Нехай будуть з вами інновації. Як ізраїльська винахідливість рятує світ
Yakaboo Publishing
Нехай будуть з вами інновації. Як ізраїльська винахідливість рятує світ
Аві Йориш
купити

Аві Йоріш, підприємець та експерт із Близького Сходу, розповідає про винаходи, які покращують життя мільярдів людей у цілому світі, допомагають годувати голодних, лікувати хворих, рятувати життя. Це історії про відвагу та завзяття винахідників у медицині та сільському господарстві, обороні та енергетиці. Це історії країни, яка, шукаючи рішення для своїх локальних викликів і проблем, знайшла рішення, що стають у пригоді за тисячі кілометрів від Ізраїлю. Це і мобільні команди парамедиків, які встигають туди, куди не встигає звичайна «швидка», і система крапельного зрошування, і глибинне стимулювання мозку, і системи кібербезпеки.

Аві Йоріш пояснює, як працює специфічна ізраїльська культура інновацій, у підґрунті якої – релігійне переконання, що добрі євреї мають направляти світ, tikkun olam. У сучасній інтерпретації ці слова давньої молитви означають шукати рішення для складних проблем у медицині, рятувати довкілля і зберігати активну громадянську позицію. Для героїв та героїнь цієї книжки — лікарів, науковців, агрономів, ботаніків, інженерів, юдеїв, християн і мусульман —  «направляти світ» стало головною метою.

***
Розділ 11

Проковтнути камеру

А ти будеш у великих хворобах, у хворобі нутра свого…

II Хронік 21:15

Відеокамера в пігулці

Венчурні капіталісти не могли стримати сміху. «Серйозно? — сказав один із них. — Ви справді вважаєте, що за допомогою цієї камери можна щось побачити? Та ж на неї треба двірники поставити, як на вітрове скло». Це була середина 1990-х. Ґавріель Іддан проводив у конференц-залі зустріч із групою потенційних інвесторів. Предметом обговорення була мініатюрна відеокамера з радіопередавачем завбільшки з пігулку мультивітамінів, яку можна було проковтнути та яка робить знімки органів травлення зсередини, поки проходить шлунково-кишковим трактом.

Тоді для візуального огляду товстого й тонкого кишківника (майже п’ятиметрової, складеної петлями кишки між шлунком і товстою кишкою) лікарі користувалися ендоскопами — довгими, тонкими та гнучкими трубками з відеокамерою з високою роздільною здатністю на одному кінці. Але ендоскопи не показували весь орган; за допомогою цих приладів можна було побачити лише частину тонкої кишки, через що часто доводилося робити непотрібні хірургічні операції. Щоб побачити щось, лікарям доводилося вдаватися до неприємної процедури колоноскопії. Під час огляду, який тривав до години, лікарі закачували через задній прохід повітря, щоб роздути товсту кишку для кращої видимості й уводили через пряму кишку майже двометрову трубку. Зазвичай пацієнтам давали заспокійливе для зменшення неприємних відчуттів.

Лише в самих Сполучених Штатах розлади тонкого кишківника мають майже 19 мільйонів осіб — від целіакії (глютенової хвороби) до раку тонкої кишки. Три мільйони людей потерпають від таких серйозних захворювань шлунково-кишкового тракту, що їм доводиться лягати в лікарню. У понад третини цих випадків лікарі так і не можуть виявити причину.

Іддан знав, що його задум допоможе ліпше діагностувати ці захворювання. Під час руху нутрощами людини крихітна камера робить десятки тисяч знімків і забезпечує повніше, детальніше зображення кишківника. Капсула, припускав він, також зробить процедуру ендоскопії набагато комфортнішою для пацієнтів. 

На жаль, більшість венчурних капіталістів були налаштовані скептично; вони побоювалися, що такий продукт створити неможливо. Іддан на те не зважав. Він був переконаний, що його пристрій може врятувати життя мільйонам людей і зрештою змінити світ. Усе, чого він потребував, — це фінансування.

Знайшов його Іддан у геть несподіваному місці.

Ракетник

Усе почалося з розмови із сусідом, провідним гастроентерологом Ейтаном Скапою. Був 1981 рік, Іддан мешкав у Бостоні та працював у компанії, що розробляла рентгенівські трубки й ультразвукові зонди, які генерують можливості для отримання зображень. Він подружився зі Скапою (теж ізраїльтянином), і обидва часто розповідали один одному історії зі своєї практики. Одного дня Скапа згадав у розмові обмежені можливості оптоволоконних ендоскопів. Іддан — за освітою інженер — зауважив, що має бути якесь краще рішення.

— Якщо ти такий розумний учений, може, знайдеш його? — сказав Скапа.

— Дай-но мені кілька днів.

