§§§
Цей текст написаний у межах виставки «Дочекатися Різдва. Історії незнищенного свята», що триває в артцентрі «Меркурій» у Львові із 6 грудня 2025 року до 1 лютого 2026 року.
§§§
Різдво Христове є центральною подією в історії людства. Вистачить сказати, що світова історія поділяється на два періоди — «до Різдва Христового» і «після Різдва Христового».
Різдво Христове є також найпоширенішим святом у світі. Його святкують навіть у країнах, які не є християнськими, — у В’єтнамі, Малайзії, Марокко, Саудівській Аравії, Японії тощо.
В історії певних країн Різдво було офіційно заборонене, і за його святкування влада карала. Це насамперед стосувалося протестантських країн, де Різдво вважалося католицьким святом або святом, пов’язаним із надмірними веселощами та противним суворій протестантській етиці: в Англії за правління Кромвеля (1647-1660), у Шотландії (від 1640 року, формально заборона була знята аж у 1958 році) та в американській колонії Массачусетс (1659-1678).
Однак наймасовішою забороною — яка застосовувалося на найбільшій території і щодо найбільшого числа людей — була заборона Різдва у Радянському Союзі.
Воно було формально заборонене у 1929 р. під час здійснення Сталінського плану прискореної індустріалізації та колективізації. Цей план також передбачав культурну революцію — що передусім означало заборону релігії. Традиційне християнство мало бути замінене новою світською версією релігії — вульгарною версією радянського марксизму, згідно з яким релігія проголошувалася «опіумом народу» і мала бути викорінена як «буржуазний пережиток».
Заради цього із середини 1930-х років Різдво замінили офіційним святкуванням Нового року, з традиційною ялинкою у Кремлі, Дідом Морозом та Снігуронькою як центральними фігурами замість Святого Сімейства. Подібно слова українських різдвяних колядок були замінені так, щоб звучати по-радянському: замість Сина Божого співали про Леніна, замість Вифлеємської зірки — червона зірка на Кремлі.
Радянський Новий рік обростав ритуалами, які надавали цьому дню піднесеності та радості. Подібно до різдвяного столу, новорічний мав свої святкові страви, які споживали рідко у будні дні, скажімо, обов’язковий салат олів’є та шампанське. Окремо готувалася серія передач, зокрема телевізійний «Голубой огонёк» із найвідомішими артистами, які транслювалися на весь СРСР і мали надати святкуванню Нового року особливо радісного настрою. У післявоєнні роки з поширенням радіо і появою телебачення радянські лідери завели традицію виступати з новорічними зверненнями.
Ця масова радянська пропаганда мала успіх насамперед в Росії, де свято Різдва стало мертвим звуком. Інакше було в Україні.
Тут воно вижило, навіть за найсуворіших умов, після Голодомору й репресій 1930-1940-х років та поновної агресивної атеїстичної політики Хрущова, яка призвела до масового закриття церков.
Навіть за радянських часів Україна лишалася однією з найбільш релігійних частин СРСР. Тут перебувало до половини усіх діючих церков. Особливо традиційно-релігійною була Західна Україна. Її приєднали до Радянського Союзу аж після Другої світової війни, а тому була найменш зрусифікованою та зрадянізованою частиною Української РСР.
Окрім того, тут була сильною пам’ять про героїчну боротьбу УПА та заборонену Українську греко-католицьку церкву, яка зіграла особливу роль у збереженні та поширенні традиції Різдва в Україні.
Показовою є поведінка західних українців у сталінських таборах — вони святкували Різдво навіть там, за найтяжчих обставин.
Аж до кінця СРСР Західна Україна була єдиною територією в Україні, де Різдво далі святкувалося, з дотриманням усіх народно-релігійних традицій — двох святих вечер із традиційним набором страв, відвідуванням різдвяних церковних служб, колядуванням і ходінням на гостину до найближчих родичів та друзів.
Існувала також різниця між містами і селами. Міста з великим скупченням людей були під особливим тиском радянської політики, тому русифікувалися і радянізувалися швидше. Інакше було у селах, де радянська влада, попри колгоспну систему, не змогла викорінити народні традиції. Оскільки за Другої світової війни Україна зазнала найбільших утрат і великі міста втратили до 60-80 % свого населення, ці втрати були заміщені вихідцями з навколишніх сіл. Живучи в місті, вони зберігали зв’язки зі своїми сільськими батьками, а їхні діти часто проводили у селі свої зимові канікули, що припадали на час Різдва.
Для багатьох із них різдвяні свята у дідуся й бабці залишилися найсвітлішими спогадами дитинства.
Окрім того, попри заборони, радянській владі не вдалося повністю контролювати суспільство, і час до часу Різдво за «Відлиги» вибиралося на поверхню, як-от коли 18 січня 1970 року відомий український співак Іван Козловський під час концерту у московському Великому театрі на честь його 70-річчя влаштував офіційне колядування зі співанням справжніх, не спотворених українських колядок.
За таких умов святкування Різдва стало символом антирадянських настроїв і могло спричинити репресії. Таким було святкування Різдва у січні 1972 року, яке організували у Львові львівська та київська молодь. Цей «вертеп дисидентів» призвів до ув’язнення кількох десятків українських правозахисників та людей творчості і дав старт «великому погрому» — розправі з будь-якими проявами дисиденства у Радянській Україні.
Публічне відзначення Різдва почалося в часи «перебудови». Першою ластівкою стала хода вертепу вулицями Львова у січні 1988 року, організована неформальною молодіжною організацією Товариства Лева. Наприкінці того ж року Товариство Лева представило свою вертепну драму у Палаці «Україна» в Києві, а на початку січня 1989 року її показали по телебаченню. Це було першою спробою легалізувати Різдво.
Наприкінці горбачовської перебудови, перед самим розпадом СРСР, Різдво оголосили вихідним днем, а у храмах Православної, Греко-католицької та Римо-католицької церков провели перші публічні різдвяні богослужіння.
Відродження Різдва сталося у незалежній Україні.
Але, знову ж таки, давалися взнаки регіональні відмінності: Різдво святкували головним чином на заході України. Радикальна зміна сталася після першого і другого Майданів. Зокрема, на Різдво 2005 року, за кілька тижнів після першого Майдану, на Галичині провели акцію «Схід і Захід Разом»: галицькі родини та цілі інституції прийняли тисячі українців зі сходу країни, щоб разом із ними розділити радість Різдва. Після перемоги Євромайдану перші публічні святкування Різдва провели у великих містах сходу України.
Євромайдан та російсько-українська війна стали переломними подіями не лише в українській та світовій історії, а й історії Різдва в Україні. Відтоді Різдво дійсно стає національним святом як у прямому сенсі (святкується офіційно як одне з найбільших свят року), так і в загальному, символічному сенсі: можна сказати, що війна між Україною та Росією — це війна між країною, де Різдво дійсно святкують, і країною, де Різдво стало порожнім звуком.
Доля Різдва, як в Україні, так і в усьому світі, значною мірою залежить від того, як і чим закінчиться ця війна. Але сам собою «фактор Різдва» є також чинником, який зміцнює дух українців під час війни, бо свято Різдва переконує нас, що зло, яким би могутнім не видавалося, приречене, а світло надії та перемоги народжується у найбільшій темряві.
Ілюстрація — Вадима Блонського. Якщо ви хотіли б поділитися своїми думками, ідеями чи досвідами і написати колонку, то надсилайте листа на емейл — [email protected]. Погляди, висловлені у матеріалі, можуть не співпадати з точкою зору The Ukrainians Media. Передрук тексту чи його частин дозволений лише з письмової згоди редакції.
