Анна Косарєва: «В ІТ-індустрії є безліч професій, де потрібні прикладні, гуманітарні чи фінансові знання»

Із 5 до 11 грудня у школах по всьому світу пройде «Година коду» — щорічна кампанія, метою якої є промоція програмування серед дітей. Глобальний рух підтримав Барак Обама, Білл Гейтс, Марк Цукерберг і чимало інших знаменитостей. Цьогоріч до акції доєднаються більш як 130 українських шкіл зі Львова та Києва.

Про особливості ІТ-освіти в Україні, а також про те, навіщо навчати українських школярів програмуванню, ми спілкувалися із Анною Косарєвою, координаторкою акції «Година коду» в Україні та засновницею ІТ-школи LITS.

 

Розкажи, будь ласка, про цей проект. Чим відрізняється «Година коду» від уроку інформатики?

Нещодавно мені розповіли смішну історію про вчителя бойового гопака, який прийшов у міську школу шукати роботу. Вакансію знайшли, але, окрім бойового гопака, йому також запропонували викладати інформатику, оскільки ніяк не могли знайти вчителя. Він погодився.

Сьогодні майже у кожній школі України, навіть у найвіддаленіших селах, є комп’ютерний клас, але навчальну програму складено з основ роботи у «Word» і «Excel». Це важливо вивчати, не сперечаюся. Але це не те, чим мають займатися школярі впродовж десяти років. Моїй доньці, до прикладу, на уроці пояснювали, що таке комп’ютерна мишка і які її функції. Я вважаю, що на уроках інформатики школярі повинні зрозуміти, чи подобається їм програмування і чи може ця справа стати їхньою майбутньою професією.

«Година коду» стала популярною у 180 країнах саме через свій унікальний формат, який чудово допомагає відчути себе програмістом. У формі гри та зі зрозумілими інструкціями дитина за одну годину вчиться писати декілька лінійок коду, відразу бачить результат своєї роботи і пишається зробленим. У багатьох дітей після цього з’являється щирий інтерес продовжувати навчання, а інші просто розширюють свій світогляд. При цьому усе це абсолютно безкоштовно.

Бачив на сторінці «Години коду» у Facebook багато відомих українців, які підтримують акцію. Наскільки популярним є цей рух в Україні?

Знаєш, я, ти і більшість українців розуміють, що наша система освіти недосконала. Але вона залишається нашою. Найпростіше, що можна робити, — скаржитися. Набагато важливіше завдання — використовуючи свій час і соціальний капітал, намагатись заповнити ці освітні прогалини своїми силами.

Три роки тому, коли LITS тільки засновували, ми вирішили з’ясувати, чому «Години коду» не організовують в Україні. Почали шукати інформацію — і побачили поодинокі ініціативи: у якомусь місті подія відбувається у школі, в іншому — у бібліотеці. Я загорілася бажанням зробити рух всеукраїнським. Є якась магія у тому, що учні всього світу в конкретні дні року програмують щось цікаве, і хотілося бачити Україну на цій карті теж.

Найпростіше, що можна робити, — скаржитися. Набагато важливіше завдання — використовуючи свій час і соціальний капітал, намагатись заповнити ці освітні прогалини своїми силами

Цьогоріч нас підтримав Сергій Притула, Олег Скрипка, Олександр Педан та інші. За це я їм дуже вдячна. Але варто зазначити, що, окрім відомих людей, які підтримують нас публічно, «за кадром» залишаються розробники відомих ігор, власники і менеджери аутсорс-компаній, талановиті програмісти і бізнесмени, які добровільно приходять у школи, щоб провести цей урок.

За попередній рік ми провели «Годину коду» для 120 школярів, а цьогороку рух став масштабнішим — ми залучили вже 130 шкіл.

Цей рух — лише одна з активностей команди вашої школи. Наскільки мені відомо, саме у той час і почалася історія LITS, правильно?

Саме у період організації нашої першої «Години коду» у Львові сформувалася невелика група спеціалістів із тестування програмного забезпечення, які час від часу зустрічалися і обмінювалися досвідом. На зустрічі часто приходили їхні близькі друзі і родичі, які цікавились тестуванням. Інколи збиралась група, яка волонтерсько збирала тих, хто мав бажання повчитися, а експерти ділились з ними знаннями.