Жодного плану в Іддана не було, але він ніяк не міг позбутися цієї думки. Про гастроентерологію він не знав майже нічого, тож почав зі студіювання історії ендоскопів. Напрям ендоскопії — від грецької «дивитися всередині» — започаткував німецький винахідник Філіп Боцціні 1806 року. Боцціні створив жорсткий пристрій, що нагадував трубку, і назвав його Lichtleiter, тобто світлопровідник. Інструмент вводили через отвір (приміром, рот або анус). Звідтоді науковці вдосконалили пристрій, додавши функцію збільшення зображення та зробивши прилад гнучким. Але сучасна ендоскопія давала змогу діагностувати стан лише верхньої частини шлунково-кишкового тракту. Інша апаратура була теж не дуже помічна. Ні рентген, ні ультразвук не давали лікарям таких потрібних зображень. Що більше Іддан читав, то більше переконувався, що зможе створити щось краще.

Тоді Іддан не надто розумівся на тонкому кишківнику, але знав страшенно багато про дві інші речі: ракети та камери. До роботи в бостонській компанії він працював на фірму Rafael — найбільшого підрядника ізраїльської оборонної сфери. Там Іддан брав участь у розробці «ока» ракети — камери, яка допомагає їй улучити в ціль. Окрім усього іншого, він працював також і над інфрачервоним навідним пристроєм для ракет класу «повітря-повітря». Розмірковуючи про ендоскоп, Іддан почав уявляти ракетний сенсор, достатньо мініатюрний, щоб його можна було ввести в тіло. Єдина проблема: такої технології просто не існувало. Тому він відмовився від своєї ідеї.

Через десяток років, 1991-го, Іддан відвідав Скапу в Сполучених Штатах, і той знову кинув йому виклик: знайти спосіб, у який лікарі ліпше могли б бачити тонкий кишківник. Та Іддан знав, що тут є серйозні перешкоди. «Справа ще й досі лишалася цілком безнадійною, — пригадує Іддан. — Заряду батарейок вистачало на 10 хвилин, а ми потребували батареї, яка могла б пропрацювати 10 годин. А навіть якби вона існувала, який лікар сидів би біля пацієнта вісім годин, дивлячись на монітор, поки капсула рухатиметься в кишківнику?»

Та все ж Іддан знову з головою поринув у проблему. Тоді він уже працював на повну ставку в Rafael, тож звернувся до свого керівництва по підтримку в роботі над проектом. У відповідь почув, що його ідеї чудово вписалися б у голлівудські фільми, але не годилися для ізраїльського війська. Утім, лабораторіями користуватися йому дозволили.

У 1993 році Іддан здійснив низку важливих експериментів. Він почав конструювати передавач і камеру, меншу за десятицентову монетку, тому що технології на той час були вже досконаліші. Потім він помістив пристрій у заморожену курку. Іддану було видно нутрощі курки, і відеозображення було надзвичайно чітким. Те саме, сподівався він, спрацює і для людей. Далі Іддан почав вирішувати проблему з тривалістю роботи батарей. Необхідне для себе він знайшов у НАСА: там зуміли сконструювати надзвичайно маленькі батарейки, які могли б працювати мінімум 10 годин.

Ще через рік Іддан подав заявку на патент в Ізраїлі та США. Тепер, коли всі компоненти були на місці, він мав почати бізнес. Першим кроком став збір коштів.

 

Ракета, яка не вибухає

Коли Іддан 1995 року запропонував Ґавріелю Мерону стати його партнером, той був генеральним директором ізраїльської компанії Applitec, яка постачала відеокамери для ендоскопії. Та хоча вони дружили й були колегами, Мерон не відразу вирішив залишити свою впливову посаду. Спочатку він спробував переконати керівництво Applitec вкласти гроші в ідею Іддана. Та коли стало ясно, що Applitec це не цікавить, Мерон зрозумів, що доведеться вибирати: або залишитися на комфортабельній роботі, або ризикнути, прислухавшись до внутрішнього голосу. «Це була цікава ідея з численними технологічними ризиками», — каже Мерон про задум Іддана. Він не шукав змін у кар’єрі. Але ідея була дуже привабливою, і він вирішив спробувати.

Мерон одразу почав працювати над планом інвестицій. Але венчурні капіталісти та приватні інвестиційні фонди почали його уникати. Через два роки він з Ідданом звернувся до Rafael Development Corporation (RDC) — спільного підприємства, куди входили Rafael, Elron Electronic Industries і Discount Investment Corporation. На відміну від інших потенційних інвесторів, у RDC до їхньої ідеї поставилися схвально, і група виділила 600 тисяч доларів інвестицій. Навзамін Іддан і Мерон віддали 10% своєї компанії Given Imaging. Була лише одна проблема: Іддан і Мерон не знали, чи спрацює їхній задум на людині.

Щоб дізнатися, вони звернулися до команди британських науковців під керівництвом Крістофера Пола Свейна — видатного експерта з анатомії, зокрема тонкого кишківника. Восени 1999 року вони провели свій перший експеримент на людині. Скапа, колишній сусід Іддана, керував процедурою, а Свейн проковтнув пігулку. Через кілька хвилин чекання раптом з’явилися якісь розмиті зображення. Учені нічого не розуміли. Іддан тримав у руках антену, яка приймала інформацію з мініатюрної камери та передавала її на зернистий екран. Він і далі рухав антеною туди-сюди, але якість зображення не поліпшувалася. Проте із сигналу капсули вони зрозуміли, що камера успішно пройшла тонку кишку. Вони були такі раді, що Свейн навіть погодився ковтнути ще одну капсулу. Тримаючи антену в різних положеннях, команда змогла подивитися зображення вищої якості та нарешті побачити тонку кишку. Іддан і Свейн порівняли цей експеримент із «ковтанням ракети, яка не вибухає».

