То непросто — не бути разом.
Непросто вчитись будувати стосунки заново, окремо, далеко одне від одного.
Непросто повертатись назад і відбудовувати стосунки. Це ще один елемент війни, до якого ми не були готові.
Є стосунки, що не зможуть чи вже не змогли пережити цієї війни.
Є стосунки, які не зможуть адаптуватись до життя разом опісля.
Є стосунки, що народились чи народяться в цій війні.
І є стосунки, які зможуть подолати кризу і стати ще міцнішими, загартовані в горнилі розставання, тривоги й невизначеності.
Хотілося ще написати, що є стосунки, які не змінюються в результаті вимушеного розставання, але, здається, таких немає. Бо і ми вже не ті, і ріка вже не та.
З війною повʼязані різні історії, і мені хочеться написати, що у війні все трапляється і це нормально.
А потім я згадую, що стосунки — це ж не лише про війну. Що в стосунках була історія до… І в цій історії було всього так багато.
Коли ми говоримо, що нас розлучила війна, то наче забуваємо, що часто війна лише легалізувала наше розлучення, на яке ми не наважувались, бо все якось було звично і зрозуміло. А у звичних і зрозумілих обставинах так важко зважитися на зміни.
І тут з нами сталась війна.
Ми розʼїхались і трапилось те, чого ми не очікували, — виявилося, що окремо нам легше і спокійніше, ніж разом, що ми можемо впоратися самі.
Ми віднайшли нові сенси, зустріли нових людей і більше не хочемо повертатись до звичного. Бо це звичне мало свою історію, яку інколи ми не наважуємось розповісти навіть самим собі. Тож навіть не питання, чи це правильне рішення, то просто факт, що так трапляється і нам потрібно це знати. І ще памʼятати, що «кожне сьогодні мало своє вчора».
Є й інші ми. Ми, чиє «вчора» цілком нас влаштовувало. Чиє розставання передбачало, що це лише тимчасово, що незабаром усе скінчиться і ми знову будемо разом. А потім щось пішло не так — змінились контексти, обставини, люди навколо. Ми закохалися, захопились, відчули нові пориви, зрозуміли щось інше про себе.
Інколи навіть досить несподівано, просто тому, що змінився емоційний фон нашого життя, — ми вчились виживати поруч з новими для нас людьми. Вони ставали рідними. Ми відчували спільно такі емоції, яких ніколи не відчували до війни. І цей вир підхопив нас, зблизив. Самі незчулись, як щось закрутилось і ми опинилися поруч з іншими.
Інколи стосунки, народжені у вихорі сильних емоційних потрясінь, таких як війна чи вимушене переселення, стають несподіванкою навіть для нас самих.
Інколи вони переплітаються з тим, що попередній досвід спільного життя з нашими співподругами мав свої невирішені проблеми.
Так само інколи ці стосунки залишаються сильними доти, доки триває емоційне потрясіння, в якому вони почались, а коли воно зникає, то зникає і захоплення стосунками. Бо ми знайомимось зі своїми новими партнерами вже в нових умовах цивільного життя чи життя без війни. Бо реадаптація після травматичних подій війни, вимушеної еміграції чи інших потрясінь — це непростий процес. Зникає потреба виживати, а отже, бути героями — і зʼявляється потреба бути в рутинному кожноденні.
Інколи наші нові стосунки цього кожнодення не витримують, бо ми не знали одне одного не в екстремальних умовах, в яких ці стосунки почались. Проте буває, що такі стосунки стають стосунками на все життя. Немає одного правильного сценарію — варто лише памʼятати, що сценарії бувають різними.
Але є й ті, хто після розлучення знову повертається до стосунків, хто вчиться їх не переривати, плекати на відстані, в інших умовах, ніж досі, і все ж будувати щось спільне.
Я розповім тут про метафору дому, де фундаментом є наше минуле — і що надійніше наше минуле, то ймовірніше вдасться впоратися з кризами сьогодення.
Ні, я зовсім не стверджую, що немає сімей, які не зберегли стосунків за кризи вимушеного розставання, чи немає сімей, які мали труднощі в минулому і не змогли зберегти стосунки в час випробувань. І такі, й інші сімʼї є. Але все ж таки: що надійніший фундамент минулого, то більша ймовірність того, що і ці труднощі переживатимуться разом.
Якщо в минулому ми вчились бути разом за інших непростих обставин, то, напевно, ми вміємо «переставляти» стіни нашого сьогодення відповідно до умов, у яких опинились.
Так, теперішнє — це стіни. Інколи їх можна пересовувати, інколи відбудовувати, інколи вони такі міцні, що їх годі зламати, — варіантів чимало. Ми не завжди впливаємо на те, в які обставини потрапляє наша сімʼя, але можемо впливати на те, як відбудовувати чи зміщувати стіни нашого сьогодення.
Ми сворюємо нові ритуали (співаємо дітям колискові онлайн), не втрачаємо звʼязок, знаходимо час одне на одного за нових обставин, знову й знову ділимося емоціями та хвилюваннями, підтримуємо одне одного, навіть якщо нам самим зараз хочеться тільки плакати. І щоб у межах наших стін створити більше затишку, ми будуємо дах — мрії про наше майбутнє. Шукаємо способів, як знов бути разом, плануємо спільні подорожі — колись, після війни, чи плануємо купити квартиру, чи просто пройтися парком. Плануємо ще одну дитину, плануємо бути разом більше часу.
Ми мріємо, і мрії додають нам відчуття мети.
Відчуття, чому сьогодні треба втримати стіни наших стосунків, збудовані на міцному фундаменті нашої спільної історії.
Життя не готувало нас до війни й до розлуки. Але це трапилось, і тепер перед нами безліч доріг, і не всі вони прості.
Чимало факторів уплинуть на те, чи втримаються наші стосунки в цій кризі. Але, де б не пролягала наша дорога, — ми там не самі. Зрештою всі ці дороги ведуть до горизонту, за яким, сподіваємося, війни не буде. А отже, будуть інші дороги.
Слід памʼятати, що наше сьогодні мало наше вчора, а наше завтра має наше сьогодні. Тож ми вирішуємо, як закладати фундаменти, будувати стіни і зводити дахи над домівками наших стосунків.
Володимир Станчишин, психолог-психотерапевт, керівник Центру психічного здоров’я «Лабораторія змін».
Цей текст створений завдяки системній читацькій підтримці. Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians і допомагайте нам публікувати ще більше важливих і цікавих історій.
Якщо ви хотіли б поділитися своїми думками, ідеями чи досвідами і написати колонку, то надсилайте листа на емейл — opinions@theukrainians.org.
Погляди, висловнені у матеріалі, можуть не співпадати з точкою зору The Ukrainians Media. Передрук тексту чи його частин дозволений лише з письмової згоди редакції. Головне зображення створене за допомогою технології штучного інтелекту у нейромережі Midjourney.