Охочих повчитися поступово ставало усе більше — і можна було організувати повноцінні курси. Ці навчання стали успішними, і був період, коли паралельно навчалось навіть сім груп учнів. Згодом до школи тестування додалася школа проектного менеджменту. На проектного менеджера в Україні можна повчитися, але ці навчання проводять дуже дивно.

Чому?

Викладачі менеджменту в університетах дуже розумні, але дуже часто їм більш як 70 років. При цьому вони рідко мають управлінський досвід роботи, і зазвичай їхні лекції базуються на теорії. Я впевнена, що не можна навчити менеджменту «на пальцях». У викладача має бути власний досвід, бажано сучасний, щоби можна було вести діалог з учнем.

Таким чином з’явилась школа LITS, яка складалась зі школи тестування, програмування, UI/UX-дизайну і проектного менеджменту. З часом ми ще почали школи бізнес-аналізу, HR та рекрутингу, Data Science і школу для дітей — LITS4Kids. Зараз ми працюємо у Львові, Одесі, Харкові, Івано-Франківську та Києві.

Навчання інших — непросте завдання. Що тебе спонукає цим займатися?

У Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки визначено три основних права людини: на життя, свободу і самореалізацію. В Україні дуже мало сфер зайнятості, які можуть гарантувати, що твоя важка праця, самоосвіта і відповідальність дадуть тобі гарантію соціального ліфта і можливість чесним шляхом заробляти багато.

Одна з таких сфер — це, безперечно, ІТ. У нашій індустрії настільки цінують ініціативних спеціалістів, що їм дають можливість не лише багато заробляти, а ще й робити дуже важливі й відповідальні завдання. Посадити ракету SpaceX Falcon на станцію, до прикладу.

Посадити Falcon? Ти говориш про світовий ІТ-ринок?

Ні, про український. До нас до Львова приїжджав програміст із команди Ілона Маска, і ми організували хакатон за його участі. Учасники мали написати алгоритм дій, завдяки якому можна було б посадили ракету Falcon на її станцію. Треба було розрахувати вагу ракети, силу вітру, рух хвиль та інші фактори. Ми провели це як частину курсу «Machine Learning», і одна команда впоралася із цим завданням.

Коли ти пишеш алгоритм для посадки ракети під час хакатону у Львові, а поряд тобі допомагає член команди з Лос-Анджелеса, ти почуваєшся таким щасливим і гордим, як дитина на «Годині коду».

Поговорімо про курс «Machine Learning». Я не знайшов в Україні жодної школи, окрім LITS, де можна отримати схожі знання. Чому ви це викладаєте і хто автор курсу?

Цей курс написав Сергій Шельпук, який зараз розвиває Machine Learning, Artificial Intellegence і Data Science-напрями в компанії Eleks. І у нього, до речі, дуже цікава історія: він закінчив КПІ лише з третього чи четвертого разу, але без проблем вступив у Стенфорд.

[do action=”linked-post” attachment=”1″/]

Курс доволі складного рівня. «Machine Learning» дає можливість технологіям аналізувати дії користувача на основі даних, робити висновки і, по суті, вчити себе. Facebook знаходить друзів на твоїх фотографіях завдяки цим алгоритмам, Google вчиться розуміти твій настрій, щоб точніше таргетувати рекламу. Це вищий пілотаж. З розвитком буму на нові продукти, пов’язані з ботами та штучним інтелектом, програмісти з цими навиками будуть мати найбільший попит не лише в аутсорсі, а й у стартапах і продуктових компаніях.

Сподіваюся, що доволі скоро українські працівники почнуть обирати не лише ті компанії, де є цікаві вакансії, а перш за все ті, які їм ціннісно та ідейно близькі

У США працює відома ІТ-школа General Assembly, і її представник вже цікавився, як нам вдалося вкласти цілий курс «Machine Learning» у сім тижнів. У них навчання триває дев’ять і, при цьому, уроки довші.