У 2001 році, коли Іддан і Мерон успішно здійснили клінічні дослідження й довели, що їхній продукт безпечний та ефективний, органи охорони здоров’я Європи та Сполучених Штатів дозволили продаж капсули. Того ж року компанія Given Imaging мала виставити свої акції на продаж на фондовій біржі NASDAQ. Але тоді 11 вересня було здійснено терористичні атаки на Всесвітній торговельний центр та будівлі Пентагону . «Я думав, що про IPO* вже можна забути, що в нас немає жодних шансів», — розповідає Іддан. Проте за кілька тижнів Given Imaging стала першою компанією, яка виставила на біржу свої акції. Економіка обвалилася, але Іддан і компанія зуміли заробити 60 мільйонів доларів. «Після цих трагічних смертей я дуже сподіваюся, що наша пігулка врятує тисячі життів, — каже Іддан. — Що вона стане тим, що в Біблії називають “мечі свої перекують вони на лемеші”».

Легко ковтати

Попри очевидні переваги винаходу Іддана над традиційним ендоскопом, лікарі не відразу сприйняли його ідею. Їхнє обладнання було неідеальним, але виконувало свою роботу, і багато медичних установ не бажали тратитися на якісь новинки. Дехто також боявся застосовувати «пігулку», яка може зникнути в організмі пацієнта і спричинити низку невідомо яких ускладнень.

Зрештою, вони наважилися. Докази набагато кращої якості PillCam були надто переконливими. Традиційний ендоскоп здатний прорвати стінку шлунково-кишкового тракту, що може призвести до небезпечних для життя інфекцій. За даними Марка Почапіна, завідувача гастроентерологічного відділення Медичного центру Ланґона при Нью-Йоркському університеті, при ендоскопії непоміченими залишаються аж до 10% великих поліпів (деякі згодом розвиваються в ракові пухлини). «Колоноскопія — чудова процедура, яка справді врятувала не одне життя, — зауважує доктор Почапін. — Але ми прагнемо кращого».

І це краще вже винайшли. Винахід Іддана дає лікарям змогу побачити тонкий кишківник на всій протяжності та забезпечує детальне зображення. «До винайдення PillCam тонка кишка була для гастроентерологів чорною скринькою, — розповідає Ерік Ґолдберґ, завідувач відділення капсульної ендоскопії в медичному інституті Мерилендського університету. Для пацієнтів ця процедура набагато комфортніша, ніж обстеження за допомогою ендоскопа. Процедура обстеження за допомогою PillCam — найнеінвазивніша, після неї не потрібен час на відновлення. Навіть коли капсула все ще лишається в організмі, пацієнти можуть займатися звичними справами, за винятком інтенсивних фізичних навантажень.

Міні-камера PillCam також і дешевша; пацієнтам таке обстеження обходиться приблизно в 500 доларів, порівняно з 800–4000 доларів за традиційну ендоскопію. Теоретично, капсула також придатна для повторного використання. «Утім, хто захоче виколупувати її з калу? — каже Мерон. — Вона не аж така дорога, тож нікому це, на мою думку, не потрібно».

Фактично, єдиний недолік PillCam — це те, що (на відміну від ендоскопа) вона не може видаляти поліпи, а лише виявляє їх. Коли лікар знаходить проблему, він мусить провести окрему процедуру для її усунення. Дуже рідко трапляються випадки, коли PillCam застрягає в кишківнику і її необхідно діставати хірургічним способом. 

Сьогодні капсульна ендоскопія — найпоширеніший спосіб проведення ендоскопічного обстеження. І хоча з’явилися конкуренти, PillCam контролює 90% ринку. З 1998 року понад два мільйони пацієнтів ковтали капсулу PillCam. Її використовують понад 5000 медичних закладів у понад 75 країнах. «Я прогнозую, що нею користуються всі університетські лікарні, а приблизно за п’ять років користуватимуться всі гастроентерологи, — каже Айра Шмелін, гастроентеролог лікарні Нобла в Массачусетсі. — Без сумніву, цей інструмент рятує життя та виявляє рак». 

Ось так, усупереч початковому скептицизму венчурних капіталістів і приватних інвестиційних фондів, Іддан допоміг мільйонам людей на Землі, бо просто дослухався до внутрішнього голосу.

Yakaboo Publishing
Нехай будуть з вами інновації. Як ізраїльська винахідливість рятує світ
Аві Йориш
купити

Читайте ще

Передбачувана ірраціональність
Аріелі Ден
Анімаліум
Дженні Брум
Війна, що змінила Рондо
Аґрафка
Про що ми думаємо, коли думаємо про футбол
Саймон Кричлі

Блог