри часто були лише у геологів. Тому ми хотіли не лише знайти відомі печери, а й відкривати нові, робити топозйомки, аби розуміти, чи мають ті продовження. Й промаркувати — залишити назву, рік маркування, глибину і кадастровий номер.

За проект взялися очільники спелеоклубів. Кожен працював у своєму регіоні Карабі, надсилаючи Юрію дані про печери, які той вносив у програму. Чоловік тоді купив на базарі шрифти, щоб набивати дані на металеві пластини, які йому звідусіль надсилали. Він набивав на них цифри й повертав до клубів. Ті розставляли їх кримськими гірськими масивами.

Так на Карабі з’явилося понад дві сотні марок.

— Мені це було потрібно, аби мати повне уявлення про Карабі. Зараз там знайшли півтисячі печер, а раніше їх було всього 320. Коли нанести на карту печеру — можемо подивитися, де їх більше, де менше, різні кольори позначають різні глибини. А зрозуміти, де найглибші печери — масштабне геологічне відкриття, яке може стати поясненням процесу, який відбувався мільйон років тому, — як вони утворилися?

Найглибша у світі печера

Спелеологія для нього — і філософія, і гра. Колись давно він мріяв досліджувати кілометрову печеру. Ті, хто це робили, були для нього — великими. Зрештою Юрія організував дослідження найдовшої, двокілометрової, печери Крубера. Розкопуючи її, Юрій перетнув рубіж двох кілометрів.

— Тепер вже є друга двокілометрова печера — Вірьовкіна в Абхазії, ми теж її досліджуємо. Тільки вслухайтеся: «Ми досліджували найглибшу печеру»! І якщо один раз — це ніби пощастило, то двічі — свідчить про певний рівень майстерності. Тепер я хочу відкрити печеру-гіганта.

Тоді додає:

— Дістатися серця печери завжди непросто, та коли дістався — думаю: «Один шанс, одна цеглинка, одна доня, 4 сини і 40 років темряви, де розсіяне світло мого ліхтаря».

Саме ці імпульси ведуть таких, як Юрій, вглиб землі, а нас — стимулюють досягати вершин, щоб часом спускатися звідти й тулитися до уявної стіни у печері, поряд з якою ми відчуваємо захист, дім і безпеку.

Тільки вслухайтеся: «Ми досліджували найглибшу печеру»! І якщо один раз — це ніби пощастило, то двічі — свідчить про певний рівень майстерності

DSC_8143
Анастасія Салашна Руслан Андрусів

Схожі публікації

11660 17

Ігор Дикий

Розмова з львівським зоологом та полярником

04.02.2015 Інна Березніцька
3983 5

Молодий антикорупціонер

Українець, котрий потрапив до рейтингу Forbes «30 Under 30 — Europe», — про боротьбу із корупцією у режимі «марафон»

09.07.2018 Віра Курико
4645 5

Просто Вася

Як шкільний наставник із інтелектуальних ігор став більше ніж батьком для цілого покоління

20.12.2017 Настя Іванців

Популярні публікації

49851 5

Піаніно для Ніколя

Як «нездатному до навчання» хлопчику вдається перемагати у міжнародних фортепіанних конкурсах
13.04.2017 Катерина Олексенко
63230 5

Громада в дії

Чому в селі, де з’явився вуличний вай-фай, перестали красти квіти
07.02.2017 Альона Вишницька
47678 8

Легенда Хрещатика

Чому інженер, який запускав у космос ракети, а тепер миє вікна на Хрещатику, так не любить вихідних
25.11.2016 Анна Давидова

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати