14 місяців — шлях до одного прощання

Авторка документального фільму — про потребу знайти та поховати загиблих на війні

5 Квітня


Цей текст опублікований у шостому числі журналу літературного репортажу Reporters. Щоб отримати примірник, долучайтеся до Спільноти The Ukrainians Media.

§§§

Коли зйомки залишилися позаду, я перевела подих і аж тоді зрозуміла: я ж уже бачила Настю! Давно, за кілька років до того, як вона потрапила у наш фільм. 

Документальна стрічка-розслідування «Черга на прощання» розповідає про пошуки, ідентифікацію за ДНК та повернення додому тіл бійців, загиблих на війні з Росією. Це фільм про поневіряння тих, хто у війні вже віддав найдорожче — життя рідних. Над фільмом працювала редакція розслідувань Суспільного мовлення. 

Настя Карась — родом із Маріуполя, зараз їй 11. Можливо, ви теж її бачили. 

На світлині Євгена Сосновського, що розлетілася інтернетом, маленька Настя міцно тримається за татову руку. Він у військовій формі, автомат на поясі, прапор «Азову» — у вільній руці. Настя тулиться до тата — до свого найбільшого захисника, не хоче відпускати його руки. Фото зроблене в Маріуполі влітку 2018 року. 

Євген Карась із донькою. Світлина Євгена Сосновського

Євген Карась воював із 2015-го. Дружині Ірині описував це стисло: «Та так, вожу пацанів. Стріляю трошки». Вона дізнається правду вже коли нічого не зможе йому сказати. 

З Іриною ми спілкуємось навесні 2023-го, коли вже немає ні Маріуполя, ані Євгена. Він загинув 7 березня торік, обороняючи своє місто під час повномасштабного вторгнення Росії. 

Тепер залишилася тільки надія на те, що сім’ї повернуть бодай тіло з окупованої території — і тоді принаймні буде куди прийти вшанувати пам’ять загиблого. 

Ця надія підживлює і руйнує водночас. Вона породжує в Ірини вир думок: якщо це не він? Раптом це помилка? Різне ж буває на війні.

Всі ці думки-рятівні соломинки обриваються через 14 місяців. Стільки Ірина чекала, щоб їй офіційно підтвердили чоловікову загибель і віддали останки для поховання. 

Ми супроводжували Ірину в цьому її довгому шляху та нелегкому спілкуванні з державою. Проходження й результати ДНК-експертизи зайняли в Ірини майже рік. Це єдиний спосіб упізнати загиблого на війні, коли впізнавати доводиться, по суті, кілька кісток. 

Про це, а також про те, як зробити цей процес швидшим (а отже, хоч трохи менш болючим для родичів), ідеться у фільмі. 

Ми знімали сім’ю Карасів у їхньому новому домі в Хмельницькому. Дивилися, як Настя малює, як годує своїх хом’яків. Вона розповідала нам різні шкільні історії. У її класі всі знають, що Настин тато — загиблий захисник, що його фото можна побачити на центральній алеї міста. Ірина заварювала чай. На її пальці виблискувала золота обручка. 

Настя грає на укулеле, вчить англійську з репетитором, мріє про собаку. Ірина віддано дбає про Настю, оберігаючи її від зайвих знань про іншу свою боротьбу. Після того, як Євген Карась боровся з Росією, його Ірина бореться вже з українською бюрократією — за право поховати. 

Слідчий, що веде справу, блокує Іринин номер. Інші ріжуть і без того зболене серце жінки: «Чекайте», «Таких, як ви, багато». 

Так, загиблих захисників багато. Ще до того, як почати роботу над фільмом, я спілкувалася з родичами загиблих військових, які місяцями чекають або на призначення ДНК-експертизи, або на її результати. 

Вдова одного військового, тіло якого зберігалося в морзі у Дніпрі, у березні цього року розповіла мені таке. Слідча сповістила їй, що ось-ось надійде черга її родини на експертизу, бо аж тепер настав час для екпертиз «листопадників» (із 2022-го). Невпізнаних військових, коли вони потрапляли до моргів, тимчасово іменували за назвою місяця. 

Ми поки що не знаємо всіх їхніх імен, але достеменно відомо: масштаб явища дає підстави говорити про проблему, яка стосується всього суспільства. 

Після виходу фільму ми дізнавалися про інші такі історії: син зник іще в Іловайську на початку війни у 2014-му, слідчі по кілька місяців не призначають експертиз, зразки повертають, понад рік немає результатів. 

Найменше, що можна зробити для їхніх рідних, — не ранити їх із тилу. Ширше ж це питання державної політики. Чинне законодавство не визнає жодних інших результатів ДНК-експертиз, окрім тих, які надають українські інституції. 

Міжнародні організації готові допомогти Україні з ідентифікацією зниклих безвісти, але наразі не мають змоги робити це сповна й легально. Для фільму я спілкувалася з представниками Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти — міжурядової організації, що допомагає з такою ідентифікацією різним країнам. МКЗБ виникла 1996 року після війни на Балканах, де встановила найбільше загиблих (із загальної кількості 20 тисяч осіб). 

Робота цієї організації детально описана у книзі-репортажі польського автора Войцеха Тохмана «Ти наче камінь їла» — про пошуки та розкопки масових поховань у Боснії та Герцеговині після війни 1992-1995 років, коли боснійські серби вбивали мусульман. 

Коли я вперше читала цю книгу, то сприймала зображену там реальність як давно минулу, не нашу. Тоді важко було уявити, що тамтешня дійсність одного дня стане сьогоденням для України. 

У репортажній книзі російської журналістки Анни Політковської «Друга чеченська» добре описано те, наскільки важливою є змога отримати бодай тіло рідної людини та мати місце його поховання. Як у воєнному хаосі виникала чорна торгівля тілами загиблих. Рідні, не маючи іншого виходу, платили, бо знали: інакше не повернути. 

Сьогодні ми не з книжок знаємо, яким важким є шлях додому загиблих українських військових. Держава могла б бодай трохи його полегшити, дозволивши міжнародним організаціям взяти на себе частину роботи, розвантажити українські лабораторії — а отже, пришвидшити чекання для рідних. 

На час виходу нашого фільму експертний центр МВС мав виконати ще три тисячі ДНК-експертиз по загиблих на війні. Угода, подана МКЗБ, не підписана досі — з червня 2022-го. Потужності МКЗБ дозволяють обробити 5 тисяч посмертних зразків ДНК на рік, але це можливість, якої Україна наразі так і не використала. 

Після прем’єри стрічки у профільних експертних колах пожвавилися розмови на цю тему. У жовтні до Києва приїздила генеральна директорка МКЗБ Кетрін Бомбергер із офісу організації в Нідерландах. Вона підписала меморандум із Мін’юстом. Також укладений меморандум про взаєморозуміння між Комісією та Міністерством охорони здоров’я, однак це все ще не повноцінна угода з українським урядом. 

Тим часом Єдиний реєстр зниклих безвісти за особливих обставин налічує приблизно 30 тисяч людей, але ця кількість може бути значно більшою.

За цими цифрами — щоденна невизначеність та невгамовне горе тисяч українських сімей. 

На офлайн-прем’єрі фільму в Києві та на показі стрічки в Амстердамі я чула запитання: чому ви взялися за цю тему, чи стоїть за цим якась особиста історія? Я відповідала, що ця тема виринула з-поміж інших під час журналістських пошуків. Цей фільм був спробою відвертої розмови з українським суспільством у надскладних умовах війни. Це намагання вихопити нерв реальності та підсвітити непроговорені проблеми. Зрештою, це просто журналістська робота в інтересах людей. 

Але якщо зануритися глибше, це певною мірою й моя родинна історія. Мій дід зростав сиротою, бо його тато, мій прадід, зник безвісти під час Другої світової. Дід не знав, де й коли загинув його батько. Не знаємо цього і ми сьогодні. Якою він був людиною, що любив і у що вірив? Як він, зрештою, виглядав? Немає навіть його фотографії. 

Дід часто повторював: якби ж то знати, де татова могила. Напевно, це б не зменшило болю його втрати. Та принаймні він мав би трохи спокою та місце, куди можна прийти до тата. 

Після 14 місяців чекань та боротьби таке місце мають Ірина з Настею. Тисячі інших сімей поки що перебувають у невідомості. 

Ярослава Тимощук, журналістка, авторка документального фільму «Черга на прощання».

Головне зображення — Вадима Блонського.

Теги
Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.

Запроси друга до спільноти

Вкажіть, будь ласка, емейл свого друга якого хочете запросити.

Купи Welcome Pack для друга

Вкажіть, будь ласка, всі дані свого друга якому хочете подарувати WP.