img

Чи може довіра бути фінансово вигідною?

07.03.2016 Роман Рак
 

Питання довіри рідко обговорюють у контексті фінансової вигоди. Для більшості це абстрактне поняття зі сфери моральних відносин. Утім, у бізнесі довіра часто відіграє базову роль на шляху до успіху.

Про фінансовий контекст довіри і про те, чи може бути вона вигідною як для окремого індивіда, так і для суспільства загалом, ми порозпитували у львівських підприємців.

 

Довіра є дуже важливою і дає абсолютно чіткий фінансовий ефект при середньому і довгому горизонті планування. Наприклад, формуючи атмосферу довіри у своїй системі, я формую систему «win-win», внаслідок чого синергія дає ефект дуже сильної позиції на ринку, зростання прибутків і підвищення капіталізації самого проекту.

Але якщо у суспільстві панує атмосфера повної недовіри, а один суб’єкт думає, що він буде жити на довірі, то це не працює. Довіра має бути взаємною. Зараз ситуація катастрофічна — панує тотальна атмосфера недовіри. Є лише обмежені локальні економічні системи, у яких за допомогою корпоративної етики змогли створити атмосферу довіри. Є громадські організації, волонтери, яким більш-менш довіряють. Але загалом у суспільстві люди настільки не довіряють одне одному, що ситуація на межі параної.

Причини недовіри — в історичних особливостях. Ми усі вийшли з тоталітарного Радянського Союзу, де стимулювали атмосферу недовіри. Бо тоталітарні держави тільки в атмосфері недовіри і можуть існувати. Також у нас великі проблеми з культурою, дуже великі проблеми з мотивацією до життя і життєдіяльності, дуже великі проблеми з парадигмою еліт.

Зараз еліти існують за принципом «кум-кум» — один одному у чомусь допомагає, дає підтримку для обмеженого кола людей. Назовні жодного позитиву така поведінка не дає — лише негатив. Тобто атмосфери «win-win» (коли всі сторони роблять так, щоб у виграші були усі), яка супроводжує атмосферу довіри, у нас немає. Відтак у нас, як зазначають учасники Несторівської групи, на рівні суспільства відбувається «гра з нульовою сумою». Це гра не «win-win», а гра «lose-lose», тобто врешті програють усі: і громадяни, і економіка, і імідж держави.

Для того, щоби ситуація змінилася в позитивний бік, потрібно змінювати еліти. Це далеко не єдиний рецепт, але це те, що потрібно зробити передовсім. У нас серед економічних, політичних еліт панує недовіра. А якщо є атмосфера недовіри серед еліт, навіть серед інтелігенції, то вона поширюється і на людей загалом.

 

Оскільки без довіри нічого нового не збудуєш, то, звісно, вона є фінансово вигідною. Пам’ятаєте головного героя фільму «Ігри розуму» — Джона Неша? Це математик, який отримав Нобелівську премію з економіки за роботу про теорію ігор з ненульовою сумою — коли не один гравець виграє за рахунок інших, а всі учасники залишаються «у плюсі». Джон Неш математично довів, що максимальної вигоди сторони досягають лише тоді, коли співпрацюють на партнерських умовах. Тобто партнерство і гра з ненульовою сумою — це необхідна умова для досягнення максимального результату для кожної зі сторін-учасників. Це гола математика і принцип «win-win».

Взагалі, економічний успіх зараз сильно залежить від креативності, і успіх проекту залежить власне від того, наскільки фахівці вміють створювати щось нове. Тобто в новостворених продуктах дедалі зменшується ресурсна складова, зате зростає значення творчого вкладу і людської праці, а творчість можлива лише на добровільній основі.

Принцип партнерства можна розглядати на різних рівнях: наприклад, на рівні цінностей або відносин між підприємцями, коли створюють бізнес-альянси. Можна також говорити про мікромодель партнерства, коли йдеться про партнерські стосунки між керівниками та працівниками, а також у межах однієї компанії, адже тільки успішні люди можуть побудувати фінансово успішне підприємство. І це також — принцип «win-win». Це така бізнес-філософія.