У чому особливість вашого курсу?

LITS вимагає більшої підготовки програмістів перед початком навчання. Фактично це курс для професійних програмістів із досвідом. General Assembly приймає учнів із нижчим рівнем підготовки. Відповідно, їхній курс триваліший.

За моїми спостереженнями, у США для працівників набагато більшу роль відіграють бренд і корпоративна культура компанії. Тобто кандидати хочуть потрапити у конкретну компанію, тому що поділяють її цінності та ідеї. Чому, на твою думку, в Україні по-іншому?

Це прийде. Менеджери з роботи з персоналом поступово зрозуміють, що культуру команди будують набагато глибші і серйозніші речі, аніж виїзди команди в гори декілька разів у рік. Нещодавно у нас була розмова про це з Катериною Дробот і Олександрою Говорухою. Їхня робота — побудова бренду компаній, у яких вони працюють. Вони розповідають про атмосферу в команді і про цінності, які MacPaw і Ciklum поширюють.

Внаслідок тієї розмови ми вирішили стартувати у Києві курс «Employer Branding». Ми хочемо навчити рекрутерів і HR-ів створювати для своєї компанії репутацію хорошого місця для роботи. Сподіваюся, що доволі скоро українські працівники почнуть обирати не лише ті компанії, де є цікаві вакансії, а перш за все ті, які їм ціннісно та ідейно близькі.

Що, на твою думку, повинен робити той, хто мріє працювати у сфері ІТ, але зараз працює, до прикладу, в банку?

Є Data Sience — дуже культова професія, і на ринку великий попит на таких спеціалістів. Для неї можна брати економістів і працівників банків. У них правильно налаштований мозок на таку роботу. Даних стає все більше — і з’явилась потреба візуалізувати їх та пояснювати.

Не обов’язково мучити себе програмуванням. Якщо продаєш усе життя — приходь продавати в ІТ. Журналіст? Компаніям потрібні контент-менеджери, потрібні сильні люди у відділи піару

Близько 1% населення Землі має синдром Аспергера, і люди з цією хворобою часто є феноменальними інтелектуалами, які візуалізують дані і аналізують фотографії з супутників краще за комп’ютери. Facebook, SAP та інші великі компанії наймають їх, тому що вони виконують свою роботу добре. Ми вчимо людей з цим синдромом безкоштовно, як і переселенців, бо для них це — реальний шанс знайти роботу.

Тобто ти вважаєш, що у технологічному бізнесі можна знайти роботу представникам найрізноманітніших професій? Не лише у програмістах цінність?

Безперечно. Не обов’язково мучити себе програмуванням. Якщо продаєш усе життя — приходь продавати в ІТ. Журналіст? Компаніям потрібні контент-менеджери, потрібні сильні люди у відділи піару. Якщо людина емпатична, то може стати хорошим дизайнером або рекрутером. Якщо ж багато років займала керівні посади і має досвід побудови бізнесу, то їй нема сенсу вчитися програмувати.

Звичайно ж, якщо вона прийняла рішення спробувати, то бізнес-бекграунд лише додасть їй переваг і зробить кращим програмістом. В ІТ-індустрії є безліч професій, де потрібні прикладні, гуманітарні чи фінансові знання і де доволі просто можна знайти своє місце.

У вас є відсоток учнів, які отримують абсолютно нову професію. Ти слідкуєш за їхнім прогресом після випуску? Яка частка випускників справді може знайти собі роботу з новими знаннями?

Я люблю за цим спостерігати. Ми маємо базу наших випускників і видаємо два типи сертифікатів: «стандарт» — для учнів, які успішно засвоїли програму, та «червоний» — для тих, хто був проактивним, відповідальніше ставився до домашніх завдань, додатково працював із вчителем і читав літературу. Після випуску до нас звертаються рекрутери і менеджери з роботи з персоналом, вони розповідають про свої компанії, спілкуються з учнями.

Ми також організовуємо лекції для випускників, на яких професіонали розповідають про особливості роботи у фрілансі. Дуже часто перші інтерв’ю з рекрутерами відбуваються просто на випуску. Станом на сьогодні понад  сімдесят відсотків наших випускників отримують роботу. Цього року навчалося більше тисячі дорослих і 258 дітей.

