[Текст опублікований за підтримки Work.ua — сайту із пошуку роботи №1 в Україні]
Люди схильні інтерпретувати поведінку й мотиви інших людей неправильно. Звідси — тріщини в комунікаціях, розчарування й сварки. Особливо гостро це проявляється у робочих стосунках.
Я хочу розповісти про декілька типових образ, що з’являються у менеджерів, і запропонувати подумати, як саме варто працювати над собою, якщо ви впіймали себе на подібному відчутті.
Співробітник виявився не таким, як ви собі його уявляли
Припустімо, менеджеру подобається розмовляти з одним співробітником, не безпосередньо підлеглим, а на один організаційний рівень нижчим, бо він говорить серйозно й відкрито про те, що відбувається у компанії. І ось під час чергової розмови, обговорюючи цілі на наступний період, менеджер запитує співробітника, як той бачить свої завдання. Адже перш ніж ставити завдання зверху, варто зрозуміти, як їх бачить співробітник зі свого місця.
Відповідь співробітника звучить так: «А навіщо ви мене запитуєте? Я виконую те, що мені говорять. Адже у нас так у компанії заведено: усі мусять робити те, що їм кажуть зверху. Наше завдання — все виконувати. І начхати на думки співробітників!»
У менеджера відбувається розрив шаблону. Ще вчора він захоплювався відвертістю співробітника, а зараз бачить незрілість й відсутність бажання займати проактивну життєву позицію. Менеджер вигадав собі образ зрілої, відкритої людини й тому інтерпретував поведінку співробітника неправильно. Звичайно, менеджер ображений.
Але чи є в цьому провина співробітника?
Вас не оцінили як керівника
Більшість людей не розуміє, як це — бути керівником.
Керівництво — це створення умов, у яких інші люди виконують роботу, за яку відповідальним є керівник. Завдання керівника — зробити так, щоб люди працювали максимально ефективно над роботою, за яку він відповідатиме перед вищими інстанціями.
Руками керівник нічого робити не повинен. Але 99% начальників-початківців поводяться навпаки.
Наприклад, у відділі — п’ять продавців. Найпоширеніше рішення — призначити начальником відділу найкращого з них. Що відбувається далі? Призначений начальник починає продавати ще більше, адже його саме за це підвищили.
Особисті показники нового начальника ростуть, а показники відділу — падають. Вище керівництво починає лаяти начальника відділу, але той не розуміє за що, адже він почав працювати ще краще. Недосвідчений начальник не знає, як займатися своїми підлеглими, хоч як керівник він тепер несе відповідальність не тільки за свої показники, а й за загальні результати. Інші ж співробітники у ситуації, коли їм не приділяють уваги, губляться і перестають працювати.
Розповім вам, як я сам ставав керівником. Я мав досвідченого куратора, який допоміг мені швидко досягти «дна». Ось як це було.
Я був зіркою. Працював у компанії вже шість років і дійшов до посади заступника директора корпоративного університету. Але мені хотілося стати директором. Одразу ж. Я отримав відмову, бо не мав управлінського досвіду. Але тоді було не зовсім зрозуміло, що це означає. І ось приходить до мене керівник:
— Чому ти хотів стати директором? — запитав він.
— Хочеш дізнатися, чому я не на твоєму місці? — кажу я. — Скоро буду. Мені сказали, що зараз у мене немає управлінського досвіду. Тому кілька років я побуду заступником, а потім стану директором.
— Якщо справа лише в цьому, то двох років тобі вистачить, — відповів мій керівник. — Або піду я, або ти, але в іншу організацію й вже директором. Я певен, що своєї мети ти досягнеш. І я тобі допоможу.
Згодом він запитав мене: «У тебе завтра перша нарада. Як ти плануєш виступати?»
Я розповів йому свій план, він його похвалив.
Коли на нараді я закінчував свій виступ фразою «ну, усі все зрозуміли — тоді гайда працювати», мій керівник раптово встав і почав ставити запитання. Раптом з’ясувалося, що я відправив людей робити не зрозуміло що й не зрозуміло навіщо. І це він продемонстрував мені публічно.
— Бачиш, у яку нехорошу ситуацію ти потрапив? Подумаймо, як з неї вийти, — сказав мій керівник.
І ми стали думати. Але публічний аналіз моїх сумнівних управлінських рішень тривав.
Через півроку я був і розлючений, і ображений на всіх, окрім керівника. Мені вистачило розуму зрозуміти, що він не мав мети розчавити мене.
Це був системний розвиток через проблематизацію, коли спочатку робиш помилку, а потім зчитуєш її. Це розуміння дозволяло триматися в тонусі.
Через півтора року я отримав посаду директора, але в іншому місці.
Так я здобув управлінський досвід.
У вашому професіоналізмі засумнівалися
Я маю власне визначення особистісної зрілості. Це усвідомлення тих обмежень, які зараз має особистість.