Джон Неш математично довів, що максимальної вигоди сторони досягають лише тоді, коли співпрацюють на партнерських умовах

Якщо говорити про довіру у контексті суспільства, то варто згадати Сполучені Штати Америки, наприклад, Кремнієву долину. Там люди відкрито діляться ідеями, над якими працюють, розповідають про результати. Повертаючись до теорії Неша, дві або кілька сторін досягають максимального результату тільки за умови, що довіра є між усіма сторонами. Якщо одна сторона порушує правила, то чесний гравець програє. І в цьому зараз полягає проблема українського суспільства: не можна обирати стратегію довіри, якщо ваші партнери вибирають іншу стратегію. Адже за таких умов усі сторони досягають набагато меншого результату, ніж могли би досягнути, працюючи спільно. У нашому суспільстві наразі переважає недовіра, а це створює багато проблем і обмежень. Але так не всюди. У нашої компанії, наприклад, багато партнерів, з якими ми працюємо на засадах довіри. А щоби недовіра у суспільстві зменшувалася, потрібно пропагувати правильні бізнес-принципи, займатися просвітництвом.

Візьмімо, до прикладу, Львів. Тут створюється досить хороша екосистема, заснована саме на принципах довіри. Я не кажу, що вона вже збудована, але є достатньо успішних бізнес-лідерів, а також представників міської та обласної адміністрації, які вже працюють за такими принципами. Взагалі, для того, щоби рівень довіри у суспільстві більшав, необхідна однакова участь і влади, і бізнесу, і суспільства. Так формується ядро, навколо якого з’являтиметься все більше і більше людей, готових працювати за новою системою.

 

У довгій перспективі довіра вигідна. У короткій — завжди виграють легкі гроші, а довіра якраз є противагою до легких грошей. Це тривала побудова стосунків, це щось, що вигідно не лише мені в даний момент, а щось, що може бути взаємовигідним у майбутньому. Відповідно, розбудова взаємодовіри забирає час.

Коли є довіра, то швидше приймаються рішення, немає підозр, які забирають багато часу та енергії. Для того, щоби була довіра, щось її має підтверджувати. Чому в українському суспільстві такий низький відсоток довіри? Тому що є дуже мало кроків, які б її розвивали. Переважно у нас немає інституційної довіри, а є лише довіра персоналій, одне до одного. Результати усіх соціологічних опитувань на цю тему демонструють, що в Україні панує недовіра.

Довіра — це певний рівень капіталу. Коли в людини є довіра до певних інституцій, не виникає якихось запитань, не виникає потреби витрачати свій час на з’ясовування якихось речей. Часу на прийняття рішень іде суттєво менше.

Якщо ми починаємо роботу з позиції «я тобі довіряю — ти мені довіряєш» — це одна ситуація. Але якщо ми починаємо з ситуації «я тобі не довіряю — ти мені не довіряєш», нам потрібно пройти набагато довший шлях. Однак для того, щоб довіра була і не руйнувалась, мають бути якісь засадничі речі. А якщо в нас, почнімо з державного рівня, немає чесного суду, прокурора, чесної системи, то, відповідно, в нас усе будується на недовірі.

 

Без довіри фінансово успішними ми не будемо. Світ переходить від національних економік до глобальної конкуренції. Ми зможемо успішно конкурувати лише у тому випадку, коли матимемо змогу створювати додану вартість. Тобто ми можемо досягнути певного рівня достатку і як виконавці на договорах підряду, але конкурувати у світі ми зможемо лише тоді, коли в нас буде власний продукт із високою доданою вартістю. А це, як правило, креатив, творчість, культура. Ми повинні додавати це в бізнес. А ці поняття без довіри між людьми — неможливі.

Наша ж бюрократія, недовіра до людини, народжена ще у радянські часи, повинна відійти. Це тоді людину розглядали як ворога держави, а державу — як ворога людини. Важливою сьогодні є довіра людини до незнайомця, до людини іншого віросповідання, іншого кольору шкіри тощо. Це все є фундаментальним для переходу до творчості, до більшої доданої вартості.