Як описують свою мотивацію батьки, які відправляють своїх дітей навчатися програмуванню?

Я бачу декілька причин. Перший дитячий курс ми організували для підлітків, і він складався із програмування на javasctipt, критичного мислення і англійськомовного розмовного клубу. Якщо говорити про англійську мову, то дітям критично важливо «розв’язувати язик», аби вони намагалися спілкуватися з однолітками англійською і не боялися помилитися.

Щоби не лише ділитися знаннями, а ще й розвивати персональні навики, викладач дає завдання придумати, зробити і захистити свій проект впродовж навчання. Тільки-но вони його отримують, починається розвиток soft skills — вони шукають партнерів, переконують їх приєднатися, пишуть план дій, аналізують свої ідеї, а в кінці показують свої продукти і на презентації захищають проекти англійською. Ми дуже хочемо, аби перш за все діти хотіли прийти до нас, а не батьки приймали рішення про те, чим їм займатися.

Що саме вони створюють?

У LITS є курс «Indie Games» для дітей від десяти років, на якому вони вчаться створювати свої ігри. Ми запрошуємо викладача з індустрії, наприклад, автора всесвітньовідомої української гри «Contre Jour». Діти вчаться працювати у програмі Construct, самі створюють графіку. При вступі на цей курс вміння пояснювати свої ідеї важливіше за рівень англійської.

Один із наших учнів — Святослав Притула — створив дві власні гри. В одній гравець має посадити ракету, можливо, він надихнувся нашою історією зі SpaceX. Інша — це гонки, в якій машина не просто їздить, а виконує різні завдання і отримує за це монети. На «Indie Games» часто приходять діти, які мають велике бажання втілити свою фантазію у реальність, створити власний світ. У процесі роботи над грою у них вмикається «режим творця», який, напевно, частково схожий на гру «Minecraft». Придумуючи гру, ти вирішуєш усе: персонаж, сюжет, локації, якість графіки, складність тощо. Це захоплює.

У кінці навчання вони публікують гру на якійсь платформі, щоб їхні друзі також могли у неї грати, а також щоб заробити грошей.

Гроші — одна з їхніх головних мотивацій?

Складно відповісти. Напевно, світ, за яким вони спостерігають, змушує їх думати, що гроші — це мірило успіху. Якщо заглибитися у тему, то, можливо, це приходить зі спостереженнями за батьками чи оточенням. У будь-якому випадку, бажання заробити чесно, створивши свій продукт, не таке вже і погане, правда ж? Так можна стати відомим і щасливим.

У будь-якому випадку, бажання заробити чесно, створивши свій продукт, не таке вже і погане, правда ж?

Ти, до слова, відчуваєш себе щасливою?

Я вважаю себе дуже щасливою, тому що відчуваю справжнє задоволення, коли прокидаюсь зранку і бачу, що робота робиться, а цілі — досягаються.

Я намагався купити курс на сайті, але виявилося, що перед цим повинен пройти співбесіду з учителем і продемонструвати певний рівень англійської мови. Вам не заважає такий бар’єр?

Навпаки — допомагає. Поясню. ІТ-курсів в Україні дуже багато. Всі вони різної якості. Ми розуміємо, що людина не може отримати певну складну навичку — наприклад, програмування Artificial Intelligence — якщо не знає англійської.

Ми розділяємо курси на декілька рівнів складності, і викладач чітко розуміє, який багаж досвіду і знань мають учасники групи. Також важливо знати, що атмосфера всередині групи хороша, всі визнають досвід викладача і мають правильну мотивацію. Саме тому ми залишаємо за собою право відмовити деяким охочим.

Ти декілька разів згадала про роботу зі спеціалістами з інших країн. Чи є у вас мета вийти на ринки інших країн?

Ми зосереджені на Україні. У нас ще багато сфер у ІТ, яким тільки починають навчати. Ми працюємо в багатьох містах України, але, наприклад, у Києві у нас все тільки-но починається. Роботи попереду багато.