Спробуйте визнати, що недосконалі, і зрозумійте, що це не соромно. На будь-якому етапі свого розвитку люди можуть бути зрілими й незрілими. І від того, чи усвідомлює це людина, залежатиме те, як швидко вона доросте до наступного рівня розвитку.
Знову приклад з мого досвіду. Якось мене запросили попрацювати з однією відомою компанією, але за одної умови — керівниця одного з відділів не братиме участі в заходах через особисті причини. Я погодився, але подумав, що під час роботи зможу переконати керівництво робити інакше.
За тиждень до старту я надіслав сценарій сесії, але мене несподівано попросили під’їхати в офіс. Сценарій усім сподобався, та один момент, про який мене попереджали (участь керівниці відділу), попросили змінити. Я почав сперечатися, бо щиро вважав це неправильним. Разом з цим я ще й переконав себе: коли мого рішення не сприймають, отже, не довіряють мені як професіоналу. А це вже — образа.
Коли мені не вдалося нікого переконати, я сказав: «Шукайте собі іншого підрядника». На свою заяву я отримав дуже зрілу відповідь: «Ми так і зробимо, тому що не змогли домовитися. Але нам дуже хочеться з вами ще попрацювати. Зробімо крок назад. Адже ви запропонували одне просте рішення, яке влаштовує вас. Ми зі свого боку зробили те саме. Спробуймо вигадати складне рішення, але попрацювати разом? І ще — ми опинилися у ситуації, коли нам ставлять ультиматум, за два тижні до старту проекту».
Це була приголомшливо зріла реакція на мою абсолютно незрілу поведінку. Мені дуже хотілося працювати з цим клієнтом на цьому проекті, і я мав кілька місяців на рішення. Я спеціально зволікав, а потім закрився, накрутивши себе, ніби їхня позиція — результат недовіри до моїх професійних якостей.
Сам все вигадав, сам вирішив і сам образився. Так я ледь не втратив одного з головних проектів свого життя.
Будь-яка образа — це питання зрілості. Якщо ви відчули образу, треба розібратися, що саме відбувається. Ми не об’єктивні, коли справа стосується нас самих. Особливо коли ми засліплені емоціями. Але саме в такі моменти нам відкриваються нові можливості, які ми часом втрачаємо через надмірну емоційність.
Ваші дзвінки та листи ігнорують
Основна робота з образою — не втрачати своєї мети й думати, яка поведінка вам вигідна для її досягнення, а яка – потягне вас назад. Для цього варто взяти паузу, видихнути і не робити різких рухів до того часу, поки не домовитеся самі з собою.
Припустімо, вам потрібно додзвонитися до когось, але людина вперто не відгукується. Один дзвінок, ще один, тоді смс, листи — вас все одно ігнорують. Спочатку можна відчути обурення, яке змінюватиметься гнівом й образою. Ми схильні інтерпретувати таку ситуацію як приниження. Здається, що нам дають зрозуміти — контакт з нами не в пріоритеті. Це прикро й навіть принизливо. Хочеться висловити все, що собі надумали, й перестати спілкуватися з людиною.
Але це найслабше рішення.
Чому це погано? Зірвавшись, ви віддаєте контроль над ситуацією людині, до якої вам потрібно було дістатися. Раніше ви контролювали ситуацію і йшли до мети. Так, зараз людина вам не відповіла, але ви й надалі маєте інструменти й шляхи досягнення своєї мети. Як тільки ви висловили своє обурення — контроль зникає.
Вам можуть сказати: «Більше не пишіть мені». Можуть нічого не відповісти, але ви вже зробили свій останній постріл, і цей постріл — у власну ногу. Ось чому 99% тих, хто на щось ображається, карають самі себе. Якщо я ображуся, я не досягну своєї мети. У чому тоді сенс?
Коли ми збираємося, як нам здається, «покарати» кривдника, ми не йдемо до своєї мети, а підміняємо її іншою. Ми засліплені емоціями. Але цю енергію цілком можна використати, щоб зробити щось корисне.
Образа — це симптом. Людина, незалежно від займаної позиції, завжди залишається людиною, а тому схильна бути емоційною. Якщо емоції охоплюють вас, якщо ви відчуваєте образу, скажіть собі: «Cтоп, що відбувається?» Запитайте себе, чому ви відчуваєте негативні емоції і як вони впливають на шлях до вашої мети.
Якщо ви ображені, у вас загоряється тривожна жарівка — попереду перешкода або ви звернули не туди. Зараз вашому особистісному зростанню щось заважає, тому у вас має з’явитися стимул, зрозумівши перешкоду, подолати її, вийти на новий особистісний й управлінський рівень.
Оригінал — Максим Белухин
Адаптований переклад — Віра Курико
Зображення — unplash.com