Якщо в українському суспільстві переважатиме довіра, то для конкретного громадянина позитив проявлятиметься, наприклад, у рості заробітної плати. Але зрозуміло, що це не завтра буде — на це потрібно досить багато часу. Зміни відбудуться, коли Україна почне виготовляти і продавати у світ продукти власного виробництва, власного дизайну. Ми маємо перейти від парадигми «Made in Ukraine» до «Designed in Ukraine». У такий спосіб більша, ніж нині, додана вартість повинна залишатися в Україні. Бо зараз це мізер. Навіть якщо говорити про ІТ-галузь. У такий спосіб ми маємо перейти до власного продукту з високою доданою вартістю.

Якщо в українському суспільстві переважатиме довіра, то для конкретного громадянина позитив проявлятиметься, наприклад, у рості заробітної плати. Але зрозуміло, що це не завтра буде — на це потрібно досить багато часу

Це одразу позначиться на заробітній платі конкретного працівника. Відповідно, коли працівник матиме достойну зарплатню, то зможе себе спокійно і вільно почувати.

Нині ж маємо тотальну недовіру. Ми досі, через 25 років після розпаду Радянського Союзу, свідомо чи несвідомо культивуємо цю недовіру, а нам потрібно ламати такі устої. Ми розплодили цю недовіру, чи навіть взаємоненависть, настільки, що вона вкоренилася глибоко в нас. І ми тільки зараз це починаємо усвідомлювати і будувати тактику та стратегію повернення до цивілізованого світу. До світу, де до людини ставитимуться як до ближнього, а не як до ворога.

Саме тому ми поставили за мету у Львівській області створити зону тотальної довіри, яка стане мастилом у соціальних зв’язках, у створенні бізнесу, у культурній сфері і в інших соціокультурних відносинах. Це дуже важливо, бо ситуацію потрібно змінювати на рівні цінностей.

Я думаю, що це довгий шлях. Це шлях ментальних змін на ціннісному рівні. І тут насамперед  треба звернути увагу на виховання, освіту, культуру. Це те, куди ми передовсім повинні скерувати свої інвестиції. Це має робити суспільство: Церква, держава, представники громадськості. Усі вони повинні мати свої стратегії у цьому напрямку. Але передовсім ідеться не про інституції, а про громадян. Ми повинні сказати, що хочемо жити краще на своїй Богом даній землі. Дорогу до цього треба торувати вже сьогодні. Так, на певний, не дуже довгий час, треба затягнути паски. Оце покоління, що нині є, повинно взяти на себе роль перегною, на якому проросте нове покоління з іншим типом відносин. Я тут оптиміст. Бо навіть якщо зараз глянути на пішохідний перехід, то на червоне світло, як правило, перебігають старші люди. Молодь чекає зеленого. Це маленька деталь, але вже видно, що молоде покоління є іншим.

→ Фото експертів — ВікіпедіяДжерелоLvBS, tvoemisto.tv / Головне фото — Джерело

→ Які першочергові кроки мають робити пересічні громадяни, щоб ситуація із довірою покращувалася? Діліться думками у коментарях нижче.

Роман Рак

Текст Роман Рак

Журналіст. Редактор розділу «Картки».

Пишіть Роману у Facebook!

  • Irene F.

    Загальні фрази… Не розкрито питання, чи може бути довіра фінансово вигідною.

Схожі публікації

32978 11

Анна Петрова

Розмова із молодою підприємицею, засновниця та генеральною директоркою Startup Ukraine

02.07.2014 Юліана Паранько
3481 5

Ключі до успішного суспільства

Про нові підходи, принципи та механізми взаємодії активних громадян

24.03.2016 Марія Насєдкіна
5007 8

Марк Зархін: «Важливо розуміти, що будь-яка людина може стати креативною»

Львівський ресторатор про місце критичного мислення у креативному процесі та львівську середовищність, яка об’єднує

13.11.2017 Тарас Прокопишин

Популярні публікації

38606 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак
26992 15

Ярослав Ажнюк

Розмова із засновником українського технологічного стартапу Petcube
04.04.2014 Тарас Прокопишин
44051 3

Чи має клієнт платити за розбитий посуд в ресторані?

8 карток про те, як поводитися, якщо ви випадково розбили посуд у кафе чи ресторані
22.04.2016 Ірина Сало

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати